Рішення

від 04.11.2020 по справі 120/2522/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 листопада 2020 р. Справа № 120/2522/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації (відповідач-1), Вінницької обласної державної адміністрації (відповідач-2) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов поданий представником позивача - адвокатом Тишківським Сергієм Леонідовичем в інтересах позивача ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1, Комісія), Вінницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач-2, Вінницька ОДА) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, в якому позивач просив:

- визнати бездіяльність голови Комісії з ліквідації Департаменту житлово- комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації Мізюка Віталія Ілліча протиправною;

- зобов`язати голову Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації Мізюка Віталія Ілліча надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 13.12.2019 року щодо надання копій протоколів ліквідаційної комісії Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації;

- стягнути з Вінницької обласної державної адміністрації відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 гривень, судові витрати в сумі 5840,80 грн.;

- допустити рішення до негайного виконання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 13.12.2019 ним було направлено запит на публічну інформацію до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації, у якому він просив надати копію протоколу Ліквідаційної комісії Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації щодо розгляду його «Вимоги кредитора» щодо виплати компенсації моральної шкоди в сумі 250000 грн. Однак відповідачем-1 станом на дату звернення до суду не надано відповідь на його запит.

Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача-1, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача - 2 завдану йому моральну шкоду. При цьому позивач зазначає, що відповідач 2 - Вінницька обласна державна адміністрація є органом державної влади, який делегував відповідачу 1 - Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації повноваження, в силу чого несе відповідальність по забезпеченню матеріальної відповідальності пов`язаної з діяльністю відповідача -1.

В обгрунтування завданої моральної шкоди позивач зазначив, що мав сподівання на швидке отримання відповіді, натомість невиправдане зволікання викликало у нього глибоке розчарування, яке переросло в розпач та відчуття несправедливості після телефонної розмови з працівниками Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації, які повідомили, що його запит знаходиться на розгляді у голови Комісії з ліквідації Департаменту Мізюка В.І., який працює в іншому управлінні за межами Департаменту, а тому Департамент не має можливості вплинути на розгляд звернення. Також вказує, що запитувана інформація була необхідна для подальшого використання, а її неотримання вимагало додаткових зусиль, зміни звичного укладу життя, що призвело до зайвої роздратованості та мало негативний вплив на його сім`ю.

Ухвалою суду від 17.06.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивач подав до суду заяву з додатками, відповідно до якої недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою від 24.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також, даною ухвалою надано відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк від представника Вінницької ОДА на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-2 просив відмовити в задоволенні позову мотивуючи це тим, що позивач оскаржує дії Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації, що не є самостійною юридичною особою і окремим суб`єктом владних повноважень, а лише як спеціально створений орган, на який перейшли повноваження щодо управління справами Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації.

В даному випадку саме Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації який відповідно до пункту 17 Положення про Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 04 листопада 2013 року № 476, у редакції розпорядження голови облдержадміністрації від 17 листопада 2017 року № 808, від 14 лютого 2018 року № 128 є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші відповідні штампи, власні бланки є розпорядником запитуваної позивачем інформації, а не обласна державна адміністрація.

Жодної дії або бездіяльності обласна державна адміністрація та її голова по відношенню до позивача не вчиняли, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог ( а.с. 59 - 61 ).

09.07.2020 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до ч.4 ст.105 Цивільного Кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Позивач в позовній заяві зазначає, що 13.12.2019 направив запит на публічну інформацію до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації та по день звернення до суду не отримав відповіді на свій запит, що і змусило його звернутись до суду. Проте, дане твердження не відповідає дійсності, відповідь позивачу на його запит була надана.

Таким чином відсутня бездіяльність Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації, а тому позовні вимоги, щодо визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання надати відповідь є необгрунтованими.

Крім того, представник відповідача заперечує щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не навів належних обґрунтувань щодо факту заподіяння йому моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідачів, не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, а також не підтвердив наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача ( а.с. 81 - 89 ).

13.07.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, поданий відповідачем -2 ( а.с. 93 - 101 ).

23.07.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, поданий відповідачем-1 (а.с. 102 - 104 ).

29.07.2020 від представника відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

20.08.2020 від представника Вінницької ОДА надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Також, 20.08.2020 від представника Вінницької ОДА надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача - Вінницької ОДА на належного - Департамент житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації.

Ухвалою суду від 26.08.2020 запропоновану позивачу висловити свою думку стосовно заміни неналежного відповідача, також витребувано додаткові докази у відповідачів.

07.09.2020 від позивача надійшло клопотання, в якому він заперечує проти задоволення клопотань відповідача про заміну неналежного відповідача та залучення до участі у справі третьої особи.

07.09.2020 від Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації надійшли додаткові пояснення у справі, надані на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів.

14.09.2020 від Вінницької обласної державної адміністрації надійшли додаткові пояснення у справі, надані на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів.

Ухвалою суду від 04.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача про залучення до участі в справі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та про заміну неналежного відповідача.

З`ясувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивачем до відповідача-1 подано запит про доступ до публічної інформації від 12.12.2019, в якому він просив надати копію протоколу Ліквідаційної комісії Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінниццької ОДА щодо розгляду його вимоги кредитора щодо виплати компенсації моральної шкоди в сумі 250000 грн., завданої йому у вигляді протиправних дій, що мають ознаки кримінального злочину відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 125 КК України, заступником директора Департаменту - начальником управління транспорту, енергетики та зв`язку ОСОБА_2 . Відповідь просив надіслати на електронну пошту та надати наручно йому особисто заздалегідь повідомивши по телефону (а.с. 16-17).

13.12.2020 відповідач отримав та зареєстрував даний запит за вх.№01-9/46-запит (а.с. 16).

З долучених до відзиву на позов матеріалів встановлено, що 15.04.2020 року відповідач склав відповідь №01-23-01/517 в якій зазначив, що запит позивача на публічну інформацію №01-9/46 від 13.12.2019 року розглянуто. За результатом розгляду повідомляється наступне. Частинами першою та другою статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковим для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідної інформації).

Таким чином, Ліквідаційна комісія Департаменту житлово-комунального господарства Вінницької обласної державної адміністрації може бути розпорядником інформації лише щодо використання бюджетних коштів, а також інформації, що становить суспільний інтерес.

При цьому, відповідно до частини першої та другої статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

В зверненні від 12.12.2019 ОСОБА_1 не зазначено жодного обґрунтування наявності саме суспільного інтересу, а не його особистого, в отриманні запитуваної інформації. Крім того, запитувана інформація не стосується розпорядження комунальним, державним майном та коштами.

При цьому, із змісту запитуваної інформації не вбачається, яким чином її поширення може вплинути на суспільні відносини.

Тому, на думку відповідача, запит від 12.12.2019 не є запитом в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» .

Згідно з частиною шостою статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» , суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, за умови надання інформації про прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит, крім випадків, установлених законом.

Також зазначено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документом, що посвідчує особу, серед іншого, є паспорт. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7 цього Закону до реквізитів виданого особі документа належать тип, назва документа, серія, номер, дата видачі та уповноважений суб`єкт, що видав документ, строк дії документа.

При цьому, відповідно до статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» , поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини ( а.с. 90 - 92 ).

Щодо надсилання зазначеної вище відповіді позивачу відповідач-1 не надав суду доказів ( а.с. 90-92 ).

Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачем-1 у встановлений законом строк не надано відповіді на його запит, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон України № 2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

У частинах першій, другій статті 1 Закону України № 2939-VI встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 3 Закону України № 2939-VI визначає, що право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до статті 4 Закону України № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до вказаного Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Доступ до публічної інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України № 2939-VI).

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина 1 статті 19 Закону України № 2939-VI).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 19 Закону України № 2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Реквізити запиту на інформацію зазначені у частині п`ятій статті 19 Закону України №2939-VI, згідно з якою такий запит повинен містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Суд встановив, що позивач надіслав до Ліквідаційної комісії Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької ОДА запит про надання інформації від 12.12.2019.

З огляду на штамп на запиті про доступ до публічної інформації, відповідач отримав його 13.12.2019 за вх. №01-9/46-запит.

Суд зазначає, що стаття 20 Закону України № 2939-VI визначає строк розгляду запитів на інформацію. Згідно з частиною першою вказаної статті розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Проте, у встановлені строки відповідач відповіді на запит позивача або відмову в задоволенні запиту не надав.

Таким чином, суд погоджується з аргументом позивача, що така пасивна поведінка відповідача становить невиконання ним свого обов`язку надавати відповідь на запит на інформацію.

Суд зазначає, що визначення поняття бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 року по справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 року по справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

Крім того, суд критично оцінює доводи відповідача - 1, що ним було надано відповідь на запит позивача 15.04.2020 року, оскільки надані докази засвідчують лише факт складання листа - відповіді від 15.04.2020 року за №01-23-01/517, проте доказів направлення її на адресу позивача, в тому числі в спосіб про який він просив, відповідачем не надано і судом іншого не встановлено.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 надати відповідь на запит позивача від 13.12.2019 щодо надання копій протоколів Ліквідаційної комісії Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінниццької ОДА, суд зазначає наступне.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації» віл 13.01.2011 року № 2939VI (далі Закону України № 2939VI).

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

У пункті 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

За змістом частини першої статті 5 цього Закону № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.

За змістом пункту 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Частиною першою статті 6 Закону № 2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI).

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 року в справі № 800/592/17, таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відповідність одному із зазначених критеріїв не відносить інформацію до службової (конфіденційної). Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих у частині другій статті 6 Закону № 2939 трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI, відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 6 цього Закону.

За приписами частини сьомої статті 6 Закону № 2939-VI, обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (ч. 5 ст. 6 Закону №2939-VI).

З аналізу викладеного вбачається, що право особи на отримання публічної інформації включає в себе право на доступ до публічної інформації шляхом надання розпорядником інформації достовірної, точної та повної інформації на запит особи. Ненадання інформації на запит або надання інформації, яка не відповідає зазначеним критеріям достовірності, точності та повноти, по своїй суті, є відмовою у наданні публічної інформації.

Під час розгляду справи судом встановлено, що запитуючи інформацію позивач просив надати копію протоколу Ліквідаційної комісії Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької ОДА щодо розгляду його вимоги кредитора щодо виплати компенсації моральної шкоди в сумі 250000 грн.

При цьому позивач зазначив, що враховуючи те, що запитувана інформація стосується його особисто він повідомляє, що не заперечує проти одноразового повідомлення запитуваної інформації в межах відповіді на даний запит.

Нормами частини першої статті 22 Закону N 2939-VI визначено вичерпний перелік підстав, за умови існування яких розпорядником інформації може бути відмовлено у задоволенні запиту на отримання публічної інформації. При цьому, пунктом 4 частини 4 статті 22 Закону № 2939-VI закріплено обов`язок розпорядника інформації мотивувати підставу для своєї відмови у наданні публічної інформації.

Зі змісту листа - відповіді відповідача від 15.04.2020 за №01-23-01/517 на запит вбачається відмова у наданні запитуваної інформації з огляду на відсутність ознак публічної інформації.

Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаного Закону України обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, вказані вимоги складають собою «трискладовий тест» , який має застосовуватися розпорядником інформації під час віднесення будь-якої інформації до публічної інформації з обмеженим доступом.

Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд вважає, що відмовляючи у доступі до публічної інформації відповідач повинен був чітко вказати: 1) якому з перелічених у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п. 2 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону України); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ).

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

При цьому, у відповіді відповідача відсутнє будь-яке обґрунтування щодо застосування «трискладового тесту» , зазначається лише про те, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом.

Отже, обмежуючи доступ до запитуваної позивачем інформації відповідач діяв не на підставі, не у межах та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом України Про доступ до публічної інформації .

Крім того, суд наголошує, що відповідачем не надано доказів направлення листа - відповіді від 15.04.2020 року за №01-23-01/517 на адресу позивача.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у наданні запитуваної інформації, у зв`язку із чим його порушене право підлягає поновленню шляхом зобов`язання голови Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації Мізюка Віталія Ілліча надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 12.12.2019 року (зареєстрований 13.12.2019 за №01-9/46-запит).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача-2 на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача-2 моральної шкоди в розмірі 5000 грн., позивач посилається на те, що протиправна бездіяльність відповідача - 1 порушила його права, що зумовило виникнення у нього моральних страждань. Так, позивач зазначив, що мав сподівання на швидке отримання відповіді, натомість невиправдане зволікання викликало у нього глибоке розчарування, яке переросло в розпач та відчуття несправедливості після телефонної розмови з працівниками Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації, які повідомили, що його запит знаходиться на розгляді у голови Комісії з ліквідації Департаменту Мізюка В.І., який працює в іншому управлінні за межами Департаменту, а тому Департамент не має можливості вплинути на розгляд звернення. Також вказує, що запитувана інформація була необхідна для подальшого використання, а її неотримання вимагало додаткових зусиль, зміни звичного укладу життя, що призвело до зайвої роздратованості та мало негативний вплив на його сім`ю.

Суд встановив, що бездіяльністю відповідача - 1 порушено право ОСОБА_1 на отримання відповіді на свій запит, що є порушенням законних прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обгрунтованими доводи позивача про пережиті ним протягом тривалого часу душевні страждання, викликані бездіяльністю відповідача-1, які виразились в постійному стресі та неспокої, почутті розпачу та несправедливості, які, в свою чергу, призвели до порушенні нормальних життєвих зв`язків позивача.

З огляду на висновок суду про протиправну бездіяльність відповідача - 1 у спірних правовідносинах, встановлення причинного зв`язку між нею та душевними переживаннями позивача, суд вважає, що позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в сумі 1000 гривень, оскільки, на думку суду, такий розмір грошового відшкодування є співрозмірним та відповідає вимогам розумності та справедливості.

При цьому вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди з відповідача 2 - Вінницької обласної державної адміністрації, суд виходить з такого.

Комісія з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації не є самостійною юридичною особою і окремим суб`єктом владних повноважень, а лише як спеціально створений орган, на який перейшли повноваження щодо управління справами Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації.

Ліквідаційна комісія Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації утворена на підставі розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації №714 від 17 вересня 2019 року.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що Комісія має самостійний баланс, рахунки в органах казначейства та фінансується не за кошти ( не в межах ) загального кошторису бюджетних видатків, затверджених на фінансування Вінницької обласної державної адміністрації.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Тишківського С.Л." в особі адвоката Тишківського С.Л. укладено Договір № 0610/1 від 09.06.2020 про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 1.1 цього договору адвокат приймає на себе доручення клієнта наступного змісту:

- визначення правової позиції по справ, підготовка, складання, формування повного пакету, підписання та направлення позовної заяви до адміністративного суду з вимогами до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької ОДА та до Вінницької ОДА про визнання бездіяльності протиправною та надання відповіді на запит та про стягнення моральної шкоди в Вінницький окружний адміністративний суд, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також всі понесенні адвокатом фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що сума гонорару за прийнятим дорученням складає 5000 грн.

Вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг.

Як вбачається з детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на підставі договору №0610/1 від 09.06.2020 про надання правничої допомоги від 11.06.2020 на виконання умов договору №0610/1 від 09.06.2020 адвокатом Тишківським С.Л. позивачу надано правничу допомогу у виді:

- визначення правової позиції по справ, підготовка, складання, формування повного пакету, підписання та направлення позовної заяви до адміністративного суду з вимогами до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької ОДА та до Вінницької ОДА про визнання бездіяльності протиправною та надання відповіді на запит та про стягнення моральної шкоди;

- підготовка, складання, формування повного пакету, підписання та направлення позовної заяви до адміністративного суду з вимогами до Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької ОДА та до Вінницької ОДА про визнання бездіяльності протиправною та надання відповіді на запит та про стягнення моральної шкоди.

Розмір гонорару за виконану роботу (надані послуги) згідно п. 1.2 договору становить 5000 грн.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року у справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Згідно з квитанцією №1 від 11.06.2020 року позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 5000 грн. за надання правничої допомоги згідно з Договором №0610/1 від 09.06.2020.

Отже, витрати позивача в розмірі 5000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та повністю доводяться належними і допустимим доказами ( а.с. 10 - 15 ).

Таким чином, суд зауважує, що доводи відповідачів щодо документального не підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу є необгрунтованими та не знайшли свого підтвердження, дослідженими судом матеріалами справи.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідачів.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, та беручи до уваги відсутність клопотання відповідачів про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідачів щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за результатами розгляду справи за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - 2 - Вінницької обласної державної адміністрації на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн. та понесені позивачем витрати зі сплати судового збору сумі 840,80 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283цього Кодексу.

Відтак, рішення суду в частині зобов`язання голову Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації Мізюка Віталія Ілліча надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 12.12.2019 року (зареєстрований 13.12.2019 за №01-9/46-запит) слід допустити до негайного виконання на підставі ч. 1 ст. 371 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність голови комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації Мізюка Віталія Ілліча, яка полягає у не наданні, у визначений ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" строк, відповіді на запит про надання інформації ОСОБА_1 від 12.12.2019 (зареєстрований 13.12.2019 за №01-9/46-запит).

Зобов`язати голову Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації Мізюка Віталія Ілліча надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 12.12.2019 року (зареєстрований 13.12.2019 за №01-9/46-запит).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної державної адміністрації понесені судові витрати у виді судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 5840,80 грн. (п`ять вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної державної адміністрації кошти в сумі 1000 грн. (одна тисяча гривень) на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині зобов`язання голову Комісії з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької обласної державної адміністрації Мізюка Віталія Ілліча надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 12.12.2019 року (зареєстрований 13.12.2019 за №01-9/46-запит) допустити до негайного виконання на підставі ч. 1 ст. 371 КАС України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач-1: Комісія з ліквідації Департаменту житлово-комунального господарства, енергетики та інфраструктури Вінницької облдержадміністрації (вул. В.Порика, 29, м. Вінниця, 21100);

Відповідач-2: Вінницька обласна державна адміністрація (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 20089290).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна