Рішення

від 04.11.2020 по справі 640/9582/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року м. Київ № 640/9582/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-263922-17-У,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 08.05.2019 №Ф-263922-17-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 26 539,26 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 10.04.2020 останньому надійшло смс-повідомлення від банку про накладення арешту на його картковий рахунок. Звернувшись до відділення Приватбанку позивач дізнався про те, що арешт накладено Святошинським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Цього ж дня позивач звернувся до виконавчої служби із запитом про надання інформації щодо причин та підстав накладення арешту на його картковий рахунок. Листом від 16.04.2020 Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направив позивачеві оскаржувану вимогу. На думку позивача, відповідачем безпідставно прийнято оскаржувану вимогу, оскільки він не є платником єдиного соціального внеску у розумінні Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та ніколи не займався підприємницькою діяльністю, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач, у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви, зокрема надав суду обгрунтування щодо строків звернення з відповідним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/9582/20 та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати письмові обгрунтування з відповідними доказами щодо строків звернення позивачем до суду з даним позовом та відзив на позовну заяву, копії таких документів одночасно надіслати позивачу.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 06.08.2020 від відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якому представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно інформаційної системи Головного управління Державної податкової служби у місті Києві ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як фізична особа-підприємець з 07.05.2002, та знаходиться на загальній системі оподаткування. Так, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску як фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 29293, 44грн, а саме за:

- cічень-грудень 2017 року по терміну сплати 09.02.2018 (8448, 00 грн);

- І-ІV квартали 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн);

- І-IV квартали 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн).

Представником відповідача також зазначено про те, що у зв`язку з тим, що в інтегрованій картці платника сплата єдиного внеску за період перебування на обліку платником не здійснювалась, в картці обліковується правомірна недоїмка.

Від позивача 11.08.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній акцентував увагу на тому, що у своєму відзиві відповідачі оминув увагою ту обставину, що відносно позивача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань взагалі відсутні будь-які записи щодо наявності у останнього статусу фізичної особи-підприємця будь-коли.

Позивачем наголошено на тому, що він не перебував раніше та не перебуває на момент подання цієї відповіді на відзив у статусі фізичної особи-підприємця, а тому не може визнаватись платником єдиного соціального внеску відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Ухвалою Окружного адмінстративного суду міста Києва від 04.11.2020 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-263922-17-У.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем зазначено про те, що останній з 01.06.2018 працює на посаді кур`єра в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Една", не веде ніякої підприємницької діяльності та не зареєстрований як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмка) по єдиному соціальному внеску від 08.05.2019 №Ф-263922-17-У позивач має заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в розмірі 21 030,90 грн, у зв`язку з чимГоловним управлінням державної податкової служби у місті Києві на адресу Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмка) по єдиному соціальному внеску 08.05.2019 №Ф-263922-17-У для примусового стягнення коштів.

Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) 08.05.2019 №Ф-263922-17-У місце проживання платника зазначено: АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись з вимогою відповідача про сплату боргу (недоїмки) 08.05.2019 №Ф-263922-17-У, вважаєючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, визначаються Податковим кодексом України.

Відповідно до п.1.1 ст. 1 розділу І Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною першою статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У силу приписів частини четвертої статті 8 Закону №2464 порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464 встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону №2464 рішення прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною третьою статті 25 Закону №2464 суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Приписами частини четвертої статті 25 Закону України №2464 передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі по тексту - Інструкція №449).

Згідно із вимогами Закону України №2464 та Інструкції №449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Приписами пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Положеннями пункту 4 Розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера Ю (вимога до юридичної особи) або Ф (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина літера У (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

За висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Як зазначено позивачем, з 01.06.2018 останній працює на посаді кур`єра у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Една" (код ЄДРПОУ 36948148), підприємницької діяльності не веде та не зареєстрований як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як встановлено судом, та відповідно до наданого до суду витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що будь-яка інформація щодо ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), яка б свідчила про те, що останній здійснював/здійснює підприємницьку діяльність або був зареєстрований як фізична особа-підприємець, в Єдиному державному реєстрі відсутня.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України №755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 ( далі по тексту - Закон № 755-IV).

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 7 цієї ж статті встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом 8 статті 4 Закону №755 передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи- підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, як встановлено судом, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо ОСОБА_1 (РНОКППНОМЕР_2), що вказує на відсутність такого суб`єкта господарювання.

Таким чином, позивач не є страхувальником у розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, оскаржувана вимога, яка прийнята стосовно позивача, є необґрунтованою та безпідставною.

Крім того, суд звертає увагу, що адреса, яка зазначена відповідачем в оскаржуваній вимозі ( АДРЕСА_2 ) не відповідає адресі реєстрації місця проживання позивача станом на момент нарахування боргу та станом на момент винесення оскаржуваної вимоги, оскільки відповідно до наданої до суду копії паспорта позивач з 19.06.2003 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Інших доказів, які б свідчили про правомірність прийнятої вимоги, матеріали справи містять.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення (вимоги від 08.05.2019 №Ф-263922-17-У), суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 08.05.2019 №Ф-263922-17-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.

Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу у якій таку допомогу надано.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 821/1594/17 від 15.05.2018.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

Так, на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії таких документів:

- копія ордеру від 28.04.2020 (серія КС№444485);

- копія Договору про надання правової допомоги від 28.04.2020 №07-04/20 разом із додатком №1 до Договору;

- рахунок від 28.04.2020 №01-20/07-04/20;

- рахунок від 11.08.2020 №02-20/07-04/20;

- звіт до рахунку від 11.08.2020 №02-20/07-04/20;

- квитанція від 28.04.2020 №1075303;

- квитанція від 28.04.2020 №1006586539.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Договору про надання правової допомоги від 28.04.2020 №07-04/20, укладеного між адвокатом Пахомовим Віталієм Вікторовичем та клієнтом ОСОБА_1 , адвокат зобов`язується надати клієнту професійну правничу правовоу допомогу на умовах та в порядку, визначеному цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання такої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 2 вказаного Договору визначено, що за виконання адвокатом доручення клієнта, останній сплачує адвокату гонорар за надання правової допомоги та суму відшкодування витрат.

Відповідно до рахунків від 28.04.2020 №01-20/07-04/20 та від 11.08.2020 №02-20/07-04/20 сума витрат на правничу допомогу становить 7 936, 00 грн.

Ознайомившись із доданими позивачем документами на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що копія квитанції від 28.04.2020 №1075303 не містить дати, підпису уповноваженої особи банку, печатки, а також призвіща особи, що провела відповідну фінансову операцію, а тому такий доказ не може братись судом до увагу, оскільки він не відповідає вимогам, встановлених приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, а також не містить будь-яких ідентифікуючих ознак, які пов`язували вказаний документ з обставинами справи №640/9582/20.

Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, а також встановлено вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Відповідно до пункту 3.1 глави 3 вказаної Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

З додатків 3, 9 до Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення (квитанці) є підпис посадової особи, який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

При цьому крім квитанції 28.04.2020 №1006586539, інших доказів оплати позивачем гонорару та інших витрат (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), пов`язаних із наданням правничої допомоги, в матеріалах справи відсутні.

При цьому докази оплати позивачем гонорару та інших витрат (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), пов`язаних із наданням правничої допомоги, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність необхідних доказів на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 936, 00, суд приходить до висновку, що заява представника позивача підлягає задоволенню щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 83 грн.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840, 80 грн відповідно до квитанції від 28.04.2020 №1208.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 08.05.2019 №Ф-263922-17-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 21 030,90 грн.

3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 83 грн (вісімдесят три гривні).

4. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.