Постанова

від 05.11.2020 по справі 439/191/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 439/191/20 Головуючий у 1 інстанції: Петейчук Б.М.

Провадження № 22-ц/811/1869/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Сеньків Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 14 травня 2020 року,-

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області, Відділу освіти, культури, туризму, молоді і спорту Радивилівської районної держаної адміністрації Рівненської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Бугаївський заклад дошкільної освіти Дивосвіт загального розвитку Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до наказу відділу освіти Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області № 76-к від 31 серпня 2011 року прийнята на роботу в порядку переведення з посади вихователя Бугаївського НВК школа I-го ст. - садка на посаду завідувачої Бугаївського дошкільного закладу (ДНЗ) Дивосвіт з 01 вересня 2011 року з оплатою праці згідно штатного розпису. Відповідно до п. 5 наказу відділу освіти Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області № 61-к від 27 грудня 2019 року її звільнено із займаної посади шляхом переведення на посаду завідуючої Бугаївським ДНЗ Дивосвіт Бугаївської сільської ради. Стверджує, що Бугаївська сільська рада зобов`язана була прийняти її на роботу на посаду завідуючої Бугаївським ДНЗ Дивосвіт Бугаївської сільської ради шляхом укладення трудового договору, як з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення - з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи, однак фактично вона звільнена з роботи з ініціативи Бугаївської сільської ради відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, але їй не виплачена вихідна допомога при звільнені. Вважає, що при припиненні трудового договору відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України вихідна допомога виплачується у розмірі не меншому від середнього місячного заробітку. З наведених підстав просить: стягнути з Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області та Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_1 невиплачену їй при звільненні вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, що становить 10 130,64 грн. із врахуванням коригуючого коефіцієнту, шляхом звернення стягнення на кошти рахунків Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області, у тому числі, на кошти рахунків, з яких фінансується Бугаївський заклад дошкільної освіти Дивосвіт загального розвитку Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області; стягнути з Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області та Відділу освіти, культури, туризму, молоді і спорту Радивилівської районної держаної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, за період з 31.12.2019 року по день ухвалення судового рішення шляхом звернення на кошти рахунків Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області, в тому числі на кошти рахунків, з яких фінансується Бугаївський заклад дошкільної освіти Дивосвіт загального розвитку Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 14 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт стверджує, що Бугаївська сільська рада Радивилівського району Рівненської області не виконала взятих на себе зобов`язань щодо обов`язкового укладення з нею трудового договору на підставі ст. 24 КЗпП України в порядку переведення, то орган місцевого самоврядування зобов`язаний виплатити їй вихідну допомогу у розмірі не менше середньомісячного заробітку та середньомісячний заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.

Вважає, що суд мав застосувати, але не застосував п. 1 ст. 40 КЗпП України та ст. 44 КЗпП України.

Зазначає, що всі суми, а саме заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю, усі судові витрати, понесені нею у результаті розгляду даної справи стягнути з Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області на її користь.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки трудовий договір з позивачем припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що не передбачає виплату вихідної допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , за її згодою на підставі заяви ОСОБА_1 та рішення Бугаївської сільської ради від 12 травня 2011 року Про реорганізацію Бугаївського НВК школа I ст.-садок в Бугаївський дошкільний навчальний заклад , переведено з посади вихавателя Бугаївського НВК школа I ст.-садка на посаду завідувачки Бугаївського дошкільного навчального закладу з 01 вересня 2011 року з оплатою праці згідно штатного розпису, що підтверджується наказом Відділу освіти Радивилівської районної державної адміністрації № 76-к від 31 серпня 2011 року.

З листа Бугаївської сільської ради № 02-26/628 від 26.12.2019 року вбачається, що Бугаївська сільська рада звернулася до Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської районної державної адміністрації з проханням про звільнення ОСОБА_1 , завідуючої Бугаївським ДНЗ Дивосвіт за п. 5 ст. 36 КЗпП України в порядку переведення на посаду в Бугаївську сільську раду.

27 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської районної державної адміністрації, в якій просила звільнити її із займаної посади шляхом переведення на посаду завідувачки Бугаївського ДНЗ Дивосвіт Бугаївської сільської ради (а.с. 7).

Відповідно до п. 5 наказу Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської районної державної адміністрації № 61-к від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади завідуючої Бугаївським ДНЗ Дивосвіт шляхом переведення на посаду завідуючої Бугаївським ДНЗ Дивосвіт Бугаївської сільської ради.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 покликається на те, що Бугаївська сільська рада була зобов`язана прийняти її на роботу на посаду завідуючої ДНЗ Дивосвіт Бугаївської сільської ради шляхом укладення трудового договору з першого робочого дня наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи, оскільки вона була запрошена на роботу в порядку переведення, а відтак вважає, що вона звільнена з роботи з ініціативи Бугаївської сільської ради на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому має право на отримання невиплаченої вихідної допомоги при звільненні та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.

Однак матеріалами справи, зокрема, наказом Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської районної державної адміністрації № 61-к від 27 грудня 2019 року, підтверджується, що ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Підстава звільнення з роботи, а саме, п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України, позивачкою не оспорюється.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Підстави для виплати вихідної допомоги передбачені ст. 44 КЗпП України.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, Кодекс законів про працю України не передбачає виплату вихідної допомоги при звільненні працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що Бугаївська сільська рада Радивилівського району Львівської області не виконала взятих на себе зобов`язань щодо обов`язкового укладення з ОСОБА_1 трудового договору на підставі ст. 24 КЗпП України не підтверджують право ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги при звільненні, оскільки підставою для виплати вихідної допомоги при звільненні працівника є припинення трудового договору, а не його неукладення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 14 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 05.11.2020 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.