Ухвала

від 08.12.2020 по справі 177/1617/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

08 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 177/1617/19

провадження № 61-17462ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІV-ДП № 095262, належить земельна ділянка, площею 6,05 га, яка знаходиться на території Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. Зазначену земельну ділянку, згідно з договором оренди землі від 17 вересня 2014 року, позивачка передала в оренду відповідачу строком на 10 років, в обмін на зобов`язання відповідача сплачувати їй щороку орендну плату в розмірі не менше 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що на момент укладення договору у грошовому виразі становило 4 618,00 грн.

Відповідач зобов`язання по сплаті орендної плати не виконував, у зв`язку з чим позивачка 21 червня 2019 року направила відповідачу листа з повідомленням про намір розірвати договір оренди та запитом щодо надання підтвердження фактичного здійснення орендної плати, який відповідачем залишений без відповіді.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд: розірвати договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221883500:04:001:0148, площею 6,05 га, що розташована на території Красінської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 17 вересня 2014 року, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з орендної плати, за період з 17 вересня 2014 року по 17 вересня 2019 року, яка становить 23 190,00 грн, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) інфляційні збитки в сумі 8 762,50 грн та 3 відсотка річних в сумі 1 993,50 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, позовні вимоги задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 17 вересня 2014 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 17 листопада 2014 року реєстраційною службою Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по орендній платі в період з 17 вересня 2014 року по 17 вересня 2019 року в розмірі 23 190,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 8 762,50 грн, 3 відсотка річних у розмірі 1 993,50 грн, а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем орендна плата за договором оренди впродовж 2014 - 2019 років не виплачувалась і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження отримання ОСОБА_2 орендної плати у рахунок майбутніх платежів за спірним договором. Таким чином, суди, урахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18), зробили висновок про те, що відповідачем було допущено істотне порушення договору оренди землі, систематично не сплачувалась орендна плата за користування належною позивачу земельною ділянкою впродовж 2014 - 2019 років, не доведено відсутності вини з боку орендаря, що є підставою для розірвання договору оренди. Зважаючи на наявне порушене право позивача на отримання щорічної орендної плати, взявши до уваги розрахунок заборгованості, поданий до суду позивачем, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості, а також суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

ОСОБА_1 у листопаді 2020 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 .

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

У позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла ціна позову визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки (пункт 8 частини першої статті 176 ЦПК України).

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що оспорюваний договір оренди землі від 17 вересня 2014 року укладений строком на десять років, тобто до 17 вересня 2024 року; розмір орендної плати складає 4 618,00 грн. Із позовом про розірвання договору оренди землі ОСОБА_2 звернулась у вересні 2019 року.

З урахуванням зазначеного, ціна позову у даній справі становить 47 800,00 грн (4 618,00 грн х 3) + 23 190,00 грн + 8 762,50 грн + 1 993,50 грн), яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 371/628/18, від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 31 січня 2019 року у справі № 527/570/17-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18, від 27 січня 2020 року у справі № 469/908/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16-ц, на які посилається заявник. У наведених судових рішеннях Верховного Суду правові висновки, на які посилається заявник, стосуються питання застосування положень статті 32 Закону України Про оренду землі та пункту д частини першої статті 141 ЗК України. А саме: Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа .

Такі доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, а саме розписки від 03 березня 2015 року та документу із назвою Видача орендної плати в 2012 р., 2013р. і 2014р. та яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку.

Проте, підпунктом а пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України як підставу для оскарження у касаційному порядку судових рішень у малозначних справах визначено саме ситуацію, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що питання оцінки доказів, які можуть підтверджувати ті, чи інші обставини у справі, не є питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, відповідно доводи касаційної скарги про те, що у цій малозначній справі наявні підстави, визначені підпунктом а пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є безпідставними.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилання в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням, та зводяться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга не містить інших посилань на наявність обставин, які передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик