Постанова

від 05.11.2020 по справі 380/3349/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3349/20 пров. № А/857/10812/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І,

за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року (ухвалене в м. Львові в порядку загального позовного провадження, судом під головуванням судді Карп`як О.О., повний текст рішення складено 17.07.2020 року) у справі № 380/3349/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробудсервіс Плюс" до Державної податкової служби України про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, суд-

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс Плюс» звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України про визнання протиправними і скасування рішень Державної фіскальної служби України про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.11.2019 року: № 1325337/39584820 (відносно податкової накладної № 1 від 12.03.2019 року); № 1325345/39584820 (відносно податкової накладної № 2 від 13.03.2019 року); № 1325348/39584820 відносно податкової накладної № 3 від 18.03.2019 року; № 1325340/39584820 відносно податкової накладної № 4 від 18.03.2019 року; № 1325342/39584820 відносно податкової накладної № 4 від 19.03.2019 року; № 1325332/39584820 відносно податкової накладної № 6 від 20.03.2019 року; № 1325349/39584820 відносно податкової накладної № 7 від 20.03.2019 року; № 1325350/39584820 відносно податкової накладної № 8 від 20.03.2019 року; № 1325334/39584820 відносно податкової накладної № 9 від 21.03.2019 року.

У вказаному позові позивач також просив зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні: № 1 від 12.03.2019 року; № 2 від 13.03.2019 року; № 3 від 18.03.2019 року; № 4 від 18.03.2019 року; №4 від 19.03.2019 року; № 6 від 20.03.2019 року; № 7 від 20.03.2019 року; № 8 від 20.03.2019 року; № 9 від 21.03.2019 року та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року визнано протиправними та скасовано рішення ДФС України про відмову у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.11.2019 року:

- № 1325337/39584820 відносно податкової накладної № 1 від 12.03.2019 року;

- № 1325345/39584820 відносно податкової накладної № 2 від 13.03.2019 року;

- № 1325348/39584820 відносно податкової накладної № 3 від 18.03.2019 року;

- № 1325340/39584820 відносно податкової накладної № 4 від 18.03.2019 року;

- № 1325342/39584820 відносно податкової накладної № 4 від 19.03.2019 року;

- № 1325332/39584820 відносно податкової накладної № 6 від 20.03.2019 року;

- № 1325349/39584820 відносно податкової накладної № 7 від 20.03.2019 року;

- № 1325350/39584820 відносно податкової накладної № 8 від 20.03.2019 року;

- № 1325334/39584820 відносно податкової накладної № 9 від 21.03.2019 року.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні: № 1 від 12.03.2019 року; № 2 від 13.03.2019 року; № 3 від 18.03.2019 року; № 4 від 18.03.2019 року; №4 від 19.03.2019 року; № 6 від 20.03.2019 року; № 7 від 20.03.2019 року; № 8 від 20.03.2019 року; № 9 від 21.03.2019 року.

Стягнуто з Державної податкової служби України (04053, м. Київ, пл. Львівська, 8; код ЄДРПОУ 43005393) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс Плюс» (79014, м. Львів, вул. Запольської, 31/3; код ЄДРПОУ 39584820) 18918,00 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що пунктом 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу. Комісією прийнято рішення про відмову у реєстрації податкових накладних, оскільки наданні платником податку копій документів не є достатніми для прийняття відповідного рішення про реєстрацію. Отож, причиною відмови у реєстрації податкової накладної було ненадання в повному обсязі належних копій документів, а саме ненадання платником податків первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності первинних типових форм та галузевої специфіки, накладні. Вказує, що лише весь пакет необхідних документів було подано суду в судовому засіданні. Враховуючи зазначене, контролюючий орган мав законні підстави для прийняття рішення про відмову у реєстрації спірних податкових накладних, а тому є правомірними.

Також відповідач вказує, що позивач пропустив встановлений строк, для звернення до суду з даною позовною заявою.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скаргу по суті співпадають з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.

Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.

В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс Плюс» ЄДРПОУ 39584820, зареєстроване як платник податків з 15.01.2015 року, основними видами діяльності згідно КВЕД є Розведення свійської птиці.

01 серпня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробудсервіс Плюс» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екосвіт Захід» (Покупець) укладено Договір № 1, за яким продавець зобов`язався передати у власність Покупця обладнання для пташника, детальні характеристики якого описані в Комерційній пропозиції (Додаток № 1 до Договору), а покупець зобов`язувався прийняти товар та своєчасно провести його оплату в сумі 8 277 361,78 грн без ПДВ.

30.03.2019 року сторонами договору укладено додаткову угоду (Додаток№2), відповідно до якого сторони домовились, що оплата згідно договору №1 від 01.08.2017 за поставлене обладнання буде проводитись після реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На виконання умов Договору № 1 від 01.08.2017 року ТОВ «Агробудсервіс Плюс» було здійснено поставку ТОВ «Екосвіт Захід» обладнання, яке було предметом договору. Факт поставки обладнання та прийняття його Покупцем підтверджується наступними документами: накладною № 3/1 від 12.03.2019 року на суму 466 603,20 грн. (в т.ч. ПДВ 77 762,20 грн.); накладною № 3/2 від 13.03.2019 року на суму 199 972,80 грн. (в т.ч. ПДВ 33 328,80 грн.); накладною № 3/3 від 18.03.2019 року на суму 295 811,62 грн. (в т.ч. ПДВ 49 301,94 грн.); накладною № 3/4 від 18.03.2019 року на суму 359 210,40 грн. (в т.ч. ПДВ 59 686,40 грн.); накладною № 3/5 від 19.03.2019 року на суму 555 480,00 грн. (в т.ч. ПДВ 92 580,00 грн.); накладною № 3/6 від 20.03.2019 року на суму 518 448 грн. (в т.ч. ПДВ 86 408,00 грн.); накладною № 3/7 від 20.03.2019 року на суму 526 409,88 грн. (в т.ч. ПДВ 87 734,98 грн.); накладною № 3/8 від 20.03.2019 року на суму 696 942,24 грн. (в т.ч. ПДВ 116 157,04 грн.); накладною № 3/9 від 21.03.2019 року на суму 6 313 956,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1 052 326,00 грн.); актами приймання - передачі майна від 30.03.2019.

Відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України позивачем у 2019 році виписано наступні податкові накладні та подано для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних: № 1 від 12.03.2019 року на суму 466 603,20 грн (в т.ч. ПДВ 77 767,20 грн.); № 2 від 13.03.2019 року на суму 199 972,80 грн (в т.ч. ПДВ 33 328,80 грн); № 3 від 18.03.2019 року на суму 295 811,62 грн (в т.ч. ПДВ 49 301,94 грн); № 4 від 18.03.2019 року на суму 359 210,40 грн (в т.ч. ПДВ 59 868,40 грн); № 4 від 19.03.2019 року на суму 555 480,00 грн (в т.ч. ПДВ 92 580,00 грн); № 6 від 20.03.2019 року на суму 518 448,00 грн (в т.ч. ПДВ 86408,00 грн); № 7 від 20.03.2019 року на суму 526 409,88 (в т.ч. ПДВ 87 734,98 грн); № 8 від 20.03.2019 року на суму 696 942,24 грн (в т.ч. ПДВ 116 157,04 грн); № 9 від 21.03.2019 року на суму 1 629 367,00 грн (в т.ч. ПДВ 271 561,17 грн.).

ДФС України реєстрація вищевказаних податкових накладних була зупинена у зв`язку з чим запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

16.10.2019 позивачем на адресу відповідача надіслано повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по податкових накладних/розрахунку коригування реєстрація якої/якого зупинена № 1/10 від 16.10.2019 року, в якому надано пояснення та документи в кількості 64, зокрема: копії договору, комерційної пропозиції, листів, рішення №1 від 23.07.2018, статуту, рішення №2 від 23.07.2018, додатки до договору, фінансову звітність, акти прийому - передачі, балансову довідку, фінансовий звіт, накладні, акт здачі - приймання виконаних послуг, виписки банку, технічний паспорт. Вказані копії документів долучені відповідачем до відзиву.

Рішенням комісії ДФС України:

- № 1325337/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 1 від 12.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325345/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 2 від 13.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325348/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 3 від 18.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325340/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 4 від 18.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325342/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 4 від 19.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325332/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 6 від 20.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325349/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 7 від 20.03.2019 року;

- № 1325349/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 7 від 20.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325350/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 8 від 20.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 1325334/39584820 від 08.11.2019 відмовлено позивачу у реєстрації податкової накладної № 9 від 21.03.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підставою для такої відмови слугували висновки відповідача щодо ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг), з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні.

Позивач вважаючи винесення таких рішень протиправними, подав 17.11.2019 року скарги на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування.

Відповідно до Квитанцій №2 від 17.11.2019 року, долучених до матеріалів справи, скарги на оскаржувані рішення не прийнято у зв`язку зі зверненням до неналежного суб`єкта.

Не погоджуючись із такими діями і прийнятими рішеннями відповідачів, позивач звернувся 05.05.2020 року із даним позовом до суду про скасування названих рішень та зобов`язання реєстрації перелічених податкових накладних.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, що надавалися контролюючому органу є такими, що оформлені відповідно до вимог їх складення, не мають дефекту форми, змісту або походження, окрім того позивач надав контролюючому органу пояснення та копії документів по господарських операціях, які є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не обґрунтовано підстав вважати, що позивач відповідає п. 1.6 критеріїв ризиковості, а як наслідок оскаржувані рішення Комісії ДФС України, яка прийняла рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації є необґрунтованим та безпідставним, а тому підлягають скасуванню.

Також суд вказав, що обставин, які б унеможливлювали реєстрацію податкових накладних №1 від 12.03.2019, №2 від 13.03.2019, №3 від 18.03.2019, №4 від 18.03.2019, №4 від 19.03.2019, №6 від 20.03.2019, №7 від 20.03.2019, №8 від 20.03.2019, №9 від 21.03.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних судом не встановлено.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Спірним у цій справі є питання застосування строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов`язання її зареєструвати.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас, вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу.

Верховний Суд, розглядаючи справу №520/6895/19, спірним питанням у якій було застосування строку звернення до суду при оскарженні наказу про проведення перевірки, у постанові від 24 квітня 2020 року застосував системний аналіз норм Податкового кодексу України, врахував сутність і зміст спірних правовідносин, в результаті чого дійшов правового висновку, що законодавець в абзаці першому пункту 56.18. статті 56 Кодексу під висловом або інше рішення контролюючого органу розумів саме рішення контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового (податкового) зобов`язання платника податків. З огляду на те, що Податковий кодекс України не встановлює спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження наказу про призначення перевірки, то в зазначеному випадку застосуванню підлягав загальний строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

В розвиток такого правозастосування норм права, які регулюють строк звернення до суду у податкових правовідносинах, в яких в судовому порядку оскаржується інше рішення контролюючого органу (про відмову в реєстрації податкової накладної), яке безпосередньо не стосується нарахування грошового зобов`язання, колегія суддів зазначає таке.

Зміст правовідносин щодо реєстрації податкової накладної, у яких ризики порушення норм податкового законодавства несе не лише особа, яка зобов`язана забезпечити реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, не дозволяє поширити на них порядок і строки оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, визначені пунктом 56.18 статті 56 ПК України, а саме - оскарження у будь-який момент після отримання такого рішення в межах 1095 днів, що дає підстави вважати, що встановлена у пункті 56.18 статті 56 ПК України можливість оскаржити інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення не стосується рішень Комісії контролюючих органів щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань до податкових накладних або відмови у їх реєстрації.

Саме такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду, ухваленою у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 11 жовтня 2019 року у справі № 640/20468/18.

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку інших рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору, це не змінює підхід до нормативного розуміння застосування строку звернення до суду у справах цієї категорії.

Варто врахувати, що Верховний Суд здійснив відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в частині, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними по відношенню до приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження, строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН становить 1095 днів, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року (справа №640/46/19), від 17 лютого 2019 року (справа №813/4921/17).

Правова позиція Верховного Суду, викладена у цій постанові, полягає перш за все у тому, що у справах цієї категорії застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а не Податковим кодексом України. Формулювання правового висновку здійснено судом враховуючи спірне у справі № 640/20468/18 питання щодо застосування частини четвертої статті 122 КАС України.

Водночас Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду сформовано у постанові від 02 липня 2020 року у справі №1.380.2019.006119 правову позицію, відповідно до якої строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, визначається частиною першою статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи ж питання, яке поставлено перед судом у межах цієї справи, а також зміст спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що подання 17.11.2019 року позивачем скарг на рішення ДПС України про відмову у реєстрації перелічених податкових накладних від 08.11.2019 року не може вважатися доказом досудового порядку вирішення спору позивачем, позаяк скарги на обумовлені рішення ДПС України були направлені до не належного контролюючого органу (місцевого органу нижчої ланки) у зв`язку з чим позивачу відмовлено у їх прийнятті.

Також, колегією суддів враховано правовий висновок судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду України від 11.10.2019 року у справі № 640/20468/18, відповідно до якого інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

З матеріалів справи вбачається, що результатами подання позивачем скарг на обумовлені рішення ДПС України про відмову у реєстрації перелічених податкових накладних до неналежного контролюючого органу, рішення по суті таких скарг контролюючим органом прийнято не було, а як наслідок для оскарження вказаних рішень ДПС України встановлюється шестимісячний строк для звернення до суду.

Позаяк оскаржувані рішення ДПС України про відмову у реєстрації перелічених податкових накладних прийнято 08.11.2019 року, а до суду позивач звернувся 05.05.2020 року, то колегія суддів приходить до висновку, що позивач дотримався шестимісячного строку для звернення до суду з цим позовом.

Стосовно ж решти доводів апеляційної скарги, які стосуються оскаржуваних рішень відповідача та покладеного обов`язку стосовно реєстрації перелічених податкових накладних, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Вказана редакція пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України змінена на підставі Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році від 7 грудня 2017 року №2245-VIII.

Пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Порядок №1246) передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Відповідно до пункту сьомого Прикінцевих та перехідних положень Закону №2245-VIII Кабінету Міністрів України доручено до 1 березня 2018 року визначити порядок зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд та приведення центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

21 лютого 2018 року на виконання вимог Закону №2245-VIII Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №117 Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних , якою, зокрема, затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі Порядок № 117).

Згідно з пунктом 5 Порядку №117 податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Відповідно до пункту 6 Порядку №117 у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Підпунктами 3, 4 пункту 13 Порядку №117 зазначено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку. Пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

Пунктом 14 порядку №117 визначено перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, який включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Відповідно до пункту 21 Порядку №117 підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Форма рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, визначена Порядком №117 (додаток 2 до Порядку), передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкреслені.

Окремими положеннями Порядку №117 не визначено конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість на підставі пункту 10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити такі критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

На час виникнення спірних у цій справі правовідносин критерії ризиковості платника податку були затверджені в.о. голови Державної фіскальної служби України, що зареєстровані в ДФС за №1962/99-99-29-01 від 07.08.2019 року. При цьому, критерії ризикованості, визначені листом від 21.03.2018 року №959/99-99-99-07-18, на який покликався відповідач, на дату спірних правовідносин втратили чинність.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та прийняття спірного у цій справі акта індивідуальної дії, хоча й набула чинності змінена редакція пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, відповідно до вимог якої прийнято Порядок №117, проте реалізація механізму зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних поставлена у залежність від наявності критеріїв ризиковості господарських операцій.

Зміст наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що наявність повноважень на здійснення моніторингу податкових накладних, зупинення їх реєстрації та прийняття подальшого рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних - це одна з обставин, які входять до предмета доказування у справах цієї категорії, але не єдина. Надання податковому органу відповідних повноважень - це лише передумова подальшої реалізації його управлінських функцій, результатом реалізації чого є прийняття рішення про відмову у реєстрації податкових накладних.

Відтак, вирішуючи питання щодо законності рішень відповідача про відмову у реєстрації податкових накладних, суд зобов`язаний надати оцінку рішенню (діям) щодо зупинення реєстрації податкових накладних, які за своїм змістом є передумовою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень про відмову у реєстрації податкової накладної.

Отож, первинним об`єктом судового дослідження у даній справі є обставини, за яких контролюючий орган вчинив дії щодо зупинення реєстрації податкових накладних та прийняв рішення про відмову у їх реєстрації. Підставою для таких дій мають бути: чіткі критерії оцінки ступеня ризиків відповідних господарських операцій; конкретний перелік документів, встановлений податковим законодавством, який підлягав наданню контролюючому органу для дослідження при прийнятті ним оспорюваних рішень.

Із змісту квитанцій про зупинення реєстрації ПН вбачається, що реєстрація податкових накладних позивача в Єдиному реєстрі зупинена у зв`язку з тим, що вона відповідає вимогам підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку . Разом з тим, жодного посилання на конкретний критерій, перерахований у пункті 1.6 названого листа не наведено.

Водночас, колегія суддів зазначає, що підпункт 1.6. пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку не визначає самостійні критерії ризиковості платника податків, а лише дає підстави комісіям відповідного платника податків внести на розгляд Комісії, і лише за результатами проведення засідання Комісії - прийняти рішення про віднесення його до переліку ризикових суб`єктів господарювання. Натомість в квитанціях не міститься жодної інформації стосовно відповідного рішення комісії, відповідно до якого позивача віднесено до ризикових платників податків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 23.10.2018 у справі № 822/1817/18, від 04.12.2018 у справі №821/1173/17 висловив таку правову позицію: «… можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд. Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності» .

Судова колегія приходить до висновку, що акти, які затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством. Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лист ДФС за №1962/99-99-29-01 від 07.08.2019 у розумінні статті 117 Конституції України не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв ризиковості, встановлених обумовленим листом ДФС є неправомірним, позаяк порушує принцип правової визначеності та передбачуваності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду по справі № 560/279/19 від 20 листопада 2019 року, від 2 квітня 2019 року у справі № 822/1878/18, від 21 травня 2019 року у справі № 815/2791/18, від 9 липня 2019 року у справі №140/2093/18 та 30 липня 2019 року у справі №320/6312/18.

Як наслідок такого протиправного зупинення реєстрації податкових накладних позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, позивачу в установленому порядку не було доведено до відома чіткого переліку документів, які платник податку повинен подати до контролюючого органу. Тому платник податків змушений самостійно на власний розсуд визначати необхідні документи у кожному конкретному випадку, відштовхуючись від повідомлених йому підстав зупинення реєстрації податкової накладеної (висновку податкового органу про відповідність платника податку певним критеріям ризикованості платника податку).

Судом досліджено первинні документи, що надавалися контролюючому органу та встановлено, що такі оформлені відповідно до вимог їх складення, не мають дефекту форми, змісту або походження, а саме позивач надав контролюючому органу пояснення та копії документів по господарських операціях, які є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зокрема судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробудінвест Плюс» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екосвіт Захід» (Покупець) укладено Договір № 1 від 01 серпня 2017 року, за яким Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця обладнання для пташника, детальні характеристики якого описані в Комерційній пропозиції (Додаток № 1 до Договору), а Покупець зобов`язувався прийняти товар та своєчасно провести його оплату в сумі 8 277 361,78 грн без ПДВ.

В подальшому між сторонами було укладено Додаток № 2 Додаткова угода до Договору № 1 від 01.08.2017 року, відповідно до якого сторони домовились, що оплата згідно Договору № 1 від 01.08.2017 року за поставлене обладнання буде проводитись після реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

Відповідно до Акту приймання-передачі майна від 30 березня 2019 року Покупцем прийнято товар від Постачальника на загальну суму 9 932 834,14 грн з ПДВ.

Також в матеріалах справи містяться, видаткові накладні та акт здачі-прийому виконаних робіт від 30 березня 2019 року, відповідно до якого передача майна виконана в повному обсязі, у встановлені терміни, належної якості та вважаються зданими Замовнику Виконавцем.

Як наслідок колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що обставини, які б унеможливлювали реєстрацію податкових накладних №1 від 12.03.2019, №2 від 13.03.2019, №3 від 18.03.2019, №4 від 18.03.2019, №4 від 19.03.2019, №6 від 20.03.2019, №7 від 20.03.2019, №8 від 20.03.2019, №9 від 21.03.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних, судом не встановлено.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що приведена відповідачем підстава ненадання платником податку копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг), з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні не могла бути правовою підставою для винесення оскаржуваних рішень про відмову у реєстрації податкових накладних, позаяк зупинення реєстрації податкових накладних проведено з порушенням діючого законодавства, правової визначеності та загальновизнаного принципу верховенства права, і окрім того вимога податкового органу щодо подання додаткових документів не містила чіткого переліку витребуваних документів.

Відповідно до положень пп. 56.4 ст. 56 ПКУ обов`язок доведення того, що будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Аналогічне правило містить і Кодекс адміністративного судочинства. Так ч. 2 ст. 77 КАС України передбачає, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Натомість, відповідачем не надано доказів правомірності прийняття оскаржуваних рішень, як не надано і доказів того, що такі рішення прийнято на підставі нормативно-правових актів, що є обов`язковими як для платника податку, так і для контролюючого органу, тоді як невиконання контролюючим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії, що є предметом оскарження в даній справі, призводить до протиправності таких рішень.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) вказав, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Оскільки процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, позовні вимоги щодо зобов`язання виключити Товариство з переліку ризикових платників податків, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У пункті 70 рішення від 20 жовтня 2011 року Рисовський проти України Європейський суд з прав людини (далі також ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Крім того, ЄСПЛ звертає увагу на те, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішень контролюючого органу від 08.11.2019 року: № 1325337/39584820, № 1325345/39584820, №1325348/39584820, № 1325340/39584820, № 1325342/39584820, № 1325332/39584820, № 1325349/39584820, № 1325350/39584820, № 1325334/39584820 про відмову ТОВ «Агробудсервіс Плюс» в реєстрації ПН № 1 від 12.03.2019, № 2 від 13.03.2019, № 3 від 18.03.2019, № 4 від 18.03.2019, № 4 від 19.03.2019, № 6 від 20.03.2019, № 7 від 20.03.2019, № 8 від 20.03.2019, № 9 від 21.03.2019 року.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права платника податку є зобов`язання відповідача зареєструвати обумовлені податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності доводів суду першої інстанції, якими мотивоване судове рішення, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права неправильним. Колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи, а висновки суду відповідають дійсним обставинам справи.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, а тому підстав для скасування цього судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі № 380/3349/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 05 листопада 2020 року.