Рішення

від 06.11.2020 по справі 280/5904/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 листопада 2020 року Справа № 280/5904/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до - Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги від 06.08.2020 №Ф-4462-19 про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4462-49 від 06.08.2020, складену відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимога боргу (недоїмки) №Ф-4462-49 від 06.08.2020 є протиправною, підлягають скасуванню, оскільки за період часу з 2014 року по дату нарахування боргу, позивач був офіційно працевлаштований, підприємницькою діяльністю не займався.

Поряд із іншим зазначив, що позивач хоч і був зареєстрованим як фізична - особа підприємець, проте являється найманим працівником, є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є роботодавець. Також позивач зазначає, що ГУ ДПС у Запорізькій області не було складено акту документальної перевірки й

дана вимога ґрунтується лише на ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходу і зборів. З наведених підстав позивач просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 07.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощенного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропонова 15 - денний строк для надання відзиву.

25.09.2020 від представника відповідачів через канцелярію суду (вх. №44971) поданий відзив на позов, відповідно до якого представник відповідача зазначив, що позов не визнає, посилаючись на законність формування та надіслання оскаржуваних вимог. Зазначає, що на момент винесення вищевказаної вимоги позивач перебуває в статусі фізичної особи-підприємця. Також просить суд стягнути правничи витрати. З наведених підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

05.10.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначено, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4462-49 від 06.08.2020 не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, сум штрафу та пені. Також, на думку представника позивача, відповідач не довів будь-якої правомірності своїх дій чи бездіяльності, і не відповів, чому саме він порушив строки передбачені цією Інструкцією 449, а саме п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З наведених підстав на позовних вимогах наполягає.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець дата запису: 26.11.2019, номер запису: 21030170000105272. Дата запису: 27.11.2019, Номер запису, підстава: власне рішення. 27.11.2019 номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 21030060002105272; стан суб`єкта: припинено.

25.02.2004 платника взято на облік у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Комунарський район м. Запоріжжя).

Відповідно до інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязковго державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-7, позивач в період з 2017 року по травень 2019 року працювала в Товаристві з обмеженою відповдальністю "ЗЕРНОЗАХИСТ" (ЄДРПОУ 30557207).

09.02.2018 автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування відповідно програмного забезпечення розробленого на підставі діючого чинного законодавства.

За 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн ( мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн х 3 =2457,18 грн).

За 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.

За 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.

За 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 -2457,18 грн. За 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 4173,00 х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 =2754,18 грн).

За 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.

За 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 грн.

За 4 квартал 2019 року по строку 20.07.2020 - 1836,12 грн.

Таким чином сума заборгованості по єдиному внеску станом на 23.09.2020 складає сума боргу зазначена у вимозі № Ф-4264-49 від 06.08.2020 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 28 375,38 грн.

На суму боргу у розмірі 28 375,38 грн контролюючим органом була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.08.2019 №Ф-4264-49.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною з підстав працевлуштування та сплати єдиного внеску роботодавцем, а також нездійснення підприємницької діяльності, позивач звернувся до суду.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України).

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно п. п. 3. 1. ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулює Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно до приписів ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею, як фізичною особою-підприємцем.

У силу приписів норм ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція № 449).

Згідно вимог Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI).

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахункова, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Частиною 5 ст. 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21.12.2016 №1801-III розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн (3200х22%).

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік від 07.12.2017 № 2246-VIII розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року встановлено на рівні 3723,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819,06 грн (3723х22%).

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік від 23.11.2018 № 2629-VIII розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року встановлено на рівні 4173,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2019 році становила 918,06 грн (4173х22%).

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2019 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. При цьому, фактичне не здійснення підприємницької діяльності та відповідно відсутність доходів згідно вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн (3200,00*12*22 %).

Суд звертає увагу на те, що позивач відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязковго державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-7, позивач в період з 2017 року по травень 2019 року працювала в Товаристві з обмеженою відповдальністю "ЗЕРНОЗАХИСТ" (ЄДРПОУ 30557207). Єдиний соціальний внесок був сплачений за найманого працівника його роботодавцем.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19.

Так Верховний Суд (далі Суд) у вказаній вище постанові дійшов наступних висновків:

"Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 ст.14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в фіскальних органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску".

Судом встановлено, що відомості про дохід позивача як фізичної особи-підприємця за 2017-2018, 2019 роки в матеріалах справи відсутні. При цьому сума недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017 - 2019 роки розрахована відповідачем, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Водночас відповідач не надав суду належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів, як визначено ст. ст. 72-77 КАС України про дохід позивача як фізичної особи-підприємця за 2017-2019 роки.

З урахуванням вищевикладено, відповідачем не доведено, що за період з з 2017 по 2019 рік позивач отримав дохід у якості ФОП, водночас, матеріалами справи підтверджується той факт, що платником єдиного внеску на користь позивача, є його роботодавець.

Посилання контролюючого органу на наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізичної особи-підприємця, будучи при цьому найманим працівником, не відповідає нормам чинного законодавства України, та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним особисто та роботодавцем.

У зв`язку з цим до спірних правовідносин підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року в справі №440/2149/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас помилковими суд вважає доводи позивача про те, що обчислення сум єдиного внеску може здійснюватись лише за результатами проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску та на підставі відповідного акта перевірки. Суд зауважує, що згідно з чинним законодавством сам факт наявності у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску є самостійною підставою для надіслання йому контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) без проведення додаткових перевірок.

Таким чином, відповідачем протиправно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-4264-49 від 06.08.2020 на загальну суму 28375,38 грн.

Згідно із статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Щодо стягненя витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що в позовній заяві представником позивача було заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з метою отримання правової допомоги між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги № 030127 від 17.08.2020.

Згідно п. 5.1 Розділу 5 договору, детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат пов`язаних із виконанням даного договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою (ми) угодою (ми) до цього Договору.

Додатковою угодою №1 до договору №030127 від 17.08.2020, вартість послуг складає 5000,00 грн, з яких:

- консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства :перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ДПС у Запорізькій області - 1500,00 грн;

- написання та оформлення позовної заяви у Запорізький окружний адмін. суд, подання до суду - 2500,00 грн;

- підготовка, написання та оформлення і відповіді на відзив відповідача, подання до суду - 1000,00 грн.

Позивачем сплачено витрати на правничу допомогу адвокату у розмірі 5000,00 грн, що підтверджується копією квитанції № 60 від 18.08.2020 про зарахування гонорару в розмірі 5000,00 грн; меморіального ордеру № 71624778В від 18.08.2020 про підтвердження банком отримувача отримання гонорару адвоката в розмірі 5000,00 гривень та копією довідки про відкриття рахунку в банку саме як адвоката.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Дослідивши подані докменти суд зазначає, що вказана справа не є складною та не потребували у представника значеного часу на вивчення практики з цього приводу.

Також суд зазначає, що така послуга як консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства, перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ДПС у Запорізькій області, за яку завлено 1500,00 грн є надлишковою та такою, що не відповідає приписам статті 134 КАС України і відповідно такою, що не підлягає задоволенню.

Окрім того, така послуга як підготовка, написання та оформлення і відповіді на відзив відповідача, подання до суду, за яку заявлено 1000,00 грн, не є обовязковою, в розумінні КАС України.

Таким чином, вартість правничої допомоги розмірі 700 грн є співмірною зі складністю справи.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 700 (сімсот) грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією № 58 від 18.08.2020.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги від 06.08.2020 №Ф-4462-49 про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4462-49 від 06.08.2020, яка складена Головним управлінням ДПС у Запорізькій області щодо ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (юридична адреса: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (юридична адреса: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 700 (сімсот) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 06.11.2020.

Суддя Р.В. Сацький