Постанова

від 05.11.2020 по справі 440/4559/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 р.Справа № 440/4559/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання - Ділбарян А.О.

позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Нестеренко А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, по справі № 440/4559/19

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України , Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області

про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ

22 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі за текстом - перший відповідач, ДКСУ), Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області (далі за текстом - другий відповідач, УДКСУ) про скасування наказу Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-0 та наказу управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16.08.2019 №32-0 про припинення проходження ОСОБА_1 державної служби і звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалася на протиправність наказів відповідача про припинення проходження нею державної служби та звільнення з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, зазначаючи, що, з урахуванням того, що раніше вона не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, до неї застосовано непропорційне стягнення у вигляді звільнення з посади з підстав втрати нею права на державну службу із сутністю вчиненого нею правопорушення. Вважає, що набрання законної сили постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.06.2019 по справі №524/2584/19, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05.07.2019 щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 Кодексу України за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не має єдиним та безумовним наслідком звільнення такого працівника зі служби. Також вказує на наявність, на її думку, колізії - норми частини другої статті 84 Закону України Про державну службу та частини другої статті 65 Закону України Про запобігання корупції не відповідають вимогам правової визначеності, що призвело до її незаконного звільнення з роботи. Своє звільнення вважає втручанням у її право на приватне життя.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 по справі № 440/4559/19 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646), управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області (вул. Соборна, 14/23, м. Кременчук, Полтавська область, код ЄДРПОУ 37965887) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 по справі № 440/4559/19, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснила, що суд першої інстанції під час розгляду і вирішення справи відповідно до статті 58 Конституції України, на її думку повинен був прийняти до уваги зворотну дію в часі Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції , як такого, який пом`якшує відповідальність особи, та застосувати до спірних правовідносин норми пункту 3 частини першої статті 84 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІІ Про державну службу (в редакції Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ). Позивач, посилаючись на ст. 65 Закону України Про запобігання корупції стверджує, що набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не має єдиним та безумовним наслідком звільнення такою працівника із державної служби, оскільки положення частини другої статті 65 Закону України Про запобігання корупції передбачають альтернативу відповідальності у вигляді звільнення державного службовця, адже передбачають можливість встановлення законом іншого виду відповідальності, а саме дисциплінарної відповідальності. Також посилалася на численні порушення процесу судом першої інстанції при ухваленні судового рішення.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги, з підстав та мотивів, викладених в останній, та просили суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Перший відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Другий відповідач в наданому письмовому відзиві просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що позов є безпідставним, необґрунтованим та не підтвердженим належними доказами і таким, що не підлягає до задоволення.

Представники відповідача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник другого відповідача надав заяву-клопотання, в якій просив розгляд даної справи провести без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивача та її представника, перевіривши в межах апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 25.06.2015 наказом ДКСУ № 574-0 та наказом УДКСУ № 22-0 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби у Кременчуцькому районі.

17.06.2016 наказом ДКСУ № 374-0 та наказом УДКСУ № 24-0 її переведено без проведення конкурсу на рівнозначну посаду заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області.

Наказом ДКСУ № 449-0 від 15.08.2019 припинено державну службу ОСОБА_1 та 16 серпня 2019 року звільнено її з посади заступника Начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» . Підстава: постанова Автозаводського районного суду міста Кременчука щодо ОСОБА_1 від 04.06.2019 по справі № 524/2584/19 провадження № 3/524/1178/19.

Наказом УДКСУ № 32-0 від 16.08.20190 відповідно до наказу Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-О Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення відповідно до пункту 3 частини першої стані 84 Закону України Про державну службу наказано, зокрема, вважати ОСОБА_2 такою, що припинила державну та звільнена з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області 16 серпня 2019 року.

ОСОБА_1 не погодилася із наказами про звільнення та оскаржила їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вчинення позивачем правопорушення, пов`язаного з корупцією, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили та яким її притягнуто до адміністративної відповідальності, є самостійною і достатньою правовою підставою для звільнення державного службовця згідно з пункту 3 частини першої статті 84 Закону України Про державну службу .

Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

За змістом частини другої статті 1 Закону України Про державну службу , який набрав чинності 1 травня 2016 року державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За приписами пунктів 2, 5, 9 частини першої статті 4 Закону України Про державну службу державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, таких принципів:

- законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;

- прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.

Державний службовець зобов`язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції (пункти 1, 2, 9 статті 8 Закону України Про державну службу ).

Частиною другою статті 19 цього ж Закону обумовлено, що на державну службу не може вступити особа, яка: 1) досягла шістдесяти п`ятирічного віку; 2) в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена; 3) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; 4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади; 5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили; 6) має громадянство іншої держави; 7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення; 8) підпадає під заборону, встановлену Законом України Про очищення влади .

Згідно з частиною 1 статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" у редакції чинній під час існування спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб - сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Статтею 65 Закон України Про запобігання корупції встановлено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінально-правового характеру.

Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв`язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Частина перша статті 176-2 Порушення вимог фінансового контролю глави 13-А Адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією КУпАП передбачає відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Водночас згідно з пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України Про державну службу державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 84 Закону України Про державну службу підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є:

1) припинення громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України;

2) набуття громадянства іншої держави;

3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави;

5) наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, передбаченому статтею 32 цього Закону.

Частиною другою зазначеної статті обумовлено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 524/2584/19 від 05.07.2019 (а.с. 13-14) залишено без змін постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04.06.2019, якою ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172- 6 КУпАП та піддано адміністративному штрафу у сумі 850 грн на користь держави.

Автозаводським районним судом м. Кременчука ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що обіймаючи посаду заступника начальника - начальника відділу доходів та видатків УДКСУ у Кременчуцькому районі Полтавської області, будучи відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією відповідно до примітки до статті 172-6 КУпАП, в порушення вимог частини 1 статті 45 Закону України "Про запобігання корупції", несвоєчасно, без поважних причин, а саме 12.04.2018 о 23 год. 07 хв., подала на офіційний веб - сайт Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію за 2017 рік.

З огляду на вищенаведене правове регулювання, вчинення позивачем правопорушення, пов`язаного з корупцією, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили та яким її притягнуто до адміністративної відповідальності, є самостійною і достатньою правовою підставою для звільнення державного службовця згідно з пункту 3 частини першої статті 84 Закону України Про державну службу .

Статтею 84 Закону України Про державну службу чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, зокрема і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, що, згідно із вимогами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, унеможливлює подальше перебування на державній службі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 140/1966/18 та постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 813/933/18.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно аргументів позивача щодо необхідності застосування в даному випадку частини другої статті 65 Закону України Про запобігання корупції колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту частини другої статті 65 Закону України Про запобігання корупції випливає, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності за наявності однієї з таких умов:

а) судом не застосовано до цієї особи покарання;

б) судом не накладено на цю особу стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності.

Водночас приписи статті 84 Закону України Про державну службу встановлюють спеціальні, відмінні від звільнення в порядку притягнення дисциплінарної відповідальності (пункт 4 частини першої статті 87 указаного Закону), підстави для припинення державної служби, а також встановлюють імперативний обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення ним відповідних фактів.

Крім того, Закон України Про державну службу (стаття 19) розмежовує як самостійні правові підстави для заборони вступу на державну службу такі:

- особа відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади;

- особа піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили.

Посилання позивача на наявнісь колізії між приписами Законів України Про державну службу та Про запобігання корупції колегія суддів відхиляє та зауважує на необхідності застосування до спірних правовідносин саме Закону України Про державну службу з огляду на таке.

При розв`язанні неузгодженостей (суперечливостей) між нормами права однакової юридичної сили застосовуються положення нормативно-правового акта, який прийнято пізніше або який є спеціальним. Враховуючи, що Закон України Про державну службу прийнятий Верховною Радою України пізніше та є спеціальним по відношенню до Закону України Про запобігання корупції в питаннях проходження і звільнення з державної служби, адже визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, тоді як останній - правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, а його стаття 65 - загальні засади відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення.

Поряд із цим, як уже зазначено, згідно з частиною четвертою статті 65 Закону України Про запобігання корупції обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв`язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Саме таким змістовним продовженням вказаної відносно-визначеної бланкетної норми диспозиції частини четвертої статті 65 Закону України Про запобігання корупції ( якщо інше не передбачено законом ) є встановлення законодавцем у Законі України Про державну службу : обмеження вступу на державну службу (для особи, яка піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили); спеціальної підстави для припинення державної служби - у разі втрати права на державну службу або його обмеження (набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення).

Відповідно, в таких випадках-виключеннях положення частини четвертої статті 65 Закону України Про запобігання корупції не застосовуються.

Аналогічні висновки щодо застосування вищезазначених норм права викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 809/1612/17 (реєстраційний номер 87527273).

Щодо посилання позивача на незастосування судом першої інстанції, відповідно до статті 58 Конституції України, Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції , як такого, який пом`якшує відповідальність особи, та застосувати до спірних правовідносин норми пункту 3 частини першої статті 84 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІІ Про державну службу (в редакції Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ), колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 2 пункту 12 розділу І Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції , який набрав чинності 18.10.2019, у Законі України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43): пункт 3 частини першої статті 84 викладено в такій редакції: "3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування".

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України,

Аналізуючи вказані приписи чинного законодавства, колегія суддів вказує, що у разі, якщо чинна на момент прийняття спірних рішень норма визначала такі рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб`єкта владних повноважень вже не відповідають вимогам закону.

Тобто, суд першої інстанції, надаючи оцінку спірним рішенням відповідача, які були прийняті 15.08.2019 та 16.08.2019 не міг застосовувати положення Закону України Про державну службу в редакції Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції , який набрав чинності 18.10.2019.

Відтак, судом першої інстанції вірно застосовані положення Закону України Про державну службу , в редакції, чинній на момент прийняття відповідачами спірних рішень, оскільки звільнення позивача відбулося на підставі відповідних рішень суб`єктів владних повноважень - відповідачів, а не рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 по справі № 440/4559/19.

Посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що наведені рішення здебільшого стосуються звільнення осіб з публічної служби на підставі норм національного законодавства, які не є достатньо чіткими щодо підстав звільнення особи, при цьому жодне з рішень не стосується звільнення особи з публічної служби на підставі прямої та чіткої норми національного законодавства, яка передбачає безальтернативне звільнення особи з публічної служби за правопорушення, пов`язане з корупцією.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні накази Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-0 та Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16.08.2019 №32-0 про припинення проходження ОСОБА_1 державної служби і звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області є правомірними та відповідають вимогам, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

При цьому, колегія суддів вказує, що позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області є похідною від вимог про визнання протиправними та скасування наказів, отже, також не підлягає задоволенню.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції мав кваліфікувати неподання відзиву на позов відповідачами, як визнання позову, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на те, що відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, кваліфікувати неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин є саме правом суду, а не його обов`язком. Вказана норма не є імперативною. При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо доводів позивача про безпідставне прийняття відзиву на позов та не надсилання цього відзиву позивачеві, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не можуть бути визнані судом апеляційної інстанції, як порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та не впливають на висновки суду.

Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині неповідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи по суті, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання на 22.01.2020. При цьому, ухвалою від 14.01.2020 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 22.01.2020 продовжено строк підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 27.02.2020, яке відповідно до ухвали суду від 24.01.2020 призначено в режимі відеоконференції.

Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання, призначеного на 27.02.2020 позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (а.с.46, 53, 54).

Як вбачається зі змісту протоколу судового засідання від 27.02.2020 (а.с.59) позивач та її представник були присутні в судовому засіданні, в якому підтримали позовні вимоги в повному обсязі та довели свою правову позицію з цього приводу, а також повідомили, що ними надані усі наявні в них докази.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.40 год. 26.03.2020 в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду за адресою: 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26. Доручено Автозаводському районному суду міста Кременчука Полтавської області забезпечити проведення відеоконференції 26 березня 2020 року о 14:40, у якій братиме участь позивач ОСОБА_1 та її представник - Нестеренко Анна Володимирівна.

Зі змісту протоколу від 27.02.2020 та дослідженого аудіозапису судового засідання колегією суддів встановлено, що позивачу та її представнику безпосередньо в підготовчому судовому засіданні повідомлено, що судовий розгляд справи по суті відбудеться 26.03.2020 о 14 год.40 хв.

З довідки секретаря судового засідання Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 по справі № 440/4559/19 вбачається, що розгляд справи по суті відкладено на 16:00 14 травня 2020 року у зв`язку з неявкою сторін, і як зазначає позивач в апеляційній скарзі по причині запровадження в суді карантинних заходів.

Колегія суддів зауважує, що відсутність повідомлення позивача про призначення судового засідання на 14.05.2020 у сукупності з обізнаністю, як ОСОБА_1 так і її представника Нестеренко А.В., про судові засідання, які були призначені на 22.01.2020, 27.02.2020, 26.03.2020, та прийняття нею безпосередньо участі в судовому засіданні 27.02.2020 з наданням пояснень по суті позову, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що покладені в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року по справі № 440/4559/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 05.11.2020.