Постанова

від 27.04.2021 по справі 280/5904/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/5904/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року (суддя - Сацький Р.В.) по справі №280/5904/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізької області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

в с т а н о в и В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-4462-49 від 06.08.2020.

В обґрунтування заявлених вимог, зокрема, посилалась на те, що оскаржувана вимога винесена відповідачем з огляду на його позицію про те, що позивачка є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності (ФОП) та нею не був сплачений єдиний внесок на соціальне страхування. Позивачка вказував на те, що хоча відомості про неї, як суб`єкта підприємницької діяльності і були внесені до ЄДР, однак вона підприємницькою діяльністю не займалася та у спірному періоді працювала на підприємстві, яке і сплачувало за неї єдиний внесок на соціальне страхування.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року позов задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 2017 року по травень 2019 року позивачка працювала в ТОВ Зернозахист і вказане підприємство сплачувало єдиний внесок, що підтверджується довідкою форми ОК-5 Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування "Індивідуальні відомості про застраховану особу".

Встановивши зазначені обставини справи, а також врахувавши те, що відповідачем не було надано доказів здійснення у спірному періоді позивачкою підприємницької діяльності, суд дійшов висновку про неправомірність оскаржуваної вимоги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну

скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Позиція відповідача фактично полягає у тому, що оскільки позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що свідчать відомості із ЄДР, то безумовним його обов`язком є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", незалежно від того чи здійснював він фактично підприємницьку діяльність чи ні. Крім цього, відповідач звертає увагу на те, що позивачка була працевлаштована з 01.01.2017 по 02.05.2019 і вказане, як зазначає відповідач, свідчить про можливість здійснювати підприємницьку діяльність з 02.05.2019р. та отримувати від цього дохід, за який необхідно сплачувати ЄСВ.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що позивачка була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності з 24.02.2004р.

27.11.2019р. до ЄДР внесено запис про припинення підприємницької діяльності.

25.02.2004 позивачку взято на облік у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Комунарський район м.Запоріжжя).

Відповідно до інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязковго державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-7, позивач в період з 2017 року по травень 2019 року працювала в Товаристві з обмеженою відповдальністю "ЗЕРНОЗАХИСТ" (ЄДРПОУ 30557207).

06.08.2020 відповідачем сформовано вимогу №Ф-4462-49 від 06.08.2020, на суму 28375,38грн.

Заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок нарахування позивачці суми єдиного соціального внеску за 2017 рік та щоквартального нарахування позивачу суми єдиного внеску за 2018 - 2019 роки, а саме:

8448,00 грн. нарахування за 2017 рік (3200грн.*22%*12 місяців);

за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн ( мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн х 3 =2457,18 грн).

за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.

за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.

за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 -2457,18 грн.

за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 4173,00 х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 =2754,18 грн).

за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.

за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 грн.

за 4 квартал 2019 року по строку 20.07.2020 - 1836,12 грн.

Правомірність та обгрунтованість вказаної вимоги є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Так встановлені обставини справи свідчать про те, що підставою для прийняття оскаржуваної вимоги стали висновки контролюючого органу про те, що позивачем не був сплачений єдиний внесок на соціальне страхування. При цьому позиція відповідача щодо обов`язку сплати єдиного внеску, ґрунтується на тому, що сам факт наявності в ЄДР відомостей про позивача, як зареєстрованого суб`єкта підприємницької діяльності (ФОП), незалежно від того чи фактично ним така діяльність здійснювалась, є підставою для сплати єдиного внеску на соціальне страхування.

Встановлені обставини справи також свідчать про те, що протягом спірного періоду (2017- 2019 роки) позивачка працювала в Товаристві з обмеженою відповдальністю "ЗЕРНОЗАХИСТ" (ЄДРПОУ 30557207), що підтверджується трудовою книжкою.

При цьому, роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідкою форми ОК-5 Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування "Індивідуальні відомості про застраховану особу", з якої слідує про сплату страхових внесків за 2017-2019 роки.

З приводу таких обставин відповідач зазначає те, що Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не визначає таких підстав для звільнення від сплати єдиного внеску для зареєстрованих суб`єктів підприємницької діяльності, як їх перебування у трудових відносинах.

З вказаною позицією відповідача обґрунтовано не погодився суд першої інстанції враховуючи таке.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020р. (справа №480/4656/18), у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Отже, аргументи відповідача, які наведені в апеляційній скарзі, про те, що сам факт реєстрації особи фізичною особою-підприємцем є безумовним обов`язком сплати єдиного внеску, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачці нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, остання перебувала у трудових відносинах як найманий працівник та за неї роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачкою підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування за періоди, в яких єдиний внесок за позивачку сплачувався її роботодавцем.

З приводу аргументів відповідача про те, що позивачка була працевлаштована з 01.01.2017 по 02.05.2019 і вказане, як зазначає відповідач, свідчить про можливість здійснювати підприємницьку діяльність з 02.05.2019р. та отримувати від цього дохід, за який необхідно сплачувати ЄСВ, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами відповідача про те, що фізична особа-підприємець, за умови того, що вона не була працевлаштована та за неї роботодавець не сплачував ЄСВ, та за виключенням винятків, які визначені Законом № 2464-VI, має обов`язок сплачувати ЄСВ у розмірах, що визначені Законом № 2464-VI. В той же час, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що повноваженнями щодо адміністрування ЄСВ наділені податкові органи, а отже саме податкові органи мають визначати суму ЄСВ, яка підлягає сплаті до бюджету. Оскільки у спірному випадку відповідачем розраховано суму недоїмки без урахування вищенаведених висновків щодо сплати ЄСВ фізичною особою, яка була працевлаштована та за яку сплачувалось ЄСВ, то судом першої інстанції, в межах реалізації повноважень щодо здійснення судового контролю, цілком обґрунтовано скасовано оскаржувану вимогу. В той же час, скасовуючи вимогу, яка не відповідала положенням Закону № 2464-VI, суд не може фактично привласнити собі повноваження контролюючого органу та самостійно визначити суму ЄСВ, яка підлягає сплату до бюджету.

Отже, вказані аргументи відповідача не можуть свідчити про неправильність розгляду судом першої інстанції справи по суті.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року по справі №280/5904/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 27.04.2021р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк