Постанова

від 03.11.2020 по справі 910/18518/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2020 р. Справа№ 910/18518/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.06.2020 (повний текст рішення складено 30.06.2020)

у справі № 910/18518/19 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс

до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Сайвена

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс (далі - ТОВ Пром Гарант Плюс , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк ) про визнання недійсним Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016. В обґрунтування своїх вимог зазначило , що відповідач, діючи навмисно та недобросовісно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо факту існування у банка договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ Сайвена у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав ТОВ Пром Гарант Плюс до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки. На переконання позивача, відсутність вищевказаних документів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману ТОВ Пром Гарант Плюс . Відтак позивач вважає, що Договір поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 був укладений ним під впливом обману, отже наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що спірний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, про що, зокрема, зазначено у тексті кредитного договору, протоколі загальних зборів позивача та техніко-економічному обґрунтуванні, а укладення договору поруки відбулось не внаслідок отримання позивачем кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України. При цьому, відповідач наполягав на не доведенні позивачем наявності обставин, що є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ Пром Гарант Плюс , які були підставою для укладення оспорюваного договору поруки.

06.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, зокрема, належним чином засвідченої копії Рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ.

В підготовчому засіданні 19.02.2020, розглянувши подані відповідачем та позивачем клопотання про витребування доказів, суд відмовив у їх задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 19.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Сайвена .

02.04.2020, 06.04.2020 та 28.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли клопотання позивача (аналогічні за своїм змістом) про витребування у відповідача наступних документів: оригіналу Кредитного договору від 15.05.2012 №4С12143И з додатками, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Сайвена ; належним чином посвідчені копії документів на переказ коштів за цим договором, в тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; інформації по згаданому кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); інформації про наявність або відсутність заборгованості за ним станом на 25.10.2016 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); у разі наявності заборгованості - надати детальний розрахунок заборгованості станом на 13.02.2020; інформації про бухгалтерський облік за вищевказаним кредитним договором станом на 25.10.2016; інформації, чи подавав банк позови про визнання цього договору недійсним повністю або в частині, неукладеним, тощо, коли саме, результати розгляду спору.

28.05.2020 позивачем подано клопотання про витребування доказів у відповідача - належним чином засвідчену копію Рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ.

У підготовчому засіданні 28.05.2020 суд розглянув подані позивачем клопотання про витребування доказів та відмовив в їх задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 28.05.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 в позові ТОВ Пром Гарант Плюс до АТ КБ Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Пром Гарант Плюс оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, матеріали справи не містять всіх доказів на підтвердження викладених позивачем обставин, адже суд першої інстанції проігнорував доводи позивача про необхідність витребування у відповідача документів, які є банківською таємницею та мають суттєве значення для правильного вирішення спору. На думку апелянта, кредитний договір та договори поруки було укладено саме в рамках реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк відповідно до рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке судом першої інстанції, всупереч вимогам позивача, не досліджувалось. При цьому, апелянт вказував, що відповідач, діючи навмисно та недобросовісно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо факту існування у банка договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ Сайвена у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав ТОВ Пром Гарант Плюс до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки. На переконання позивача, вищевказані документи мають істотне значення для розгляду справи. оскільки підтверджують факт обману ТОВ Пром Гарант Плюс . Відтак позивач вважав, що Договір поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 ним укладений під впливом обману, отже наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України. При цьому, апелянт наполягав, що не факт неотримання прибутку, як зазначив суд, а омана відповідача щодо істотних умов договору, яка полягала у ненаданні документів та інформації на підтвердження наявності забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді активів, стало підставою його звернення з даним позовом до суду.

Крім цього, вказуючи на ігнорування судом першої інстанції відсутності витребуваних доказів, апелянт просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 28.05.2020, винесену без виходу до нарадчої кімнати, про відмову у задоволенні клопотань позивача про поновлення процесуальних строків та витребування доказів, одночасно просив витребувати у АТ КБ Приватбанк : оригінал кредитного договору № 4С1214ЗИ від 15.05.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Адамант Ойл та Публічним Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (для огляду) та посвідчену копію для залучення до справи; копії документів на переказ коштів за цим договором, в тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; довідку (інформацію) по цьому кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); довідку (інформацію) про наявність або відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 25.10.2016 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); у разі наявності заборгованості за вказаним договором - надати розрахунок заборгованості станом на 20.07.2020; інформацію про бухгалтерський облік за вищевказаним кредитним договором станом на 25.10.2016 та на 20.07.2020; інформацію, чи наявна за згаданим кредитним договором заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною у договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США; у разі наявності за вказаним кредитним договором заборгованості зі сплати винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США - надати розрахунок заборгованості станом на 20.07.2020; належним чином посвідчену копію рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ.

Мотивуючи в тексті апеляційної скарги своє клопотання про витребування доказів, апелянт навів доводи щодо необхідності витребування копії рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, які полягають в тому, що це рішення може підтвердити обставини, за яких було укладено оскаржуваний договір, обставини щодо зобов`язання Національним Банком України відповідача здійснити процедуру трансформації; вказане рішення містить інформацію, що фактично НБУ зобов`язав ПАТ КБ Приватбанк здійснити процедуру трансформації; обставини щодо зобов`язання НБУ ПАТ КБ Приватбанк здійснити заходи та погасити кредити 193 позичальників новими позивальниками; обставини, що нові позичальники повинні були відповідати вимогам та критеріям НБУ; обставини, що нові позичальники були погоджені НБУ, в тому числі за ознаками непов`язаності з ПАТ КБ Приватбанк , прийнятної кредитної історії, фінансового стану тощо.

Інформація щодо заборгованості по кредитним договорам, яку апелянт просив витребувати суд в рамках іншої справи № 910/18512/19, на думку заявника, має підтвердити обсяг виконання зобов`язань за кредитними договорами первісних боржників.

Розглянувши клопотання апелянта (позивача) про витребування копії рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, апеляційний суд відмовив в його задоволенні, адже за текстом оскаржуваного договору не вбачається, що його укладено в межах процедури трансформації, жодних посилань на згадане рішення у ньому не йдеться, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для витребування цього рішення, оскільки такий доказ не є необхідним в контексті заявлених позовних вимог.

З приводу доказів, зокрема, на підтвердження розміру заборгованості та обсягу виконаних за кредитними договорами зобов`язань первісних боржників за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю Адамант Ойл кредитним договором № 4С1214ЗИ від 15.05.2015, апеляційний суд також не знайшов підстав для їх витребування, оскільки як кредитний договір, так й договір поруки щодо цього товариства не є предметом спору у даній справі, а інформація щодо його заборгованості за кредитним договором не є предметом доказування. Крім цього, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вищезгадані документи можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення його при укладанні кредитного договору в оману відповідно до ст. 230 ЦК України.

З огляду на наведене, апеляційний суд також відхилив заперечення апелянта щодо необґрунтованої відмови місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування доказів. При цьому, посилання апелянта на безпідставність прийняття вказаної ухвали без виходу до нарадчої кімнати спростовуються приписами ч. 4 ст. 233 ГПК України, відповідно до яких ухвали, які не оформлюються окремим документом, суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

В судове засідання апеляційної інстанції 03.11.2020 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення справи до розгляду.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 03.11.2020 представник третьої особи, явка якої в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслала, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 25.10.2016 між ТОВ Пром Гарант Плюс (позивач, позичальник за договором) та АТ КБ Приватбанк (відповідач, банк за договором) укладено Кредитний договір №4П16095Г (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 550 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди) термін повернення кредиту - 15.10.2017.

Позичальник зобов`язався використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1 Кредитного договору), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2 Кредитного договору), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3 Кредитного договору).

Цей договір згідно п. 6.1 в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за Кредитним договором.

За умовами п. 7.9 Кредитного договору його укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами.

За кредитним договором на підставі ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України Про електронні довірчі послуги до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

За змістом ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа згідно ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, в тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги (ч. 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Як встановлено матеріалами справи, 25.10.2016 позивачем було отримано грошові кошти за Кредитним договором №4П16095Г від 25.10.2016 в сумі 4 524 205 486,50 грн., що підтверджується долученою позивачем до матеріалів справи копією банківської виписки за 25.10.2016.

25.10.2016 між ТОВ Пром Гарант Плюс (позивач, поручитель за договором) та АТ КБ Приватбанк (відповідач, кредитор за договором) укладено Договір поруки №4С12143И/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Сайвена своїх зобов`язань за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И.

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені Кредитним договором.

За умовами п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Згідно п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

Положеннями п. 7 Договору поруки сторони погодили, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, які належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Відповідно до п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор згідно п. 10 Договору поруки зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов Договору поруки, позивачем, як поручителем, здійснено на користь банку платіж, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №894 від 25.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 15.05.2012 №4С12143И відповідно до Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 477 694 163,54 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що укладенню вказаних договорів (Кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016 та Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016), а також інших договорів поруки, перелік яких наведено в позовній заяві, передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув останньому пропозицію щодо можливої участі ТОВ Пром Гарант Плюс в процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк .

При цьому, позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як стверджував позивач, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на ТОВ Пром Гарант Плюс кредитного боргу старих боржників . При цьому, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, в тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором №4П16095Г від 25.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк , ініційованого НБУ. Тобто, укладення Кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за Кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ Сайвена за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И (на підставі Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, переданих в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором №4П16095Г від 25.10.2016, на думку позивача, дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості старих позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості ТОВ Сайвена за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И (на підставі Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016).

Проте рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р АТ КБ Приватбанк визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

Позивачем були виконанні зобов`язання ТОВ Сайвена за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И на підставі Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, однак в супереч п. 10 Договору поруки, зобов`язання банку з передачі позивачеві документів, що посвідчували права заставодержателя (АТ КБ Приватбанк ) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за Кредитними договорами, виконані не були.

За таких обставин, як зазначав позивач, протягом 2017-2018 років він намагався в судовому порядку отримати вищезгадані документи від АТ КБ Приватбанку , які, як встановлено у рішеннях судів, АТ КБ Приватбанк й не було зобов`язано передавати такі документи ТОВ Пром Гарант Плюс .

Таким чином, ні на виконання Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, ні в судовому порядку АТ КБ Приватбанк не передало позивачу документи, які б давали змогу позивачеві звернути стягнення на активи, які забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами, зокрема, документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ Сайвена за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И.

На переконання позивача, така поведінка банку свідчить про відсутність його намірів виконувати свої зобов`язання за Договором поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 як в момент його укладення, так і протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення відповідачем позивача в оману.

Крім цього, за твердженнями позивача, тривале невиконання АТ КБ Приватбанк зобов`язань за Договором поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів на підтвердження наявності забезпечення виконання зобов`язань старих позичальників, зокрема, ТОВ Сайвена у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний договір №4П16095Г від 25.10.2016 та договори поруки, в тому числі Договір поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, з метою реалізації плану трансформації , чим ввів ТОВ Пром Гарант Плюс в оману щодо істотних умов договору.

Крім цього, як зазначає позивач, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, за твердженнями позивача, свідчать, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ввів в оману ТОВ Пром Гарант Плюс щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами в розмірах, які суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016, так і Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 (та інших договорів поруки), та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення Кредитного договору та Договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв цих правочинів (Кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016 та Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016).

З огляду на наведене та приписи ст. 230 ЦК України, позивач просив визнати недійсним Договір поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, укладений між ТОВ Пром Гарант Плюс та АТ КБ Приватбанк .

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Зміст договору на підставі 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

За договором поруки (ст. 553 ЦК України) поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор на підставі ч. 1 ст. 556 ЦК України повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено й орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання правочину недійсним. Аналогічне положення міститься в ч. 2 ст. 20 ГК України.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Водночас, виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до вимог процесуального законодавства обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За приписами ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вище згадувалось, позивач вказував, що банк як недобросовісна сторона Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями ТОВ Сайвена (за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком як кредитного договору, так і оскаржуваного договору поруки.

На переконання позивача, наведені ним в позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 (оспорюваного договору) та підтверджує факт обману банком позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем Кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016 та Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016

Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Проте місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 на підставі ст. 230 ЦК України.

Зокрема, позивачем не доведено, що АТ КБ Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И - ТОВ Сайвена ).

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з Протоколу №20/10-2016 загальних зборів учасників ТОВ Пром Гарант Плюс від 20.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем Кредитного договору на суму 4 550 000 000,00 грн. в зв`язку з недостатньою кількістю коштів та для забезпечення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс .

Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення Кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами, в зазначеному вище протоколі немає, так само, як і відсутні будь-які згадки і дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс є фінансування поточної діяльності.

Згідно Заявки на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказаний документ не містить, як і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім цього, жодні положення Кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

При цьому, слід зазначити, що ТОВ Пром Гарант Плюс зверталось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ КБ Приватбанк про розірвання Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 (справа №910/21381/17), мотивуючи свої позовні вимоги тим, що в зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань перед кредитором за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И, позивач як поручитель за Договором погасив заборгованість боржника перед кредитором з кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Проте банк всупереч умовам Договору не виконав зобов`язань щодо передачі товариству належним чином засвідчених копій документів на підтвердження обов`язків боржника за Кредитним договором, що в свою чергу свідчить про істотне порушення відповідачем умов Договору поруки та підтверджує завдання товариству суттєвої шкоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/21381/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2018, в задоволенні позову ТОВ Пром Гарант Плюс відмовлено.

Судові рішення у справі №910/21381/19 мотивовані тим, що положення ст. 651 ЦК України пов`язують можливість розірвання договору в зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні цього договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Однак позивач не довів, що невиконання відповідачем зобов`язань з передання копій документів, які підтверджують обов`язок боржника за Кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував під час укладення Договору поруки; не надав доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою про надання документів, які підтверджують обов`язки боржника за Кредитними договорами та, відповідно, доказів на підтвердження відмови відповідача передати позивачу такі документи, а також на підтвердження завдання позивачу шкоди внаслідок такого непередання зазначених документів. Також суди вказали на відсутність в матеріалах справи доказів щодо виконання товариством обов`язку боржника за Кредитним договором в повному обсязі.

Крім цього, судом встановлено, що ТОВ Пром Гарант Плюс зверталось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ КБ Приватбанку про зобов`язання вчинити дії - передати оригінали Кредитного договору №4С12143И від 15.05.2012, укладеного з ТОВ Сайвена та первинних документів, що підтверджують надання останньому кредитних коштів, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що на підставі п.10 укладеного Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 та ст. 556 ЦК України банк, як кредитор, повинен передати позивачу, як поручителю, документи, які підтверджують обов`язок боржника. Оскільки відповідач ухилявся від вчинення вказаних дій, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у справі №910/16277/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2018, в задоволенні позову ТОВ Пром Гарант Плюс відмовлено.

Рішення судів у справі №910/16277/17 обґрунтовано тим, що умовами Договору поруки й чинним законодавством України не передбачено обов`язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов`язок боржника; позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідачем допущено порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в контексті спірних правовідносин сторін, адже позивачем взагалі не подано будь-яких вимог/звернень/претензій, адресованих відповідачу стосовно прав кредитора у зобов`язанні за умовами Договору поруки та ст.ст. 512, 514, 553, 556 ЦК України, як не надано й доказів наявності відповідних заперечень відповідача.

Таким чином, беручи до уваги наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у справах №910/21381/17 та №910/16277/17, твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Сайвена за Кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

З огляду на наведене та те, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як позивачем вказаних обставин (складових) не доведено, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ Пром Гарант Плюс до АТ КБ Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016.

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність згідно п. 6 ст. 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Відтак, дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у справі № 910/18518/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/18518/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.11.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко