Постанова

від 30.10.2020 по справі 804/16540/15

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 804/16540/15

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в адміністративній справі №804/16540/15 (головуючий суддя першої інстанції Голобутовський Р.З.) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі 25.12.2015 року звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в якому просили:

- визнати дії Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ щодо їх виселення незаконними;

- зобов`язати Красногвардійський ВДВС Дніпропетровського МУЮ відновити їх порушені права шляхом вселення до об`єкту нерухомого майна, який складається з нежитлової будівлі літ. А-2, прибудови літ. АІІ-1 загальною площею 1087,8 кв.м., ганку літа з навісом, літ. Б - навіс, літ. В сараю (тимчасового), № № 1-5 споруди, № № 6, 7 бордюри, І мостіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що посадовими особами Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ та представниками охоронної фірми Віраж на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2015 року у справі №904/8866/15 щодо виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Юнеско з об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 здійснювались виконавчі дії, а саме: заволодіння майном позивачів загальною площею 1087,8 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Факт власності позивачів на нерухоме майно за вищезазначеною адресою підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.05.2006 року та витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Право власності на товари, які станом на 18.12.2015 року знаходились в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 12.05.2006 року. Таким чином, дії посадових осіб Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ та представників охоронної фірми Віраж щодо заволодіння майном, яке належить позивачам на праві власності є незаконними, а тому позивачі звернулись до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо виселення 19 грудня 2015 року ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 з нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - протиправними. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Софіт Капітал залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року скасовано в частині позовних вимог про визнання незаконними дій Красногвардійського відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо виселення позивачів, справу №804/16540/15 у цій частині направлено на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. В решті судові рішення залишено без змін.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не були повідомлені про дати проведення судових засідань у відповідності з нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, апеляційна скарга мотивовата тими ж обставинами, що зазначені у позовній заяві.

Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подали.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, а тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження, про що сторони повідомлені належним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.08.2015 року на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого 21.07.2015 року, Товариству з обмеженою відповідальністю Техноніколь-Славутич на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 1087,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.131 т.3).

У відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 43238996) Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 1087,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.132 т.3).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.09.2015 року на підставі свідоцтва про право власності серія і номер НОМЕР_2 , виданого 03.09.2015 року, Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 1087,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.133 т.3).

У відповідності до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2016 року та 06.10.2016 року станом на 22.12.2015 року по 1/2 частці нежитлової будівлі загальною площею 1087,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 належать ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2015 року (а.с.147-152 т.2).

22.10.2015 року Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/8866/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал до Товариства з обмеженою відповідальністю Юнеско прийнято рішення про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Юнеско з об`єкту нерухомого майна, який складається з нежитлової будівлі літ. А-2, прибудови літ. АІІ-1 загальною площею 1087,8 кв.м., ганку літа з навісом, літ. Б - навіс, літ. В сараю (тимчасового), №№ 1-5 споруди, №№6,7 бордюри, І мостіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з переданням його Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал (а.с.70-71 т.3).

Вказаним рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено наступні обставини.

03.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юнеско (орендар) укладено договір оренди №1 (далі по тексту - Договір), відповідно до п.1.1 якого, орендодавець зобов`язався передати орендареві, а орендар зобов`язався прийняти в строкове платне користування об`єкт оренди на умовах цього Договору і здійснювати оплату орендної плати в порядку, визначеному цим Договором.

За умовами п.1.2 вказаного Договору в оренду передавався об`єкт оренди, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з нежитлової будівлі літ.А-2, прибудови літ.АІІ-1 загальною площею 1087,8 кв. м., ганку літа з навісом, літ.Б - навіс, літ.В - сараю (тимчасового), №№ 1-5 - споруди, №№6, 7 - бордюри, І - мостіння.

Відповідно до п.6.1 Договору строк дії цього договору становить з 03.09.2015 року по 03.09.2016 року.

Цільове призначення використання орендарем об`єкту оренди: магазин (п.1.3 Договору).

Згідно із п.1.4 Договору передання об`єкту оренди від орендодавця орендареві оформлюється актом приймання-передачі. Після спливу строку оренди передавання об`єкту оренди від орендаря орендодавцеві оформлюється актом приймання-передачі. Ці акти приймання-передачі встановлюють стан об`єкта оренди на момент передачі, його від`ємні і невід`ємні частини, його від`ємні і невід`ємні поліпшення і зміни.

За користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату в грошовій формі в розмірі 5000,00 грн. на місяць з урахуванням індексу інфляції. Індексація орендної плати здійснюється щомісячно самостійно орендарем при здійсненні оплати на підставі офіційно оприлюдненого індексу інфляції (п. 3.1 Договору).

У п.3.3 Договору сторони узгодили, що не пізніше п`яти днів з дати укладання цього Договору орендар сплачує повну вартість орендної плати за перший і останній місяці строку дії цього Договору.

На виконання умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, що орендується, про що сторонами складений акт приймання-передачі від 03.09.2015 року .

Також в матеріалах справи міститься ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року (набрала законної сили 14.03.2016 року), якою припинено апеляційне провадження за скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2015 року у справі №904/8866/15 (а.с.72-75 т.3).

Апеляційним судом в ухвалі зазначено наступне.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.09.2015 року та копії Свідоцтва від 03.09.2015 року про право власності, таке право на спірний об`єкт з 31.08.2015 року зареєстровано за позивачем - ТОВ Софіт-Капітал , який на час укладання договору оренди цього приміщення від 03.09.2015 року мав право розпорядження цим приміщенням (а.с. 60-62, 78, 79 т.2).

Скаржниками не надано жодних доказів щодо недійсності цього права на час винесення рішення судом першої інстанції, договір оренди спірного приміщення, що був укладений з ТОВ Юнеско , недійсним в судовому порядку не визнаний.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2016 року у справі №204/1349/2015-ц, на яке посилаються скаржники, встановлено, що 12.05.2006 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали за договором купівлі - продажу об`єкт та були зареєстровані як власники з часткою 1/2 у кожного на об`єкт в реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.62 т.2).

12.05.2006 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір № 014/02-40/760, згідно якого в забезпечення виконання зобов`язань за генеральною кредитною угодою №К-Г 014/02-40/285 від 11.05.2006 року та №К-Д 014/02-40/312 від 11.05.2006 року передано в іпотеку Об`єкт та в зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитними договорами приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було вчинено виконавчий напис №2913, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості перед банком звернуто стягнення на Об`єкт. Продаж Об`єкта був здійснений державним виконавцем на електронних торгах з реалізації майна в межах виконавчого провадження №34048316. Торги проведені 18.02.2015 року, ціна продажу склала 4847499,55 грн. Переможцем торгів стало ТОВ Техніколь - Славутич .

Цим рішенням суду з підстав нечинності звіту про оцінку майна були визнані недійсними електронні торги з продажу Об`єкта, які відбулись 18.02.2015 року, протокол про проведення електронних торгів №51609 від 18.02.2015 року, акт про проведені електронні торги від 05.05.2015 року.

Втім, рішення Красногвардійського районного суду прийнято після прийняття рішення судом першої інстанції у цій господарській справі №904/8866/15, до цього часу не набрало законної сили, скаржники не внесені до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності як власники спірного майна, в оспорюваному рішенні господарського суду відсутні будь-які посилання на скаржників чи дії щодо них, а навпаки, прийнято рішення про виселення із спірного приміщення іншої особи - ТОВ Юнеско .

З огляду на викладене, враховуючи, що на час передачі в оренду і винесення рішення судом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не були власниками приміщення, оспорюваним рішенням ані в мотивувальній частині, ані в резолютивній не вирішувалось питання про їх права та обов`язки, суд не вбачає порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішенням суду від 22.10.2015 року.

Апеляційний суд також не вбачає порушення прав ОСОБА_1 оспорюваним рішенням.

Так, відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2015 року ОСОБА_1 є орендарем приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Склад орендованих приміщень визначений п.1.1.1 договору оренди (а.с.178, том 1), загальна площа - 1566 кв.м. Оспорюване рішення суду не стосується її прав та обов`язків щодо оренди приміщення, оскільки рішенням виселено іншого орендаря. Виселення ОСОБА_1 рішенням суду визначено не було, тому в разі неправомірних дій державного виконавця, заявник не позбавлений права оскаржити їх в установленому законом порядку.

Окрім того, суд зауважив, що з огляду на те, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.09.2015 року був укладений строком на 3 роки, то відповідно до ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України мав бути нотаріально посвідчений та підлягав державній реєстрації. Надана скаржниками копія такого договору не підтверджує його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, отже, в силу закону він є нікчемним та не може бути підставою для виникнення прав щодо оренди приміщення.

Додатковою угодою від 31.08.2014 року ОСОБА_2 як орендодавець та ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ) як орендар домовились про розірвання договору оренди від 01.01.2012 року з 31.08.2014 року. Відповідно до умов договору оренди від 01.01.2012 року в оренду передано приміщення площею 550 кв.м, тобто не вся площа Об`єкту.

Наданим скаржниками договором оренди від 01.09.2014 року також передбачена передача в оренду частини площі Об`єкта - 550 кв.м. З наданої представником скаржників копії вбачається, що цей договір не підписаний зі сторони орендодавця, тобто є неукладеним.

Відтак, право ОСОБА_1 на оренду спірного приміщення оспорюваним рішенням суду також не було порушено .

Згідно із частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведеними вище рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2015 року у справі №904/8866/15 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року виселено Товариство з обмеженою відповідальністю Юнеско з об`єкту нерухомого майна, який складається з нежитлової будівлі літ. А-2, прибудови літ. АІІ-1 загальною площею 1087,8 кв.м., ганку літа з навісом, літ. Б - навіс, літ. В сараю (тимчасового), №№ 1-5 споруди, №№6,7 бордюри, І мостіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з переданням його Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал .

18.12.2015 року державним виконавцем Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ при примусовому виконанні наказу №904/8866/15, що виданий 09.11.2015 року Господарським судом Дніпропетровської області про виселення ТОВ Юнеско з об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з переданням його ТОВ Софіт-Капітал , проведено опис майна, що належить боржнику та складено акт опису майна №49368087. Також державним виконавцем накладено арешт на описане майно і встановлено обмеження права користуватися ним: заборонено відчужувати, псувати, вчиняти дії, що можуть призвести до зменшення вартості описаного майна (а.с.228-250 т.1, а.с 1-16 т.2).

12.01.2016 року державним виконавцем Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ у виконавчому провадженні ВП №49368087 винесено постанову про заміну відповідального зберігача майна, що описано актом опису майна боржника від 18.12.2015 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ОСОБА_1 надала документи, що підтверджують належність описаного майна їй і її батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.18 т.2).

03.02.2016 року начальником Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ прийнято постанову від 12.01.2016 року № 49368087 про заміну відповідального зберігача майна, що описано актом опису майна боржника від 18.12.2015 року, визнано такою, що порушує права та законні інтереси осіб у виконавчому провадженні та скасовано (а.с.102-103 т.3).

Спірні правовідносини між сторонами склалися з приводу наявності чи відсутності в діях Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ порушень під час виселення з нежитлової будівлі не боржника у виконавчому провадженні, а позивачів, які не є сторонами виконавчого провадження.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що у ході дослідження матеріалів справи судом не встановлено на якій підставі знаходились у спірному приміщенні позивачі у справі. Натомість, встановлено, що державний виконавець проводив дії щодо виконання наказу №904/8866/15, який видано 09.11.2015 року Господарським судом Дніпропетровської області про виселення ТОВ Юнеско з об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з переданням такого об`єкту ТОВ Софіт-Капітал . Також встановлено, що право власності, як і право оренди на вказане приміщення на час вчинення виконавчих дій за позивачами не встановлено, а вказане нежитлове приміщення на праві власності належить саме ТОВ Софіт-Капітал , а відтак, посилання позивачів на незаконне виселення їх з вказаного нежитлового приміщення є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Як передбачено частинами 2-4 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку на час виникнення спірних правовідносин встановлені Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV Про виконавче провадження (далі по тексту Закон №606) та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 (далі по тексту - Інструкція) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України Про державну виконавчу службу (частина перша та друга статті 2 Закону №606).

Частиною першою статті 8 Закону №606 визначено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону №606 державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою статті 25 Закону №606 передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

За змістом статті 78 Закону №606 державний виконавець перевіряє стан виконання рішення про виселення боржника на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

У разі невиконання боржником рішення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Державний виконавець зобов`язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Боржник вважається повідомленим про примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи за іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, під час виконання рішення не є перешкодою для виконання рішення.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні такій особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

У разі якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання особі, визначеній державним виконавцем.

Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

У розділі 8.4 Інструкції також визначений порядок виконання рішень про виселення боржника.

Отже, вказані положення регулюють процедуру виконання рішення про виселення боржника, тобто стосуються безпосередньо відносин між сторонами/учасниками виконавчого провадження, а недотримання державним виконавцем законодавчо встановленої процедури є підставою для визнання його дій протиправними.

У той же час положеннями статті 60 Закону №606 врегульовано процедуру зняття арешту з майна, що належить іншій особі, а не боржникові.

Щодо належності нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності та праві оренди позивачам, апеляційний суд зазначає натупне.

Як вже зазначалось вище та встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2015 року у справі №904/8866/15, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року виселено Товариство з обмеженою відповідальністю Юнеско з об`єкту нерухомого майна, який складається з нежитлової будівлі літ. А-2, прибудови літ. АІІ-1 загальною площею 1087,8 кв.м, ґанку літа з навісом, літ. Б - навіс, літ. В сараю (тимчасового), №№ 1-5 споруди, №№ 6, 7 бордюри, І мостіння, розташованого за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.Пушкіна, 59 з переданням його Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал .

Судом встановлено, що 16.11.2015 року старшим державним виконавцем Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Грековим А.В. відкрито виконавче провадження ВП № 49368087 за наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2015 року № 904/8866/15.

03.02.2016 року виконавче провадження №49368087 за наказом Господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2015 року №904/8866/15 закінчено відповідно до п. 8 ч.1 ст.49 ЗУ Про виконавче провадження (фактично повне виконання рішення).

Згідно тексту позову позивачі просять визнати дії Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ щодо виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з об`єкту нерухомого майна, який складається з нежитлової будівлі літ. А-2, прибудови літ. АІІ-1 загальною площею 1087,8 кв.м, ганку літа з навісом, літ. Б - навіс, літ. В сараю (тимчасового), № № 1-5 споруди, № № 6, НОМЕР_3 бордюри, І мостіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 незаконними.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі є власниками вказаної будівлі, ТОВ Юнеско жодного відношення до неї не має, а будівля використовується для проведення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , але державним виконавцем було здійснено виселення осіб, які не зазначені у виконавчому документі (позивачів у справі).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент вчинення оскаржуваної виконавчої дії (18.12.2015 року) щодо виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2015 року №904/8866/15, а саме виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Юнеско з об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з переданням його Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал , право власності на вказане нежитлове приміщення належало Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал .

Апелянтом зазначені обставини не спростовані.

Судами не встановлено на якій підставі знаходились у спірному приміщенні позивачі у справі. Натомість, встановлено, що державний виконавець проводив дії щодо виконання наказу №904/8866/15, що виданий 09.11.2015 року Господарським судом Дніпропетровської області про виселення ТОВ Юнеско з об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з переданням його ТОВ Софіт-Капітал . Також встановлено, що право власності на вказане приміщення на час вчинення виконавчих дій позивачам не належало, так як і право оренди такого приміщення у них було відсутнє, а право власності належало саме ТОВ Софіт-Капітал , відтак, посилання позивачів на незаконне виселення їх з вказаного нежитлового приміщення є безпідставними.

Щодо посилань апелянта на те, що згідно з договором оренди ОСОБА_1 є орендарем приміщення за адресою АДРЕСА_1 , і оскаржуваними виконавчими діями було порушено її права, апеляційний суд зазначає таке.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року (яка набрала законної сили 14.03.2016 року) встановлено, що відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2015 року ОСОБА_1 є орендарем приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Склад орендованих приміщень визначений п.1.1.1 договору оренди (а.с. 178 том 1), загальна площа - 1566 кв.м. Оспорюване рішення Господарського суду Дніпропетровської області не стосується її прав та обов`язків щодо оренди приміщення, оскільки рішенням виселено іншого орендаря. Виселення ОСОБА_1 рішенням суду визначено не було, тому в разі неправомірних дій державного виконавця, заявник не позбавлений права оскаржити їх в установленому законом порядку.

Окрім того, суд зауважив, що з огляду на те, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.09.2015 року був укладений строком на 3 роки, то відповідно до ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України мав бути нотаріально посвідчений та підлягав державній реєстрації. Надана скаржниками копія такого договору не підтверджує його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, отже, в силу закону він є нікчемним та не може бути підставою для виникнення прав щодо оренди приміщення…Відтак, право ОСОБА_1 на оренду спірного приміщення оспорюваним рішенням суду також не було порушено .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при здійсненні державним виконавцем оскаржуваних виконавчих дій жодних прав ОСОБА_1 порушено не було.

Що стосується постанови про заміну відповідального зберігача майна, що описано актом опису майна боржника від 18.12.2015 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка нібито підтверджує належність описаного майна ОСОБА_1 і її батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

03.02.2016 року начальником Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ постанову від 12.01.2016 року № 49368087 про заміну відповідального зберігача майна, що описано актом опису майна боржника від 18.12.2015 року, визнано такою, що порушує права та законні інтереси осіб у виконавчому провадженні та скасовано (а.с.102-103 т.3).

Відтак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази належності вказаного майна саме позивачам.

Щодо посилання на те, що будь-які документи про проведення виконавчих дій позивачам не направлялись, суд зазначає про те, що позивачі не є сторонами виконавчого провадження, отже, дії державного виконавця у цій частині також є правомірними.

З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що при вчиненні оскаржуваних виконавчих дій (від 18.12.2015 року) щодо виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2015 року №904/8866/15, а саме виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Юнеско з об`єкту нерухомого майна, який складається з нежитлової будівлі літ. А-2, прибудови літ. АІІ-1 загальною площею 1087,8 кв.м, ґанку літа з навісом, літ. Б - навіс, літ. В сараю (тимчасового), № № 1-5 споруди, №№ 6, 7 бордюри, І мостіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з переданням його Товариству з обмеженою відповідальністю Софіт-Капітал , державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження та іншими нормативно-правовими актами.

Стосовно посилань скаржника в апеляційній скарзі на те, що позиваччі не були повідомлені про дати проведення судових засідань у відповідності з нормами Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року справу було прийнято до провадження та визначено, що у зв`язку із скороченим терміном розгляду справи сторони у справі повідомляються відповідно до норм ч.ч.1-2 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

У справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Судом першої інстанції позивачів було повідомлено телефонограмами про розгляд справи 17.12.2019 року о 12:00 год., а також оприлюднено відповідну інформацію про розгляд справи на веб-порталі судової влади України (а.с.243, 245, 247, 250 т.3).

17.12.2019 року судом оголошено перерву в розгляді справи до 24.12.2019 року об 11:30 год. (а.с.251, т.3).

Таким самим чином позивачів було повідомлено про розгляд справи і 24.12.2019 року (а.с.4, 7, 9, 10, 12, 13 т.4).

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що позивачі були повідомлені належним чином про розгляд справи судом першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм процесуального права, які могли привести до неправильного вирішення справи, як і не встановлено Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, передбачені частиною 3 статті 317 КАС України.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в адміністративній справі №804/16540/15 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в адміністративній справі №804/16540/15 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак