Ухвала

від 22.03.2021 по справі 642/2975/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 642/2975/17-ц

провадження № 61-18102св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Зеленоград , Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 28жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В. та на ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10 надано у власність ОК ЖБК Зеленоград земельну ділянку загальною площею 1 га на АДРЕСА_1 , для будівництва малоповерхової житлової забудови. На підставі зазначеного рішення міської ради, ОК ЖБК Зеленоград отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 138553 на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 631013720:12:060:0035. Зазначену ділянку 23 квітня 2011 року ОК ЖБК Зеленоград відчужило на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 . Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року визнано незаконним та скасовано рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10 та визнано недійсним виданий на підставі цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 138553. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Данилівського держлісгоспу, правонаступником якого є ДП Харківська науково-дослідна станція , яке підпорядковано Українському ордену Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України. Обґрунтовуючи суспільною значимістю питання повернення земель лісогосподарського призначення у володіння та розпорядження держави, прокуратура вважала, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, прокурор просив витребувати з володіння останнього земельну ділянку площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; повернути цю земельну ділянку державному підприємству Харківська лісова науково-дослідна станція .

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція , треті особи: обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Зеленоград , Харківська міська рада, про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що прокуратура просить витребувати у нього земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_2 , на якій він побудував та зареєстрував у встановленому законом порядку житловий будинок. Договір купівлі-продажу від 23 квітня 2011 року, відповідно до якого він придбав у ОК ЖБК Зеленоград спірну земельну ділянку, є оплатим, реальним, виконаним сторонами у повному обсязі, недійсним не визнавався, проведено державну реєстрацію зміни власника. Зазначав, що на момент пред`явлення у 2013 року позову у справі № 9222/291/13-г про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, прокуратурі було відомо про наявність на спірній земельній ділянці житлового будинку з надвірними будівлями, проте він як власник до участі в розгляді справи не залучався. Вимоги про витребування земельної ділянки заявлені з пропуском строку позовної давності.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив визнати його добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 відмовлено. Зустрічний позов задоволено; визнано ОСОБА_1 добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2 га, що розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035; визнано за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку, набуте на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н. В., реєстраційний номер 923; стягнуто з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не брав участь у розгляді господарської справи № 922/291/13-ц, у якій винесено постанову від 02 липня 2015 року про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, тому він не мав можливості спростувати встановлені під час розгляду цієї справи фактичні обставини. На момент придбання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не міг передбачити те, що виданий ОК ЖБК Зеленоград державний акт про право власності на земельну ділянку буде визнано недійсним. Вирішуючи питання дотримання розумного балансу між державними та приватними інтересами, суд виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, доказів її віднесення до земель лісогосподарського призначення немає, на земельній ділянці ОСОБА_1 побудував житловий будинок із надвірними будівлями, право власності на який зареєстровано в установленому законом порядку у грудні 2012 року, підстави для припинення такого права відсутні. Крім того, прокуратура не підтвердила доказами момент виникнення права на звернення до суду з цим позовом, коли Українському ордену Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державному підприємству Харківська лісова науково-дослідна станція стало відомо про порушення прав.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція - змінено; відмовлено у задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 у зв`язку зі спливом строку позовної давності; у іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору у розмірі 528,60 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція витрати зі сплати судового збору у розмірі 528,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обставини щодо недотримання процедури зміни цільового призначення земельної ділянки та відсутності у ОК ЖБК Зеленоград права на безоплатне отримання спірної земельної ділянки, що стало підставою для ухвалення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року у справі № 922/291/13-ц про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, не доказуються під час розгляду цієї справи. ОСОБА_1 не надав доказів про те, що земельна ділянка належала територіальній громаді м. Харкова та що Харківська міська рада мала право нею розпоряджатися. Суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника за відсутності його волі, що є підставою для витребування ділянки у добросовісного набувача. Відмовляючи у задоволенні позову прокуратури про витребування земельної ділянки, суд виходив із того, що звертаючись у червні 2013 року до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення міської ради і визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, прокуратура була обізнана про порушення інтересів держави внаслідок недотримання порядку встановлення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, проте пред`явила позов у цій справі у червні 2017 року з пропуском строку позовної давності, про застосування якої під час розгляду заявив ОСОБА_1 . Також суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність порушення прав та інтересів держави при розпорядженні спірною земельною ділянкою. Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на підставі судового рішення відсутні, оскільки заявлений останнім позов не спрямований на захист його прав та є неналежним способом захисту.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року касаційні скарги прокуратури Харківської області та державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція задоволено. Постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права під час розгляду зазначеної вище справи, оскільки ним не було належним чином повідомлено учасника справи - ДП Харківська лісова науково-дослідна станція про дату, час і місце розгляду справи.

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2018 року скасовано. Позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г.М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та НАНУ, Державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у постійне користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 631013720:12:060:0035, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд апеляційної інстанції виходив із того, що враховуючи предмет спору, прокурором належним чином обґрунтована наявність порушень інтересів держави. ОК ЖБК Зеленоград не мав права на безоплатне отримання земельної ділянки у порядку, передбаченому статтею 43 ЗК України. Посилання суду першої інстанції та ОСОБА_1 на ті обставини, що ОСОБА_1 до участі в господарській справі залучений не був, у зв`язку з чим, обставини, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року, обов`язкового значення для нього не мають, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими, оскільки відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, встановлених господарським судом у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року. У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки лісового фонду як вимоги, до якої необхідно застосувати приписи статей 330 , 387 і 388 ЦК України , не призведе до не правильного вирішення спору, враховуючи висновки суду щодо незаконності передачі спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, наявні підстави для її повернення згідно зі статтею 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України у державну власність, хоча прокурор помилково посилався на положення статей 387 і 388 ЦК України .Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473 цс 18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364 цс 19, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається. Зібрані у справі докази безспірно свідчать про те, що оскільки процедура зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить державі та перебуває в постійному користуванні ДП Харківська лісова науково-дослідна станція , порушена, а земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 без згоди її власника та користувача, то є правові підстави для повернення у постійне користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельної ділянки площею 0,2 га, кадастровий номер 631013720:12:060:0035.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що усунення перешкод позивачам у здійсненні ними права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки. Оцінюючи пропорційність втручання у право власності ОСОБА_1 , суд виходив із того, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані юридичні норми немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні лісів, недопущенні зміни цільового призначення земель лісового призначення та їх передання у власність з метою житлового будівництва. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям у власність цієї ділянки, ОСОБА_1 міг і повинен був знати про те, що зазначена ділянка належить до земель лісового фонду та знаходиться у зеленій зоні м. Харкова - на території зелених насаджень загального користування (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).Нормативні акти, які регулювали порядок отримання у власність земель лісового фонду на час виникнення спірних правовідносин були доступними, чіткими та передбачуваними. З огляду на наведене, а також з урахуванням місця розташування спірної земельної ділянки серед лісового масиву ОСОБА_1 не був позбавлений можливості зробити висновки щодо режиму спірної земельної ділянки. ОСОБА_1 наголошує, що наразі спірна земельна ділянка не вкрита лісом, на ній висаджений сад та декоративні рослини, побудований будинок, який прийнятий в експлуатацію та зареєстрований як об`єкт права власності. Між тим, факт знищення лісових зелених насаджень висновків суду не спростовує. Законодавство України надає ОСОБА_1 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимоги про відповідне відшкодування та компенсацію. Законодавство України надає ОСОБА_1 зазначені вище ефективні засоби відновлення, якими він на цей час, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористався. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. також пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року заяву ДП Харківська лісова науково-дослідна станція про виправлення описки у постанові Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року задоволено. Виправлено описку у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, зазначивши правильно кадастровий номер земельної ділянки - 6310137200:12:060:0035.

Ухвала суду мотивована тим, що суд при ухваленні рішення помилково зазначено кадастровий номер земельної ділянки 631013720:12:060:0035 замість правильного 6310137200:12:060:0035 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, де зазначено кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:12:060:0035.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує нанеобхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Також як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2 , 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Hi прокурор, ні ДП Харківська лісова науково-дослідна станція навіть не зазначали про знищення ним на земельній ділянці лісових насаджень, оскільки таких ніколи не було, а суд безпідставно встановив їх наявність та порубку. Прокурор так і не визначився чи відноситься спірна земля до державної форми власності та такої, що перебуває в користуванні ДП, чи належить територіальній громаді, оскільки за наявним в справі обвинувальним актом у кримінальній справі, яка перебуває на вирішенні в Київському районному суді м. Харкова, прокурор стверджує, що ця земельна ділянка належить територіальній громаді м. Харкова. Апеляційний суд фактично повністю переформулював предмет позовних вимог прокурора на свій власний розсуд та встановив не існуючі обставини недобросовісності набуття ним права власності з посиланням: Суд знає Закон . Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, апеляційний суд вже вказує на те, що вони під час застосування статті 388 ЦК України - не застосовуються. Земельна ділянка територіально знаходиться та фактично належить до земель Ленінського району м. Харкова, не відноситься та ніколи не відносилася до земель лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва, яке розташоване у зовсім іншій зоні та іншого міста: а саме: міста Дергачі Харківської області.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні заяви про виправлення описки, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вказує на те, що кадастровий номер 631013720:12:060:0035 вказаний саме прокурором в позовній заяві, та не є опискою суду при винесенні тексту постанови. Він не отримував заяви про виправлення описки. Про розгляд справи він не повідомлявся.

У лютому 2021 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 подану на постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_1 не надано доказів того, що спірна земельна ділянка в установленому законом порядку вилучена із користування Данилівського дослідного держлісгоспу УкрНДІЛГа. Сам по собі лист, у якому Данилівський дослідний держлісгосп УкрНДІЛГа проти такого вилучення не заперечує, не свідчить що спірна земельна ділянка вилучена відповідним рішенням компетентного органу. Заволодіння приватними особами земельними ділянками всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непопушення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

У лютому 2021 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 подану на ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, згідно з яким посилання відповідача на те, що неправильне зазначення кадастрового номера земельної ділянки, не відповідає матеріалам справи - постанові Харківського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 року у справі № 922/291/13-г, пункту 7 додатку № 1 до рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 13/10, яким надано OK ЖБК Зеленоград спірну земельну ділянку, визнано незаконним та скасовано, визнано недійсним державний акт серії ЯЛ № 138553, самим державним актом на право власності на земельну ділянку, де зазначено кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:12:060:0035 тощо, які додані до позовної заяви. Пред`являючи позов, місцева прокуратура, просила витребувати з володіння ОСОБА_1 земельної ділянку площею 0,2 гa, що розташована на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310137200:12:060:0035.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

02 лютого 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

23 грудня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Бориспільське лісове господарство , до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю Березова роща , Товариства з обмеженою відповідальністю Сілквей комунікейшн , Товариства з обмеженою відповідальністю Зелена садиба , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга Світлана Геннадіївна, про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтва про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісового фонду (стаття 19 ЗК України, тут і далі - в редакції, яка була чинною на час вибуття земельної ділянки з державної власності).

Згідно зі статтею 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статі 56 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК України).

Відповідно до вимог статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісового фонду, на них поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Так, згідно з вимогами частини шостої статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЦПК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 42 ЛК України (в редакції, чинній час переведення лісових земель до інших категорій) Переведення лісових земель до інших категорій має провадитись за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Суди першої та апеляційної інстанції у цій справі встановили, що площа земельної ділянки, на яку було припинено право користування ДП Бориспільський лісгосп , становила 10,0 га, вилучення земельної ділянки з такою площею відносилось до виключних повноважень Кабінету Міністрів України, а не Щасливської сільської ради.

У матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що приватизація земельних ділянок за приватними особами проведена з порушенням частини дев`ятої статті 149 ЗК України та частини другої статті 42 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

ЦК України передбачено такі способи захисту порушених прав, як віндикація або реституція.

У цій справі для відновлення порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки прокурор, зокрема, заявив вимогу про їх витребування від кінцевих набувачів.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі, встановивши, що заступник прокурора Київської області пред`явив свій позов щодо визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради та витребування земельних ділянок після спливу позовної давності, про застосування якої просили відповідачі, дійшли висновку про те, що у задоволенні його позову слід відмовити.

Водночас суди вважали, що для відновлення права власності держави на незаконно вилучені землі лісового фонду ефективним способом захисту є віндикаційний позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 183/1615/16 (провадження № 61-14809св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 363/1266/18 (провадження № 61-6405св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 367/3529/15-ц (провадження № 61-3082св19), від 04 листопада 2020 року у справі № 372/1884/17 (провадження № 61-6079св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц (провадження № 61-18599св18), від 29 квітня 2020 року у справі № 372/3917/15 (провадження № 61?42954св18) та ін.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 368/1158/16-ц, у постанові від 30 травня 2018 року, погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння приватної особи в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на землі цієї категорії.

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17 дійшов протилежного висновку та зазначив, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі необхідно розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки

Аналогічний правовий висновок також наведено Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного господарського суду в постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17 та 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у постанові № 911/3449/17.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вимогу про витребування земельної ділянки лісового фонду на користь держави слід розглядати як віндикаційний позов, до якого можна застосувати позовну давність, а відтак слід відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у раніше прийнятих постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, а саме від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17, № 911/3311/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року прийнято для продовження розгляду цивільну справу№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Враховуючи зазначене, вбачається, що оскаржувані судові рішення у цій справі та оскаржувані рішення, які передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, постановлені у подібних правовідносинах.

За змістом пункту десятого частини першої статті 252 ЦПК України суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц.

Керуючись статтями 252, 409 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 642/2975/17-ц за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Українського ордена Знак пошани науково-дослідного Інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького Державного агентства лісових ресурсів України та Національної академії наук України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція , треті особи: обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Зеленоград , Харківська міська рада про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на земельну ділянку до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик