Постанова

від 06.11.2020 по справі 908/378/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2020 року м.Дніпро Справа № 908/378/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Вечірко І.О., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція на рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2020 року (повний текст рішення складено 18.05.2020 року) у справі №908/378/20 (суддя Смірнов О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКР СПЕЦ ПРОМ (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 17, приміщення 2)

до відповідача Державного підприємства Національна атомна енергогенеруча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)

про стягнення 171 101,95 грн. -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.05.2020 року у справі №908/378/20 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 133 596,54 грн., 3% річних в розмірі 9 732,31 грн., інфляційні втрати в розмірі 22 850,15 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 492,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №298(5)17УК від 12.05.2017 року в частині оплати отриманого товару, наявністю заборгованості та правом позивача на нарахування 3% річних, інфляційних втрат відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2020 року у справі №908/378/20. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог. Судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи №908/378/20 у суді першої інстанції в сумі 2 566,51 грн., у суді апеляційної інстанції в сумі 3 849,77 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 12 000,00 грн. покласти на позивача.

Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що згідно п. 3.2 договору №298(5)17УК зобов`язання відповідача з оплати виникло через 30 днів від дати підписання видаткових накладних, оскільки пунктом 3.2 договору точний строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати не встановлений.

Скаржник зазначає, що:

- позивачем не доведено (з наданням відповідних доказів), що у відповідача виник обов`язок з оплати товару саме у певний строк (ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України), як в певний проміжок/період часу після факту його поставки;

- зобов`язання відповідача з оплати товару за накладними на загальну суму 133 596,54 грн., оформленими за договором №298(5)17УК (відповідно: №16 від 30.10.2017 року на суму 64 260,00 грн. і №17 від 23.11.2017 року на суму 69 336,54 грн.), могло виникнути лише після пред`явлення позивачем відповідної вимоги, а не позовної заяви;

- обставина звернення позивача з вимогою щодо заборгованості за договором №298(5)17УК, яка є предметом доказування у справі №908/378/20, не визнана господарським судом Запорізької області встановленою (п. З ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України);

- господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, тобто, не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме норми ст.ст. 251, 252, 253, 530 Цивільного кодексу України, що розкривають зміст поняття строку та терміну, їхнє визначення, початок перебігу строку, а також визначення строку (терміну) виконання зобов`язання;

- відповідальність у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, настає за прострочення виконання грошового зобов`язання, а у даній справі таке прострочення не доведено, отже вказана норма неправомірно застосована судом при вирішенні даного спору.

Також апелянт зазначає, що:

- суд в оскаржуваному рішенні стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн., що підтверджені договором про надання правової допомоги від 01.11.2019 року (за яким гонорар адвоката складає: 12 000,00 грн.), актом виконаних робіт №10/04-2020 від 10.04.2020 року на суму 12 000,00 грн. та квитанцією №10/04 від 10.04.2020 на суму 12 000,00 грн., які були подані до місцевого господарського суду 07.05.2020 разом з клопотанням представника позивача б/н від 23.04.2020 року про залучення у справі №908/3237/19 письмових доказів;

- в клопотанні представника позивача б/н від 23.04.2020 року про залучення у справі №908/3237/19 письмових доказів, відсутнє обґрунтування неможливості подання вищевказаних доказів у встановлений законом строк з причин, що не залежали від позивача чи його представника; тому порушення вищевказаних норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи №908/378/20, з неправильним розподілом судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, які повинні покладатися на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України), оскільки законодавчі підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2020 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не оспорюється, що правовідносини сторін виникли з договору поставки товару від 12.05.2017 року № 298(5)17УК (далі - договір) (а.с.6-11).

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю УКР СПЕЦ ПРОМ (постачальник) зобов`язується поставити, а відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства НАЕК Енергоатом (покупець) зобов`язується прийняти й оплатити товар (дошки обрізні, шпали, брус шпальний, плита тверда, фанера вологостійка, тирса) на загальну суму 947 653, 14 грн.

Умовами п.п. 3.1, 3.2 договору сторони визначили, що вартість товару за договором складає 789 710,95 грн., крім того ПДВ 20% 157 942,19 грн., загальна вартість разом 947 653 (дев`ятсот сорок сім тисяч шістсот п`ятдесят три) грн. 14 коп. Розрахунок за фактичний об`єм поставленого товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою 30 днів з моменту постачання товару. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Спірним у даній справі є питання належного виконання відповідачем зобов`язання з оплати отриманого товару, оскільки факт поставки товару відповідач не заперечує.

Судом першої інстанції встановлено і відповідачем не спростовано, що позивач поставив відповідачу товар за наступними видатковими накладними:

- № 2 від 22.06.2017 року на суму 136 736,10 грн.;

- № 3 від 03.07.2017 року на суму 128 611,80 грн.;

- № 4 від 13.07.2017 року на суму 209 952,00 грн.;

- № 5 від 28.07.2017 року на суму 50 490,00 грн.;

- № 7 від 01.08.2017 року на суму 27 996,00 грн.;

- № 8 від 10.08.2017 року на суму 22 790,70 грн.;

- № 9 від 10.08.2017 року на суму 27 540,00 грн.;

- № 10 від 21.08.2017 року на суму 209 940,00 грн.;

- № 16 від 30.10.2017 року на суму 64 260,00 грн., які підписані представниками обох сторін, та видатковою накладною № 17 від 23.11.2017 року на суму 69 336,54 грн., яка підписана постачальником, підпис покупця відсутній.

Всього позивач передав відповідачу товар на загальну суму 947 65,14 грн.

Вартість отриманого товару відповідач сплатив частково, в розмірі 814 056,60 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, реєстром платіжних доручень (а.с. 37-44, 81-82) та не заперечується сторонами.

Видаткові накладні №16 та №17 не сплачені. Отримання товару за видатковою накладною №17 відповідач не заперечує.

Колегія суддів вважає, що доводи скаржника про невірне визначення судом першої інстанції строку виконання покупцем зобовязання з оплати товару є необгрунтованими.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що порядок здійснення оплати за товар між сторонами узгоджено в розділі 3 договору, а саме в п. 3.2., яким передбачено, що розрахунок за фактичний об`єм поставленого товару, здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою 30 днів з моменту постачання товару.

Отже, за видатковою накладною №16 від 30.10.2017 року на суму 64 260,00 (а.с.34) строк виконання зобов`язання настав 29.11.2017 року, за видатковою накладною №17 від 23.11.2017 року на суму 69 336,54 (а.с.36) строк виконання зобов`язання настав 23.12.2017 року. Докази оплати відповідачем не надано.

Cума боргу, яка належить до стягнення за вказаними видатковими накладними становить 133 596,54 грн. і визначена вона судом першої інстанції є вірним.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції приписів ст.625 Цивільного кодексу України також є необгрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується, що за видатковими накладними № №2,3,4,5,7,8,9,10 оплата проведена з порушенням передбачених п.3.2 договору строків, а оплата по видатковими накладними №№16,17 не проведена відповідачем взагалі.

Колегією суддів встановлено, що позивачем у позовній заяві наведено розрахунок належних до стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Суд першої інстанції належним чином дослідив проведений розрахунок, встановив допущені помилки в визначенні періоду прострочення виконання зобов`язання та в правильності проведеного розрахунку.

Скаржник розмір стягнутих сум не оспорює та свій розрахунок не наводить, оскільки його правова позиція полягає у відсутності підстав для задоволення таких вимог в цілому.

Щодо посилання апелянта на порушення процесуальних норм, то колегія суддів такі обставини не вбачає.

Апелянт безпідставно вважає, що докази щодо розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу та підстав для її надання належить подавати в строки передбачені ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки дана норма підлягає застосуванню щодо доказів по суті заявленого спору.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки апелянт висновки оскаржуваного рішення не спростував, апеляційна скарга не доведена, підстави для скасування рішення відсутні, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, судові витрати за її розгляд віднести на скаржника згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2020 року у справі №908/378/20 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя І.О. Вечірко

Суддя Ю.Б. Парусніков