Постанова

від 09.11.2020 по справі 906/1170/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Справа № 906/1170/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Житомирського національного агроекологічного університету на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 липня 2020 року по справі №906/1170/19 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Житомирського національного агроекологічного університету

до Фізичної особи - підприємця Петраківської Олени Володимирівни

про стягнення 89410 грн 35 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Житомирський національний агроекологічний університет (надалі-Позивач) звернувся в Господарський суд Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Петраківської Олени Володимирівни (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача 62 826 грн 73 коп. за тепло, 23402 грн 92 коп. за електроенергію, 2477 грн 22 коп. за вивіз сміття, 703 грн 48 коп. за водовідвдення.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідачем не відшкодовано витрати на комунальні послуги, вивезення сміття згідно з укладеним між сторонами договором про відшкодування витрат до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30 вересня 2016 року № 1816 за період з січня 2018 по 27 червня 2019 року.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28 липня 2020 року по справі №906/1170/19 було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що представник Позивача не заперечував проти того факту, що кошти, які надходили за відшкодування вартості комунальних послуг по договору №1816 від 30 вересня 2016 року, Позивачем зараховувались як сплату заборгованості за договорами № 1448 від 21 жовтня 2013 року та договором № 1615 від 23 грудня 2014 року.

Суд зауважив, що договором №1816 від 30 вересня 2016 року та договором про відшкодування витрат до нього сторонами не передбачалося та не погоджувалося таке зарахування орендодавцем сплачених орендарем сум в якості погашення заборгованості за попередні періоди та за інші договори оренди, укладені між сторонами. Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції в оскаржуваному рішення зазначив, що Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами обставини наявності у Відповідача заборгованості у сумі 89410 грн 35 коп. за такі послуги: 62826 грн 73 коп. витрати за тепло; 23402 грн 92 коп. витрати за електроенергію; 2477 грн 22 коп. витрати за вивіз сміття; 703 грн. 48 коп. витрати за водопостачання за період з січня 2018 року по 27 червня 2019 року за договором відшкодування витрат по договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного відповідно до пункту 5.11 договору оренди нерухомого майна від 30 вересня 2016 року за №1816. А тому в задоволенні позову суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 90-93), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення Господарського суду Житомирської області скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що сторони договору оренди державного майна не можуть установити такий розмір орендної плати, який би покривав видатки орендодавця на оплату експлуатаційних витрат, а тому для відшкодування витрат укладається договір з балансоутримувачем. Відповідно до пункту 5.11 договору оренди державного майна від 30 вересня 2016 року за №1819 було укладено з Відповідачем договір відшкодування витрат на комунальні послуги, вивезення сміття та земельний податок. Даний договір було укладено як додаток до основного договору оренди майна. Також, Позивач вказав, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, а саме неправильно зазначено про застосування до даних правовідносин статтей 901, 902 Цивільного кодексу України, адже в даному випадку між Позивачем та Відповідачем не було укладено договір про надання послуг, а було лише укладено договір про відшкодування витрат, який не можна ототожнювати із договором про надання послуг. Подані ж до суду першої інстанції Відповідачем платіжні доручення, на переконання Позивача, не відповідали сумі боргу, які виставлялися Позивачем.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2020 року (том 2, а.с. 116), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача. Запропоновано Відповідачу у в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказавши при цьому, що Позивачем надано розрахунок по оплаті відшкодування комунальних послуг за 2018 рік та 2019 рік, де загальна вартість заборгованості становить 50978 грн 31 коп., коли сума стягнення заявлена в позовній заяві склала 89410 грн 35 коп.. Також, Відповідач зазначив, що Позивач не заперечував ту обставину, що кошти які надходили за відшкодування вартості комунальних послуг по договору №1816 від 30 вересня 2016 року Позивачем зараховувалися як сплата заборгованості за договором № 1448 та 1615.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 906/1171/19 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2102 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 210200 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 16 вересня 2020 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №906/1170/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 16 листопада 2020 року.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому, суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2016 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Житомирській області (надалі-Орендодавець) та Відповідачем було укладено договір оренди № 1816 нерухомого майна, що належить до державної власності (том 1, а. с. 27 - 29; надалі - Договір оренди).

Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди, Орендодавець передає, а Відповідач приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення їдальні площею 453,53 кв.м. в будівлі гуртожитку № 1 (літ А) (далі - майно), що перебуває на балансі Житомирського національного агроекологічного університету (далі - балансоутримувач), належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Фещенко-Чопівського, 33, реєстровий номер: 00493681.1.БЕШСНП6136, вартість якого, визначена за результатами незалежної оцінки та згідно зі звітом про оцінку майна станом на 31 травня 2016 року та становить 1 269 884 грн.

Відповідно до пункту 1.2 Договору оренди, майно передається в оренду з метою розміщення їдальні без реалізації товарів підакцизної групи.

Пунктом 5.11 Договору оренди встановлено обов`язок Відповідача здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна; протягом 15 робочих днів після підписання Договору оренди укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг, сплаті земельного податку.

До Договору оренди додано розрахунок плати за базовий місяць оренди державного нерухомого майна, який здійсненний згідно з Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженою постановою КМУ від 4 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами і доповненнями) (том 1, а. с. 30).

Майно передбачене пунктом 1.1 Договору оренди передано Відповідачу, про що свідчить акт приймання - передавання орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності від 30 вересня 2016 року (том 1, а. с. 30 на звороті).

На виконання пункту 5.11 Договору оренди, між Позивачем та Відповідачем було укладено договір з відшкодування витрат до Договору оренди за №1816 (надалі - Договір; том 1, а. с. 31).

За пунктом 1 Договору, Відповідач щомісяця відшкодовує витрати на комунальні послуги, вивезення ТПВ (сміття) земельний податок балансоутримувача згідно виставлених рахунків.

У відповідності до пункту 2 Договору, кошти перераховуються за такими реквізитами: рах. 35227277000272, МФО 820172, код 00493681 в ДКСУ у м. Києві.

З метою досудового врегулювання спору Відповідачу була направлена претензія від 3 квітня 2019 року за вих. № 644 (том 1, а. с. 25), про сплату заборгованості станом на 1 квітня 2019 року в сумі 80000 грн, яка залишилася без відповіді та реагування з боку Відповідача.

27 червня 2019 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Житомирській області (орендодавець) та Відповідачем було укладено договір про розірвання Договору оренди № 1816 (том 1, а. с. 34).

Відповідно до пункту 1 Договору від 27 червня 2019 року, сторони погоджуються на розірвання Договору оренди - нежитлових приміщень їдальні площею - 453,53 кв.м. в будівлі гуртожитку № 1 (літ. А), що перебувають на балансі Позивача, належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Фещенко - Чопівського, 33.

Пунктами 2 та 3 Договору від 27 червня 2019 року передбачено, що Договір оренди вважати припиненим за згодою сторін з моменту підписання цього договору; майно повертається Відповідачем Орендодавцю та Позивачу та вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання; обов`язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на Відповідача.

На виконання вказаного Договору від 27 червня 2019 року, сторонами складено відповідний акт приймання-передавання орендованого майна, що належить до державної власності від 27 червня 2019 року (том 1, а. с. 34 на звороті).

Позивачем зважаючи на те, що ним добросовісно виконувалися вимоги Договору та вчасно надавалися послуги щодо вивезення твердих побутових відходів, надання комунальних послуг з водопостачання, електропостачання, теплопостачання у період опалювального періоду та плата з землю (щомісячно Позивачем направлялися Відповідачу рахунки на оплату наданих послуг з розрахунком та зазначенням сум по кожному виду послуги) однак, Відповідачем з січня 2018 року по 27 червня 2019 року не були виконані договірні зобов`язання, оплата за послуги не проводилася, що призвело до виникнення боргу за надані послуги, та було, на думку Позивача, порушено права Позивача, звернувся з даним позовом до суду про стягнення: 62826 грн 73 коп. витрат за тепло; 23 402 грн 92 коп. витрат за електроенергію; 2 477 грн 22 коп. витрат за вивіз сміття; 703 грн 48 коп. витрат за водопостачання.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 2 статті 175 Господарського кодексу України: майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу дії статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із заперечень апеляційної скарги та вимог позовної заяви Позивача вбачається, що Позивач заявляє свої позовні вимоги саме на підставі дії Договору, котрий укладений до Договору оренди за №1816 (який укладений на виконання пункту 5.11 Договору оренди).

При цьому, зважаючи на заперечення Позивача наведені в апеляційній скарзі, з-приводу того, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що Відповідач не здійснював оплату по виставленим рахункам, а на власний розсуд визначав суми для сплати, колегія суддів дослідивши саме умови Договору зауважує на наступне в розрізі належних та допустимих доказів, долучених Позивачем в підтвердження існування боргу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивачем в обгрунтування підставності своїх позовних вимог (щодо наявності боргу у Відповідача саме за період з січня 2018 по 27 червня 2019 року на підставі Договору до Договору оренди за № 1816) долучено до матеріалів справи наступні докази: рахунки на відшкодування комунальних послуг на воду, електроенергію, тепло, вивіз сміття, відшкодування земельного податку (том 1, а. с.11-24): рахунок від 10 січня 2018 року на загальну суму 14687 грн 72 коп.; рахунок від 18 лютого 2018 року на загальну суму 11943 грн 08 коп.; рахунок від 23 березня 2018 року на загальну суму 11505 грн 32 коп.; рахунок від 25 травня 2018 року на загальну суму 4439 грн 13 коп.; рахунок від 25 червня 2018 року на загальну суму 2920 грн 77 коп.; рахунок від 27 вересня 2018 року на загальну суму 7259 грн 50 коп..; рахунок від 12 листопада 2018 року на загальну суму 2438 грн 07 коп.; рахунок від 12 грудня 2018 року на загальну суму 7624 грн 79 коп.; рахунок від 5 березня 2019 року на загальну суму 13294 грн 78 коп.; рахунок від 5 лютого 2019 року на загальну суму 9426 грн 28 коп.; рахунок від 5 квітня 2019 року на загальну суму 8743 грн 77 коп.; рахунок від 13 травня 2019 року на загальну суму 9446 грн 80 коп.; рахунок від 13 червня 2019 року на загальну суму 2397 грн 63 коп.; рахунок від 9 липня 2019 року на загальну суму 2737 грн 07 коп..

А всього, рахунків на оплату (без врахування земельного податку, оскільки Позивач не заперечує його сплату Відповідачем) виставлено на загальну суму 108542 грн 94 коп .

В той же час, колегія суддів зауважує, що Позивачем не долучено доказів, котрі б підтверджували доведення таких рахунків, які були долучені до матеріалів справи, до відома Відповідача.

В той же час, як вбачається з наданих Позивачем розрахунків нарахування оплат та відшкодування комунальних послуг: за 2018 рік - загальна сума нарахувань за Договором оренди № 1816 становить 81315 грн 05 коп. (том 1, а.с.164); за 2019 рік - загальна сума нарахувань за Договором оренди №1816 становить 36620 грн 05 коп. (том 1, а.с.165).

Всього за вказаними розрахунками, нарахування за комунальні послуги становлять 117935 грн 10 коп ..

В той же час, Позивачем було долучено до матеріалів справи інший розрахунок нарахування та оплати відшкодування комунальних послуг (том 2, а. с. 13; з яким і було подано заяву про зміну підстав позову, котра була відхилена місцевим господарським судом про що зроблено відповідний запис у протоколу судового засідання від 4 березня 2020 року), згідно з яким вказано такий борг: за 2018 рік - на загальну суму 51195 грн 59 коп. - за договором № 1816 ; за 2019 рік - на загальну суму 46046 грн 33 коп. - за договором № 1816, а всього за вказаним розрахунком, нарахування становлять у розмірі 97241 грн 92 коп..

Позивачем було доучено до матеріалів справи такі платіжні доручення та виписки з рахунку по яким проводились відповідні оплати, а саме:

· банківські виписки (том 1, а. с. 72 - 93) за наступні періоди із зазначенням відповідного призначення:

- з 14 березня 2018 року по 15 березня 2018 року - на суму 6721 грн із призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 01.2018";

- з 13 квітня 2018 року по 16 квітня 2018 року - на суму 5637 грн 01 коп із призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 02.2018";

- з 14 травня 2018 року по 15 травня 2018 року - на суму 5018 грн 91 коп. із призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 04.2018";

- з 14 червня 2018 року по 15 червня 2018 року - на суму 5917 грн 33 коп. із призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 05.2018";

- з 12 липня 2018 року по 13 липня 2018 року на суму 6691 грн 96 коп. із призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 06.2018";

- з 4 жовтня 2018 року по 5 жовтня 2018 року - на суму 12598 грн 53 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 06-9-2018";

- з 12 листопада 2018 року по 13 листопада 2018 року - на суму 6119 грн 77 коп. із призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 10.2018";

- в грудні 2018 року було сплачено 13 230 грн 18 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 11-12-2018";

· платіжні доручення (том 1, а. с. 142-146) за 2018 рік:

- платіжне доручення від 15 березня 2018 року № 20 - на суму 6721 грн з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 01.2018";

- платіжне доручення від 15 травня 2018 року - на суму 5018 грн 91 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 04.2018";

- платіжне доручення від 16 квітня 2018 року № 30 - на суму 5637 грн 01 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 02.2018";

- платіжне доручення від 15 червня 2018 року № 52 - на суму 5917 грн 33 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 05.2018";

- платіжне доручення від 5 жовтня 2018 року № 86 - на суму 12598 грн 53 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 06-9-2018";

- платіжне доручення від 13 липня 2018 року № 64 - на суму 6691 грн 96 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 06.2018";

- платіжне доручення від 13 листопада 2018 року № 103 на суму 6119 грн 77 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 10.2018";

- платіжне доручення від 13 грудня 2018 року № 166589 на суму 13230 грн 18 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 11-12-2018";

- платіжне доручення від 15 січня 2018 року №145 на загальну суму 6461 грн 04 коп. із призначенням платежу відшкодування комунальних послуг та земельного податку

Всього на загальну суму 68395 грн 73 коп (за мінусом 990 грн 33 коп. земельного податку, що дорівнює 67405 грн 40 коп.).

· платіжні доручення (том 1, а. с. 139-141) за 2019 рік :

- платіжне доручення від 13 червня 2019 року № 68 - на суму 9237 грн 02 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 04-05.2019";

- платіжне доручення від 17 липня 2019 року № 79 - на суму 4939 грн 68 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 06.2019";

- платіжне доручення від 15 березня 2019 року № 34 - на суму 37 грн 72 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 02.2019";

- платіжне доручення від 15 квітня 2019 року № 49 - на суму 11837 грн 20 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 03.2019";

- платіжне доручення від 15 березня 2019 року № 33 - на суму 9480 грн з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 02.2019";

- платіжне доручення від 15 лютого 2019 року № 23 - на суму 10226 грн 35 коп. з призначенням платежу "відшкодування комунальних послуг за 01.2019".

Всього, за період січень-липень 2019 року, на загальну суму 45757 грн 97 коп .

Загальна сума погашеного боргу за період 2018 - 2019 років за матеріалами справи становить 113 163 грн 37 коп. (без сум відшкодування земельного податку), без розмежування конкретно сум проведених оплат за воду, електроенергію, тепло, вивіз сміття, відшкодування земельного податку.

Позивачем в його розрахунках зазначено загальні суми сплати заборгованості за трьома договорами: Договір № 1816, Договір № 1615, Договір № 1448.

В той же час, 27 червня 2019 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Житомирській області та Відповідачем було укладено Договір про розірвання Договорів оренди за №1448, № 1615, 3 1816 (том 1, а.с. 42-44).

Поряд з тим, як вбачається з розрахунків нарахування та оплати відшкодування комунальних послуг (том 1 , а. с. 164, 165; том 2, а. с. 13), якими Позивач підтверджує суми своїх позовних вимог, Позивач окремо в графі №№Договорів щомісячно зазначено про загальні суми комунальних послуг (по Договору №1816, Договору №1615, Договору №1448), в іншому рядку Разом по Договорах Позивач підсумував заборгованість по всіх трьох Договорах по кожному місяцю окремо, а в рядку Оплтата міститься сума оплат по кожному місяці, однак, в рядку заборгованість значиться загальна сума боргу по всіх трьох Договорах розмежована тільки по кожному місяцю. Дане ж позбавляє колегію суду можливості (не виходячи при цьому за межі позовних вимог) визначити суму заборгованості та суми оплат саме в межах Договору укладеному до Договору оренди №1816, на котрому й грунтуються позовні вимоги Позивача.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що Позивачем в підтвердження своїх позовних вимог (суми боргу по Договору до Договору оренди №1816) було долучено докази, суми в котрих відрізняються одна від одної, а в цілому від суми позову, яка зазначена в прохальній частині позовної заяви .

Згідно з частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Виходячи із змісту Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За змістом положень вказаних норм, суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються та їх доведення, що полягає у підставності позовних вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення та підставності доведення своїх позовних вимог, і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

В той же час, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявлені Позивачем саме в межах Договору з відшкодування витрат до Договору оренди №1816, який укладено на виконання пункту 5.11 Договору оренди.

Разом з тим, Позивачем до матеріалів справи було додатково долучено документи, пов`язані з правовідносинами, які виникли між сторонами ще за іншими договорами, а саме: Договір оренди нерухомого майна №1448 від 21 жовтня 2013 року (том 1, а. с. 169 - 171) та договір про відшкодування витрат до нього (том 1, а.с. 173); Договір оренди нерухомого майна № 1615 від 23 грудня 2014 року (том 1, а. с. 174 -176) та договір про відшкодування витрат до нього (том 1, а. с. 180), які, в свою чергу не стосуються спірних правовідносин, але заборгованість по яких Позивач включає в загальну суму боргу.

Крім того, представник Позивача не заперечує проти того факту (том 1, а.с. 9), що кошти, які надходили за відшкодування вартості комунальних послуг по Договору оренди № 1816, Позивачем на власний розсуд, зараховувались як сплату заборгованості за вказаними вище договорами оренди нерухомого майна № 1448 від 21 жовтня 2013 року та № 1615 від 23 грудня 2014 року.

В той же час, колегія суду звертає увагу, що Договором оренди та договором про відшкодування витрат до нього сторонами не передбачалося та не погоджувалося таке зарахування Позивачем сплачених Відповідачем сум, як і не передбачене таке зарахування нормами матеріального права, в якості погашення заборгованості за попередні періоди та за інші договори оренди, укладені між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що в призначенні платежу (у платіжних дорученнях) було зазначено "відшкодування комунальних послуг" і саме такий період (з січня 2018 року по 27 червня 2019 року), який вказав Позивач в позовній заяві за Договором (до Договору оренди за №1816) і який не стосується попередніх договорів (Договір №1448, Договір №1615), що також підтверджує безпідставність дій Позивача щодо включення вказаних сум в погашенням заборгованості за попередніми договорами.

З огляду на все вищеописане апеляційний господарський суд констатує, що за таких обставин, колегія суду не має процесуальної можливості, за власною ініціативою, змінювати позовну вимогу Позивача щодо стягнення загальної суми боргу за іншими договорами, ніж тим, що зазначено у позовній заяві, та іншими періодами заборгованості.

В той же час, як встановлено вище в даній судовій постанові, Позивачем не доведено та необгрунтовано підставності позовних вимог, щодо стягнення боргу саме за Договором укладеним до Договору оренди №1816, а тому судова колегія дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Дане рішення було прийняте місцевим господарським судом, відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Позивача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житомирського національного агроекологічного університету на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 липня 2020 року по справі №906/1170/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 28 липня 2020 року по справі №906/1170/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5.Справу №906/1170/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.