Постанова

від 04.11.2020 по справі 233/3686/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/3686/19

Номер провадження 22-ц/804/1630/20

Головуючий у 1-ій інстанції Мартиненко В.С. Єдиний унікальний номер 233/3686/19

Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/1630/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Папоян В.В.

суддів Мальованого Ю.М., Тимченко О.О.,

за участю секретаря Гладуха О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року цивільну справу №233/3686/19 за позовом Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Веліс , треті особи - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (суддя Мартиненко В.С., повний текст рішення складено 26 грудня 2019 року)

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 20 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної частки (паю), що зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 28, відповідно до умов якого позивачу в оренду строком на 20 років передана земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів.

ПрАТ АПК-Інвест виконує умови договору, використовує земельну частку (пай) та сплачує орендну плату.

Орендодавець на порушення пункту 3.1 укладеного договору не повідомив ПрАТ АПК-Інвест про виділення йому земельної ділянки в натурі.

В подальшому ОСОБА_1 в порушення умов договору оренди уклала з ФГ Веліс договір оренди земельної ділянки, право оренди за яким було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.08.2018 року за № 27491295. Об`єктом вказаного договору є земельна ділянка, яка з 20 лютого 2014 року по теперішній час перебуває у користуванні позивача та обробляється ним. Крім того, за даними Державного земельного кадастру, позивач дізнався, що з 28.12.2018 року власником земельної ділянки, кадастровий № 1422481500:35:000:0125 є ОСОБА_2 , яка одночасно набула права орендодавця за договором.

Вважає, що укладений між відповідачами договір є протиправним та порушує права первісного орендаря - ПрАТ АПК-Інвест . Та, посилаючись на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:35:000:0125 площею 4,1361 га і стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому просила розірвати укладений з ПрАТ АПК-Інвест договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 20 лютого 2014 року, у зв`язку з припиненням зобов`язань за вказаним договором.

16 грудня 2019 року ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області зустрічний позов було залишено без розгляду.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року позовні вимоги ПрАТ АПК-ІНВЕСТ задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:35:000:0125 площею 4,1361 га, укладений 24 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ Веліс , право оренди за яким зареєстровано державним реєстратором Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.08.2018 року за номером запису 27491295. Скасовано запис № 27491295 від 13.08.2018 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:35:000:0125 площею 4,1361 га, яке виникло на підставі договору оренди землі, укладеного 24 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ Веліс , здійснений державним реєстратором Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам, є суперечливими та необґрунтованими. Вважає, що оскільки з договору оренди земельних часток (паїв) та ату приймання-передачі паю не убачається розмір земельної ділянки, місце її розташування та межі, відсутнє посилання на кадастровий план тощо, то неможливо встановити фактичне місце розташування та межі такого паю. З матеріалів справи не убачається, що пай, розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, якій є предметом укладеного з позивачем договору, співпадає з межами та розташуванням земельної ділянки площею 4,1361 га., що виділена в натурі та є предметом оскарженого договору.

Висновок суду першої інстанції, що зміна меж земельної ділянки не відбулася, є помилковим. Земельна ділянка була сформована 04.06.2018 року та саме з цього часу стала окремим об`єктом цивільних прав, а тому вона не передавалась та не могла передаватись відповідачем у користування позивачу за договором, якій укладено у 2014 році. На їх думку Договір оренди земельної частки (паю) та Договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за Договором оренди паю предметом договору є пай, а сторонами - власник сертифіката на цей пай та його орендар, а за Договором оренди земельної ділянки предметом договору є конкретна земельна ділянка, а сторонами - власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки. Посилається на судову практику у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 61-11820св19 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 61-11971св19, а також у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167св06.

Також вважає, що судом не було враховано положення Закону України Про оренду землі , відповідно до яких сертифікат на право на земельну частку (пай) вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної ділянки та є дійсним до виділення власнику земельної частки в натурі. З часу виділення земельної ділянки в натурі та реєстрації відповідачем свого права власності на земельну ділянку відповідач набув статус власника земельної ділянки, внаслідок чого змінився предмет оренди та статус сторін Договору оренди паю, тому такий Договір оренди паю слід вважати припиненим.

ПрАТ АПК-Інвест до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить рішення суду залишити без змін. В обґрунтування зазначає, що викладені в апеляції доводи в цілому не спростовують їх позицію та правові висновки суду першої інстанції. Вважає, що після виділення в натурі зміна самої земельної ділянки не відбулась, а відбулась трансформація права власності на земельну ділянку. Та до спірних правовідносин підлягає застосуванню імперативна норма, викладена в абзаці другому Перехідних положень Закону України Про оренду землі згідно з якою після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений. Крім того, також посилається на практику Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Інші особи які приймають участь по справі у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 04 листопада 2020 року останні не повідомили і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з`явилися у судове засідання без поважних причин.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідачів та третіх осіб, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.

У даній справі виникли правовідносини, пов`язані з орендою землі, які регулюються Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі (далі - Закон), ЦК України, іншими законами України, постановами, виданими Кабінетом Міністрів України, у випадках, передбачених цим Законом, а також договором оренди.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до приписів ст.13 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі сертифіката серія ДН № 0092210, виданого 16.01.1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією, мала право на земельну частку (пай) з земель КСП Червона Зірка , розташовану на території Білокузьминівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, в розмірі 4,65 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.

20 лютого 2014 року між ПрАТ АКП-Інвест та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого орендодавець передала орендарю у володіння та користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів строком на 20 років зі сплатою орендної плати. Вказаний договір було зареєстровано 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 28.

Відповідно до п. 2.3 вказаного договору у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Орендодавець зобов`язаний протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря. (п 3.1 Договору).

Факт передачі земельної частки (паю) та ОСОБА_1 ПрАТ АКП- Інвест підтверджується актом приймання-передачі від 20 лютого 2014 року, якій містить підписи сторін.

Протягом 2014 - 2019 років позивач користується спірною земельною ділянкою та сплачує на користь відповідача орендну плату, що підтверджується копіями платіжних доручень та видаткових касових ордерів за цей період, довідкою № 690 від 04 червня 2019 року та бухгалтерською довідкою про стан обробки земельного паю № 691 від 04 червня 2019 року з розшифровкою витрат.

На підставі розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації від 16 березня 2018 року за № 124 ОСОБА_1 було надано у власність та виділено в натурі на місцевості земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0125, що розташована на території Білокузьминівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, загальною площею - 4,1361 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується технічною документацією із землеустрою.

04.06.2018 року право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,1361 га з кадастровим номером 1422481500:35:000:0125 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

24 липня 2018 року ОСОБА_1 та ФГ Веліс уклали договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка кадастровий номер 1422481500:35:000:0125 площею 4,1361 га (рілля), право оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 27491295 державним реєстратором Костянтинівської районної державної адміністрації 13.08.2018 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 10.05.2019 року.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 177691203 від 15 серпня 2019 року 28 грудня 2018 року право власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення на підставі договору міни від 28.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.М., було зареєстроване за ОСОБА_2 .

Відповідно до договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року укладеного між ПрАТ АКП-Інвест та ОСОБА_1 у разі переходу права власності до інших осіб, договір оренди зберігає чинність для нового власника на тих же умовах. Аналогічна норма передбачена умовами договору оренди землі від 24.07.2018 року укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Веліс .

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються сторонами.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що договір оренди земельної частки (паю), укладений 20 лютого 2014 року між ПрАТ АКП-Інвест та ОСОБА_1 , не було припинено, отже право оренди земельної частки (паю) ПрАТ АПК-Інвест без достатньої правової підстави було порушено відповідачами, які уклали договір оренди земельної ділянки, що відповідно до положень ст.. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Та дійшов вірного правового висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання оспорюванного договору недійним та похідної вимоги щодо скасування запису про державну реєстрацію права оренди землі.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями статей 210, 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом статей 18, 20 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладення та реєстрації договору оренди землі), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 25 Закону України Про оренду землі орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України Про оренду землі ).

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання угоди недійсною (пункт в частини третьої статті 152 ЗК України).

З матеріалів справи убачається, що 13.08.2018 року, тобто під час дії договору оренди від 20.02.2014 року, ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі надала, а ФГ Веліс прийняло в користування спірну земельну ділянку кадастровий номер 122481500:35:000:0125 на 49 років.

Право користування земельною ділянкою за вказаним договором було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.08.2018 року за номером 27491295.

Таким чином, відповідачами при укладенні оспорюванного договору оренди землі було допущено порушення вимог законодавства, що призвело до порушення прав позивача, як первісного орендаря.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що після виділення земельної ділянки в натурі та реєстрації відповідачем свого права власності на земельну ділянку змінився предмет оренди та статус сторін, внаслідок чого договір оренди паю є припиненим. Зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не є підставою для автоматичного припинення укладеного договору оренди.

Пунктом 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Разом з тим частинами 1, 2 розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Підстави для припинення договору оренди визначені статтею 31 Закону України Про оренду землі де зазначено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у ст. 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному ст. 148-1 ЗК України.

Таким чином, виділення земельної ділянки в натурі та оформлення державного акта на право власності на землю не впливає на дійсність раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв та автоматично не припиняє їх дії. Такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України Про оренду землі .

Аналогічний правовий висновок, якій відповідно до ст.. 263 ЦПК України повинен враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права, висловлений Верховним Судом у постановах Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Підстав для відступлення від вказаного правового висновку не вбачила Велика Палата Верховного Суду під час касаційного перегляду 01 вересня 2020 року справи № 233/3676/19-ц.

Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди паю на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду у правових висновках по справі № 233/3676/19-ц, визначила, що використане словосполучення переукладення договору , яке вживається сторонами в договорі оренди паю та законодавцем у абзаці другому розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі , слід розуміти як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін, що вимагаються в частині предмету оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін. Та звернула увагу на те, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що пай, розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, якій є предметом укладеного з позивачем договору не відповідає земельної ділянки площею 4,1361 га., що виділена в натурі та є предметом оскарженого договору, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема копією технічної документації із землеустрою наданої Міськрайонним управлінням у Костянтинівському районі та м. Торецьку.

Відповідно до наданої технічної документації за заявою ОСОБА_1 , як власника сертифіката ДН № 0092210, виданого 16.01.1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією, на право на земельну частку (пай) з земель КСП Червона Зірка , розташовану на території Білокузьминівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області у розмірі 4,65 умовних кадастрових гектарів, було виділено в натурі земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:35:000:0125 площею 4,1361 га (рілля) розташовану на території Білокузьминівської сільської ради.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду першої інстанції, та фактично зводяться до переоцінки доказів та були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: В.В. Папоян

Ю.М. Мальований

О.О. Тимченко

Повний текст постанови складений 04 листопада 2020 року

Суддя-доповідач В.В. Папоян