Постанова

від 18.02.2021 по справі 910/18518/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18518/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй- головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020р.

у складі колегії суддів: С. Я. Дикунська - головуючий, Є. Ю. Шаптала, О. В. Тищенко

та на рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2020р.

суддя: О. В. Чинчин

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Сайвена"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: О.Л. Уколов,

від третьої особи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Пром Гарант Плюс" звернулося до господарського суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016.

Позов обґрунтовано тим, що банк як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржника - ТОВ Сайвена у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки. Тому позивач вважає, що наявні підстави для визнання вказаного договору поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2020р. у справі №910/18518/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020р., в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України. Зокрема, позивачем не доведено, що банком повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину; не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки, які насправді наступити не можуть.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ "Пром Гарант Плюс", не погоджуючись з судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга подається на підставі п. 1, п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі зазначається про те, що судами необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому скаржник просить скасувати судові рішення про відмову в задоволенні клопотань на підставі п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Скаржник стверджує, що судами порушено ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 514, ст. 517, ч. 1 та ч. 2 ст. 556, ст. 651 ЦК України, ч. 1 та ч. 2 ст. 74 ГПК України, ст. 55 Конституції України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Також вказує, що суди застосували ст. 86, п. 2 ч. 3 та п. 5 ч. 4 ст. 236 ГПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі №910/18007/19.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання договору недійсним з посиланням на ст. 230 Цивільного кодексу України, а судами попередніх інстанцій було ухвалено законні рішення.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

25 жовтня 2016 року між ТОВ Пром Гарант Плюс як позичальником та АТ КБ Приватбанк укладено кредитний договір №4П16095Г, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 550 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Позичальник зобов`язався використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1 кредитного договору), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2 кредитного договору), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3 кредитного договору).

25 жовтня 2016 року позивачем було отримано грошові кошти за кредитним договором №4П16095Г від 25.10.2016 в сумі 4 524 205 486,50 грн., що підтверджується долученою позивачем до матеріалів справи копією банківської виписки за 25.10.2016.

25 жовтня 2016 року між ТОВ Пром Гарант Плюс як поручителем та АТ КБ Приватбанк як кредитором укладено договір поруки №4С12143И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Сайвена своїх зобов`язань за кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені Кредитним договором.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Кредитор згідно з п. 10 договору поруки зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Суди встановили, що на виконання умов договору поруки позивачем як поручителем здійснено на користь банку платіж, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №894 від 25.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 15.05.2012 №4С12143И відповідно до договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 477 694 163,54 грн.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

За положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4П16095Г від 25.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю АТ КБ Приватбанк , ініційованої НБУ. Тобто, укладення кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ Сайвена за кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И (на підставі договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, переданих в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Позивач вказує, що ним були виконанні зобов`язання ТОВ Сайвена за кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И на підставі договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, однак всупереч п. 10 договору поруки, зобов`язання банку з передачі позивачеві документів, що посвідчували права заставодержателя (АТ КБ Приватбанк ) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до протоколу №20/10-2016 загальних зборів учасників ТОВ Пром Гарант Плюс від 20.10.2016, питанням порядку денного загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4 550 000 000,00 грн. у зв`язку з недостатньою кількістю коштів та для забезпечення діяльності ТОВ Пром Гарант Плюс .

Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами, в зазначеному протоколі немає, так само, як і відсутні будь-які згадки і дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016, метою кредитування ТОВ Пром Гарант Плюс є фінансування поточної діяльності.

Згідно заявки на отримання кредиту від 21.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказаний документ не містить, як і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Судами встановлено, що жодні положення кредитного договору №4П16095Г від 25.10.2016 не містять згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 на підставі ст. 230 ЦК України.

Зокрема, позивачем не доведено, що АТ КБ Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину.

Отже, встановивши, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України, суди правомірно відмовили у задоволенні позову.

Верховний Суд констатує, що саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.

Суд зазначає, що за встановлених обставин цієї справи відсутні підстави для визнання недійсним договору на підставі ст. 230 ЦК України.

Доводи скаржника щодо порушення судами ч. 1 ст. 512, ст. 514, ст. 517, ч. 1 та ч. 2 ст. 556 ЦК України відхиляються Верховним Судом, оскільки вказані положення не підлягають застосуванню при розгляді даної справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.

В касаційну скаргу включено заперечення на ухвали про відмову в задоволенні клопотань позивача. На думку скаржника, судами необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому скаржник просить скасувати протокольну ухвалу місцевого господарського суду від 28.05.2020 та ухвалу апеляційного господарського суду від 03.11.2020 про відмову в задоволенні клопотань позивача про витребування доказів та залучення третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, позивач неодноразово звертався до суду з клопотаннями про витребування доказів у відповідача, зокрема, належним чином засвідченої копії Рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ; оригіналу кредитного договору від 15.05.2012 №4С12143И з додатками, укладеного з ТОВ Сайвена ; належним чином посвідченої копії документів на переказ коштів за цим договором, в тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; інформації по згаданому кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); інформації про наявність або відсутність заборгованості за ним станом на 25.10.2016 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); у разі наявності заборгованості - надати детальний розрахунок заборгованості станом на 13.02.2020; інформації про бухгалтерський облік за вищевказаним кредитним договором станом на 25.10.2016; інформації, чи подавав банк позови про визнання цього договору недійсним повністю або в частині, неукладеним, тощо, коли саме, результати розгляду спору.

Місцевим господарським судом було розглянуто вказані клопотання та відмовлено у їх задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 19.02.2020 та у протоколі судового засідання від 28.05.2020.

Звертаючись з апеляційною скаргою у даній справі, позивач також просив суд апеляційної інстанції витребувати у АТ КБ Приватбанк відповідні документи.

Апеляційний господарський суд в постанові від 03.11.2020 в задоволенні клопотання позивача про витребування документів відмовив, оскільки такі докази не є необхідними в контексті заявлених позовних вимог. Також суд вказав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вказані документи можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення його при укладанні кредитного договору в оману відповідно до ст. 230 ЦК України.

Протилежного скаржником не доведено і в суді касаційної інстанції, а тому посилання скаржника на порушення судами ч. 1 та ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними.

Також Верховний Суд звертає увагу, що ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ТОВ Сайвена . 02.04.2020 та 06.04.2020 позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ Сайвена , тобто особу, яка вже була залучена судом до участі у справі.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про застосування судами ст. 86, п. 2 ч. 3 та п. 5 ч. 4 ст. 236 ГПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі №910/18007/19, оскільки, як вбачається з наведеної постанови, судами залишено без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу та залучення третьої особи, що свідчить про порушення судом положень ст. 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Тоді як у справі, що переглядається, клопотання про витребування доказів були розглянуті судами та в їх задоволенні відмовлено.

Дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2020р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020р. у справі №910/18518/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець