Постанова

від 25.03.2021 по справі 910/18504/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18504/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - Руденко А. О. (адвокат),

відповідача - Уколов О. Л. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 (судді: Кропивна Л. В. - головуючий, Мартюк А. І., Пашкіна С. А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 (суддя Гулевець О. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "С.Е.Т"

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" (далі - ТОВ "Аскона Груп", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТКБ "Приватбанк", Відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4С13281И/П від 15.11.2016.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТКБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману Позивача про існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, та спонукав Позивача до укладення з Відповідач кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 і договорів поруки, зокрема, і оспорюваного. За твердженням Позивача, у АТКБ "Приватбанк" відсутні документи, які підтверджують обов`язки попередніх боржників за кредитними договорами, що мало істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки з ТОВ "Аскона Груп". Зазначене, на думку Позивача, підтверджує факт обману з боку Відповідача, у зв`язку з чим оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020, повністю відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Указані судові рішення обґрунтовано тим, що Позивач не довів наявності обставин з якими чинне законодавство пов`язує можливість визнання договору недійсним на підставі норм статей 229, 230 Цивільного кодексу України. Зокрема, Позивачем не доведено обману та умислу Відповідача при вчиненні сторонами оспорюваного договору поруки. За висновком судів, отримання кредиту ТОВ "Аскона Груп" відбулось для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки - відбулось не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення Позивача.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Аскона Груп" просить скасувати вказані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. У якості підстави подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 129 Конституції України, викладених в постанові від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.

3.3. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання зазначеної скарги, заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах стосовно визначення договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину у тексті договору повідомила недостовірні відомості про наявність забезпечення договору.

3.4. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про витребування доказів, що унеможливило встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу АТКБ "Приватбанк" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.11.2016 між Позивачем (позичальник) та Відповідачем (банк) був укладений кредитний договір №4А16112Г з кредитним лімітом 4 400 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності ТОВ "Аскона Груп" зі строком повернення кредиту до 03.11.2026.

Відповідно до пункту А.6 договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних.

Пунктом А.7 договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань погашення/повернення кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

4.2. Водночас, з метою забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед АТКБ "Приватбанк" між Позивачем та Відповідачем також укладено ряд договорів поруки, а саме: №№ 4А11301И/П, 4Б14286И/П, 4В14393И/П, 4Д13551И/П, 4Д11572И/П, 4П11299И/П, 4П14299И/П від 10.11.2016 та №№ 4Г15030И/П, 4Д13445И/П, 4З13266И/П, 4Б13422И/П, 4С13281И/П від 15.11.2016, згідно з якими ТОВ "Аскона Груп" (поручитель) поручилося перед АТКБ "Приватбанк" (кредитор) за виконання ТОВ "АС-МВК", ТОВ "Бетенкорт", ТОВ "Вінібур", ТОВ "Галтера ТОВ", ТОВ "Діксі", ТОВ "Діксон", ТОВ "Ділайн ЛТД", ПАТ "Завод засобів механізації аеропортів", ТОВ "Охорона-Дніпро", ТОВ "Промполітікс", ТОВ "Прудіс", ТОВ "С.Е.Т." (далі - боржники) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: №4А11569И від 28.12.2011, № 4А11301И від 04.05.2011; № 4Б14286И від 29.08.2014, № 4Б16018Д від 28.04.2016; № 4В14393И від 19.12.2014, № 4В14395И від 24.12.2014, № 4В16021Д від 28.04.2016; № 4Г15030И від 04.02.2015; № 4Д13551И від 12.09.2013, № 4Д14340И від 07.11.2014; № 4Д11572И від 27.12.2011; № 4Д13445И від 18.07.2013; № 4З13266И від 19.04.2013, № 4З13267И від 22.04.2013; № 4Б13422И від 04.07.2013; № 4П11299И від 04.05.2011, №4П11573И від 29.12.2011; № 4П14299И від 04.09.2014, № 4П14300И від 09.09.2014; № 4С13281И від 23.04.2013, № 4С13421И від 04.07.2013 (первісні кредитні договори).

Відповідно до пункту 8 договорів поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитними договорами і договорами застави, укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Згідно з пунктом 10 договорів поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржників за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами.

4.3. Позивач вказував, що на виконання вищезазначених договорів поруки ним, як поручителем, були перераховані на користь Відповідача грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників на загальну суму 4 068 845 386,63 грн.

4.4. Звертаючись з позовом до суду, ТОВ "Аскона Груп" стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів за кредитним договором № 4А16112Г від 10.11.2016 були спрямовані на їх залучення для погашення зобов`язань боржників АТКБ "Приватбанк" в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Відповідача, ініційованого Національним банком України. Однак, АТКБ "Приватбанк" не виконав зобов`язання з передачі Позивачу документів, що посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників банку.

При цьому з огляду на тривале невиконанням Відповідачем умов пунктів 8, 10 договорів поруки, на думку Позивача, АТКБ "Приватбанк" не мало на меті передати ТОВ "Аскона Груп" документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для Позивача активів, а лише використовувало інформацію про такі активи для спонукання товариства укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного банку України), чим ввело ТОВ "Аскона Груп" в оману щодо істотних умов оспорюваного договору поруки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" у частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Як уже зазначалося, в якості підстави для касаційного оскарження рішення і постанови господарських судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник посилається на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 129 Конституції України, викладеного в постанові від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.

5.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.5. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.8. Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

5.9. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

5.10. Так, у справі № 219/1704/17 розглядались вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому вказані вимоги було обґрунтовано тим, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач у зазначеній справі отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, у порушення норм статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язання за вказаним договором, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка, з урахуванням відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафів, становить 24 192,71 грн.

5.11. Отже, правовідносини у справі № 219/1704/17 та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються як предметом, підставами позову, так і правовим регулюванням спірних правовідносин та обставинами, що встановлені судами.

5.12. При цьому колегія суддів враховує, що оскільки ТОВ "Аскона Груп" посилається на неврахування місцевим та апеляційним судами висновків суду касаційної інстанції про застосування норм статті 129 Конституції України, які стосуються, зокрема, загальних засад судочинства, тобто мають загальний характер та повинні бути дотримані господарськими судами у будь-якій справі під час вирішення спору по суті незалежно від предмета і підстав позову, вказані доводи скаржника є такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів, що відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.13. Таким чином, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18504/19 за касаційною скаргою ТОВ "Аскона Груп" у частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.14. Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах стосовно визначення договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину у тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору, Суд зазначає наступне.

5.15. Під час вивчення матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі № 910/17876/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - ТОВ "Бізнеспром Інвест") до АТКБ "ПриватБанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 №4П13716И/П.

Позовні вимоги у вказаній справі було обґрунтовано тим, що банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТКБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману позивача у зазначеній справі щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав ТОВ "Бізнеспром Інвест" до укладення з АТКБ "ПриватБанк" пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. У зв`язку із зазначеним оспорюваний договір, укладений під впливом обману, має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

При цьому у ході розгляду справи № 910/17876/19 судами встановлено, що надані ТОВ "Бізнеспром Інвест" докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які він ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками у вигляді отримання за такими договорами поруки прибутку; укладення договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення ТОВ "Бізнеспром Інвест", здійсненого ним згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України; дії ТОВ "Бізнеспром Інвест", яке уклало договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Ураховуючи недоведення ТОВ "Бізнеспром Інвест" обставин, які б свідчили про ведення його АТКБ "ПриватБанк" в оману, суди у справі № 910/17876/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 27.01.2021.

5.16. З викладеного вбачається, що правовідносини у цій справі та у справі №910/17876/19 є подібними.

5.17. Водночас, переглядаючи судові рішення у справі № 910/17876/19 у касаційному порядку, зокрема в частині правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд зазначив, що за змістом положень частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 Цивільного кодексу України).

Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, що насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

5.18. Крім того, колегією суддів з`ясовано, що постановою Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до АТКБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карт сервіс плюс", про визнання недійсним договору поруки від 08.11.2016 №4К12048И/П згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими, у свою чергу, відмовлено у задоволенні позову.

При цьому, за висновками суду касаційної інстанції у справі № 910/18185/19, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

5.19. Так, під час розгляду справи № 910/18185/19 судами було установлено, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленим протоколом від 07.11.2016 № 7/11/2016, вирішено укласти з АТКБ "ПриватБанк" кредитний договір. Ліміт цього кредитного договору становить 4 600 000 000,00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність товариством майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності) та щодо трансформації кредитного портфеля банку.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування зазначено фінансування поточної діяльності товариства.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного товариством договору поруки та щодо інших обставин, на які воно покликається, обґрунтовуючи позов у справі.

Отже, за висновками судів у справі № 910/18185/19, ТОВ "Софт-Альянс" помилково стверджував про мету укладення кредитного договору від 08.11.2016 № 4К12048И/П, вважаючи його наслідком укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання ним кредиту відбулося для фінансування поточної діяльності товариства, а укладення договору поруки - відбулося не внаслідок отримання кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.

З огляду на зазначене Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ "Софт-Альянс" не довело наявності обставин, які б свідчили про ведення його в оману АТКБ "ПриватБанк" згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України.

5.20. Таким чином, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у цій справі та у справі № 910/18185/19 є подібними.

5.21. З наведеного убачається, що Верховний Суд неодноразово здійснював перегляд справ, правовідносини у яких є подібними до правовідносин у цій справі, і колегією суддів Касаційного господарського суду вже досліджувалося питання щодо застосування норм статті 230 Цивільного кодексу України у аналогічних правовідносинах.

При цьому, вирішуючи спір у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій застосували норми статті 230 Цивільного кодексу України відповідно до вказаної правової позиції.

5.22. Так, місцевим та апеляційним господарськими судами у цій справі було встановлено, що кредитний договір № 4А16112Г від 10.11.2016 укладено для фінансування поточної господарської діяльності Позивача. Доказів укладення зазначеного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками Відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю АТКБ "Приватбанк", матеріали справи не містять.

Водночас зі змісту рішення засновника Позивача Дзюбинського Ю. В. від 07.11.2016 № 1 убачається, що ним вирішено укласти з Відповідачем кредитний договір на суму 4 400 000 000,00 грн у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства.

При цьому техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів та заявка на отримання кредиту ТОВ "Аскона Груп" містять цільове призначення позики - фінансування його поточної діяльності. У документах не наведено такої підстави для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від АТКБ "Приватбанк" кредиту, як необхідність виконання договорів поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них.

Крім того, оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, які Позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Позивачем не доведено обману та умислу з боку Відповідача при вчиненні сторонами оспорюваного договору поруки, оскільки, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, отримання кредиту Позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки - відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.

5.23. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

5.24. З вищевикладеного убачається, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав правовий висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до такого висновку, що, у свою чергу, є підставою для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аскона Груп" у відповідній частині.

5.25. Щодо доводів заявника про наявність передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги з огляду на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання скаржника про витребування доказів, колегія суддів зазначає наступне.

5.26. Як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.27. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 вказаного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.28. Водночас право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

5.29. Відповідно до частин першої та другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

5.30. Як вбачається з матеріалів справи, Позивач подавав до місцевого господарського суду клопотання про витребування у Відповідача доказів, зокрема кредитних договорів, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "С.Е.Т." від 23.04.2013 №4С13281И, від 04.07.2013 № 4С13421И; посвідчених копій документів на переказ коштів від АТКБ "Приватбанк" за кредитними договорами від 23.04.2013 №4С13281И, від 04.07.2013 № 4С13421И, у тому числі, але не обмежуючись копії меморіальних ордерів; копій договорів застави та поруки, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "С.Е.Т." в забезпечення зобов`язань за кредитними договорами від 23.04.2013 №4С13281И, від 04.07.2013 № 4С13421И; документів, що підтверджують розмір заборгованості за кредитними договорами від 23.04.2013 №4С13281И, від 04.07.2013 № 4С13421И станом на 16.03.2020, із зазначенням яка саме сума заборгованості наявна та яка сума заборгованості була погашена (з поверненням кредиту, відсотків, пені, неустойки та ін.); документів, що підтверджують розмір заборгованості за кредитними договорами від 23.04.2013 №4С13281И, від 04.07.2013 №4С13421И станом на 15.11.2016 (момент укладення договору поруки) із зазначенням яка саме сума заборгованості наявна та яка сума заборгованості була погашена (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та ін.); у разі наявності заборгованості за кредитними договорами від 23.04.2013 №4С13281И, від 04.07.2013 № 4С13421И - надати розрахунок заборгованості станом на 16.03.2020.

5.31. У підготовчому засіданні 26.05.2020 господарським судом першої інстанції було розглянуто вказане клопотання та відмовлено в його задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 26.05.2020.

5.32. Разом з тим, не погоджуючись із такою відмовою суду у задоволенні клопотання про витребування доказів, та посилаючись, при цьому, на порушення судами норм процесуального права, скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином докази, що він просив витребувати, можуть підтвердити ведення його в оману відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України.

5.33. Таким чином, оскільки в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, а укладений між сторонами кредитний договір не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення, то суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні поданого клопотання, оскільки відомості із витребуваних документів жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

5.34. З огляду на викладене незгода Позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування.

5.35. Ураховуючи те, що інших підстав для касаційного оскарження у касаційній скарзі ТОВ "Аскона Груп" наведено не було, а решта доводів зазначеної скарги є такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, не підтверджують порушення місцевим і апеляційним судами норм матеріального чи процесуального права та фактично спрямовані на необхідність переоцінки доказів, які містяться у справі, Суд дійшов висновку, що вказана скарга задоволенню не підлягає.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; або якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

6.3. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

6.4. За змістом пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.5. Одночасно згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.6. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.7. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.8. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аскона Груп" в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп", відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2 . В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/18504/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак