Постанова

від 03.11.2020 по справі 177/1617/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8670/20 Справа № 177/1617/19 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/1617/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року, яке ухвалене суддею Строговою Г.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 серпня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачці ОСОБА_1 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ДП №095262, належить земельна ділянка, площею 6,05 га, яка знаходиться на території Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Зазначену земельну ділянку, згідно з договором оренди землі від 17 вересня 2014 року, позивачка передала в оренду відповідачу строком на 10 років, в обмін на зобов`язання відповідача сплачувати їй орендну плату в розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки землі, що на момент укладення договору у грошовому виразі становило 4618 грн.

Відповідач зобов`язання по сплаті орендної плати не виконує, у зв`язку з чим позивачка 21 червня 2019 року направила відповідачу листа з повідомленням про намір розірвати договір оренди та запитом щодо надання підтвердження фактичного здійснення орендної плати, який відповідачем залишений без відповіді.

Позивачка вказує, що порушення такої істотної умови договору як несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди, укладеного між сторонами.

Посилаючись на викладене, просила суд: розірвати договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221883500:04:001:0148, площею 6,05 га, що розташована на території Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 17 вересня 2014 року, стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість з орендної плати, за період з 17 вересня 2014 року по 17 вересня 2019 року, яка становить 23 190 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні збитки в сумі 8762,50 грн. та 3% річних в сумі 1993, 50 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір від 17 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оренди земельної ділянки, площею 6,0500 га, яка знаходиться на території Красівської (Красінської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий № 1221883500:04:001:0148, який зареєстрований 17.11.2014 року реєстраційною службою Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в період з 17 вересня 2014 року по 17 вересня 2019 року в розмірі 23 190 грн. 00 коп., інфляційні збитки в розмірі 8 762 грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 1993 грн. 50 коп., а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 768 грн. 40 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне та неправильне дослідження судом першої інстанції доказів та встановлення обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив право відповідача на судовий захист, відмовивши йому у наданні доказів по справі, зокрема, розписки позивачки ОСОБА_1 щодо отримання від нього грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн., допиту свідків та долучення до справи копії журналу про сплату орендної плати. Зазначає, що з 09 жовтня 2019 року по 06 червня 2020 року він перебував за межами України, що підтверджено копією його закордонного паспорту, а тому не приймав участь у підготовчому засіданні, адже не отримував судової повістки.

При цьому, відповідач зазначає, що у пункті 10 Договору оренди, сторони, серед іншого, погодили право орендаря на дострокову виплату орендної плати, згідно діючого Законодавства України.

Згідно розписки позивачки від 03 березня 2015 року, вона отримала від ОСОБА_2 30 000,00 грн., а зважаючи на те, що розмір орендної плати за п`ять років становить 23 088,82 грн., у нього відсутня заборгованість з орендної плати та заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачка особисто розписувалася у журналі про сплату орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому її твердження щодо неотримання такої плати є безпідставними.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Марченко Є.В., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Литвина В.Г., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Марченко Є.В., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту від 03.01.2002 року серії ІV-ДП №095262 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 6,0500 га, кадастровий номер 1221883500:04:001:0148, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Красівської (раніше Красінської) сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 7-9).

Зазначену земельну ділянку, згідно з Договором оренди земельної ділянки, укладеним 17.09.2014 року та зареєстрованим 17.11.2014 року у реєстраційній службі Криворізького районного управління юстиції (далі - Договір), ОСОБА_1 передала в оренду строком на 10 років ОСОБА_2 (а.с. 7-9, 13-14).

Згідно п.п. 1, 8 вказаного Договору орендодавець, ОСОБА_1 , передає, а орендар, ОСОБА_2 , приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір укладено на 10 років з урахуванням ротації культур, згідно з проектом землеустрою.

Спір між сторонами виник з приводу розірвання Договору оренди земельної ділянки від 17 вересня 2014 року на підставі п. д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України Про оренду землі , у зв`язку з систематичною несплатою орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що несплата відповідачем орендної плати позивачу свідчить про наявність систематичного порушення відповідачем, взятих на себе за договором оренди зобов`язань щодо виплати орендної плати. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Враховуючи, що основною підставою для розірвання договору оренди, на яку посилалася позивачка, є істотне порушення відповідачем договору оренди землі, а саме - систематична несплата орендної плати відповідачем, яку на даний час позивачка не отримала, суд дійшов висновку, що відповідачем істотно порушено договір оренди землі, що є підставою для його розірвання у судовому порядку та стягнення з відповідача заборгованості з невиплаченої орендної плати за 2014 - 2019 роки, з урахуванням сум, нарахованих на прострочене зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Отже, підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата (два та більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачка мотивувала позовні вимоги тим, що відповідачем не сплачено орендну плату за 2014-2019 роки.

Отже, відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивачки про несплату орендної плати, однак у матеріалах справи такі докази відсутні, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо розірвання Договору оренди земельної ділянки від 17 вересня 2014 року на підставі п. д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України Про оренду землі , у зв`язку з систематичною несплатою орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд порушив право відповідача на судовий захист, відмовивши йому у наданні доказів по справі, зокрема, розписки позивачки ОСОБА_1 щодо отримання від нього грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн., допиту свідків та долучення до справи копії журналу про сплату орендної плати, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Згідно статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року відкрито провадження у даній справі та надано відповідачеві ОСОБА_2 п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для надання пояснень або відзиву на позов (а.с. 31).

Позовна заява ОСОБА_1 та копія ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року отримана особисто відповідачем ОСОБА_2 27 січня 2020 року (а.с. 32), тобто п`ятнадцятиденний строк для надання відзиву на позовну заяву та, відповідно, для надання доказів, для нього закінчується 11 лютого 2020 року.

У зазначений термін, ані відзив на позовну заяву, ані докази у справі, відповідачем ОСОБА_2 до суду першої інстанції не подано.

Натомість, відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням щодо долучення доказів до справи та виклик свідків лише у липні 2020 року та не ставив питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів у справі (а.с. 93-106), у зв`язку з чим суд першої інстанції, в судовому засіданні 31 липня 2020 року, шляхом постановлення ухвали без виходу до нарадчої кімнати, відмовив в задоволенні клопотань сторони відповідача від 31.07.2020 року про виклик свідків та долучення доказів до матеріалів справи, оскільки вказані в клопотаннях докази, подані з порушенням вимог ч.ч. 8, 9 ст. 83 ЦПК України, тобто з порушенням встановленого судом строку без обґрунтування неможливості їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від відповідача, та за відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи.

За таких обставин, суд діяв у відповідності з вимогами статті 83 ЦПК України та доводи відповідача ОСОБА_2 про порушення судом його процесуальних прав є надуманими.

Доводи апеляційної скарги про те, що з 09 жовтня 2019 року по 06 червня 2020 року відповідач перебував за межами України, що підтверджено копією його закордонного паспорту, а тому не приймав участь у підготовчому засіданні, адже не отримував судової повістки, колегією суддів не приймаються, оскільки, згідно закордонного паспорту ОСОБА_2 , останній перебував за межами України у період з 09.10.2019 року по 24.12.2019 року та з 30.01.2020 року по 06.06.2010 року (а.с. 147), а тому, отримавши особисто 27 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 та копію ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року міг надати суду докази у визначені законодавством терміни, або ж принаймі звернутися до суду із вмотивованим клопотання щодо продовження пропущених ним строків, чого відповідачем здійснено не було, а тому суд першої інстанції не мав процесуальної можливості поновити такий строк без відповідного клопотання сторони.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року, зауважив, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України Про оренду землі .

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 321/329/17 (провадження № 61-16545св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17 (провадження № 61-32303св18).

За таких обставин, колегія суддів, зважаючи на те, що у пункті 10 Договору оренди, сторони, серед іншого, погодили право орендаря на дострокову виплату орендної плати, згідно діючого Законодавства України, вважає за можливе перевірити доводи відповідача ОСОБА_2 щодо виплати ним орендної плати наперед, у зв`язку з чим приймає, як доказ у справі, надані відповідачем до суду апеляційної інстанції копію розписки від 03 березня 2015 року та копію документу із назвою Видача орендної плати в 2012р., 2013р. і 2014р. .

З тексту підписаної позивачкою ОСОБА_1 розписки від 03 березня 2015 року, що не заперечувалося позивачкою в судовому засіданні, слідує, що ОСОБА_1 для погашення кредиту взяла в борг у ОСОБА_2 гроші в сумі 30 000,00 грн. і так як можливості їх повернення у неї немає, вона передає свою земельну ділянку (пай), площею 6,0500 га, кадастровий номер 1221883500:04:001:0148, ОСОБА_2 в постійне користування пожиттєво (а.с. 140), тобто вказана розписка ОСОБА_1 по своїй правовій природі є борговим документом, який містить зобов`язання щодо повернення боргу шляхом передання кредитору земельної ділянки, однак у жодному разі не підтверджує факт виплати орендної плати наперед у межах Договору оренди земельної ділянки від 17 вересня 2014 року, а тому не є належним доказом у справі. При цьому, колегією суддів не перевіряється правомірність складання такої розписки, оскільки це виходить за межі предмету позову у даній цивільній справі.

Копія документу із назвою Видача орендної плати в 2012р., 2013р. і 2014р. теж не може бути визнана належним та допустимим доказом у справі, оскільки не містить відомостей щодо предмету доказування у даній справі, а саме щодо нарахування та виплати орендної плати за спірним договором у період 2014-2019 років (а.с. 141-143), та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції сторони підтвердили, що цей документ фактично дублює розписку ОСОБА_1 від 03 березня 2015 року, якій судом вже надано відповідну оцінку.

Отже, матеріали справи не містять доказів отримання позивачкою орендної плати у рахунок майбутніх платежів за спірним договором оренди, у зв`язку з чим колегія суддів не приймає доводи відповідача про дострокове виконання ним своїх обов`язків з виплати орендної плати саме за спірним договором, а відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розірвання договору оренди землі з підстав систематичної несплати орендної плати.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок заборгованості відповідача перед орендодавцем за несплату орендної плати відповідно до умов договору від 17.09.2014 року, згідно з яким невиплачена орендна плата за період з 17 вересня 2014 року по 17 вересня 2019 року становить 23190 грн, , інфляційні втрати 8762, 50 грн, та 3% річних 1 993,50 грн., розрахунок яких відповідачем не спростовується, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення цих позовних вимог, як законних та обґрунтованих.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2020 року.

Головуючий:

Судді: