Постанова

від 02.11.2020 по справі 910/3/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2020 р. Справа№ 910/3/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 ( повний текст рішення підписано 14.08.2020)

у справі № 910/3/20 (суддя -Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський жиркомбінат"

про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі -відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4Х16006Д/П від 04.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки №4Х16006Д/П від 04.11.2016 вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявності передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним спірного договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/3/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального і матеріального права.

Апелянт зазначає, що на час укладення договору поруки, відповідач запевнив позивача, що зобов`язання ТОВ Торговий дім Харківський жиркомбінат перед відповідачем з повернення грошових коштів є забезпеченими заставою (іпотекою). Проте, після виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" своїх зобов`язань за кредитними договорами, він не отримав від банку жодних документів, які підтверджують обов`язки боржника (ТОВ "Торговий дім Харківський жиркомбінат") за кредитними договорами, в тому числі договори застави (іпотеки). На думку скаржника, бездіяльність відповідача щодо передачі документів свідчить про відсутність у відповідача на момент укладення договору поруки вказаних документів.

Скаржник наголошує, що банк мав умисел на введення позивача в оману, оскільки знав, що кредитні договори є незабезпеченими. Обставина, що кредитні договори є незабезпеченими, являється істотною та безпосередньо могла вплинути на рішення позивача щодо укладення договору поруки.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 29.09.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідач вказує, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності ТОВ "Лайк-Сіті". Матеріали справи не містять доказів, які б вказували, що товариство укладало кредитний договір поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за "старими" кредитами. Крім того, відсутні докази взаємозв`язку таких угод з трансформацією кредитного портфелю банку.

Представник третьої особи відзив на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 справу № 910/3/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/3/20 та призначено розгляд справи на 02.11.2020.

Явка представників сторін

Третя особа в судове засідання, призначене на 02.11.2020, не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується відповідним поштовим поверненням, наявним у матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність вказаної сторони за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 02.11.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 02.11.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

31.10.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (позичальник) укладено кредитний договір №4Л16028Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 1 750 000 000,00 грн.

Надалі, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк", найменування якого змінено на АТ КБ "Приватбанк" (кредитор), укладено ряд договорів поруки, а саме:

договір поруки №4А11494И/П від 04.11.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "АЯКС" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4А13446И від 15.07.2013; №4А11494И від 06.12.2011; №4А14345И від 25.11.2014;

договір поруки №4О16007Д/П від 04.11.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Дельта Нова" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4О16005Д від 22.03.2016; №4О16007Д від 22.03.2016;

договір поруки №4К14306И/П від 31.10.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Катанга" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4К14307И від 09.09.2014; №4К14306И від 05.09.2014;

договір поруки №4О14312И/П від 31.10.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Оптімус Ойл" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4О14312И від 19.09.2014; №4О14313И від 22.09.2014;

договір поруки №4Т14304И/П від 31.10.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Тарвін" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4Т14304И від 05.09.2014; №4Т14305И від 09.09.2014;

договір поруки №4Т13585И/П від 08.11.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Тенак" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4Т13585И від 15.10.2013; №4Т15075И від 21.09.2015;

договір поруки №4Х16006Д/П від 04.11.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківський жиркомбінат" своїх зобов`язань за кредитним договором №4Х16006Д від 21.03.2016 (далі - спірний договір) (том 1; а.с. 20);

договір поруки №4Х14309И/П від 31.10.2016 предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Хастром" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4Х14309И від 05.09.2014; №4Х14310И від 11.09.2014.

Відповідно до пункту 2 договору поруки №4Х16006Д/П від 04.11.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із пунктом 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

За змістом пункту 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку в ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Пунктом 8 договору поруки передбачено, що до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до пункту 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п. 14 договору поруки).

На підтвердження виконання позивачем обов`язків вищевказаних юридичних осіб за кредитними договорами позивачем до матеріалів позовної заяви долучені відповідні копії платіжних доручень.

Звертаючись з позовною заявою позивач вказав, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

За твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Отже, дії товариства із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4Л16028Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ. Обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.

На виконання вищезазначених домовленостей згідно із планом "трансформації" між сторонами було укладено вищевказані договори поруки та перераховано на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки.

У зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

На думку позивача, банк ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поруки №4Х16006Д/П від 04.11.2016.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до протоколу (рішення) №30/10/2016-1 від 30.10.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 1 750 000 000,00 грн.

Посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься. Також, не міститься інформації щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та трансформації кредитного портфелю банку.

Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами - вказані документи не містять, також, не містять посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Крім того, в пункті А.2 кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 зазначено, що ціллю є фінансування поточної діяльності.

Пункти кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена у договорах поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Більше того, відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена.

Таким чином, вищевказане додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції правильно вказав, що позивач отримав кредит для фінансування поточної діяльності, а укладення позивачем договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним у порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Отже, твердження позивача, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Вказані позивачем обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину. Наведене позивачем також не свідчить про умисне введення його представника в оману під час укладення сторонами спірного правочину та не доводить наявність безпосереднього зв`язку між обманом та волевиявленням позивача щодо вчинення правочину та умислу в діях відповідача.

Частинами 1 та 2 статті 556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Виходячи з наведених норм суд зазначає, що метою укладення договору поруки є убезпечення інтересів кредитора та надання йому певних гарантій стосовно того, що зобов`язання боржника перед кредитором (або його частина, обумовлена договором поруки) буде виконано.

Виконання зобов`язання поручителем на користь кредитора не припиняє таке зобов`язання для боржника, оскільки поручитель у такому випадку набуває прав кредитора перед боржником, обов`язок якого він виконав, та, відповідно, має право вимагати від боржника відшкодування виконаного ним обов`язку на свою користь. При цьому, поручитель вправі вимагати від боржника виконання зобов`язання на свою користь лише в тій частині, в якій вказаний обов`язок був виконаний самим поручителем.

З викладеного вбачається, що отримання прибутку не може бути прямою метою укладення договору поруки, оскільки порука передбачає лише необхідність відшкодування поручителю того, що він виконав за чужим зобов`язанням. Хибне розуміння позивачем правової природи договору поруки не може свідчити про введення його в оману відповідачем.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання спірного договору поруки недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Лайк-Сіті" у даній справі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №910/18604/19.

Посилання апелянта про те, що у відповідача на момент укладення договору поруки були відсутні договори, які підтверджують існування забезпечення кредитних договорів, судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки вказані договори не стосуються підстав позову та предмета спору, що розглядається в межах даної справи. Також, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можливо встановити обставини, що входять у предмет доказування в даній справі, а також те, що кредитний договір та договір поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, а тому вказані договори жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/3/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/3/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/3/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/3/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті".

4. Матеріали справи №910/3/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.11.2020.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун