Рішення

від 21.10.2020 по справі 911/14/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/14/20

Розглянувши матеріали справи за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

Фермерського господарства Лідія-ВВ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1

про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди

За участю секретаря судового засідання Беркут Я.О.

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників:

від прокуратури: Івашин О.Є. (посвідчення № 055461 від 21.02.2020 року);

від відповідача1: не з`явився;

від відповідача2: Левіцька Л.В. (ордер № 765606 від 10.02.2020 року);

від третьої особи: ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 від 10.01.2000 року).

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Фермерського господарства Лідія-ВВ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2020 року відкрито провадження у справі № 911/14/20, справу № 911/14/20 призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.05.2020 року провадження у справі № 911/14/20 зупинялось до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 912/2385/18.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2020 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 31.08.2020 року.

У зв`язку з лікарняним судді Карпечкіна Т.П. підготовче засідання 31.08.2020 року не відбулося та було перенесено на 28.09.2020 року.

28.09.2020 року від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі та від відповідача 2 надійшли додаткові письмові пояснення.

В судовому засіданні 28.09.2020 року прокурор позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві, підтримали в повному обсязі, уточнень позовних вимог не має. Також зазначив і про те, що повідомлено всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Представники відповідачів в судовому засіданні 28.09.2020 року проти позову заперечували з підстав викладених у відзиві, поданому 06.03.2020 року та 10.03.2020 року. Також зазначили і про те, що відповідачами повідомлено про всі обставини справи, які їм відомі.

Третя особа, належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого засідання, в судове засідання 28.09.2020 року не з`явилась.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.10.2020 року.

В судовому засіданні 21.10.2020 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, представник відповідача1 в судове засідання не з`явився, представники відповідача2 та третьої особи проти позову заперечували.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 21.10.2020 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Білоцерківською місцевою прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки, яка знаходиться на території Сквирського району Київської областів в адміністративних межах Тхорівської сільської ради Сквирського району, в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 , який отримав земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Білоцерківського району Київської області за спрощеною процедурою, без обов`язкового проведення земельних торгів, вже маючи створене фермерське господарство, що свідчить про порушення земельного законодавства та такі дії спрямовані на штучне збільшення земельного банку фермерського господарства.

Прокуратурою встановлено та викладено в позові, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 28.10.2014 року №10-10772/15-14-сг затверджено документацію із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки загальною площею 24,7727 га (кадастровий номер 3224087500:02:005:0009) в адміністративних межах Тхорівської сільської ради Сквирського району для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

На підставі вказаного наказу Головним управлінням Держземагенства у Київській області в особі начальника відділу Держземагентства у Сквирському районі Київської області 05.12.2014 року укладено Договір оренди земельної ділянки площею 24,7727 га для ведення фермерського господарства з ОСОБА_2 строком на 49 років.

Зазначений договір оренди землі зареєстрований державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Шерстюк А.О. 13.01.2015 з індексним номером рішення 18578102.

На підставі укладеного договору складено акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3224087500:02:005:0009.

Згідно з п. 6 вказаного договору на день його підписання нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3224087500:02:005:0009 складала 690397,02 грн.

В обгрунутування позовних вимог прокуратура зазначає, що згідно зі ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється окремим нормативним актом - Законом України Про фермерське господарство та Земельним кодексом України.

Частиною 2 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

До земельних ділянок державної чи комунальної власності, які згідно з ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) є такі, що надаються громадянам для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом Про фермерське господарство .

Статтею 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону).

наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Крім того, за змістом частини 1 статті 8 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно правової позиції, яка викладеної 03.02.2016 у постанові судової палати у цивільних та адміністративних справам Верховного суду України (справа № 6-2902цс15) при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із статтею 7 Закону України Про фермерське господарство як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.

Таким чином, аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

В порушення вищевказаних вимог ст. 7 Закону України Про фермерське господарство ОСОБА_2 із заявами про отримання (придбання) у власність або оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства до Сквирської районної державної адміністрації не звертався, що підтверджується відповідним листом.

Також з`ясовано, що на момент прийняття управлінням Держземагентства у Київській області оспорюваного наказу ОСОБА_2 був засновником та головою фермерського господарства Лідія-ВВ (код ЄДРПОУ - 37349068), у користуванні якого на території Тхорівської сільської ради Сквирського району Київської області ще в 2010 році розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації №299 від 25.03.2010 надано в оренду земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Так, ОСОБА_1 у випадку здійснення реєстрації свого фермерського господарства Лідія-ВВ відповідно до вимог ст. 8 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди первісної земельної ділянки, всі інші земельні ділянки повинен був отримати у користування відповідно до вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України Про фермерське господарство лише на конкурсних засадах - за результатами аукціону.

Спірна земельна ділянка ОСОБА_1 передана для використання зареєстрованому ним 17.05.2011 року фермерському господарству Лідія-ВВ , яке сплачує за нього орендну плату.

Згідно відповіді ГУ Держпродспоживслужби у Київській області встановлено, що сільськогосподарська техніка за ОСОБА_1 та ФГ Лідія-ВВ не зареєстрована.

Так, Вищим Адміністративним судом України у рішенні по справі № К/800/40388/13 від 22.01.2014 року, у постанові судової палати по господарським справам Верховного суду України від 04.11.2014 (справа № 3-157гс14, 922/4817/13) та у постановах Верховного суду України від 03.02.2016 року (справа № 6- 2902цс15), від 11.05.2016 року (справа № 6-2903цс 15), від 18.05.2016 року (справа № 6-248цс16), від 31.05.2016 року (справа № 21-445а16) викладено позиції щодо правовідносин, які виникають при застосуванні ст. 7 Закону України Про фермерське господарство , зокрема щодо надання земельних ділянок єдиним масивом, додержання вимог ст. 7 Закону України Про фермерське господарство щодо порядку оримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства шляхом звереннян до відповідної місцевої ради чи районної державної адміністрації, обґрунтування при цьому необхідності отримання відповідних площ земель, їх розміру з урахуванням можливості їх обробітку, зазначення перспективи діяльності фермерського господарства тощо.

Враховуючи викладене, прокуратура стверджує, що зазначений наказ Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства. Договір оренди землі від 05.12.2014 року, зареєстрований державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Шерстюк А.О. 13.01.2015 року з індексним номером рішення 18578102, укладений всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки правовою підставою для укладення спірного договору оренди є наказ начальника Головного управління Держземагентства у Київській області, який має ознаки незаконності, укладений на підставі такого наказу Договір оренди також є незаконним і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, як такий, що укладений з порушенням закону та порушує публічний порядок.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

В обґрунтування звернення з даним позовом, прокуратура зазначає, що згідно зі ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Статтями 14 Конституції України та 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Незаконне надання в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, не сприяє досягненню цілей, передбачених Законом України Про фермерське господарство щодо створення умов для реалізації ініціативи громадян в сфері виробництва товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств.

Крім того, ухилення від проведення конкурсу щодо отримання в оренду та укладення відповідного договору оренди земельної ділянки порушує інтереси держави, створює умови скопичення значної частини земель в одного суб`єкта господарювання, що негативно впливає на економічний та соціальний розвиток Сквирського району. Інші громадяни позбавлені можливості займатись фермерським господарством тим самим забезпечувати робочими місцями членів родини по місцю свого проживання.

Відповідно до ст. 15-1 Земельного кодексу України розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Таким чином, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224087500:02:005:0009, яка відноситься до державної форми власності на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області на даний час належить до відання Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яким допущено порушення вимог земельного законодавства при наданні в оренду земель та не вжито заходів щодо їх усунення.

Крім того, жоден інший орган державної влади, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при розпорядженні та користуванні земельними ділянками, на захист порушених прав держави до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цих органів.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підсудні господарським судам.

Таким, чином враховуючи, що вказана спірна земельна ділянка на даний час використовуються фермерським господарством Лідія-ВВ , тому дана позавна заява пред 'являється до господарського суду Київсшої області.

Крім цього, згідно з рішеннями Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц та від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц у разі реєстрації фермерського господарства до відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Також, прокуратура надала обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності для звернення з даним позовом.

Прокуратура в позові просить визнати недійсними та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки від 28.10.2014 року №10-10772/15-14-сг (кадастровий номер 3224087500:02:005:0009) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованих на території Тхорівської сільської ради Сквирського району Київської області, загальною площею 24,7727 га; визнати недійсними Договір оренди земельної ділянки, укладений між начальником відділу Держемагентства у Сквирському районі Київської області з фізичною особою - ОСОБА_1 від 05.12.2014 року.

У відзиві на позов відповідач1 заперечував проти позову, посилаючись на те, що видання наказу про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки, укладення договору оренди спірної земельної ділянки було здійснено Головним управлінням у межах своїх повноважень як розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності та відповідно до діючого на той час земельного та цивільного законодавства. Відповідач-1 стверджував, що на момент звернення ОСОБА_1 з заявами про надання йому дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства Головне управління не мало законних підстав для відмови у наданні такого дозволу. При прийнятті рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 . Головне управління керувалося ст.7 Закону України Про фермерське господарство та в частині, що неврегульована зазначеною нормою - ст. 123 ЗК України. При укладанні спірного договору сторонами було дотримано всіх істотних умов договору.

Відповідачем-2 також позовні вимоги заперечено у поданих ним письмових відзиві та поясненнях. Відповідачем-2 надано заперечення щодо наявності у прокуратури прав для звернення із даним позовом до суду, оскільки саме Головне управління Держгеокадастру у Київській області має самостійне право на звернення до суду відповідно до норм чинного законодавства України з позовними вимогами, які є предметом розгляду у даній справі. Крім того, відповідач-2 вважає, що прокурором не дотримано вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , а саме: прокурором не направлено та не повідомлено ні відповідачів, ні третю особу про підготовку та подання позову.

Щодо суті позовних вимог, відповідач-2 наголошує, що позовна заява є безпідставною та необґрунтованою, оскільки земельним законодавством, яке було чинне на момент оскаржуваних правовідносин, не було заборонено надання в оренду земельних ділянок, які розташовані не єдиним масивом та на відстані одна від одної. Також, за твердженнями відповідача-2, ОСОБА_1 під час отримання спірної земельної ділянки в оренду не здійснював ухилення від земельних торгів, а відповідач-1 не перевищував своїх повноважень, оскільки Земельним кодексом України чітко передбачено вичерпний перелік випадків, коли здійснюються відповідні торги, в той час, як, у випадку отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства законодавством не передбачено проведення таких торгів. Зазначає, що в Земельному кодексі України не встановлено жодних обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути отримані фізичними особами в оренду. Земельним кодексом України встановлені лише обмеження щодо отримання громадянами земельних ділянок у власність. Крім того, саме по собі допущення правопорушення з боку органу публічної влади під час прийняття рішення, на підставі якого особа набула право оренди, не є безумовною підставою для скасування такого рішення та договору оренди, укладеного на його виконання. Також, відповідач-2 зазначає, що він є неналежним відповідачем і просить суд застосувати до позовних вимог позовну давність.

Третя особа - ОСОБА_1 також проти позову заперечував, посилаючись на дотримання ним вимог чинного законодавства при отриманні спірної земельної ділянки, зазначив, що спірна земельна ділянка є тією ж земельною ділянкою, яка орендувалась ним з 2010 року і відповідний договір переукладався на 1 рік до 2014 року, після чого оренда землі відбувалась на підставі спірного Наказу.

Однак, ні третьою особою, ні відповідачами не надано повних та належних доказів в підтвердження викладених обставин. В матеріалах справи наявні лише заяви ОСОБА_1 від 11.03.2010 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та Розпорядження Сквирської РДА від 19.03.2020 року № 284 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, від 12.03.2010 року про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства та Розпорядження Сквирської РДА від 25.03.2020 року № 299 про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

З наданих доказів вбачається, що станом на момент створення Фермерського господарства Лідія - ВВ земельна ділянка не була оформлена в установленому порядку, тому не могла бути підставою для створення Фермерського господарства. При цьому, третя особа та відповідачі не надали пояснень та доказів щодо обставин та підстав реєстрації Фермерського господарства Лідія-ВВ .

В ході розгляду спору судом досліджено та встановлено наступне.

Як визначено ч. 1 ст. 7 Закону України Про фермерське господарства (в редакції станом на березень 2010 року, коли за твердженням відповідачів та третьої особи подавалась заява про надання земельної ділянки в оренду), було передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Однак, наявна в матеріалах копія заяви від 11.03.2010 року не відповідає наведеним вимогам і не виражає наміру отримати земельну ділянку саме для ведення фермерського господарства.

Частиною 2 ст. 7 Закону України Про фермерське господарства (у відповідній редакції) було визначено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України Про фермерське господарства (у відповідній редакції) визначено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

В розумінні відповідної норми ч.1 ст. 8 Закону України Про фермерське господарства укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації підрозумівало отримання земельної ділянки в оренду в установленому порядку. Надані до матеріалів справи копії Договорів оренди за період до 2014 року не відповідали встановленому законодавством відведенню земельної ділянки в оренду, тому не могли бути підставою для реєстрації в 2011 році Фермерського господарства.

Згідно правової позиції, яка викладеної 03.02.2016 у постанові судової палати у цивільних та адміністративних справам Верховного суду України (справа № 6-2902цс15) при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із статтею 7 Закону № 973-ІУ як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Однак, ОСОБА_1 не звертався до Сквирської районної державної адміністрації із заявами про отримання (придбання) у власність або оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства в порядку, визначеному ст. 7 Закону України Про фермерське господарство .

Крім того, на момент прийняття управлінням Держземагентства у Київській області оспорюваного наказу, ОСОБА_1 вже був засновником та головою Фермерського господарства Лідія-ВВ (код ЄДРПОУ - 37349068), в той час, як за спірною земельною ділянкою можна було зареєструвати фермерське господарство лише в 2014 році після оформлення оренди земельної ділянки в установленому порядку. Доказів, що в Розпорядженні Сквирської районної державної адміністрації №299 від 25.03.2010 року та у спірному Наказі мова йде про одну й ту ж земельну ділянку, суду не надано.

Спірна земельна ділянка, отримана в оренду у 2014 році передана ОСОБА_1 в користування Фермерському господарству Лідія-ВВ , яке вже було зареєстроване ще 17.05.2011 року, відповідне фермерське господарством сплачує орендну плату.

Крім того, згідно відповіді ГУ Держпродспоживслужби у Київській області встановлено, що сільськогосподарська техніка за ОСОБА_1 та ФГ Лідія-ВВ не зареєстрована.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області прокурор у позовній заяві вказує на те, що даний наказ не відповідає вимогам закону, порушує встановлений порядок передачі прав на земельні ділянки державної чи комунальної власності, а відтак має бути визнаний недійсним та скасований, оскільки на момент отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки ним вже було створено Фермерське господарство Лідія-ВВ , в той час, як земельна ділянка для ведення фермерського господарства на пільгових умоввах отримується до його створення.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України, прийнятій у складі судових палат у цивільних та адміністративних справах, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 314/3881/15-ц та від 25 вересня 2019 року у справі № 397/30/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі №376/331/16-ц, за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Якщо з заявою про надання земельної ділянки повторно звертається безпосередньо фізична особа - засновник попереднього фермерського господарства, ототожнення такої фізичної особи та цього попереднього фермерського господарства у вказаних правовідносинах є неправильним.

Вибір між господарською та цивільною юрисдикцією в такому випадку залежить від того, чи було створено нове фермерське господарство на підставі такої отриманої нової ділянки на момент пред`явлення позову.

Щодо заперечень відповідачів, що прокурором не обґрунтовано в чому саме полягає суспільний інтерес у спірному майні, суд зазначає наступне.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі Стретч проти Сполученого Королівства та від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування майна на користь держави, якщо майно вибуло у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності , при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини . Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

При цьому, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі Трегубенко проти України ).

Крім того, у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами були, зокрема правомірні очікування / законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.).

Відповідно до ч.2 ст.5 Господарського кодексу України конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема і забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, на що направлені, в т.ч., і положення вищевказаних статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.01.2020 року у справі № 927/83/19.

Звертаючись до суду з даним позовом, керівник Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави зазначив, що заявляє позов в інтересах держави. При цьому, у спірних правовідносинах уповноважений державою здійснювати відповідні функції орган - це Головне управління Держгеокадастру у Київській області, яке в свою чергу, визначений прокурором як відповідач у справі.

Оскільки в даній справі прокурором оспорюються дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області при здійсненні останнім своїх повноважень щодо надання фізичній особі ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства на підставі спрощеної процедури, тому прокурором і зазначено в якості відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

З урахуванням вищенаведеного, зазначені обставини виключають можливість звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, який на думку прокурора і порушив норми чинного законодавства України, у зв`язку із чим виникла необхідність для захисту прав Держави.

Абзацом 2 частини 5 статті 53 ГПК України унормовано, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України Про прокуратуру та Господарського процесуального кодексу України, при зверненні з позовом до суду, прокурором дотримані.

Як вбачається з матеріалів справи, саме ОСОБА_1 , вже створивши фермерське господарство, отримав в оренду спірну земельну ділянку поза конкурсною процедурою, що відповідно до вищевказаних правових висновків веде в т.ч. і до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

З одного боку, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, з іншого - відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019р. у справі № 365/65/16-ц.

При цьому, як визначено ст. 12 вказаного Закону, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Аналогічні положення щодо складу земель фермерського господарства визначено і ст.31 Земельного кодексу України.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю); членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради; земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Аналіз відповідних норм права дозволяє зробити висновок, що фермерське господарство після державної реєстрації користується земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, наданими у власність фермерському господарству, орендованими земельними ділянками і має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок) вже як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства (висновок Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 911/436/17).

Також, судом враховано те, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

Таким чином, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальний орган, який надавав дозвіл на затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок в оренду змінився з Головного управління Держземагенства у Київській області на Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, згідно ч. 2 вказаної норми, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що Головним управлінням Держземагенства у Київській області при винесені спірного наказу про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 було порушено порядок, визначений Законом № 973-IV щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, що згідно з ст. 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх незаконними (недійсними) та скасування.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, господарський суд встановив наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як визначено ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, враховуючи що земля булу передана в оренду з порушенням вимог чинного законодавства та те, що договір оренди укладений на підставі наказу про затвердження документації із землеустрою та передачу ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства визнається судом недійсним, тому і позовні про визнання недійсним договору орендниземлі, укладеного між ОСОБА_1 та ГУ Держземагенства у Київській області підлягають задоволенню.

Щодо застосування строків позовної давності, про що просить відповідач-2, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).

Підставами для відмови в позові в зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Обгрунтовуючи спливом позовної давності, відповідач-2 зазначив, що прокурор міг довідатися про порушення прав держави, за захистом яких він звернувся до суду, одразу після винесення оскаржуваного наказу.

Разом із тим, господарський суд відхиляє зазначені твердження, з огляду на наступне.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду за захистом своїх порушених прав у цивільних правовідносинах або ж для реалізації владних повноважень.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду у господарському судочинстві суди мають установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом проінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах: від 20 серпня 2013 року № 3-18гс13 та ухвалі від 25 квітня 2012 року № 615350вов10.

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

До таких висновків дійшов і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року № 391/1217/14-ц (провадження № 61-11197сво18).

В ході розгляду спору судом з`ясовано, що відповідач-1 при прийнятті рішень щодо виділення громадянам земельних ділянок не направляє матеріали заяв та вже прийнятих рішень на перевірку до прокуратури.

Одночасно, суд звертає увгу, що дата прийняття оскаржуваних наказу та договору оренди землі на перебіг позовної давності у цій справі не впливають, оскільки безпосередньо в оскаржуваних наказі та договорі оренди немає відомостей про порушення відповідачами законодавства України.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що прокурор довідався або міг довідатися про наказ Головного управління Держземагенства у Київській області та укладений договір оренди до проведення прокурорської перевірки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду у складі другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 310/4139/13 від 20.05.2020 року.

З огляду на викладене, суд не вбачає достатніх підстав для застосування строків позовної давності у даному спорі.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокуратурою доведені та обґрунтовані, відповідачами доводи не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача-1, оскільки саме в його діях полягають порушення інтересів держави, в той час, як в діях відповідача-2 відсутні ознаки винних дій, які призвели до подання позову.

Зайво сплачені суми судового збору підлягають поверненню Київській обласній Прокуратурі з державного бюджету за відповідною ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Фермерського господарства Лідія-ВВ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Київській області про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки № 10-10772/15-14-сг від 28.10.2014 року (кадастровий номер 3224087500:02:005:0009) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованих на території Тхорівської сільської ради Сквирського району Київської області, загальною площею 24,7727 га.

3. Визнати недійсним Договір оренди земелі б/н від 05.12.2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та Фізичною особою ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором Сквирської районної державної адміністрації Шерстюк А.О за №8363454 від 13.01.2015 року.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, ідентифікаційний код 39817550) на користь Київської обласної Прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп. судового збору.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.11.2020 р.

Суддя Т.П. Карпечкін