Постанова

від 04.11.2020 по справі 826/480/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/480/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів: Бужак Н. П., Парінова А. Б.

за участю секретаря Скидан С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року

у справі № 826/480/18 (розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сангрейн Інвест

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртрансагро"

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Сангрейн Інвест (надалі - позивач, ТОВ Сангрейн Інвест ) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртрансагро" та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2592615147 від 27 жовтня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2602615147 від 27 жовтня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2582615147 від 27 жовтня 2017 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2612615147 від 27 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ТОВ "Сангрейн Інвест" не вчиняло податкових правопорушень, які зафіксовані у акті перевірки. Позивач зазначає, що реальність господарських операцій між ним та ТОВ "Агроспоживання" з постачання сільськогосподарської продукції (пшениця українського походження, врожаю 2016 року у кількості 8051,198 тон на загальну суму 20269386,90 грн., в тому числі ПДВ), за результатами яких включено до складу витрат та податкового кредиту відповідні суми, підтверджена первинними документами, які складені у відповідності до вимог укладеного із цим контрагентом договору постачання та чинного законодавства, містять усі необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст, обсяг операцій, їх учасників. Вказує на подальше використання придбаної продукції у власній господарській діяльності, а також на те, що при укладенні та виконанні договору з названим контрагентом діяв добросовісно, у зв`язку з чим не повинен нести негативні наслідки за можливе недотримання податкової дисципліни іншими суб`єктами господарювання, які приймали участь у ланцюгу постачання придбаного ним товару.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року даний адміністративний позов - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 27 жовтня 2017 року №2592615147; №2602615147; №2582615147; №2612615147.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки господарські операції, за результатами яких позивач визначив показники податкової декларації з податку на прибуток та задекларував податковий кредит з податку на додану вартість, були реальними, призвели до фактичної зміни майнового стану позивача, підтверджені належними обліковими та іншими документами, складання яких передбачено правовими нормами для таких операцій.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві - залишено без задоволення, а Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року - залишено без змін.

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 року, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанції, а в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково. Скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 23 грудня 2019 року Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення наступних обставин: "На підтвердження задекларованих показників податкового обліку Товариство надало видаткові накладні виписані від імені ТОВ "Агроспоживання" на відпуск пшениці, платіжні доручення на перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ "Агроспоживання", договір від 30.06.2016 №30-2/06-16 з ТОВ "УТА Логістик" про транспортно-експедиторське обслуговування, складські квитанції на зерно, картки аналізу зерна, посвідчення про якість зерна, реєстри прийнятого транспорту (з показниками якості), в яких відображено реєстраційний номер транспортних засобів, що здійснювали доставку пшениці, вантажовідправника, сорт та кількість пшениці, її вологість та інші характеристики; товарно-транспортні накладні. Також позивач надав документи щодо реалізації пшениці на адресу ТОВ "Компанія Хлібінвест" та ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля".

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем документи підтверджують придбання ним зерна пшениці у ТОВ "Агроспоживання".

З таким висновком, однак, не можна погодитися, оскільки він зроблений без оцінки всіх доказів у справі. Так, суди не взяли до уваги доводи відповідача щодо неможливості ідентифікувати автоперевізника та осіб, які безпосередньо здійснювали (перевезення) товару, а також підтвердження здійснення господарських операцій між ФОП " ОСОБА_1 " та ТОВ "Агроспоживання", у зв`язку з чим товарно - транспортні накладні не можуть бути достовірним доказом на підтвердження факту перевезення зерна.

Для правильної оцінки наданих позивачем документів, і товарно-транспортних накладних зокрема, має значення з`ясування обставин, кому належать транспортні засоби, вказані в товарно-транспортних накладних, а також щодо підстав використання їх для здійснення перевезень. Відповідач надав суду інформацію Регіонального сервісного центру в Донецькій області МВС України від 18.10.2018 щодо власників транспортних засобів, в тому числі й тих, які вказані в товарно-транспортних накладних, наданих позивачем. Відповідач стверджує, що власниками є інші особи, ніж ФОП " ОСОБА_1 " чи ТОВ "Агроспоживання". Зміст наведеної в листі від 18.10.2018 інформації свідчить, що такі доводи відповідача небезпідставні (а.с. 39-82, т.3).".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Сангрейн Інвест" задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2592615147 від 27 жовтня 2017 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2602615174 від 27 жовтня 2017 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2582615147 від 27 жовтня 2017 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №2612615147 від 27 жовтня 2017 року.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 40, кімната 14, код ЄДРПОУ 34000176; поштова адреса: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, б. 8, корпус 2, офіс 38) з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 125701 (сто двадцять п"ять тисяч сімсот одна) грн. 01 коп.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Свої вимоги обґрунтовує неможливість здійснення ТОВ "Агроспоживання" господарських операцій по ланцюгу постачання товарів, оскільки за результатами аналізу узагальнених даних податкової інформації діяльність цього платника була спрямована виключно на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Під час перевірки встановлено відсутність реального джерела походження реалізованих позивачу товарів, що свідчить про фіктивність як поставок, так і документів, складених за результатами цих операцій.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та надав суду апеляційної інстанції.

Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, у зв`язку із надходженням ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Підпалого В.В. від 10 травня 2017 року у справі №757/25451/17-к, винесеної за клопотанням прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України Вакарова Д.В., в межах матеріалів кримінального провадження від 07 травня 2014 року №42014000000000375, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест", з питань дотримання податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання", на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів за період з 16 січня 2006 року по 10 травня 2017 року.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві складено акт перевірки №148/26-15-14-07-01-10/34000176 від 03 жовтня 2017 року (надалі - акт перевірки).

В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:

- пунктів 44.1 та 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 2923070,00 грн.;

- пунктів 44.1 та 44.2 статті 44, підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 652347,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 2782608,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в період, що перевірявся, на загальну суму 595623,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем подано до відповідача заперечення, за результатом розгляду заперечень листом від 23 жовтня 2017 року контролюючий орган повідомив позивача, що висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі висновків викладених у акті перевірки контролюючим органом 27 жовтня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №2592615147, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2017 року в розмірі 595623 грн;

- №2602615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 923 070 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 730 767,50 грн;

- №2582615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 2 782 608 грн застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 695652 грн;

- №2612615147, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік у розмірі 652347 грн.

Позивач звернувся 08 листопада 2017 року із скаргою до Державної фіскальної служби України із вимогою про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень, проте, за результатами розгляду скарги Державною фіскальною службою України було прийнято рішення залишити без змін податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а скаргу позивача - без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що недоліки ТТН не можуть свідчити про недоведеність реальності господарської операції з постачання товару оскільки метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, пов`язаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податок на прибуток підприємств Податкового кодексу України.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

За правилами підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 18 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" (постачальник), з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" (покупець), з іншої сторони, укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №18-08.2016-СІ.1., відповідно до умов якого постачальник зобов`язується продати (поставити), а покупець прийняти та оплатити пшеницю, українського походження, врожаю 2016 року.

Відповідно до умов вищезазначеного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" поставлено, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест", прийняв та оплатив пшеницю українського походження, врожаю 2016 року, у кількості 5081,198 тон (5081198 кілограм) на загальну суму 20269386,90 грн. з ПДВ.

Поставка товару фактично здійснювалась у період з 19 серпня 2016 року по 31 серпня 2018 року на умовах СРТ: Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртрансагро", далі зерновий склад за адресою: м. Маріуполь, проспект Адмірала Луніна, 2 (Інкотермс 2010).

Транспортування товару до терміналу "УТА Логістик", на зернові склади, розташовані за адресою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансагро", м. Маріуполь, проспект Адмірала Луніна, 2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" здійснювало за свій рахунок згідно умов договору.

В той же час, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УТА Логістик" укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування від 30 червня 2016 року №30-2/06-16 (надалі - договір №30-2/06-16).

Відповідно до умов вищезазначеного договору №30-2/06-16, вантаж, що належить Замовнику, може на розсуд Виконавця накопичуватися з вантажем, що належить іншим особам знеособлено за культурами і класами.

Згідно умов договору №30-2/06-16 Товариством з обмеженою відповідальністю "УТА Логістик" здійснюється ведення оперативного обліку вантажу, контроль кількості та якості вантажу, що прийнятий, зберігається та відвантажений, та кожну добу ця інформація надається Замовнику Товариству з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" у вигляді оборотної відомості.

В підтвердження здійснення операцій за договором №30-2/06-16, позивачем надані документи, що підтверджують приймання вантажу на зернових складах а саме: товарно-транспортні накладні: №261027 від 18.08.2016 р.; №261028 від 18.08.2016 р.; №261030 від 18.08.2016 р.; №261033 від 18.08.2016 р.; №261034 від 18.08.2016 р.; №261039 від 18.08.2016 р.; №261045 від 19.08.2016 р.; №261046 від 19.08.2016 р.; №261047 від 19.08.2016 р.; №261067 від 19.08.2016 р.; №261055 від 20.08.2016 р.; №261056 від 20.08.2016 р.; №261076 від 20.08.2016 р.; №261077 від 20.08.2016 р.; №261078 від 20.08.2016 р.; №12 від 21.08.2016 р.; №261072 від 22.08.2016 р.; №261073 від 22.08.2016 р.; №261074 від 22.08.2016 р.; №261082 від 22.08.2016 р.; №261083 від 22.08.2016 р.; №261085 від 22.08.2016 р.; №261086 від 22.08.2016 р.; №261087 від 22.08.2016 р.; №261089 від 22.08.2016 р.; №261090 від 23.08.2016 р.; №261091 від 23.08.2016 р.; №261093 від 23.08.2016 р.; №261094 від 23.08.2016 р.; №261096 від 23.08.2016 р.; №261097 від 23.08.2016 р.; №261098 від 23.08.2016 р.; №261099 від 23.08.2016 р.; №261100 від 23.08.2016 р.; №261101 від 23.08.2016 р.; №261102 від 23.08.2016 р.; №261103 від 23.08.2016 р.; №261104 від 23.08.2016 р.; №261105 від 23.08.2016 р.; №261106 від 23.08.2016 р. та інші; складські квитанції на зерно, встановленого зразка: №347 від 23.08.2016 р.; №348 від 23.08.2016 р.; №349 від 23.08.2016 р.; №361 від 25.08.2016 р.; №368 від 25.08.2016 р.; №369 від 25.08.2016 р.; №381 від 26.08.2016 р.; №380 від 26.08.2016 р.; №406 від 29.08.2016 р.; №407 від 29.08.2016 р.; №408 від 29.08.2016 р.; №430 від 01.09.2016 р.; №422 від 01.09.2016 р.; карти аналізу зерна: №349 від 23.08.2019 року; №348 від 23.08.2016 р.; №347 від 23.08.2016 р.; №369 від 25.08.2016 р.; №368 від 25.08.2016 р.; №361 від 25.08.2016 р.; №380 від 26.08.2016 р.; №381 від 26.08.2016 р.; №422 від 01.09.2016 р.; №430 від 01.09.2016 р.; посвідчення якості зерна: №406 від 29.08.2016 р.; №407 від 29.08.2016 р.; №408 від 29.08.2016 р.; Реєстри прийнятого транспорту, копія, яких залучено до матеріалів справи (стор. 91-250 том ІІ, стор. 1 - 31 том ІІІ, стор. 183 - 216 том І).

З аналізу вищезазначених документів вбачається, що в період з 19 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року ТОВ "Укртрансагро" прийнято (зерновий склад) на зберігання від ТОВ "УТА Логістик" для ТОВ "Сангрейн Інвест" пшеницею українського походження, врожаю 2016 року у кількості 7234538 кг, в тому числі вантажовідправника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" - 5081198 кг.

На виконання договору поставки від 18 серпня 2016 року №18-08.2016-СІ видані документально оформлені видаткові накладні на загальну суму 20269386,90 грн.

Розрахунки по договору поставки від 18 серпня 2016 року №18-08.2016-СІ проводились у безготівковій формі. В оплату за отримані товари Товариством з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" перераховано грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" на загальну суму 20269386,90 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи.

Факт взаєморозрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" у повному обсязі не заперечується контролюючим органом.

Апелянт звертає увагу суду, що під час проведення перевірки встановлено, що у первинних документах міститься недостовірні відомості про фінансово-господарські взаємовідносини контрагентів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" по ланцюгу, та неможливість виконання операцій, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично, Товариством з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" проведено господарські операції з контрагентами шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій.

Контролюючий орган посилається на той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" взято на податковий облік в органи державної фіскальної служби 08 червня 2016 року у Мар`їнській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Основний вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля. Згідно зі звітом про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів штатна чисельність склала 10 осіб. Інформація щодо наявності основних засобів до контролюючих органів не надано. Остання податкова звітність з податку на додану вартість подана за грудень 2016 року.

Під час аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних контролюючим органом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" у серпні 2016 року придбавало пшеницю 3,5,6 класів (у кількості 5081,198 т.) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Торо" (код 38888463), яку в подальшому реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Торо" взято на податковий облік в органи державної фіскальної служби з 12 вересня 2013 року у Мар`їнській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Основний від діяльності - розведення свійської птиці.

Згідно із звітом про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів штатна чисельність склала 11 осіб. Інформація щодо наявності основних засобів до контролюючих органів не надана. Остання податкова звітність з податку на додану вартість подана за грудень 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами, що предметом укладеного договору між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" є поставка товару, а саме пшениці українського походження відповідних класів.

З акту перевірки вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" відповідно до ЄРПН протягом фінансово-господарської діяльності документально оформлено придбання, зокрема, пшениці 3,5,6 класів у кількості 5081,198 тон у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс Торо".

Колегія суддів звертає увагу, що контролюючим органом не заперечується факт реалізації позивачем, придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроспоживання" пшениці, а саме:

- реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Хлібінвест" пшениці 5,6 класів - 3291,67 грн. за 1 тону, що підтверджується видатковими накладними та довіреністю (стор. 217-219 том І);

- реалізовано ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" пшениці 3 класу - 3416,67 грн. за 1 тону та пшениці 5,6 класу - 3291,67 за 1 тону що підтверджується видатковими накладними та довіреністю (стор. 220 -222 том І).

Судом першої інстанції встановлено, а апелянтом не спростовано, що спірні господарські операції є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Вищезазначені документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано допустимих та достовірних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС (актів про неможливість проведення зустрічних звірок по ланцюгу постачання), проте така податкова інформація, носить інформативний характер та не є допустимими та достовірними доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Так чинним законодавством, яким регулюються спірні правовідносини, чітко визначено, що подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди - є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з дотриманням положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 815/2066/16, від 13 жовтня 2020 року по справі № 0340/1408/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо неподання звітності до контролюючого органу за певний період контрагентом позивача, отримання податковим органом інформації, яка не відповідає податковій звітності контрагентів позивача, слід звернути увагу на те, що позивач не вправі відповідати за дії своїх контрагентів. Тим більше, дії інших платників податків по ланцюгу контрагентів, з якими, в свою чергу, мали відносини контрагенти позивача, не можуть впливати на права та обов`язки позивача у даній справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест".

Варто наголосити, що порушення постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту. Однак, тільки в разі встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі №826/15767/13-а.

Так, у постановах від 19 квітня 2019 року (справа №826/1392/17), від 12 лютого 2020 року (справа №813/3577/13-а), від 20 березня 2020 року (справа №560/3956/18), від 2 липня 2020 року (справа №560/711/19), від 2 квітня 2020 року (справа №160/93/19) тощо Верховний Суд вказав, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Верховного Суду, проте наголошує, що визначальним є саме можливість дійти за наслідками дослідження первинних документів беззаперечного висновку, що відповідна господарська операція, з урахуванням її характеру, дійсно мала місце.

Під час розгляду справи контролюючим органом не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження встановлення ним сумнівних дій (позивача та його контрагента) щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань, у тому числі, податку на додану вартість.

Так, скеровуючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд в постанові від 23 грудня 2019 року зазначив про необхідність перевірити обставини кому належать транспортні засоби, вказані в товарно-транспортних накладних, а також щодо підстав використання їх для здійснення перевезень, з даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Контролюючий орган стверджує про неможливість ідентифікувати автоперевізника та осіб, які безпосередньо здійснювали (перевезення) товару, а також підтвердження здійснення господарських операцій між ФОП " ОСОБА_1 " та ТОВ "Агроспоживання", у зв`язку з чим товарно-транспортні накладні (надалі - ТТН) не можуть бути достовірним доказом на підтвердження факту перевезення зерна.

Як зазначалося вище в матеріалах справи містяться ТТН, згідно з якими для перевезення вантажів на адресу позивача використовувалося 103 вантажних автомобілі та 97 причепів.

Згідно з наданого контролюючим органом листа Регіонального сервісного центру в Донецькій області від 18.10.2018 року №31/5-10337 до нього надані відомості про 41 транспортний засіб та їх власників (стор. 39-83 том ІІ).

Судом першої інстанції встановлено, а апелянтом не спростовано, що серед наведених відповідачем транспортних засобів є 7 (сім) тих, які взагалі не використовувались для здійснення перевезення вантажів на адресу позивача (стор. 47, 72, 79, 80, 82 том ІІ), а деякі із зазначених ТЗ взагалі не є вантажними автомобілями (стор. 40 та 81 том ІІ).

Тобто, інформація в цій частині про транспортні засоби не відноситься до предмету спору.

Однак, в матеріалах справи наявний адвокатський запит адвоката ТОВ "Сангрейн Інвест" від 27 січня 2020 року до Головного сервісного центру МВС щодо надання інформації в частині найменування власників, дату реєстрації, а також наявність ліцензій на перевезення вантажів автомобільним транспортом за переліком, що наведений у запиті.

Листом від 24.03.2020 року №31/314аз Головний сервісний центр МВС надав наявну у базі даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів інформацію про власників станом на 01 серпня 2016 року, про типи цих транспортних засобів та типи їх кузовів.

Як вбачається із даного листа, зокрема додатку, усі зазначені в ТТН транспортні засоби є вантажними автомобілями або причепами (напівпричепами) до вантажних автомобілів, реально існували на дату здійснення перевезень, мали реальних власників.

В той же час, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III).

Положеннями частини 1 статті 48 Закону №2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, в контексті приписів частини 2 статті 48 Закон №2344-III є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.

За змістом статті 50 Закону №2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.02.1998 року за №128/2568 затверджено Правила перевезень та вантажів автомобільним транспортом (далі - Правила №363), які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

За визначенням, наведеним у пункті 1 Правил №363 вантажовідправник - це будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення, вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних накладних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Довір про перевезення вантажів це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентується обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх одержання.

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Правил №363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Підпунктом 11.3 пункту 11 Правил №363 передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник).

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти до висновку, що підставами для використання транспортних засобів для перевезення вантажів є договір про перевезення вантажів та товарно-транспортна накладна.

Згідно пункту 2.3. Договору поставки від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 поставка товару здійснювалася на умовах СРТ.

Відповідно до правил Інкотермс умови поставки СРТ (перевезення оплачене до...) означають, що продавець здійснює поставку товару та передає ризик покупцю, коли передає товар перевізнику, з яким уклав договір перевезення.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, що в наявних ТТН вантажовідправником товару вказано ТОВ "Агроспоживання", перевізником - ФОП " ОСОБА_1 ".

З аналізу документів колегія суддів доходить висновку, що договір на перевезення товару, поставка якого передбачена Договором поставки від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 має укладатися між ТОВ "Агроспоживання" та ФОП " ОСОБА_1 ".

При цьому, варто наголосити, що жодних обмежень щодо такої можливості Договір поставки від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 не містить.

Дана можливість передбачена умовами поставки на умовах СРТ.

З аналізу первинних документів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "Сангрейн Інвест" не є стороною договору про перевезення вантажів.

Відносини щодо перевезення вантажів виникають між ТОВ "Агроспоживання", як вантажовідправником та ФОП " ОСОБА_1 ", як перевізником, проте не з ТОВ "Сангрейн Інвест".

Колегія суддів звертає увагу, оскільки у позивача були відсутні взаємовідносини з ФОП " ОСОБА_1 " то суд не наділений право давати оцінку господарських операцій між ФОП " ОСОБА_1 " та ТОВ "Агроспоживання", які не є предметом доказування в даній адміністративній справі.

В разі, якщо контролюючий орган вважає відсутнім здійснення господарських операцій між вказаною юридичною та фізичними особами (ФОП " ОСОБА_1 " та ТОВ "Агроспоживання"), останній не позбавлений можливості здійснити, у порядку визначеному законом перевірку таких платників податку.

В даному випадку, взаємовідносин щодо надання транспортних послуг між позивачем та ТОВ "Агроспоживання" не виникло, оскільки за умовами Договору від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 предметом його є продаж пшениці.

Договір від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 не містить в собі суми транспортних витрат понесених позивачем, що додаткового свідчить про відсутність між позивачем та ТОВ "Агроспоживання" безпосередньо відносин щодо перевезення вантажів.

Умовами Договору від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 передбачено, зокрема (п. 2.5.), що при поставці продавець зобов`язується надати покупцю, серед іншого, у разі поставки на умовах СРТ два екземпляри товарно-транспортної накладної.

Дані ТТН містяться в матеріалах справи, про що вказано судом вище.

Відповідно до підпункту 14.1.191 підпункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України операція постачання товарів за договорами поставки полягає у відчуженні (передачі права власності) на товар.

Статтею 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 2.2. Договору від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 датою поставки товару вважається дата оформлення Зерновим складом у місті постачання (ТОВ "Укртрансагро") складського документа на ім`я покупця.

Таким чином, поставка товару та перехід права власності на товар за Договором поставки відбулося з дати оформлення ТОВ "Укртрансагро" складських документів на ім`я позивача, а не з дати отримання товару вантажоодержувачем згідно наявних ТТН.

Згідно із статтею 45 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 04 липня 2002 року №37-IV (далі - Закон №37-IV) зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно, вимоги до якого та порядок його ведення затверджено Постановою Кабінету міністрів України від 17.11.2004 №1569.

В матеріалах справи містять складські квитанції на зерно, картки аналізу зерна, а також реєстри прийнятих від ТОВ "Агроспоживання" транспортних засобів (том 1 аркуші 180-216).

Достовірність оформлених ТОВ "Укртрансагро" складських квитанцій на зерно підтверджується виданим ДП "Держреєстри України" витягами з реєстру складських документів на зерно.

Таким чином, належним та достатніми доказами виникнення у позивача права власності на поставлений ТОВ "Агроспоживання" товар - пшеницю українського походження врожаю 2016 року є складські квитанції, виписані ТОВ "Укртрансагро", а не взаємовідносини третіх осіб (юридичних та фізичних).

Що ж стосується тверджень контролюючого органу про складення наявних ТТН з порушенням встановленого порядку їх складання і тому вони не можуть використовуватись для розрахунків з замовником слід вказати наступне.

Згідно з пунктом 3.1. Договору від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 оплата товару здійснюється в наступному порядку: впродовж 90 календарних днів після поставки останньої партії товару.

Тобто, умовами Договору від 18.08.2016 року №18-08.2016-СІ.1 визначено час протягом якого має бути здійснена оплата, однак він не пов`язує здійснення такої оплати безпосередньо на підставі ТТН.

ТТН є підставою для виникнення правовідносин між вантажовідправником, вантажоодержувачем та перевізником щодо перевезення товару від пункту відправлення до пункту призначення, а також для оплати за надані послуги з перевезення товару.

ТОВ "Сангрейн Інвест" не є замовником цих перевезень та не може нести відповідальності за можливі порушення, що могли мати місце під час складання (заповнення) ТТН.

Колегія суддів відхиляє твердження контролюючого органу про недоліки в товарно - транспортних накладних, якими оформлено транспортування товару від контрагентів по ланцюгу до позивача з урахуванням того, що за умовами вказаного вище договору транспортування товару здійснювалося постачальниками на склад товару позивача. За таких обставин, посилання контролюючого органу на дефектність в оформленні товарно-транспортних накладних не може впливати на оцінку правовідносини між контрагентом та позивачем та свідчити про нереальність господарських операцій між ними, оскільки згідно з умовами розглядуваних договорів позивач не був учасником транспортного процесу, а умови укладення та виконання зазначених вище договорів не передбачали ані здійснення позивачем контролю за перевезенням товару, ані проведення ним розрахунків за перевезення вантажу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року по справі № 804/5374/17, від 11 вересня 2018 року у справах №820/477/18, №815/6105/17, справа №821/995/17, №823/2247/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи контролюючого органу в цій частині є безпідставними та такими, що не підтверджують факт допущення позивачем порушення податкового законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що основним видом діяльності ТОВ "Сангрейн Інвест" є оптова торгівля зерном (код КВЕД 46.21), відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (стор. 225-230 том І).

В період з 23 по 31 серпня 2016 року позивач здійснив продаж 2237,615 тон зерна на адресу ТОВ "Компанія Хлібінвест" (ідентифікаційний код 39750329), а також 7876,655 тон зерна на адресу ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля".

Частина проданого зерна була отримана від ТОВ "Агроспоживання" за Договором від 18.08.2016 року № 18-08.2016-СІ.1.

Видаткові накладні та довіреність на отримання проданого зерна наявні в матеріалах справи (том 1 аркуші 217-222).

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано апелянтом, що приймання товару, що прибував від ТОВ "Агроспоживання" в м. Маріуполь у власність ТОВ "Сангрейн Інвест" здійснювалося на зерновому складі ТОВ "Укртрансагро" на підставі договору транспортно-експедиторського обслуговування від 30.06.2016 №30-2/06-16 між позивачем та ТОВ "УТА Логістик" (том справи 1 аркуші 151-172).

Предметом договору транспортно-експедиторського обслуговування від 30.06.2016 року №30-2/06-16 є надання виконавцем (ТОВ "УТА Логістик") за дорученням та за рахунок Замовника (ТОВ "Сангрейн Інвест") комплексу транспортно-експедиторських послуг, що складається з приймання, накопичення та навантаження пшениці врожаю 2016 року на зерновому складі ТОВ "Укртрансагро".

В свою чергу, між ТОВ "УТА Логістик" та ТОВ "Укртрансагро" укладено договір про надання комплексу послуг з перевалки пшениці українського походження від 30 червня 2016 року, згідно умов якого виконавець зобов`язується відповідно до заявки замовника, надати комплекс послуг з приймання та відвантаження пшениці українського походження через Зерновий термінал ТОВ "Укртрансенерго", розташований за адресою: м. Маріуполь, проспект Луніна, 2 (далі "Термінал").

Комплекс з перевалки складається з: відвантаження з залізничного та/або автотранспорту (зважування/визначення ваги брутто/тари); розміщення та зберігання в ємкостях Терміналу протягом перших 25 (двадцяти п`яти) календарних днів; відвантаження на морські судна та/або на залізничний та/або на автотранспорт; здійснення лабораторного аналізу, в кількості і цінах, обмовлених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані йому послуги.

Разом з цим, державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України визначає Закон України "Про зерно та ринок зерна" від 04 липня 2002 року №37-IV (далі - Закон №37-IV).

Частиною 1 статті 3 Закону №37-IV визначено, що дія цього Закону поширюється на всіх суб`єктів ринку зерна.

Суб`єктами ринку зерна, серед іншого, є: суб`єкти виробництва зерна; суб`єкти зберігання зерна (ст. 5 Закону №37-IV).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №37-IV суб`єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб`єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб`єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Приписами статті 24 Закону №37-IV передбачено наступне.

Зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості.

Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Державний контроль за дотриманням зерновими складами зазначеного регламенту у процесі зберігання зерна та продуктів його переробки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов`язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Згідно з пунктом 2.23 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Мінагрополітики від 13 жовтня 2008 року №661 під час приймання вантажних автомобілів із зерном вагар вказує масу брутто, масу тари та масу нетто автомобіля на лицьовому боці першого примірника товарно-транспортної накладної.

Пунктом 2.27 Інструкції №661 визначено, що на зворотному боці першого примірника товарно-транспортної накладної (що залишається на підприємстві) матеріально відповідальна особа зазначає номер зерносховища (силос елеватора, склад), куди розвантажено зерно, ставить свій підпис і направляє автомобіль на ваги для зважування тари.

Товарно-транспортні накладні, що містяться в матеріалах адміністративної справи мають відмітки про прийняття вантажу на ТОВ "Агроспоживання", масу брутто, нетто та масу тари (автомобіля), відмітки про проведення аналізів якості зерна, а також номери силосів, у які було розвантажено зерно.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на 60 з наявних матеріалах справи ТТН є штампи с прізвищем ОСОБА_2 , на 62 - ОСОБА_3 , на 49 - ОСОБА_4 , на 19 - ОСОБА_5 , на 3-х - ОСОБА_6

Факт прибуття транспортних засобів з вантажем пшениці у кількості 2860,318 тон підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 25.03.2020 року, що посвідчені приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Макаревич В.Г.

Згідно наявного в матеріалах справи наказу від 17.04.2019 року № 24-к ОСОБА_3 знаходиться у відпустці для догляду за дитиною зо 3-х років.

Що ж стосується доводів контролюючого органу в частині відсутності на балансі ТОВ "Агроспоживання" необхідних основних засобі (зокрема, транспортні засоби), з огляду на що, на думку відповідача операція між позивачем та ТОВ "Агроспоживання" є нереальною, колегія суддів не бере до уваги, оскільки станом на час розгляду справи ТОВ "Агроспоживання" є діючим суб`єктом господарювання та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДФС у Донецькій області, Марійське управління, (Мар`їнський район).

Твердження контролюючого органу про відсутність у контрагентів необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, колегією суддів не береться до уваги, оскільки дані твердження не свідчить про безтоварність угод про постачання.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 815/2066/16, від 13 жовтня 2020 року по справі № 0340/1408/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Так, з метою обґрунтування неможливості поставки пшениці від ТОВ "Агроспоживання" на адресу ТОВ "Сангрейн Інвест" в серпні 2016 року, на сторінці 33 акту перевірки зроблено посилання на податкову інформацію, зібрану стосовно контрагента ТОВ "Агроспоживання" - ТОВ "Агрокомплекс Торо" щодо відсутності у останнього орендованих земельних ділянок.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 18.09.2019 року по справі № 810/4290/13-а, інформація, що міститься в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, носить суто інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Таким чином, дані обставини не є належним доказом, що підтверджують факт допущення позивачем порушень податкового законодавства.

З аналізу матеріалів справи колегія суддів доходить висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сангрейн Інвест" пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

В свою чергу, надані позивачем документи свідчать про належне документальне підтвердження господарських операцій ТОВ "Сангрейн Інвест" з ТОВ "Агроспоживання", ділову мету здійснення таких господарських операцій, а саме придбання зерна, з метою ведення власної господарської діяльності, зміну у власному капіталу позивача (отримання прибутку від продажу зерна) та подальшу їх реалізацію.

Як наслідок, висновок ГУ ДФС у м. Києві про порушення ТОВ "Сангрейн Інвест" положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є хибним.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору, згідно частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що позивач надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеним контрагентами, проте доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі №814/2202/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо посилань відповідача на наявність кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, яке порушено, ще у 2017 році, передбаченого ч. 2 ст.205 Кримінального кодексу України, в межах досудового розслідування якого встановлено непричетність до фінансово-господарської діяльності контрагента позивача та протоколи допитів свідків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому колегія суддів вважає посилання відповідача на відомості щодо контрагента, отримані в межах кримінальних проваджень та допити свідків, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року по справі №826/18952/14, від 08 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Крім того, колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву (запереченню) на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Головуючий суддя: Г. В. Земляна

Судді: Н. П. Бужак

А. Б. Парінов

Повний текст постанови складено 05 листопада 2020 року.