Постанова
від 04.11.2020 по справі 910/18504/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2020 р. Справа № 910/18504/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Мартюк А.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання Ярмоленко С.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2020 р. (повний текст складено 03.07.2020 р.)

у справі № 910/18504/19 (суддя - Гулевець О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"

до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "С.Е.Т"

про визнання недійсним договору,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" (далі - ТОВ "Аскона Груп"; Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) про визнання недійсним договору поруки № 4С13281И/П від 15.11.2016 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку, ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, та спонукав позивача до укладення з Банком кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 р. та договорів поруки, зокрема, і оспорюваного. За твердженнями позивача, у Банка відсутні документи (або забезпечення), які підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, за виконання яких надано позивачем поруку, що має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджують факт обману позивача відповідачем, адже якщо Товариство на момент укладення кредитного договору та договорів поруки знало би про відсутність даних забезпечень, воно б не вчинило оспорюваний правочин, який підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва міста Києва від 23.06.2020 р. у справі № 910/18504/19 відмовлено у задоволенні позову.

Мотивуючи рішення, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено обставин, з якими положення чинного законодавства передбачають можливість визнання недійсним договору в силу норм статтей 229, 230 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Аскона Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Наводячи підстави скасування оскаржуваного рішення, апелянт зазначав, що за договорами поруки виконав зобов`язання боржників і сплатив Банку грошові кошти, а отже, набув прав кредитора по відношенню до боржників за кредитними договорами, а також за укладеними на їх забезпечення договорами, тож непередання Банком Товариству документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, свідчить, що Банк не мав на меті їх передання (або вони відсутні взагалі), а використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача до укладення кредитного договору та договорів поруки з метою реалізації плану трансформації, чим і ввів в оману Товариство щодо істотних умов оспорюваного договору поруки. На думку скаржника, судом першої інстанції невірно застосовано норми статтей 230, 548, 553, 556, 626, 638, 639 ЦК України та ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Пашкіна С.А., Мартюк А.І., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 04.11.2020 р.

30.09.2020 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні, що відбулось 04.11.2020 р., позивач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Третя особа не взяла участі у розгляді справи судом апеляційної інстанції, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання. За висновками суду, неявка її представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 10.11.2016 р. між Товариством (позичальник) та Банком був укладений кредитний договір № 4А16112Г (далі - кредитний договір) з кредитним лімітом 4 400 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності Товариства з терміном повернення кредиту до 03.11.2026 р.

Відповідно до пункту А.6 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних.

Пунктом А.7 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Поряд із тим, в забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед Банком між позивачем та Банком укладено ряд договорів поруки, а саме: №№ 4А11301И/П, 4Б14286И/П, 4В14393И/П, 4Д13551И/П, 4Д11572И/П, 4П11299И/П, 4П14299И/П від 10.11.2016 р. та №№ 4Г15030И/П, 4Д13445И/П, 4З13266И/П, 4Б13422И/П, 4С13281И/П від 15.11.2016 р., згідно з якими Товариство (поручитель) поручилося перед Банком (кредитор) за виконання ТОВ "АС-МВК", ТОВ "Бетенкорт", ТОВ "Вінібур", ТОВ "Галтера ТОВ", ТОВ "Діксі", ТОВ "Діксон", ТОВ "Ділайн ЛТД", ПАТ "Завод засобів механізації аеропортів", ТОВ "Охорона-Дніпро", ТОВ "Промполітікс", ТОВ "Прудіс", ТОВ "С.Е.Т." (далі - боржники) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4А11569И від 28.12.2011 р., № 4А11301И від 04.05.2011 р.; № 4Б14286И від 29.08.2014 р., № 4Б16018Д від 28.04.2016 р.; № 4В14393И від 19.12.2014 р., № 4В14395И від 24.12.2014 р., № 4В16021Д від 28.04.2016 р.; № 4Г15030И від 04.02.2015 р.; № 4Д13551И від 12.09.2013 р., № 4Д14340И від 07.11.2014 р.; № 4Д11572И від 27.12.2011 р.; № 4Д13445И від 18.07.2013 р.; № 4З13266И від 19.04.2013 р., № 4З13267И від 22.04.2013 р.; № 4Б13422И від 04.07.2013 р.; № 4П11299И від 04.05.2011 р., № 4П11573И від 29.12.2011 р.; № 4П14299И від 04.09.2014 р., № 4П14300И від 09.09.2014 р.; № 4С13281И від 23.04.2013 р., № 4С13421И від 04.07.2013 р. (первісні кредитні договори).

Як стверджував позивач, суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало Товариство, було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед Банком.

З урахуванням зазначених вимог Товариство при укладенні договорів поруки (пункт 10) погодило з Банком, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржників за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів.

Відповідно до пункту 8 договорів поруки до Товариства переходять всі права кредитора за кредитними договорами, що були укладені між Банком та боржниками, а також і всі права за договорами застави, що забезпечують виконання вищевказаними товариствами своїх зобов`язань.

Позивач вказував, що на виконання вказаних договорів поруки, ним як поручителем, були перераховані на користь Банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 068 845 386,63 грн. на підтвердження чого до позовної заяви надано платіжні доручення.

При цьому Товариство стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4А16112Г від 10.11.2016 р. були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України. Однак, зобов`язання Банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях не були виконані, тож з огляду на тривале невиконанням Банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки, Товариство вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману, щодо істотних умов оспорюваного договору поруки.

За твердженням позивача, оспорюваний ним правочин був укладений внаслідок введення Товариства в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому правочин є недійсним в силу частини 1 статті 230 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 230 ЦК України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом частини 1 статті 229 ЦК України, до якої відсилає стаття 230 Цивільного кодексу України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Як слідує із умов укладеного між сторонами кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 р., він укладений для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, матеріали справи не містять.

Зі змісту рішення № 1 від 07.11.2016 р. засновника Товариства Дзюбинського Ю.В. випливає, що ним вирішено укласти з Банком кредитний договір на суму 4 400 000 000,00 грн., у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства. Техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів та заявка на отримання кредиту Товариства містять цільове призначення позики - на фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому у документах не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від Банку кредиту як необхідність Товариством виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них.

Оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку. При цьому, порука має фідуціарний характер і поручитель, поручаючись за третіх осіб, не повинен переслідувати мети, яка суперечить основам цивільного законодавства, а оскільки поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, яка була ним сплачена кредитору, поручительство не переслідує такої мети як отримання поручителем прибутку.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 р., вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.

Клопотання апелянта про витребування у відповідача копій кредитних договорів з додатковими угодами до них; договорів застави та поруки; доказів виконання кредитних договорів та іншої інформації, а також витребування від відповідача та Національного банку України копії рішення Правління Національного банку України № 323-рш/БТ від 05.10.2016 р. щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", правомірно відхилено судом першої інстанції та не підлягає задоволенню в суді апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування по даній справі, а також те, що кредитний договір та договори поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, а тому документи, витребувати які просив позивач, жодним чином не впливають на результат вирішення даного спору.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено обману та умислу відповідача при вчиненні сторонами оспорюваного договору поруки, висновок місцевого господарського суду, яким відмовлено позивачу у позові, є вірним, і доводи скаржника правомірності цього висновку не спростовують, тож судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.

Згідно частини 5 статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2020 р. у справі № 910/18504/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2020 р. у справі № 910/18504/19 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18504/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.11.2020 р.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді А.І. Мартюк

С.А. Пашкіна

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення04.11.2020
Оприлюднено10.11.2020
Номер документу92703165
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/18504/19

Постанова від 25.03.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Ухвала від 22.02.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Ухвала від 11.01.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Постанова від 04.11.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Кропивна Л.В.

Ухвала від 07.09.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Кропивна Л.В.

Ухвала від 10.08.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Кропивна Л.В.

Рішення від 23.06.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гулевець О.В.

Ухвала від 26.05.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гулевець О.В.

Ухвала від 26.05.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гулевець О.В.

Ухвала від 28.04.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Гулевець О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні