Постанова

від 06.11.2020 по справі 906/2/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року Справа № 906/2/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

без виклику представників сторін:

розглянувши апеляційну скаргу ПОСП "Колос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.20р. (ухваленого суддею Шніт А.В. повний текст складено 14.07.20) у справі № 906/2/20

за позовом ТОВ "Тентавтотранс"

до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос"

про стягнення 51464,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Тентавтотранс (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до ПОСП Колос (надалі - відповідач) про стягнення 18564,25 грн. основної заборгованості, 7759,72 грн. інфляційних, 3345,76 грн. річних, 21794,42 грн пені.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.07.20 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 088,65грн пені, 2 887,98грн 3% річних, 5 300,63грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спрямовувати отримані від відповідача кошти на погашення нарахованої на підставі п.5.3 договору пені позивач мав лише після виставлення вимоги про необхідність її сплати відповідачу. Доказів направлення відповідної вимоги на адресу відповідача матеріали справи не містять, а тому, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно зараховано 18564,25грн, які сплачені відповідачем, в рахунок погашення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені, нарахованих у період із 06.11.2018 по 31.12.2018.

Суд зазначив, що оскільки, у платіжних дорученнях за період із 09.10.2018 по 29.03.2019 реквізит "Призначення платежу" містять повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем чітко визначено призначення платежу, слід дійти висновку, що розподіл коштів не може здійснюватись позивачем відповідно до календарної черговості виникнення заборгованості.

Оскільки, заборгованість відповідача погашено повністю, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 18564,25 грн. основного боргу.

Крім того, суд зазначив, що інфляційні витрати необхідно нараховувати лише за умови існування заборгованості повний місяць, а тому частково задоволив позовні вимоги в частині стягнення 5300,63 грн. інфляційних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.20 року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на час подання позовної заяви позивачем, сума заборгованості була повністю оплачена, розрахунки закриті, тобто позивач не поніс жодних збитків.

Стверджує, що суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідача про перенесення розгляду справи в зв`язку з карантинними обмеженнями.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2018 між ТОВ "Тентавтотранс" та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос" укладено договір перевезення автомобільним транспортом №КОЛ190918/т-пос (а.с.31-35, т.1), відповідно до умов якого перевізник надає послуги автомобільних перевезень, які включають надання транспортного засобу, організацію і здійснення доставки ввіреного замовником вантажу, вказаного в додатках (договорах-заявках) до цього договору, в пункт призначення і видає вантаж уповноваженій отримати вантаж особі замовника.

Загальна сума послуг за даним договором визначається загальною вартістю всіх актів наданих послуг за даним договором (п. 3.5. договору).

Замовник зобов`язується здійснити оплату фактично наданих послуг перевізника за даним договором протягом 21 банківського дня з моменту надання перевізником повністю і правильно оформлених документів, зазначених в п.3.1. цього договору, якщо інший порядок розрахунків не буде передбачено відповідним договором-заявкою на певні послуги (п.3.6 Договором).

За порушення термінів оплати згідно п.3.5 Договору, замовник сплачує перевізнику, на вимогу останнього, пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення оплати, від вартості не оплачених послуг за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 10% від вартості наданих і неоплачених послуг (п.5.3 договору).

На виконання умов договору, позивачем надано відповідачу послуг на загальну суму 511702,57грн, що підтверджується актами наданих послуг: №19665 від 23.09.2018 на суму 26664,00 грн (а.с.168, т.1); №19666 від 24.09.2018 на суму 28113,00 грн (а.с.169, т.1); №19777 від 27.09.2018 на суму 26208,00 грн (а.с.170, т.1); №19812 від 01.10.2018 на суму 28512,11 грн (а.с. 36, т.1); №19820 від 30.09.2018 на суму 26774,10 грн (а.с.171,т.1); №20143 від 06.10.2018 на суму 109780,40 грн (а.с.37, т.1); №20343 від 13.10.2018 на суму 215160,78 грн (а.с.39, т.1); №20493 від 17.10.2018 на суму 50490,18 грн (а.с. 41, т.1).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач розрахувався за отримані послуги, що підтверджується платіжними дорученнями: №492402292 від 09.10.2018 на суму 50000грн (а.с.172, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №19812 від 01.10.18 , №19777 від 27.09.18; №494058889 від 11.10.2018 на суму 50000грн (а.с.173, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №19666 від 24.09.18 , №19665 від 23.09.18; №322941574 від 01.11.2018 на суму 50000грн (а.с.174, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20143 від 06.10.2018; №512113579 від 06.11.2018 на суму 90000грн (а.с.175, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №543151093 від 11.12.2018 на суму 20000грн (а.с.176, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №543151091 від 11.12.2018 на суму 30000грн (а.с.90, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №612669589 від 28.02.2019 на суму 75160грн (а.с.177, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №641794089 від 29.03.2019 на суму 75000грн (а.с.178, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №806307617 від 06.12.2019 на суму 71542,57грн (а.с.179, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги згідно договору.

Разом з тим, листом №16/1 від 16.09.2019 ПОСП "Колос" визнало заборгованість перед позивачем в розмірі 71542,57 грн. та зобов`язалося оплатити заборгованість до 30.11.2019 (а.с.56, т.1).

20.12.2019 позивачем надіслано відповідачу вимогу №1 від 19.12.2019 (а.с.57-66, т.1) про сплату боргу у розмірі 51456,49грн. Із вказаної вимоги вбачається, що позивач, у зв`язку із існуванням заборгованості в період із 06.11.2018 по 31.12.2018, нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 18564,25грн, та здійснив їх погашення із посиланням на положення ст. 534 Цивільного кодексу України за рахунок коштів, які надійшли від відповідача.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення основної заборгованості та штрафних санкцій нарахованих за неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати отриманих послуг.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування укладається організатором за результатами проведеного конкурсу та відповідно є єдиною підставою для здійснення перевезень на маршрутах загального користування.

Статтею 909 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що відповідно до ст.. 526 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав умови договору, надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 511702,57 грн., що підтверджується актами надання послуг.

Згідно ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Під час застосування норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК України) необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов`язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов`язання, погашаються після суми основного боргу. Вказана позиція викладена в листі Верховного суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування статей 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

Крім того, ст. 534 ЦК України не передбачено, що сума інфляційних втрат може погашатися раніше суми основного боргу.

Також сторонами у п.5.3 договору передбачено, що за порушення термінів оплати згідно п.3.5 цього договору, замовник сплачує перевізнику, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення оплати, від вартості не оплачених послуг за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 10% від вартості наданих і не оплачених послуг.

Таким чином, спрямовувати отримані від відповідача кошти на погашення нарахованої на підставі п.5.3 договору пені позивач мав лише після виставлення вимоги про необхідність її сплати відповідачу. Доказів направлення відповідної вимоги на адресу відповідача матеріали справи не містять.

На підставі вищевикладеного судом здійснено висновок, що позивачем неправомірно зараховано 18564,25грн, які сплачені відповідачем, в рахунок погашення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені, нарахованих у період із 06.11.2018 по 31.12.2018.

Також, суд зазначає, що згідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), що затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 №22 (в редакції до 27.06.2019), та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), що затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16.

Колегія суддів враховує, що частиною першою статті 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб`єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" N 2346-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон).

У пункті 32.3 статті 32 вказаного Закону встановлено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 за №377/8976 (в редакції до 27.06.2019) (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Відповідно до Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

У розумінні наведених норм право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.

В матеріалах справи містяться платіжні доручення: №492402292 від 09.10.2018 на суму 50000,00грн (а.с.172, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №19812 від 01.10.18 , №19777 від 27.09.18; №494058889 від 11.10.2018 на суму 50000,00грн (а.с.173, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №19666 від 24.09.18 , №19665 від 23.09.18; №322941574 від 01.11.2018 на суму 50000,00грн (а.с.174, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20143 від 06.10.2018; №512113579 від 06.11.2018 на суму 90000,00грн (а.с.175, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №543151093 від 11.12.2018 на суму 20000,00грн (а.с.176, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №543151091 від 11.12.2018 на суму 30000,00грн (а.с.90, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №612669589 від 28.02.2019 на суму 75160,00грн (а.с.177, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №641794089 від 29.03.2019 на суму 75000,00грн (а.с.178, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги зг. рах. №20343 від 13.10.2018; №806307617 від 06.12.2019 на суму 71542,57грн (а.с. 179, т.1), із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги згідно договору.

Оскільки, у платіжних дорученнях за період із 09.10.2018 по 29.03.2019 реквізит "Призначення платежу" містять повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем чітко визначено призначення платежу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватись позивачем відповідно до календарної черговості виникнення заборгованості.

Суд враховує, що питання віднесення платежу у випадку відсутності призначення платежу, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості - платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Саме вказаний порядок зарахування узгоджується із загальними засадами добросовісності та розумності поведінки сторін зобов`язання.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо зарахування погашення заборгованості за актами наданих послуг, яке мало бути здійснено позивачем наступним чином:

- Акт наданих послуг №19665 від 23.09.2018 на суму 26664,00грн - оплачено повністю згідно платіжного доручення №494058889 від 11.10.2018;

- Акт наданих послуг №19666 від 24.09.2018 на суму 28113,00грн: оплачено частково на суму 23336,00грн згідно платіжного доручення №494058889 від 11.10.2018; оплачено частково на суму 4777,00грн згідно платіжного доручення №641794089 від 29.03.2019;

- Акт наданих послуг №19777 від 27.09.2018 на суму 26208,00грн - оплачено повністю згідно платіжного доручення №492402292 від 09.10.2018;

- Акт наданих послуг №19812 від 01.10.2018 на суму 28512,11грн: оплачено частково на суму 23792,01грн згідно платіжного доручення №492402292 від 09.10.2018; оплачено частково на суму 4720,10грн згідно платіжного доручення №641794089 від 29.03.2019;

- Акт наданих послуг №19820 від 30.09.2018 на суму 26774,10грн - оплачено повністю згідно платіжного доручення №641794089 від 29.03.2019;

- Акт наданих послуг №20143 від 06.10.2018 на суму 109780,40грн: оплачено частково на суму 50000,00грн згідно платіжного доручення №322941574 від 01.11.2018; оплачено частково на суму 38728,01грн згідно платіжного доручення №641794089 від 29.03.2019; оплачено частково на суму 21052,39грн згідно платіжного доручення №806307617 від 06.12.2019;

- Акт наданих послуг №20343 від 13.10.2018 на суму 215160,78грн: оплачено частково на суму 90000,00грн згідно платіжного доручення №512113579 від 06.11.2018; оплачено частково на суму 20000,00грн згідно платіжного доручення №543151093 від 11.12.2018; оплачено частково на суму 30000,00грн згідно платіжного доручення №543151091 від 11.12.2018; оплачено частково на суму 75160,00грн згідно платіжного доручення №612669589 від 28.02.2019; оплачено частково на суму 0,78грн згідно платіжного доручення №641794089 від 29.03.2019;

- Акт наданих послуг №20493 від 17.10.2018 на суму 50490,18грн оплачено повністю згідно платіжного доручення №806307617 від 06.12.2019.

За таких обставин, колегія суддів зауважує, що враховуючи строки оплати, встановлені п.3.5. договору, заборгованість відповідача перед позивачем становила:

-Згідно акту наданих послуг №19666 від 24.09.2018 - заборгованість у сумі 4777,00грн в період із 25.10.2018 по 28.03.2019;

- Згідно акту наданих послуг №19812 від 01.10.2018 - заборгованість у сумі 4720,10грн в період із 31.10.2018 по 28.03.2019;

- Згідно акту наданих послуг №19820 від 30.09.2018 - заборгованість у сумі 26774,10грн у період із 31.10.2018 по 28.03.2019;

- Згідно акту наданих послуг №20143 від 06.10.2018: заборгованість у сумі 59780,40грн у період із 06.11.2018 по 28.03.2019; заборгованість у сумі 21052,39грн у період із 29.03.2019 по 06.12.2019;

- Згідно акту наданих послуг №20343 від 13.10.2018: заборгованість у сумі 125160,78грн у період із 13.11.2018 по 10.12.2018; заборгованість у сумі 75160,78 у період із 11.12.2018 по 27.02.2019; заборгованість у розмірі 0,78грн у період із 28.02.2019 по 28.03.2019;

- Згідно акту наданих послуг №20493 від 17.10.2018 заборгованість у сумі 50490,18грн у період із 16.11.2018 по 05.12.2019р.

А відтак, апеляційний суд вважає, що відповідач повністю розрахувався за отримані послуги на загальну суму 511702,57 грн, однак із порушенням строків, встановлених умовами договору.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення 18564,25грн основного боргу.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині стягнення 21794,42 грн пені за період із 01.01.2019 р. по 17.05.2019 р., колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.5.3 договору за порушення термінів оплати згідно п.3.5 цього договору, замовник сплачує перевізнику, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення оплати, від вартості не оплачених послуг за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 10% від вартості наданих і не оплачених послуг.

Здійснивши розрахунок пені в межах позовних вимог, апеляційний суд погоджується з правильністю розрахунку суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 20 088,65 грн. пені.

Крім того, суд враховує, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши розрахунок інфляційних та 3% річних, апеляційний суд погоджується з розрахунком суду першої інстанції про стягнення 2 887,98 грн. річних та 5300,63 грн. інфляційних.

Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що відповідач повністю розрахувався за отримані послуги перевезення, позивач не поніс збитки, а тому відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій, виходячи з наступного.

Стягнення 3% річних за своєю природою є компенсацією за користування належними до сплати позивачу коштами, та інфляційні нарахування, які є відшкодуванням втрат позивача, спричинених знеціненням грошових коштів, забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача.

Водночас, наявність у позивача можливості стягувати із відповідача грошові суми як неустойку, має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання.

При цьому, право позивача про нарахування штрафних санкцій, не ставиться в залежність від понесених ним збитків. Разом з тим, клопотань про зменшення розміру неустойки, які підлягають стягненню від відповідача не надходило.

Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з карантинними заходами, установленими постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , від 20 травня 2020 року № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд першої інстанції грубо порушив п.4 Прикінцевих положень ГПК України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а позиція відповідача була викладена безпосередньо у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 81-85).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що відповідач не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференцзв`язку або поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, тому посилання скаржника на те, що судом не відкладено розгляд справи за наявності обґрунтованого клопотання, є безпідставними.

Разом з цим суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із введенням у країні карантину, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, суд, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку із введенням у країні карантину, діяв в межах чинного законодавства, керувався процесуальними нормами щодо строків розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а позивач та/або його представник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, проте не скористався своїм правом, у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначив причин, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20 088,65грн. пені, 2 887,98грн. 3% річних, 5 300,63грн. інфляційних втрат, в частині стягнення 18 564,25грн основного боргу, 1 705,77грн пені, 457,78грн 3% річних, 2 459,09грн інфляційних втрат слід відмовити.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ПОСП "Колос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.20р. у справі № 906/2/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 09.07.20р. у справі № 906/2/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/2/20 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "06" листопада 2020 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.