Постанова

від 28.10.2020 по справі 642/2975/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Харків

справа № 642/2975/17

провадження № 22ц/818/4240/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю секретаря - Плахотнікової І.О.

учасники справи:

позивач : керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція ,

відповідач: ОСОБА_1 ,

треті особи: обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Зеленоград , Харківська міська рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція , треті особи: обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Зеленоград , Харківська міська рада про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на земельну ділянку за апеляційними скаргами представника державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція - Мостепанюка Андрія Андрійовича та заступника прокурора прокуратури Харківської області - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року, постановлене суддею Гримайло А.М.,

встановив :

У червні 2017 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив витребувати з володіння останнього земельну ділянку площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; повернути цю земельну ділянку державному підприємству Харківська лісова науково-дослідна станція .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалася на те, що рішенням Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10 надано у власність ОК ЖБК Зеленоград земельну ділянку загальною площею 1 га на АДРЕСА_2 для будівництва малоповерхової житлової забудови. На підставі зазначеного рішення міської ради ОК ЖБК Зеленоград отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 138553 на земельну ділянку площею 0,2 га кадастровий номер 631013720:12:060:0035. Зазначену ділянку 23 квітня 2011 року ОК ЖБК Зеленоград відчужило на користь ОСОБА_1 У подальшому АДРЕСА_2 ; постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року визнано незаконним та скасовано рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10 та визнано недійсним виданий на підставі цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 138553. Зазначеним судовим рішенням було встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Данилівського держлісгоспу, правонаступником якого є ДП Харківська науково-дослідна станція , яке підпорядковано Українському ордену Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України. Обґрунтовуючи суспільною значимістю питання повернення земель лісогосподарського призначення у володіння та розпорядження держави, прокуратура вважала, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 .

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати його добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що прокуратура просить витребувати у нього земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , на якій він побудував та зареєстровав у встановленому законом порядку житловий будинок. Договір купівлі-продажу від 23 квітня 2011 року, відповідно до якого він придбав у ОК ЖБК Зеленоград спірну земельну ділянку, є оплатим, реальним, виконаним сторонами у повному обсязі, недійсним не визнавався, проведено державну реєстрацію зміни власника. Зазначав, що на момент пред`явлення у 2013 року позову у справі № 9222/291/13-г про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, прокуратурі було відомо про наявність на спірній земельній ділянці житлового будинку з надвірними будівлями, проте він як власник до участі в розгляді справи не залучався. Також вказував на те, що вимоги про витребування земельної ділянки заявлені з пропуском строку позовної давності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 6310137200:12:060:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за ним право власності на зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Маслак Н.В., реєстраційний номер 923. Стягнуто з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - змінено; відмовлено у задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 у зв`язку зі спливом строку позовної давності; у іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 ; стягнено з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору у розмірі 528,60 грн; стягнено з ОСОБА_1 на користь державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція витрати зі сплати судового збору у розмірі 528,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступником прокурора прокуратури Харківської області - ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, посилався на те, що зустрічний позов не містив будь-яких вимог до позивача за первісним позовом. У Харківської місцевої прокуратури № 1 як у позивача за первісним позовом відсутні будь-які повноваження, права, обов`язки та правовідносини з ОСОБА_1 . Предметом первісного позову є витребування земельної ділянки у її власника як у добросовісного набувача, тобто зазначений статус ОСОБА_1 не заперечувався у первісному позові. Також не заперечувався й статус ОСОБА_1 як власника. Судом першої інстанції не було надано належної оцінки судовим рішенням, що набрали законної сили та містяться в матеріалах справи, якими встановлено, що ХМР розпорядилася спірною земельною ділянкою поза межами її повноважень. Згоди на вилучення цієї земельної ділянки її власник та постійний землекористувач не надавали, що свідчить про вибуття земельної ділянки з володіння останніх незаконно. Підстави для подання зустрічного позову немає через відсутність порушеного права та його предмету. ОСОБА_1 не позбавлений права отримати справедливу компенсацію витрат у зв`язку з витребуванням майна, що було придбане у ОК ЖБК Зеленоград , що свідчить про дотримання принципу справедливого балансу між суспільним та приватним інтересами. У разі задоволення первісного позову ОСОБА_1 не нестиме надмірний тягар внаслідок витребування з його власності земельної ділянки. Що ж стосується розташування на спірній земельній ділянці житлового будинку та надвірних споруд, то задоволення первісного позову не порушує прав та законних інтересів ОСОБА_1 як власника цих об`єктів нерухомості, оскільки це не перешкоджає йому у встановленому законом порядку отримати спірну земельну ділянку у користування для обслуговування будинку. Визнане в судовому порядку протиправним рішення ХМР від 24 лютого 2010 року № 13/10 (п.7) свідчить про розпорядження земельною ділянкою не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, зважаючи на що, спірна земельна ділянка підлягає поверненню державі. Про перебування спірної земельної ділянки в користуванні ДП ХЛНДС та те, що вона віднесена до земель лісового фонду, свідчать обставини, встановлені у судових рішеннях, що містяться в матеріалах справи, та набрали законної сили. Положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ДП ХЛНДС - Мостепанюк А.А. подав апеляційну скаргу, в якій він просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити, встановити нові обставини, дослідити наявні у справі та нові докази, здійснити їх нову оцінку.

При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та неправильне застосування норм процесуалього права. Під час ухвалення рішення суд першої інстанції фактично не дослідив викладені у первісному позові доводи та надані докази. Суд не взяв до уваги постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року та не надав належної оцінки скасуванню рішення ХМР № 13/10 Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування в частині п. 7 додатку № 1 до рішення, з огляду на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП ХЛНДС . Також не було надано належної оцінки факту скасування виданого на підставі вказаного рішення ХМР державного акту на право власності на землю, виданого ОК ЖБК Зеленоград . Не надано належної правової оцінки і тому факту, що спірні землі є землями лісогосподарського призначення, а розпорядження даною ділянкою здійснене ХМР поза межами її повноважень, згоди на вилучення ділянки її власник та постійний землекористувач не надавали, тобто земельна ділянка вибула з їх володіння поза волею. Відсутність в діях дійсного власника земельної ділянки законної волі на передачу цього майна передбачає можливість його витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 ОСОБА_1 не позбавлений права отримати справедливу компенсацію витрат у зв`язку з витребуванням майна, що було придбане у ОК ЖБК Зеленоград , що свідчить про дотримання принципу справедливого балансу між суспільним та приватним інтересами. У разі задоволення первісного позову ОСОБА_1 не нестиме надмірний тягар внаслідок витребування з його власності земельної ділянки. Що ж стосується зустрічного позову, то заявлений спосіб захисту - визнання добросовісним набувачем за зустрічним позовом не спрямований на захист неіснуючих у ОСОБА_1 прав та не передбачений будь-якою нормою права. Судом першої інстанції не було враховано, що п. 3 висновку Харківського міського управління земельних ресурсів від 02 липня 2007 року № 329/07 передбачає, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду лісогосподарського призначення. Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду встановлена у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року. Також приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду встановлена у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року підтверджено порушення порядку зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення та зобов`язано ГУ Держземагентства у Харківській області скасувати висновки державної землевпорядної експертизи № 2702 від 25 вересня 2007 року та № 2703 від 26 вересня 2007 року. Також не було надано належної оцінки тому факту, що визнання судовими рішеннями незаконності набуття ОК ЖБК Зеленоград права власності на земельні ділянки, з обов`язком повернення всього лісового масиву, свідчить про відсутність у ОСОБА_1 прав на земельну ділянку. Положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються. Прокурор, пред`являючи позову в даній справі в інтересах УО Знак пошани НДІЛГА ім. Г.М. Висоцького ДАЛР України та НАНУ, виходив з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної земельної ділянки.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги представника державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція - Мостепанюка Андрія Андрійовича та заступника прокурора прокуратури Харківської області - ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківської міської ради від 03 жовтня 2007 року № 186/07 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів", ПП "Будспілка "Успіх" надано в оренду земельну ділянку загальною площею 1,0000 га. для будівництва малоповерхової житлової забудови по АДРЕСА_2 . Праці) до 01 вересня 2014 року.

23 січня 2008 року, на підставі вказаного рішення ради від 03 жовтня 2007 року, між Харківською міською радою та ПП "Будспілка "Успіх" укладено Договір оренди землі, який зареєстровано 03 березня 2008 року за № 540867100016 9.

24 лютого 2010 року Харківською міською радою прийнято рішення № 13/10 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування", пунктом 7 додатку № 1 до якого: передано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград" функції замовника на будівництво житлової забудови по пров. Смарагдовому (ріг вул. Праці) в м. Харкові; припинено ПП "Будспілка "Успіх" право користування земельною ділянкою загальною площею 1,0000 га по АДРЕСА_2 , за його добровільною відмовою; надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград" у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0000 га, в межах договору оренди землі від 03 березня 2008 року № 540867100016, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по АДРЕСА_2 , яке необхідно виконати до 31 грудня 2012 року; визначено, що договір оренди землі від 03 березня 2008 року № 540867100016 втрачає чинність з моменту державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку за Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"згоду на розроблення та погодження в тримісячний термін містобудівного обґрунтування на розміщення об`єкту; попереджено Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград", що містобудівне обґрунтування буде затверджено окремим рішенням міської ради у встановленому порядку.

На підставі цього ж рішення Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград" отримано державний акт серії ЯЛ № 177971 на право власності на вищевказану земельну ділянку площею 1 га. (кадастровий номер 6310137200:12:060:0026), що зареєстрований 02 червня 2010 року за № 52107050002, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по АДРЕСА_2 .

Державний акт серії ЯЛ № 177971 на право власності на вищевказану земельну ділянку площею 1 га. (кадастровий номер 6310137200:12:060:0026), що зареєстрований 02 червня 2010 року за № 52107050002, втратив чинність 23 березня 2011 року згідно Закону України "Про порядок поділу та об`єднання земельних ділянок" від 05 березня 2009 року №1066-VІ на підставі заяви від 23 березня 2011 року вх. № 219/04-11, а вищезазначену земельну ділянку на підставі розробленої технічної документації було поділено на 5 окремих земельних ділянок площею по 0,2000 га кожна, у зв`язку з чим Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград" було отримано 5 нових державних актів на вказані земельні ділянки, а саме: державний акт серії ЯЛ № 138551 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0033), зареєстрований 23 березня 2011 року за № 631010002000029; державний акт серії ЯЛ № 138552 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0034), зареєстрований 23 березня 2011 року за № 631010002000025; державний акт серії ЯЛ № 138553 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0035), зареєстрований 23 березня 2011 року за № 631010002000026; державний акт серії ЯЛ № 138554 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0036), зареєстрований 23 березня 2011 року за № 631010002000027; державний акт серії ЯЛ № 138555 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0037), зареєстрований 23 березня 2011 року за № 631010002000028.

23 квітня 2011 року ОК ЖБК Зеленоград передано на підставі договору купівлі-продажу у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га (кадастровий номер 6310137200:12:060:0035), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва малоповерхової житлової забудови. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Маслак Н.В. за реєстраційним номером 923, та пройшов державну реєстрацію, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64038406101 (а.с. 12, 13, том 1).

Зазначена земельна ділянки була надана ОК ЖБК Зеленоград відповідно до рішення ХМР від 24 лютого 2010 року № 13/10, на підставі якого ОК ЖБК Зеленоград був виданий державний акт серії ЯЛ № 138553 на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га (кадастровий номер 6310137200:12:060:0035), зареєстрований 23 березня 2011 року за номером 631010002000026 (а.с. 136, том 1).

ОСОБА_1 на вказаній земельній ділянці був побудований будинок загальною площею 240,6 кв.м., житловою площею 116,3 кв.м.

29 грудня 2012 року ОСОБА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету ХМР від 26 вересня 2012 року № 571, було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с. 142, том 1).

Рішенням виконавчого комітету ХМР від 04 лютого 2015 року були внесені зміни до рішення виконавчого комітету ХМР від 26 вересня 2012 року № 571 в частині присвоєння адреси житловому будинку, а саме присвоєно адресу житловому будинку, що належить на праві власності ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (а.с. 141, том 1).

У вказаному житловому будинку зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_1 , його батько ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 (а.с. 150, том 1).

ОСОБА_1 заперечує обґрунтованість звернення прокурора з цим позовом на захист інтересів держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція .

Такі доводи ОСОБА_1 колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України , з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України ).

У пункті 3 ч.1 ст.131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року за №1697-VII .

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України ).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Таким чином, для перевірки наявності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави суду слід перевірити, а прокурору в позовній заяві необхідно обґрунтувати, чи вимагають захисту реальні державні інтереси та чи є передбачені ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Отже, на думку колегії, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

За таких обставин, з урахуванням предмету спору, прокурором належним чином обґрунтована наявність порушень інтересів держави.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України визначені категорії земель та встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтями 38 та 39 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішення від 24.02.2010 р.) встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішення від 24.02.2010 р.) передбачено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

За приписами ст. 55 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішення від 24.02.2010 р.) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Згідно зі ст.ст. 56 , 57 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішення від 24.02.2010 р.) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

У ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішення від 24.02.2010 р.) зазначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Статтею 21 Земельного кодексу України встановлені наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель та передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Право 2-го позивача, як лісогосподарського підприємства на спірну земельну ділянку відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, підтверджено Технічним звітом Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства "Харківдіпроагроліс", які складені у 2013 році відповідно до доручення прокуратури в порядку ст. 71 КПК України , з якого вбачається що земельні ділянки по АДРЕСА_2 площею 1 га належать до земель лісогосподарського призначення і перебувають у постійному користуванні Данилівського держлісгоспу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року визнано частково недійсним та скасовано рішення №13/10 ХLІ сесії V скликання Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року, зокрема пункту 7 додатку №1 до вищевказаного рішення; визнано недійсним Державний акт серії ЯЛ №177971 на право власності на земельну ділянку площею 1 га. (кадастровий номер 6310137200:12:060:0026), зареєстрований 02 червня 2010 року за №52107050002, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Праці) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов`язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії ЯЛ №177971 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0026), зареєстрованого 02 червня 2010 року за №52107050002; визнання недійсним державного акту серії ЯЛ №138551 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер 6310137200:12:060:0033), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000029, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Праці) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов`язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії ЯЛ №138551 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0033), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000029; визнання недійсним державного акту серії ЯЛ №138552 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер 6310137200:12:060:0034), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000025, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Праці) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов`язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії ЯЛ №138552 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0034), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000025; визнано недійсним Державний акт серії ЯЛ №138553 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер 631137200:12:060:0035), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000026, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Праці) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов`язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державних актів серії ЯЛ №138553 (кадастровий номер 631137200:12:060:0035), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000026; визнано недійсним Державний акт серії ЯЛ №138554 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер 6310137200:12:060:0036), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000027, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Праці) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов`язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії ЯЛ №138554 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0036), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000027; визнано недійсним Державний акт серії ЯЛ №13855 на право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га. (кадастровий номер 6310137200:12:060:0037), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000028, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . Праці) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови, виданий Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград"; зобов`язано Управління Держкомзему у м. Харків скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії ЯЛ №13855 (кадастровий номер 6310137200:12:060:0037), зареєстрований 23 березня 2011 року за №631010002000028. Стягнуто з Харківської міської ради (61200, м. Харків, пл. Конституції ,7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" (62340, Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, код ЄДРПОУ 00994058) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 304,50 грн. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Зеленоград" (61052, м.Харків, вул. Котлова,76-г, корп.1 кв.6, код ЄДРПОУ 36987240) на користь Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" (62340, Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, код ЄДРПОУ 00994058) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 304,50 грн.

(а.с. 13-22, том 1).

Ухвалюючи вказане судове рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року приймалось без дотримання процедури зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки зазначена земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користування Данилівського держлісгоспу.

Крім того, ОК ЖБК Зеленоград не мав права на безоплатне отримання земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 43 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (а.с. 13-27, том 1).

Крім іншого, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до Наказу Держкомлісгоспу України від 25.05.2002 р. № 55 "Про вдосконалення управління лісовим господарством в Харківській області", землі лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва, до яких також відноситься спірна земельна ділянка по АДРЕСА_2 . Праці) в подальшому вказана адреса замінена на АДРЕСА_1 на підставі рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про зміну та впорядкування адрес земельних ділянок від 29.10.2014 № 1662/14 ), передані в постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу УкрНДІЛГА.

Посилання суду першої інстанції та ОСОБА_1 на ті обставини, що ОСОБА_1 до участі в господарській справі залучений не був, у зв`язку з чим, обставини, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року, обов`язкового значення для нього не мають, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

При розгляді справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, встановлених господарським судом у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року.

Так, ОСОБА_1 посилався на те, що до передачі спірної земельної ділянки у власність ЖБК Зеленоград ця ділянка перебувала у користуванні ПП Будспілка Успіх надавалась під забудову, правовстановлюючі документи щодо цього недійсними чи незаконними не визнавались.

Також, ОСОБА_1 звертає увагу суду, що згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ПП Будспілка Успіх , який було затверджено рішенням 15 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 03.10.2007 р. № 186/07, у пояснювальної записці якого містіться інформація про те, що, згідно листа Данилевського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГа від 21.12.06 р. № 316/03 підприємство не заперечує проти вилучення земельної ділянки, а також, згідно змісту проекту, в ньому мається Акт погодження меж земельної ділянки від 03.09.2007 р. між суміжними землекористувачами, серед яких Данилівський дослідний держлісгосп УкрНДІЛГА. На Акті мається підпис посадової особи та печатка Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГа.

Відповідно до ст. 20 ЗК України (в редакції станом на 2007 рік) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахування висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

На спростування обставин, встановлених Харківським апеляційним господарським судом ОСОБА_1 не надав доказів того, що спірна земельна ділянка в установленому законом порядку була вилучена із користування Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГа.

Сам по собі лист, у якому Данилівський дослідний держлісгосп УкрНДІЛГа проти такого вилучення не заперечує, не свідчить що спірна земельна ділянка була вилучена відповідним рішенням компетентного органу.

Правовстановлюючі документи, рішення органів державної влади про надання спірної земельної ділянки у користування ПП Будспілка Успіх вичерпали свою дію, були реалізовані, тому визнання їх незаконними наразі не є передумовою для повернення спірної земельної ділянки в інтересах держави.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та їх перебування в постійному користуванні ДП ХЛНДС , оскільки дані обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не спростовані ОСОБА_1 .

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном ( стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України ).

Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України ).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Водночас, заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Отже, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Власник земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки лісового фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330 , 387 і 388 ЦК України , не призведе до не правильного вирішення спору, враховуючи висновки суду щодо незаконності передачі спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність ОСОБА_1 .

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, наявні підстави для її повернення згідно зі статтею 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України у державну власність, хоча прокурор помилково посилався на положення статей 387 і 388 ЦК України .

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473 цс 18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364 цс 19, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Зібрані у справі докази безспірно свідчать про те, що оскільки процедура зміни цільового призначення вищезазначеної земельної ділянки, яка належить державі та перебуває в постійному користуванні ДП ХЛНДС , порушена, а земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_1 без згоди її власника та користувача, то є правові підстави для повернення у постійне користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельної ділянки площею 0,2 га, кадастровий номер 631013720:12:060:0035, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 придбав зазначену земельну ділянку за договором купівлі-продажу та володіє цією земельною ділянкою на відповідній правовій підставі.

Дійсно, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі « East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Усунення перешкод позивачам у здійсненні ними права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України ).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України , частина третя статті 1 ЗК України ).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України , частина третя статті 1 ЗК України ). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18 , 19 , пункт а частини першої статті 91 ЗК України ), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України ) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Оцінюючи пропорційність втручання у право власності ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з того, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані юридичні норми немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні лісів, недопущенні зміни цільового призначення земель лісового призначення та їх передання у власність з метою житлового будівництва.

Контроль за використанням земельних ділянок, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для позивачів зокрема, оскільки люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження земель. Вони зацікавлені у захисті від знищення тварин і рослин, зокрема зелених насаджень.

З огляду на викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності. Тому колегія суддів повинна встановити, чи забезпечує така перевага за обставин цієї справи справедливий баланс між вказаними інтересами.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майномі конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

За обставин цієї справи встановлення справедливого балансу між суспільним і приватним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності зацікавлених у набутті у приватну власність спірної земельної ділянки - ОСОБА_1 .

Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність цієї ділянки, ОСОБА_1 міг і повинен був знати про те, що зазначена ділянка належить до земель лісового фонду та знаходиться у зеленій зоні м. Харкова - на території зелених насаджень загального користування (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Нормативні акти, які регулювали порядок отримання у власність земель лісового фонду на час виникнення спірних правовідносин були доступними, чіткими та передбачуваними.

З огляду на наведене, а також з урахуванням місця розташування спірної земельної ділянки серед лісового масиву ОСОБА_1 не був позбавлений можливості зробити висновки щодо режиму спірної земельної ділянки.

ОСОБА_1 наголошує, що наразі спірна земельна ділянка не вкрита лісом, на ній висаджений сад та декоративні рослини, побудований будинок, який прийнятий в експлуатацію та зареєстрований як об`єкт права власності. Між тим, факт знищення лісових зелених насаджень висновків суду не спростовує.

З огляду на наведене, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу, що законодавство України надає ОСОБА_1 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимоги про відповідне відшкодування та компенсацію. Законодавство України надає ОСОБА_1 зазначені вище ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони на цей час, виходячи зі змісут матеріалів справи, не скористалися. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. також пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 повідомляв суд про те, що на спірній земельній ділянці вже споруджений і експлуатується житловий будинок, надавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на цей будинок.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що вирішення заявлених у цій справі позовних вимог, зокрема про повернення власникові спірної земельної ділянки, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 61 постанови від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц і в пунктах 8.5, 8.18 постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, не є вирішенням питання про право власності на житловий будинок, споруджений на частині цієї ділянки. А тому немає підстав вважати, що повернення власникові спірної земельної ділянки унеможливить реалізацію прав ОСОБА_1 на житловий будинок.

Відтак, довід скарги про те, що внаслідок задоволення позову ОСОБА_1 буде позбавлений можливості реалізувати права власника щодо його будинку, є неприйнятним.

Отже, враховуючи наведене, а також встановлені судом обставини, колегія суддів вважає, що повернення власникові спірної земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність про що з огляду навіть на її об`єктивні, видимі природні властивості не міг не знати відповідач, є пропорційним вищевказаній легітимній меті, який сам по собі не може вважатися перешкодою для ОСОБА_1 використовувати споруджений на частині спірної земельної ділянки житловий будинок.

ОСОБА_1 не позбавлений можливості використовувати ефективні національні засоби юридичного захисту для отримання відповідної компенсації, тому на думку колегії суддів, задоволення позову не є індивідуальним і надмірним тягарем, який порушив справедливий баланс між суспільним інтересом і захистом права ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

З огляду на викладене вище довід про порушення принципу пропорційності у цій справі є необґрунтованим.

Отже, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для повернення у постійне користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельної ділянки площею 0,2 га, кадастровий номер 631013720:12:060:0035, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати.

Оскільки колегія суддів частково задовольняє апеляційні скарги прокурора та ДП ХЛНДС , скасовує рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі підлягають перерозподілу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція - Мостепанюка Андрія Андрійовича та заступника прокурора прокуратури Харківської області - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року скасувати.

Позовні вимоги керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, Державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути у постійне користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 631013720:12:060:0035, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської місцевої прокуратури № 1 судовий збір в розмірі 2657,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція судовий збір в розмірі 1056 грн.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна