Постанова

від 27.10.2020 по справі 344/16560/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/16560/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/1008/20

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ;

представника Івано-Франківської міської ради -

Максиміва І.І., представника ДП Виробниче об`єднання

Карпати - Шкіра Н.І., Сохана В.Є.,

представника Івано-Франківської обласної державної

адміністрації - Луцишин І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство Виробниче об`єднання Карпати та Івано-Франківська обласна державна адміністрація про визнання недійсним і незаконним та скасування пункту 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року № 220-6 Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань , за апеляційними скаргами Державного підприємства Виробниче об`єднання Карпати та Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Бабій О.М. 09 липня 2020 року, повний текст якого складено 13 липня 2020 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство Виробниче об`єднання Карпати та Івано-Франківська обласна державна адміністрація ,з позовом про визнання недійсним і незаконним та скасування пункту 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року № 220-6 Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань .

В обґрунтування позовних вимог вказував, що являється власником нерухомого майна у м. Івано-Франківську, а саме виробничих приміщень корпусу №4-а та №4 по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , останнє з яких є окремим і складається із трьох поверхів. З метою оформлення у користування земельної ділянки, на якій розташоване це майно, він 25 серпня 2016 року звернувся в Управління земельних ресурсів Івано-Франківської міської ради. Відповідно дізнався, що 08 липня 2016 року Івано-Франківською міською радою було прийнято рішення №220-6, п. 13 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення ДП Виробниче об`єднання Карпати земельної ділянки площею 8,5097 га, кадастровий номер 2610100000:01:005:0041, по АДРЕСА_1 для обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд, та встановлено земельний сервітут на земельну ділянку для обслуговування нежитлового приміщення на першому поверсі, що належить ДП ВО Карпати . Також позивач вказав, що 11 лютого 2016 року він придбав приміщення корпусу № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 у ТзОВ Пластпайп , яке 05 жовтня 2007 року уклало з відповідачем договір оренди земельної ділянки площею 0,2196 га для обслуговування стоянки транспортних засобів. А тому ця ділянка, на його думку, належить йому на праві користування на таких самих умовах, як у попереднього власника ТзОВ Пластпайп . Посилаючись на те, що при прийнятті вказаного рішення відповідачем не було враховано, що на відведеній ДП ВО Карпати земельній ділянці розміщувалося належне позивачу окреме приміщення, а також на те, що він має першочергове право на отримання частини земельної ділянки з площі 8,5097 га, просив з врахуванням збільшення позовних вимог визнати недійсним, незаконним та скасувати пункт 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року №220-6 Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань .

Дана справа розглядалась судами різних інстанцій неодноразово.

Останнім рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року № 220-6 Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП ВО Карпати площею 8,5097 га по АДРЕСА_1 для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. В задоволенні решти вимог позову відмовлено. Також стягнуто з Івано-Франківської міської ради в користь ОСОБА_1 551,21 грн судового збору.

Не погоджуючись із цим рішенням, представник ДП ВО Карпати подав апеляційну скаргу, у якій з урахуванням доповнень від 11 серпня 2020 рокупосилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм процесуального права та помилкове застосування матеріального права, що спричинило неправильне вирішення справи. Судом першої інстанції не взято до уваги, що строк дії укладеного між Івано-Франківською міською радою та ТзОВ Пластпайп договору оренди земельної ділянки площею 0,2196 га від 05 жовтня 2007 року, на який посилається позивач, закінчився 07 грудня 2009 року. А тому зазначена земельна ділянка, враховуючи її розташування та цільове призначення, не має жодного відношення до даного позову. Більш того, позивач не був і не є правонаступником ТзОВ Пластпайп .

Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскарженим рішенням відповідача було порушено право позивача на вільне володіння його земельною ділянкою у відповідності до ст. 120 ЗК України та ч.1 ст. 377 ЦК України. Адже ці норми права регулюють перехід до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, права власності, користування на земельну ділянку, на якій розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача. В даному ж випадку, з долучених до матеріалів справи копій договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11 лютого 2016 року та від 19 липня 2016 року істотні умови щодо розміру та кадастрового номеру земельної ділянки відсутні, а виділення частини земельної ділянки під приміщенням та присвоєння їй окремого кадастрового номеру не здійснювалося. Зазначене, на думку апелянта, свідчить про те, що відсутні правові підстави для вилучення частини земельної ділянки з державної власності та позбавлення державного підприємства права користуватися відповідною земельною ділянкою в цілому.

Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про перебування земельної ділянки, на якій розташоване відчужене майно, у власності чи користуванні ТзОВ Пластпайп .

Судом першої інстанції не враховано ряд правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №127/10011/18 та 913/169/18, зі змісту яких вбачається, що відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює перехід такого права оренди до покупця будівлі. Представник апелянта вважає, що позивач ОСОБА_1 самовільно захопив земельну ділянку, оскільки він впродовж 4-х років свідомо уникає визначеної законодавством процедури набуття права на користування спірною земельною ділянкою. Судом не дано належної оцінки й тому, що в матеріалах справи відсутні докази існування у позивача будь-яких прав на спірну земельну ділянку та їх реєстрацію.

Крім того, оскаржуване рішення відповідача являється ненормативним актом індивідуальної дії, актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом подальших дій, які відбувалися щодо відповідної земельної ділянки і фактично може оспорюватися лише з точки зору його законності, проте не може бути недійсним чи скасований за рішенням суду. Більше того, на час прийняття судового рішення не існує не лише рішення відповідача, а й земельної ділянки площею 8,5097 га, щодо якої воно приймалося, у зв`язку з поділом та архівуванням останньої на підставі Розпоряджень Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 12 липня 2017 року №388 Про надання державному підприємству Виробниче об`єднання Карпати згоди на поділ земельної ділянки та від 11 серпня 2017 року №475 Про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності .

Поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що оскаржуваним рішенням відповідач не вирішував питання передачі земельної ділянки в користування чи у власність ДП ВО Карпати , а лише затвердив проект документації із землеустрою щодо земельної ділянки, яка перебувала до цього в постійному користуванні ДП ВО Карпати згідно Акту на право користування землею від 16 грудня 1976 року, межі якої та площа лише уточнялися.

Апелянт також стверджує, що предметом оскарження є не розпорядче рішення власника земельної ділянки, а адміністративно-управлінське рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта владних повноважень у сфері землеустрою на території м. Івано-Франківська. Спір щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим. Тому представник апелянта вважає, що розгляд даної справи повинен здійснюватися не за правилами загального цивільного судочинства, а за правилами адміністративного судочинства, оскільки оскаржуване рішення Івано-Франківської міської ради прийняте нею як органом владних повноважень, який виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

На його думку, ДП ВО Карпати повинно було бути залучено до участі в справі в якості співвідповідача, а не третьої особи на стороні відповідача, оскільки судом вирішено питання, яке на пряму стосувалося лише прав та обов`язків ДП ВО Карпати , що є додатковою підставою для скасування судового рішення.

Крім того, безпідставними є посилання суду першої інстанції на норми матеріального права, якими регламентовано порядок встановлення земельного сервітуту, оскільки позивач не звертався з цього приводу до жодного компетентного органу, а без такого звернення вирішення даного питання є неможливим. При цьому, в рішенні відповідача йшлося виключно про зобов`язання осіб, яких стосувалося таке рішення, щодо встановлення сервітуту в майбутньому у випадку відповідного звернення зацікавленої особи.

Також просив скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Івано-Франківським міським судом ухвалою від 14 грудня 2016 року щодо заборони Івано-Франківській міській раді приймати будь-які рішення щодо затвердження детального плану території на АДРЕСА_1 до набрання рішенням по справі законної сили.

З аналогічних підстав на рішення суду першої інстанції апеляційна скарга була подана і відповідачем - Івано-Франківською міською радою.

Окрім вищенаведених представником ДП ВО Карпати доводів, в апеляційні скарзі представник Івано-Франківської міської ради вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на суттєве порушення норм матеріального та процесуального права. На час прийняття оскаржуваного рішення міською радою ні за позивачем, ні за попередніми власниками відповідних споруд жодних речових прав на земельну ділянку, на якій розташовані дані приміщення, не було зареєстровано. А відтак, на думку представника апелянта, безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що міська рада позбавила позивача права на земельну ділянку, оскільки таке право до нього не перейшло.

Відповідно посилаючись на вищенаведене, представник Івано-Франківської міської ради просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просила скасувати заходи забезпечення позову, вжиті судом згідно ухвали від 14 грудня 2016 року щодо заборони Івано-Франківській міській раді приймати будь-які рішення щодо затвердження детального плану території на АДРЕСА_1 .

У надісланому на адресу суду відзиві позивач ОСОБА_1 доводи апеляційних скарг представників ДП ВО Карпати та Івано-Франківської міської ради заперечив. Зазначив, що посилання апелянтів на висновки Верховного Суду у справах №127/10011/18 та №913/169/18 витлумачені ними неправильно, оскільки у даній справі не вирішується питання визнання права власності чи право користування за позивачем у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно, а також питання про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться набуте особою у власність нерухоме майно. А тому правовідносини у цих справах не є подібними. Також вказує, що він не може бути позбавлений права власності або користування земельною ділянкою, яка знаходиться під належним йому нерухомим майном, навіть при відсутності такого права у попереднього власника майна. Адже зазначені обставини свідчать лише про неможливість автоматичного переходу права власності чи права користування на земельну ділянку, та не позбавляють права вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою. На його думку, той факт, що він не звертався з питанням встановлення земельного сервітуту, не свідчить про відсутність у нього перешкод у здійсненні своїх прав на користування земельною ділянкою для обслуговування належних йому будівель та споруд та не є підставою для відмови у позові. Заперечує твердження апелянтів про те, що розгляд даної справи повинен здійснюватися за правилами адміністративного судочинства з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №380/624/16-ц, оскільки спір стосується питання розгляду справ щодо визнання незаконним та скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не рішення про затвердження проекту землеустрою. На думку позивача, не впливає на вирішення спору факт уникнення чи не уникнення ним процедури набуття права користування на ту чи іншу частину земельної ділянки, оскільки це не може слугувати підставою для задоволення чи відмови у задоволенні позову. Посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2020 року в даній справі - без змін.

В засіданні апеляційного суду представники ДП Виробниче об`єднання Карпати , Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківської обласної державної адміністрації доводи своїх апеляційних скарг підтримали, а інших - визнали ,з наведених у них мотивів.

ОСОБА_1 та його представник доводи апеляційних скарг заперечили, вважаючи їх безпідставними.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і його представника, представників відповідача та третіх осіб, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Івано-Франківської міської ради підлягає до задоволення, а апеляційна скарга Державного підприємства Виробниче об`єднання Карпати - до часткового задоволення з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням міської ради, як правовим актом індивідуальної дії, було порушено право ОСОБА_1 на земельну ділянку, та що земельний сервітут для обслуговування належної ОСОБА_1 окремої нежитлової триповерхової будівлі не було у встановленому законом порядку визначено і його не зареєстровано. Місцевий суд посилався також на недоведеність тверджень представників третіх осіб, що спірна земельна ділянка є складовою ділянки, виділеної Прикарпатському радіозаводу у 1976 році, та на необґрунтованість доводів про правонаступництво ДП ВО Карпати .

Однак, на думку колегії суддів, погодитись з висновками місцевого суду не можна з таких підстав.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Про це зазначено у правових позиціях Верховного Суду, зокрема, у постанові ВС від 28.02.2020 року у справі №913/169/18.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 11.02.2016 року придбав у ТзОВ Пластпайп нежитлове приміщення корпусу №4а, яке розташовано на 1-поверсі трьохповерхової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (копія договору купівлі-продажу - том №1, а.с.143-144). Право власності на решту приміщень названої будівлі він набув пізніше - після прийняття Івано-Франківською міською радою оскаржуваного рішення від 08.07.2016 року (копія договору купівлі-продажу від 19.07.2016 року, том №1, а.с.145-146).

Частиною 1 ст.377 ЦК України, як і ч.1,2 ст.120 ЗК України обумовлено перехід до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, права власності, права користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Отже, для правильного вирішення даного цивільно-правового спору необхідно було з`ясувати обсяг прав позивача щодо зазначених ним у позовній заяві земельних ділянок. Однак, судом першої інстанції цього не було зроблено.

Апеляційний суд, дослідивши долучені до матеріалів справи копії договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.02.2016 року та від 19.07.2016 року, констатує, що визначені ч.2 ст.377 ЦК України та абз.1 ч.6 ст.120 ЗК України як істотні умови щодо розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду відсутні, виділення частини земельної ділянки під приміщенням та присвоєння їй окремого кадастрового номера не здійснювалося. Відсутність у попередніх власників, зокрема у ТОВ Пластпайп , будь-яких речових прав на земельну ділянку під відчуженими приміщеннями підтверджується відсутністю їх реєстрації в Державному земельному кадастрі, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В ч.4 ст.263 ЦПК України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди зобов`язані врахувати висновки щодо застосування таких норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Врахуванню при цьому підлягають висновки, викладені у найбільш свіжих (останніх) постановах Верховного Суду. Всупереч вимог названої правової норми місцевим судом при вирішенні даного спору не було враховано відповідні висновки, викладені у ряді постанов Верховного Суду. Зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 року в справі №126/10011/18 сформовано висновок щодо застосування ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України в подібних справах. Висновок полягає в тому, що з набуттям покупцями права власності на комплекс будівель і споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності на цю земельну ділянку. Це ж стосується і права користування земельною ділянкою. Якщо за продавцем нерухомого майна таких прав не було зареєстровано, то вони й не могли перейти до нового власника нерухомого майна. З приводу застосування ч.6 ст.120 ЗК України, ч.2 ст.377 ЦК України та положень Закону України Про оренду землі Верховним Судом таку ж правову позицію викладено і в постанові від 28.02.2020 року у справі №913/169/18.

З огляду на згадану позицію Верховного Суду, посилання позивача на укладені ним правочини, на ч.6 ст.120 та ч.2 ст.377 ЦК України, без наведення доказів державної реєстрації за продавцями приміщень речових прав на земельні ділянки під відчужуваними приміщеннями, саме на момент укладення відповідних приміщень, є безпідставними.

Звертає увагу на себе той факт, що в договірі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11.02.2016 року між ОСОБА_1 та ТзОВ Пластпайп не було зазначено таких істотних умов як відомостей про розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташоване відчужене приміщення і яка необхідна для його обслуговування. Встановлено, що у ТзОВ Пластпайп до відчуження згаданого приміщення ОСОБА_1 не було правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташована будівля, і яка необхідна для її обслуговування. Це випливає з матеріалів, які містяться в справі.

Враховуючи той факт, що в матеріалах справи немає доказів державної реєстрації (на момент укладення договору купівлі-продажу частини будівлі від 11.02.2016 року) ні права власності, ні права оренди як речового права на спірну земельну ділянку за продавцем будівлі, місцевий суд дійшов до необґрунтованого висновку про перехід до нового власника приміщення права користування земельною ділянкою під цим приміщенням.

Відсутність у продавця приміщення на момент його відчуження будь-яких речових прав на землю не лише спростовує твердження про перехід неіснуючих прав до покупця (позивача), а й спростовує твердження останнього про порушення оскаржуваним рішенням фактично не існуючих у нього прав.

Колегія суддів зауважує, що право на згадану земельну ділянку у ОСОБА_1 могло б виникнути після формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав в порядку, визначеному статтею 79-1 Земельного Кодексу України.

Однак, позивачем, який вважає, що у зв`язку з придбанням 11.02.2016 року нежитлового приміщення у нього виникло право на земельну ділянку, на якій це приміщення розташовано і яка необхідна для його обслуговування, не надано суду належних і допустимих доказів формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та належного оформлення ним права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди та державної реєстрації такого права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до прийняття міською радою згаданого рішення з цим питанням до органу місцевого самоуправління не звертався.

Отже, є підстави вважати, що власник нежитлового приміщення ОСОБА_1 , як і попередній власник, по даний час користується вказаною земельною ділянкою без достатніх правових підстав. Тому місцевий суд дійшов до необґрунтованого висновку про те, що оскарженим рішенням міської ради порушено право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою.

ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилався також на те, що згаданим рішенням міської ради порушено його право користування земельною ділянкою площею 0,2196 га, розташованою навпроти придбаного ним нежитлового приміщення. Вказує, що таке право перейшло до нього, оскільки ця ділянка перебувала у законному користуванні попереднього власника - ТзОВ Пластпайп на підставі договору оренди. Однак, таке твердження не відповідає дійсності, оскільки дія договору оренди, укладеного з ТзОВ Пластпайп 05.10.2007 року, завершилась 07.12.2009 року (т.1, а.с. 147). Ніяких документальних відомостей про те, що договір оренди з цим господарським товариством було продовжено чи укладено новий договір, і що право оренди зареєстровано, суду не надано.

Тому також немає ніяких правових підстав вважати, що право користування названою земельною ділянкою перейшло до позивача як нового власника приміщення .

Приймаючи до уваги те, що оскільки немає ніяких об`єктивних документальних доказів наявності у ОСОБА_1 права власності чи користування згаданими земельними ділянками, колегія суддів вважає, що прийняттям Івано-Франківською міською радою оскарженого рішення від 08.07.2016 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державному підприємству Виробниче об`єднання Карпати площею 8,5097 га та встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку для обслуговування нежитлового приміщення на першому поверсі, яке не належить ДП ВО Карпати , не було порушено прав та законних інтересів позивача.

Колегія суддів зауважує, що згаданим проектом землеустрою та рішенням міської ради передбачена можливість встановлення земельного сервітуту з визначенням його площі та конфігурації. Зазначення у згаданому рішенні міської ради про встановлення сервітуту само по собі не являється сервітутом як таким, а лише вказівкою на обов`язковість його встановлення відповідно до вимог ст. 100 ЗК України у випадку, якщо ОСОБА_1 вирішить скористатись своїм правом.

Представники третьої особи вказали, що ДП ВО Карпати проти цього не заперечує. Отже, спору з цього приводу немає, і документальне оформлення права на земельний сервітут може бути вирішено у добровільному порядку.

Однак, ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду зазначив, що він з питанням укладення угоди щодо земельного сервітуту не звертався, оскільки вважає, що у нього після придбання нежитлового приміщення автоматично виникло право на земельні ділянки.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 28.01.2016 року №40-3, яке не оскаржувалось у встановленому порядку, було надано дозвіл ДП Виробниче об`єднання Карпати на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,5097 га для обслуговування виробничих приміщень, власником яких є Верховна Рада України, і які передані в повне господарське відання цьому підприємству. На підставі наданого дозволу ДП Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою у відповідності до чинного законодавства було виготовлено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки ДП Виробниче об`єднання Карпати , який у встановленому законом порядку відповідно до ст.186-1 ЗК України було погоджено з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та виконавчим органом міської ради у сфері містобудування та архітектури. В подальшому зазначений проект землеустрою було розглянуто і затверджено рішенням Івано-Франківської міської ради від 08.07.2016 року. Колегія суддів вважає, що міська рада діяла у відповідності із п. д ст. 12 ЗК України, ст. 26 Закону Про місцеве самоврядування в Україні та в межах наданих їй повноважень, оскільки згадана вище ділянка площею 8,5097 га розташована в межах міста Івано-Франківська і до Державного реєстру земель вона внесена тільки у 2017 році (довідка - том №3, а.с.18). Правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення згаданої ділянки ДП Виробниче об`єднання Карпати не було.

Колегія суддів зауважує, що спір у справі, що розглядається, стосується права користування землею, тобто цивільного права, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права. Спірні правовідносини стосуються набутого підприємством права користування землею, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів. Отже, в разі прийняття суб`єктом владних повноважень оскарженого рішення, яке вичерпує свою дію після своєї реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись не в порядку адміністративної юрисдикції, як помилково вважав представник ДП Виробниче об`єднання Карпати , а судом загальної юрисдикції, оскільки виник спір про право цивільне.

Про це, зокрема, зазначено у постанові ВП ВС від 06.11.2019 року у справі №620/3487/18. Згідно викладеного у ній правового висновку рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватись з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним є оспорюванням цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Із змісту оскарженого позивачем рішення вбачається, що воно стосується однієї окремої особи - ДП Виробниче об`єднання Карпати , яке являється користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 8,5097 га з кадастровим номером 2610100000:01:005:0041, починаючи з 1976 року. Відповідне речове право ДП Виробниче об`єднання Карпати посвідчено державним актом на право постійного користування землею, виданим на підставі рішення Івано-Франківського райвиконкому від 02.12.1976 року №401 та записаним 16.12.1976 року (із змінами) в державній книзі реєстрації землекористування. Після затвердження рішенням від 08.07.2016 року проекту землеустрою ДП Виробниче об`єднання Карпати фактично завершило процес приведення у відповідність до діючого законодавства документів, які закріплюють за ним право постійного користування відповідною ділянкою (здійснено реєстрацію відповідного права в Держреєстрі речових прав на нерухоме майно).

При цьому, йдеться про право, яке до цього було закріплено за підприємством ще з 1976 року. Адже, з матеріалів справи вбачається, що згідно державного акту від 1976 року у користуванні Прикарпатського радіозаводу за адресою: АДРЕСА_1 була земельна ділянка площею 17 га (копія державного акту - том № 2, а.с.93-94). В подальшому розмір цієї ділянки поступово зменшився до 8,5097 га. Затверджений міською радою проект землеустрою цієї ділянки фактично відображає межі, розмір та конфігурацію земельної ділянки, яка залишилась у законному користуванні заснованого на державній формі власності підприємства, назва якого в подальшому двічі змінювалась (спочатку було - Прикарпатський Радіозавод, потім - ВО Карпати , а надалі - ДП ВО Карпати .

З матеріалів справи вбачається, що первинне перейменування Прикарпатського радіозаводу у Виробниче об`єднання Карпати відбулося згідно наказу Міністерства радіопромисловості СРСР №213 ДСК від 04.03.1988 року. Перейменування ж Виробничого об`єднання Карпати в Державне підприємство Виробниче об`єднання Карпати мало місце на підставі наказу Міністра промислової політики України від 05.09.1995 року №1979. З моменту запровадження Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) згаданому підприємству було присвоєно ідентифікаційний код 19389809, який залишається незмінним і після перейменування підприємства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 року у справі №906/392/18 вказала, що зміна назви юридичної особи із збереженням при цьому коду ЄДРПОУ свідчить про те, що підприємство з актуальним та попереднім найменуванням є однією і тією ж юридичною особою, а сама зміна найменування юридичної особи не являється підставою для припинення раніше набутого нею права постійного користування землею. При цьому зауважено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше надані їм у встановлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, визначених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005.

Крім того слід відзначити, що нерухоме і рухоме майно ніколи не належало ні Прикарпатському радіозаводу, ні ДП ВО Карпати на праві власності, оскільки незмінно перебувало і продовжує залишатись у державній власності, за підприємством реєструвалось тільки право господарського відання на нього, а щодо землі - право постійного користування.

Більше того, ДП ВО Карпати не являється новоствореним підприємством, і воно не було створено в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу чи перетворення) в розумінні ч.1 ст.104 ЦК України. Тому це підприємство згідно положень ст.73 ГК України є повним правонаступником державного підприємства Прикарпатський радіозавод, яке двічі перейменовувалось з метою приведення його найменування та підпорядкування у відповідність до вимог закону. Це знайшло відображення у статуті підприємства, зокрема в редакції від 24.04.2018 року та в редакції від 13 жовтня 2020 року, копії якого долучено до справи (том №3 а.с.60-77; т.4, а.с. 118-132).

Те, що в даному випадку має місце правонаступництво, є загальновідомим і преюдиційним фактом, який зокрема встановлено чинною ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 року у справі №к/800/62659/13, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень (копія ухвали - том №3 а.с.175-178).

Згідно ч.4,5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду, в т.ч. у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно вказаного вище державного акту від 1976 року право користування ДП ВО Карпати земельною ділянкою площею 8,509 га виникло і зберігається по даний час незалежно від прийняття Івано-Франківською міською радою оскарженого позивачем рішення від 08.07.2016 року. Оскільки із законного землекористування державного підприємства площею 8,5097 га ніяких ділянок не вилучалось, то фактично цим рішенням ради лише підтверджено право підприємства на земельну ділянку визначеної площі та конфігурації. Зазначене рішення ніяким чином не перешкоджає у подальшій реалізації прав та законних інтересів ОСОБА_1 , як власника нежитлового приміщення.

Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції не являється законним і обґрунтованим, а тому воно не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Захід забезпечення позову, вжитий ухвалою місцевого суду від 14 грудня 2016 року, згідно ч.9 ст.158 ЦПК України підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державного підприємства Виробниче об`єднання Карпати задовольнити частково, а апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2020 року в даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство Виробниче об`єднання Карпати та Івано-Франківська обласна державна адміністрація про визнання недійсним і незаконним та скасування пункту 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року № 220-6 Про розгляд клопотання фізичних і юридичних осіб із земельних питань відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2016 року, які полягали у встановленні заборони Івано-Франківській міській раді приймати будь-які рішення щодо затвердження детального плану території на АДРЕСА_1 .

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: Г.П. Мелінишин

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 05 листопада 2020 року.