Рішення

від 01.10.2020 по справі 911/2665/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2665/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 149 760,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Самборська О.Г.; ОСОБА_1.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 76 800,00 грн. та виселення з орендованого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем, як орендарем, умов договору оренди № 27-06/18/02 від 27.06.2018 в частині здійснення оплати за тимчасове платне користування орендованим приміщенням, а також, невиконанням відповідачем вимог позивача про виселення з орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Калмикова, 37, яке є предметом договору оренди № 27-06/18/02 від 27.06.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.11.2019 відкрито провадження по справі № 911/2665/19. Справу вирішено розглядати у загальному позовному провадженні; підготовче засідання у справі призначено на 11.12.2019.

06.12.2019 до канцелярії суду від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву, відповідно до якого відповідачем повідомлено суд, що 07.06.2019 відповідачем було отримано від позивача лист № 1/0706 від 07.06.2019 про заборону входу на територію орендованого приміщення, і, починаючи з 07.06.2019, у відповідача фактично відсутня можливість користуватися орендованим приміщенням, оскільки позивачем було здійснено заміну замків вхідних дверей до об`єкту оренди. На підтвердження зазначених обставин справи відповідачем долучені копії витягу з реєстру досудових розслідувань № кримінального провадження 12019110100000961 за фактом вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 356 КК України; ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08.08.2019 та інші документи.

Також, від відповідача надійшло до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії позовної заяви по справі № 911/2261/19, яка на даний час розглядається судом Господарського суду Київської області. В зазначеному клопотанні відповідач просить суд розглянути можливість розглядати зазначену позовну заяву в одному провадженні із справою № 911/2665/19.

11.12.2019 в судове засідання представник позивача не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, проте 11.12.2019 подав до канцелярії суду заяву, в якій зазначив про зайнятість представника в інших судових засідання, позовні вимоги підтримав та просив суд закінчити підготовче провадження і розглядати справу без його участі.

В судовому засіданні 11.12.2019 судом розглянуто, подане раніше відповідачем, клопотання про можливість розглядати справу № 911/2665/19 та № 911/2261/19 в одному провадженні та судом оголошено ухвалу про відмову відповідачу в задоволенні поданого клопотання, не виходячі до нарадчої кімнати, яку занесено до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 11.12.2019 судом оголошено ухвалу суду про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого судового засідання на 22.01.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

17.12.2019, з метою повідомлення позивача про дату судового засідання, судом складено та направлено на адресу позивача ухвалу-повідомлення, яку адресатом отримано 24.12.2019, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

13.01.2020 до канцелярії суду від представника позивача повторно надійшла заява, в якій представник позивача зазначив про зайнятість представника в інших судових засідання, позовні вимоги підтримав та просив суд закінчити підготовче провадження і розглядати справу без його участі.

22.01.2020 представник позивача повторно в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 22.01.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 13.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

При цьому, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування по справі та наявність суперечливих доказів у матеріалах справи, а також, враховуючи, що позивач жодного разу не з`явився у судові засідання, не подав відповіді на заперечення відповідача, із спростуванням обставин, викладених Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, тому, 28.01.2020 судом складено та направлено позивачу ухвалу-виклик, в якій явку позивача судом визнано обов`язковою.

Окремо, слід звернути увагу на те, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

У даному випадку, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою - викликом від 28.01.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

06.02.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшло доповнення до відзиву на позовну заяву.

07.02.2020 від позивача втретє надійшла заява, в якій представник позивача зазначив про зайнятість представника в іншому судовому засіданні, позовні вимоги підтримав та просив суд розглядати справу без його участі.

13.02.2020 представник позивача втретє в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі, а також, ухвали - виклику від 29.01.2020 не виконав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 13.02.2020 представник відповідача надав усні пояснення.

Ухвалою суду від 13.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 76 800,00 грн. та виселення з орендованого приміщення залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Київської області від 13.02.2020 по даній справі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 ухвалу Господарського суду Київської області від 13.02.2020 скасовано, справу № 911/2665/19 направлено для подальшого розгляду до Господарського суду Київської області.

13.05.2020 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

14.05.2020 матеріали справи № 911/2665/19 були повернуті до Господарського суду київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2020 підготовче засідання у справі призначено на 18.06.2020 о 15:30.

15.06.2020 від позивача до канцелярії суду надійшла заява, в якій останній зазначив, що позов підтримує в повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просить суд розглядати справу за його відсутності, у зв`язку із зайнятістю у другому судовому засіданні. При цьому, доказів, які б підтверджували зазначені обставини, позивачем не долучено до заяви.

16.06.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.

18.06.2020 в судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Розгляд поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог відкладено до наступного судового засідання.

18.06.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 15.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату судового засідання, судом складено та направлено на адресу позивача ухвалу-повідомлення від 22.06.2020.

15.07.2020 представник позивача в судове засідання з`явився, заяву про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2020 судом відмовлено позивачу у прийнятті заяви про зменшення немайнової позовної вимоги, яка міститься у заяві вих. № б/н від 12.07.2020 про збільшення позовних вимог; відмовлено позивачу у задоволені клопотання про повернення судового збору; заяву вих. № б/н від 12.07.2020 про збільшення позовних вимог в частині збільшення майнової вимоги залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" строк на усунення недоліків заяви вих. № б/н від 12.07.2020 про збільшення позовних вимог - не пізніше 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" спосіб усунення недоліків заяви вих. № б/н від 12.07.2020 про збільшення позовних шляхом надання до суду:- доказів сплати судового збору у розмірі 325,40 грн.; відкладено судове засідання у справі № 911/2665/19 на 27.08.2020 о 17:50. викликано для участі у засіданні представників учасників справи; визнано явку представника позивача обов`язковою.

22.07.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОПОСТАЧ" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2020.

З урахуванням усунення позивачем недоліків заяви про збільшення позовних вимог, судом прийнято зазначену заву та призначено підготовче судове засідання на 27.08.2020 про що винесено ухвалу суду від 30.07.2020

12.08.2020 від позивача надійшла до суду заява про відшкодування адвокатських витрат, а також, заява про відмову від частини позовних вимог та про повернення позивачу з державного бюджету сплаченого судового збору.

В судове засідання 27.08.2020 з`явились представник позивача та відповідача.

Розглянувши в судовому засіданні 27.08.2020 заяву позивача про відмову від частини позовних вимог, суд ухвалив прийняти відмову позивача від частини позовних вимог та закрити провадження у справі №911/2665/19 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог про виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з орендованого приміщення та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 284 від 22.10.2019, що становить 960,50 грн. з мотивів, викладених в ухвалі суду від 27.08.2020. В судовому засіданні 27.08.2020 підготовче провадження судом закрито та призначено справу до розгляду по суті на 17.09.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 07.09.2020 судом було виправлено допущено помилку в ухвалі суду від 27.08.2020.

14.09.2020 від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

17.09.2020 в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте повідомив суд про причини неявки завою вих. № б/н від 11.09.2020.

17.09.2020 судом відкладено судове засідання на 01.10.2020.

З метою повідомлення позивача про дату судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 21.09.2020.

30.09.2020 від позивача до суду надійшла заява, в якій позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив суд розглядати справу за відсутності представника.

01.10.2020 в судове засідання представник позивача не з`явився, про причини неявки суд повідомив поданою раніше завою вих. № б/н від 28.09.2020.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Судом врахована правова позиція позивача, відповідно до якої останній просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача неустойку у розмірі 149 760,00 грн., з посиланням на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач стверджує, що між ним та відповідачем 27.06.2018 було укладено договір оренди № 27-06/18/02. Разом із тим, за твердженнями позивача, після закінчення строку договору оренди, 01.07.2019 ФОП ОСОБА_1. орендовані приміщення не звільнив, обладнання, яке знаходиться в орендованому приміщенні не демонтував, борг з орендної плати не сплатив, що на думку позивача свідчить про вчинення перешкод в користуванні власністю позивача. З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення з відповідача неустойки 76 800,00 грн. та виселення ФОП ОСОБА_1. з орендованого приміщення. Однак, з урахуванням заяви про збільшення майнової вимоги та заяви про відмову від немайнової вимоги, станом на дату розгляду судом справи по суті позивач просить суд тільки стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням поза межами строку дії договору, що становить 149 760,00 грн., нараховану за період з 01.07.2019 по 01.02.2020.

В свою чергу, в судовому засіданні 01.10.2020 представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить суд в задоволенні позову відмовити повністю, з посиланням на наступне.

По-перше, відповідач стверджує, що термін оренди за договором становить з 07 липня 2018 року по 30 червня 2019 року, і, в свою чергу, сторонами не було погоджено в умовах договору можливості дострокового одностороннього розірвання договору. Проте, за твердженнями відповідача, з невідомих для нього причин, без будь-яких пояснень та вирішення спорів у позасудовому порядку позивач, листом від 07.06.2019 року №1/0706, заборонив відповідачу вхід до орендованих приміщень, самовільно змінивши вхідні замки до орендованого приміщення. Крім того, відповідач зазначає, що, за свідченнями охоронця, позивач вивіз частину обладнання, яке належить відповідачу, чим протиправно втрутився не лише у законне право користування приміщенням, а й у господарську діяльність відповідача.

Як зазначає відповідач, про несанкціоноване проникнення в орендоване відповідачем приміщення, зміну замків та самочинне викрадення належного йому обладнання, відповідачем невідкладно повідомлено відповідні правоохоронні органи. За фактом самовільного, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, внаслідок чого була заподіяна значна шкода інтересам громадянина (ст. 356 КК України) було відкрито, та станом на сьогоднішній день розслідується органами досудового розслідування, кримінальне провадження № 12019110100000961 від 08.06.2019 року (копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань наявна в матеріалах справи).

Таким чином, на думку відповідача, починаючи з 07.06.2019 року останній не має можливості та не користується орендованими приміщеннями. Крім того, відповідач стверджує, що як орендар, не має фізичної можливості забрати своє майно з орендованих приміщень саме через зміну орендодавцем замків, а також, у зв`язку з визнанням такого майна речовим доказом у зазначеному вище кримінальному провадженні.

У зв`язку із вищенаведеним, відповідач вважає позов безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, у зв`язку із чим просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 01.10.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" (далі - позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди №27-06/18/02 (далі-договір). В подальшому, сторонами підписано дів додаткові угоди, зокрема № 1 та № 2.

Відповідно до п. 1.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 2) та п. 2.1 зазначеного правочину, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування приміщення площею 200,00 (двісті) квадратних метрів (надалі - "Об`єкт оренди"). Адреса об`єкта оренди: Київська область, м. Бориспіль, вул. М. Калмикова, 37. Вказане приміщення є власністю орендодавця. Метою оренди об`єкта є його використання в якості складського приміщення.

Згідно з п. 5.1 договору, орендодавець зобов`язаний протягом семи днів з моменту підписання цього Договору передати об`єкт оренди в стані, придатному для користування у відповідності до мети оренди, визначеної в п.2 цього договору.

Згідно з п. 6.1 та п. 6.2 договору, приймання-передача об`єкту оренди здійснюється спільно представниками орендодавця і орендаря про що складається відповідний акт прийманні-передачі. Об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту при передачі.

Відповідно до акту приймання-передавання орендованого майна від 01.10.2018, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування приміщення площею 400 кв.м. в якості складського приміщення.

Відповідно до п. 6.3 договору, об`єкт оренди повертається орендодавцю в тому ж стані, в якому він був переданий з урахуванням нормального фізичного зносу.

Пунктом 6.1 договору визначено, що приймання-передача об`єкту оренди здійснюється спільно представниками орендодавця і орендаря про що складається відповідний акт прийманні-передачі.

Відповідно до акту приймання-передавання орендованого майна від 30.04.2019, орендар передав, а орендодавець прийняв, зі строкового платного користування частину приміщення площею 200 кв.м. в задовільному стані.

Згідно з п. 4.1 договору (з урахуванням додаткової угоди № 2), розмір щомісячної орендної плати становить 9 600,00грн, без ПДВ, з розрахунку 48 гривень за кожний квадратний метр орендованої площі в місяць.

Термін оренди - з 01 липня 2018 року по 30 червня 2019 року(п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 9.6 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання представниками сторін і діє до 30 червня 2019 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд встановив, що, починаючи з 01.07.2019, договір оренди № 27-06/18/02 від 27.06.2018 припинив свої дію.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди №27-06/18/02 від 27.06.2018, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті ст. 795 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Як вже було встановлено судом вище, 01.10.2018 позивач, як орендодавець, передав, а відповідач, як орендар, прийняв за плату в строкове платне користування об`єкт оренди - приміщення, площею 200,00 (двісті) квадратних метрів, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. М. Калмикова, 37.

Отже, позивачем були виконані свої зобов`язання за договором належним чином.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 9.6 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання представниками сторін і діє до 30 червня 2019 р.

Як встановлено господарським судом раніше, починаючи з 01.07.2019, договір оренди № 27-06/18/02 від 27.06.2018 припинив свої дію.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму, наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 6.3 договору, об`єкт оренди повертається орендодавцю в тому ж стані, в якому він був переданий з урахуванням нормального фізичного зносу.

Пунктом 6.1 договору визначено, що приймання-передача об`єкту оренди здійснюється спільно представниками орендодавця і орендаря про що складається відповідний акт прийманні-передачі.

На момент звернення позивачем із розглядуваним позовом матеріали справи не містили будь-яких доказів на підтвердження факту повернення орендарем об`єкту оренди орендодавцю, як-то акту приймання-передавання тощо.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження факту повернення відповідачем позивачу після закінчення дії договору об`єкта оренди, господарський суд приходить до висновку, що станом на момент звернення позивачем із даним позовом, відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору оренди, а також норми чинного законодавства України.

Одночасно, станом на прийняття рішення, провадження у справі в частині немайнової вимоги щодо виселення відповідача з орендованого приміщення закрито, у зв`язку із відмовою позивачем від зазначеної вимоги.

При цьому, судом враховані твердження позивача, що відповідач тільки 24.02.2020 звільнив орендоване приміщення.

Також, судом враховані заперечення відповідача щодо неможливості останнім користуватися орендованим приміщенням ще, починаючи з 07.06.2019.

З огляду на вищенаведене, господарський суд встановив наступне.

В матеріалах справи наявна копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12019110100000961. Відповідно до інформації, яка в ньому зазначена, 08.06.2019 Бориспільським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області внесено до ЄРДР відомості щодо заяви ОСОБА_1 , як потерпілого, заявника. Згідно із зазначеною заявою, 07.06.2019, приблизно о 19 годині 30 хвилин, невстановлена особа, всупереч встановленому законному порядку, вчинила заміну замків в приміщенні, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Тельмана, 37, чим завдала значної шкоди інтересам ОСОБА_1 . Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ст. 356 КК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Одночасно, на момент винесення судом рішення, обвинувального вироку суду в кримінальному провадженні або постанови суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили щодо досудового розслідування за кримінальним провадженням № 12019110100000961 матеріали господарської справи не містять. В свою чергу, відомості, зазначені у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12019110100000961 не є підставами звільнення відповідача від доказування факту фактичного користування чи не користування об`єктом оренди, в розумінні норм ГПК України.

Разом із тим, судом досліджено постанову Слідчого Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ст. лейтенанта поліції від 03.09.2019 про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання, а також, протокол обшуку від 03.09.2019, копії яких долучені до матеріалів справи. Відповідно до останнього, судом встановлено, що 03.09.2019, на підставі ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду в Київській області, було проведено огляд спірного приміщення, в ході якого слідчим Бориспільського ВП ГУНП в Київській області зафіксовано, що в даному приміщенні знаходиться сито калібрувальне ВСЛ-05 -500-21/18, яке знаходиться в розукомплектованому вигляді, два сортувально-переробні столи СПЗ-4 -21/18, які знаходяться в розукомплектованому вигляді, калібраторатор барабанний КБ-300/500 , який знаходяться в розукомплектованому вигляді.

Вищезазначене обладнання опечатано слідчим Бориспільського ВП ГУНП в Київській області. Також, постановою слідчого Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області ст. лейтенанта поліції від 03.09.2019 про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання, сито калібрувальне ВСЛ-05 -500-21/18, яке знаходиться в розукомплектованому вигляді, два сортувально-переробні столи СПЗ-4 -21/18, які знаходяться в розукомплектованому вигляді, калібраторатор барабанний КБ-300/500 , який знаходяться в розукомплектованому вигляді визнано речовими доказами в кримінальному провадженні № 12019110100000961 від 08.06.2019, а також, визначено місце зберігання вище перелічених речових доказів - м. Бориспіль, вул. Калмикова, 37.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Одночасно, правила вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна регулюються Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (далі - Інструкція), яка затверджена Наказом від 27 серпня 2010 року N 51/401/649/471/23/125.

Відповідно до п. п. 13 - 15 Інструкції, речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, про що складається протокол. Відповідальним за зберігання речових доказів , цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Доступ до приміщення (сховища) для зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна можливий тільки в присутності особи, відповідальної за їх зберігання.

У разі її відсутності (або співробітника, який її заміщує) доступ до приміщення може бути здійснений тільки з дозволу і в присутності прокурора, начальника слідчого підрозділу органу прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції, керівника апарату суду (судді) та в присутності особи, у якої знаходиться дублікат ключів від цього приміщення і яка несе відповідальність за збереження ключів.

У таких випадках складається акт, у якому відображається, у зв`язку з чим та які об`єкти вилучені з приміщення (сховища) або поміщені до нього. Акт передається особі, відповідальній за зберігання речових доказів, для внесення відповідних записів у книгу (журнал) обліку речових доказів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд встановив, що, починаючи з 03.09.2019 (моменту визнання обладнання відповідача, яке знаходиться безпосередньо у об`єкті оренди - приміщенні позивача, речовими доказами у кримінальному провадженні та передачею їх на зберігання у приміщенні позивача; проведеними слідчими діями щодо опломбування обладнання та приміщення, в якому воно зберігається) у відповідача була відсутня можливість фактичного користування об`єктом оренди - частиною приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Калмикова, 37.

При цьому, посилання відповідача на лист №1/0706 від 07.06.2019, в якості доказу припинення фактичного користування останнім об`єктом оренди - частиною нежитлового приміщення, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами 1 ст. ст. 87 та 88 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

Судом зазначається, що наявність заборони у листі №1/0706 від 07.06.2019 з боку позивача користування відповідачем об`єктом оренди не є тотожнім поняттям фактичного припинення користуванням відповідачем зазначеним приміщенням. В той ж час, посилання відповідача на свідчення охоронців, не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні норм ГПК України, як-то заявою свідка.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При зверненні до суду із зазначеним позов (з урахуванням зави про збільшення позовних вимог), позивачем здійснено нарахування неустойки за період користування відповідачем нежитловим приміщенням після закінчення дії договору, з 01.07.2019 по 01.02.2020.

Подвійний розмір плати позивачем визначено, керуючись п. 4.1 договору, у сумі розміру щомісячної орендної плати - 9 600,00 грн. х 2, що становить 19 200,00 грн. за 1 місяць.

З огляду на встановлену судом дату припинення фактичного користування відповідачем орендованим приміщенням (03.09.2019), судом обмежено період нарахування неустойки в межах періоду позивача, а саме з 01.07.2019 по 03.09.2019, у зв`язку із чим, нормативно обґрунтованими є нарахована неустойка у сумі 39 680,00 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 39 680,00 грн. В іншій частині позовних вимог, суд відмовляє в задоволенні, з огляду на недоведеність.

Крім того, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язокщодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.

Наразі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 19 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:

- договір про надання професійної правничої допомоги від 02.10.2019 (копія);

- ордер на надання правничої (правової) допомоги (копія);

- платіжні доручення на загальну суму 19 000,00 грн.;

- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.

З огляду на викладене та враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката у сумі 5 034,19 грн., а також про стягнення з відповідача 595,20 грн. судового збору.

З урахуванням того, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 24.10.2020 по 30.10.2020 перебувала у відпустці, а з 02.01.2020 по 04.01.2020 знаходилася на навчанні у Національній школі суддів України, тому повний текст рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1 Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгпостач" (місцезнаходження: 03190, м. Київ, вул. Черняховського, буд. 16/30, оф. 5; код ЄДРПОУ 01295829) 39 680,00 грн. основного боргу, 595,20 грн. судового збору та 5 034,19 грн. адвокатських витрат.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко