Постанова

від 03.11.2020 по справі 670/1021/15-ц

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 670/1021/15-ц

Провадження № 22-ц/4820/1611/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Костенка А.М. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю: представника позивача, відповідачів, їх представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 670/1021/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Латюком Петром Яковичем, на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 05 серпня 2020 року у складі судді Яцини О.І. у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У листопаді 2015 року ПАТ КБ Приватбанк звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 18582 долари США.

В обґрунтування заявлених позовних вимог банк посилався, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору HMWWGA00007797 від 25 вересня 2007 року отримала кредит у розмірі 24858 Долари США на термін до 23 вересня 2027 року, банк виконав свої зобов`язання щодо надання коштів, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Однак в порушення умов договору відповідач не здійснювала погашення заборгованості по кредиту у встановленому Договором порядку та строку.

Крім того вказував позивач, що в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором HMWWGA00007797, між банком та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Відповідно до п.5 Договору поруки банком було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором. Також згідно п. 6 договору поруки, передбачено, що поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред`явлена до поручителя залишена без задоволення, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з даним позовом.

В подальшому ПАТ КБ ПриватБанк подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій посилався що згідно кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в розмірі 24858 Долари США, у зв`язку з порушенням зобов`язання станом на 16 вересня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 23123,28 Долари США.

Тому з врахуванням збільшених позовних вимог банк просив стягнути на користь ПАТ КБ Приватбанк солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 23123,28 дол. США (за курсом 26,48 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 14 листопада 2017 року), яка складається із:14669,77 дол. США - заборгованості за кредитом; 4169,14 дол. США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 1018,70 дол. США - заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 3273,67 дол. США - заборгованості за пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

У березні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ Приватбанк , в якому просили суд визнати недійсним кредитний договір № HMWWGA00007797 від 25 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Приватбанк ; визнати недійсним договір поруки від 25 вересня 2007 року № HMWWGA00007781/1, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ Приватбанк .

При цьому посилалися, що 25 вересня 2007 року ПАТ КБ Приватбанк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 24858,00 доларів США до 23 вересня 2027 року, зі сплатою 0,92 відсотки на місяць. Проте в порушення ч.2 ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів перед укладенням кредитного договору банк не провів переддоговірної роботи, не надав їй, як споживачу - слабшої сторони договору, повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредитування, про наявність інших схем кредитування перед укладенням договору споживчого кредиту, що призвело до отримання кредиту за найбільш невигідною для неї, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, ануїтентною схемою, тому ОСОБА_1 вважала, що між нею та ПАТ КБ Приватбанк , в належній формі не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, передбачених законом, оскільки банком не визначено умов стосовно виникнення валютних ризиків для позичальника.

Тому, на думку позивачів за зустрічним позовом, банк повів себе недобросовісно щодо визначення істотних умов договору, розтлумачивши їх повністю на свою користь та порушивши законодавство. Банк скористався своєю перевагою і необізнаністю позичальника в специфіці надання фінансової послуги у вигляді валютного кредиту та приховав основну інформацію, яка позбавила її можливості як споживача прийняти свідоме рішення щодо потреби у такій фінансовій послузі.

Крім того, відповідачі-позивачі вказували, що банком процентна ставка за кредитним договором неодноразово збільшувалася, однак ПАТ КБ Приватбанк про збільшення обсягу відповідальності листами чи повідомленнями ні позичальника, ні поручителя не попереджував, додаткових угод ними та банк також не укладалось.

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 05 серпня 2020 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк заборгованість по кредитному договору № HMWWGA00007797 від 25 вересня 2007 року станом на 14 листопада 2017 року, в сумі 19857,61 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят сім) доларів США 61 цент, з яких 14669,77 доларів США - заборгованості за кредитом; 4169,14 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 1018,70 доларів США - заборгованості по комісії за користуванням кредитом, та пеню у розмірі 86686 (вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 78 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ КБ Приватбанк про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними відмовлено.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

ОСОБА_1 та її представник адвокат Латюк П.Я. не погодилися з таким рішення суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на його незаконність та необґрунтованість, оскільки на думку апелянта судом порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства. Так апелянт та її представник зазначають, що судом достовірно не встановлено дійсний розмір заборгованості за кредитним договором. Апелянт вказує, що банк використав своє право на дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та пені, звернувшись до відповідачів з письмовою вимогою про дострокове повернення коштів 29 жовтня 2015 року, а 27 листопада 2015 року вже звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення коштів в судовому порядку, отже такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, що унеможливлює нарахування та стягнення процентів після 29 жовтня 2015 року за користування кредитом, а також заборгованості по комісії та пені, а суд стягнув всю заборгованість станом на 14 листопада 2017 року, тобто більше як за два роки після зміни кредитором умов договору щодо строку його дії. Крім того, апелянт посилається на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц відповідно до якої банкам забороняється вимагати від клієнта сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту і визнано цей пункт кредитного договору нікчемним. Тому, апелянт вважає, що суд безпідставно стягнув на користь банку 1018 доларів США заборгованості по комісії, крім того відповідно до проведеного банком розрахунку заборгованості, позичальник сплатила банку ще 2040 доларів США такої комісії, яка мала би бути зарахована як сплата тіла кредиту чи принаймні перерахована на погашення процентів, але банк не провів перерахунок заборгованості враховуючі ці обставини. Крім того, судом не враховано, що у висновку судово-економічної експертизи, призначеної судом, вказано, що кредитні кошті були надані позичальнику у меншій сумі на 1092,77 долари США, що в свою чергу мало би призвести до стягнення меншої суми кредиту, відсотків за користування ним та пені. Також апелянт не погоджується із визначеною банком сумою пені в розмірі 3 273, 67 долари США, оскільки незрозуміло як вона була нарахована банком, а суд стягуючи з ОСОБА_1 86 686 грн пені, необгрунтував чому розмір пені був порахований згідно курсу 26,48 грн.

З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник адвокат Латюк П.Я. просили скасувати рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 05 серпня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви та залишити без задоволення позовні вимоги банку.

Заслухавши учасників справи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення з наступних підстав.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Так судом встановлено, що 25 вересня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (правонаступник АТ КБ Приватбанк ) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HMWWGA00007797, відповідно до умов якого Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п.7.1. цього Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором, зазначені у розділі 7 Договору.

Згідно з п.7.1. зазначеного кредитного договору Банк зобов`язується надати Позичальнику кредитні кошти на строк з 25 вересня 2007 року по 23 вересня 2027 р. включно у вигляді не поновлюваної лінії (далі - кредит) у розмірі 24858 доларів США на наступні цілі: на споживчі 20000 доларів США? а також 4858 доларів США на сплату страхових платежів у випадках і в порядку, передбачених п. 2.1.3., 2.2.7. даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати та 1 % разової у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2. даного Договору.

Періодом сплати вважається період з 25 по 30 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку:

Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 249,08 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, розрахованим відповідно п.п. 3.1, 3.2. 3.4, винагороди, розрахованої відповідно до пп. 1.1, 3.7 договору.

Згідно ст. 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2.32% на місяць , розрахованої на суму не погашеної в строк заборгованості за кредитом.

Позичальник зобов`язується погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строках, передбачених п. 7.1, 2.3.3 цього договору (п. 2.2.4).

За пунктом 2.3.3 Договору у випадках затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10%, несплатою позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту, іншого істотного порушення умов даного договору позичальник має повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк користування протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу банку.

При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати , а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку якщо кредит видається іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленту по курсу НБУ на дату сплати.

25 вересня 2007 року між ПАТ КБ Приватбанк (правонаступник АТ КБ Приватбанк ) та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами яких поручитель поручився перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № HMWWGA00007797 від 25 вересня 2007 року щодо повернення позичальником кредиту в сумі 24858 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати та 1 % разової у момент надання кредиту. Поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та згідно умов кредитного договору видав ОСОБА_1 25 вересня 2007 року кредитні кошти готівкою в сумі 20 000 доларів США.

Однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, перестала сплачувати кредит в повному обсязі.

В зв`язку з цим 29 жовтня 2015 року банк направив позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 повідомлення, в якому вказав, що стоном на вказану дату у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором прострочена заборгованість складає 1470,7 доларів США. Протягом 5 днів з дати одержання повідомлення позичальник та поручитель повинні погасити дану заборгованість. У разі несплати заборгованості у вказаний строк банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані відсотки та штрафні санкції.

Вказані повідомлення були здані на пошту 03 листопада 2015 року.

Однак позичальник та поручитель вказану прострочену заборгованість перед банком не погасили, внаслідок чого станом на 16 вересня 2015 року у позичальника існувала заборгованість по кредитному договору по тілу кредиту 14822,92 долари США, по відсоткам 661,63 доллари США, також банком нараховано неустойку у вигляді пені в сумі - 30,07 доларів США.

Відмовляючи в зустрічному позові про визнання кредитного договору № HMWWGA00007797 від 25 вересня 2007 року, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову в задоволенні цих вимог.

Так, звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що при укладенні договору порушено вимоги статей 11, 15, 19, 21 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки банк не надав споживачу повну інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість Кредиту, договір містив несправедливі умови, банк вів нечесну підприємницьку діяльність.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку.

ОСОБА_1 протягом тривалого часу здійснювала погашення за кредитним договором, частково виконувала умови договору та лише в 2016 році, після звернення до суду банку з позовною заявою про стягнення заборгованості, заявила про недійсність договору, незважаючи на сплату щомісячних платежів та виконання умов договору протягом більш ніж 7 років

Отже, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору та договору поруки в цілому недійсними відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України та визнання порушення банком положень статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки перед його підписанням ОСОБА_1 мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно їх підписала, погодившись з цими умовами договору.

Однак при цьому суд першої інстанції не звернув, що в кредитному договорі № HMWWGA00007797 від 25 вересня 2007 року сторони в п. 7.1. обумовили, що позичальник сплачує банку винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати та 1 % разової у момент надання кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2. даного Договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України Про банки і банківську діяльність (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту та додатковий моніторинг погашення кредиту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність , частиною четвертою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України Про захист прав споживачів (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину .

Недійсність правочину, який порушує публічний порядок встановлена законом і цей правочин є нікчемним, тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного кредитного договору та договору поруки в цілому недійсним, однак в той же час слід дійти висновку, що у задоволенні позову про визнання недійсними умов, викладених в пунктах 3.7, 6.2, 7.1 кредитного договору та договору поруки в цій частині щодо сплати позичальником і поручителем винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу кредитного договору необхідно відмовити з тих підстав, що вони є нікчемними.

При цьому частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ст. 611 вказаного Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як встановлено судом свої зобов`язання відповідно до кредитного договору позичальник належним чином не виконувала, в повному обсязі не вносив платежі на погашення кредиту, не сплачувала нараховані проценти за користування кредитом.

За таких обставин слід дійти висновку, що позичальник ОСОБА_1 не виконала грошового зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість по кредиту, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів.

При цьому посилання поручителя на припинення поруки внаслідок збільшення відповідальності через укладення додаткової угоди до кредитного договору суд не приймає до уваги з тих підстав, що надана суду додаткова угода до кредитного договору від 30 липня 2010 року не підписана представником банку, а тому така угода є неукладеною і не тягне за собою жодних правових наслідків.

Однак, визначаючи розмір заборгованості по кредиту, яка підлягає стягненню суд виходить з наступного.

За умовами кредитного договору у випадку порушення позичальником умов договору щодо повернення кредиту позичальник зобов`язаний повернути банку суму кредиту в повному обсязі.

В зв`язку з цим 29 жовтня 2015 року банк направив позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 відповідні повідомлення, в яких вказав, що протягом 5 днів з дати одержання повідомлення позичальник та поручитель повинні погасити прострочену заборгованість, а у разі несплати заборгованості у вказаний строк банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані відсотки та штрафні санкції.

Однак дану вимогу позичальник і поручитель не отримали, а банк 27 листопада 2015 року звернувся до суду з позовом, в якому просив, стягнути з відповідачів на свою користь достроково всю суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані відсотки та штрафні санкції, станом на 16 вересня 2015 року.

Отже зверненням з позовом до суду банк достроково змінив термін дії кредитного договору та виконання основного зобов`язання за договором.

Таким чином слід дійти висновку, що кредитний договір припинив свою дію внаслідок пред`явлення до позичальника вимоги кредитором згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

Колегія суддів вважає, що звернувшись до суду із позовом про стягнення із позичальника та поручителя кредитної заборгованості у повному обсязі 27 листопада 2015 року, банк реалізував своє право на дострокове пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання.

З огляду на те, що банк звернувся до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості, тобто пред`явив до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом з 27 листопада 2015 року.

Однак як видно з позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог банк просив суд стягнути заборгованість з відповідачів, яка утворилась станом на 16 вересня 2015 року.

Як вбачається з наданого банком до заяви про збільшення позовних вимог розрахунку заборгованості позивач нарахував та просив стягнути з відповідача проценти, в розмірі передбаченому в кредитному договорі за період до 14 листопада 2017 року, тобто після припинення у позивача такого права нараховувати проценти.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що в межах позовних вимог з позичальника на користь банку підлягає стягненню заборгованість, яка утворилась станом на 16 вересня 2015 року.

При цьому, суд не приймає пояснення представника банку, що в заяві про збільшення позовних вимог було допущено описку щодо дати, на яку банк просить стягнути заборгованість, так як така описка мала бути виправлена позивачем письмово шляхом подання уточнюючої заяви, а не в усному порядку.

Як видно з розрахунку заборгованості, доданого до заяви про збільшення позовних вимог, заборгованість по тілу кредиту станом на 16 вересня 2015 року складає 14822,92 долари США, по відсоткам 661,63 доларів США та пені 30,07 доларів США, крім того за даним розрахунком позичальник сплатила банку комісію по договору за весь період кредитування в сумі 3640 доларів США.

Оскільки пункти договору по сплаті комісії як вказано вище є нікчемними, колегія суддів вважає, що вказані кошти мають бути враховані як сплачені на погашення заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та пені.

Таким чином заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед позивачем складає 11674,62 доларів США заборгованості по тілу кредиту (14822,92+661,63+30,07-3640), яка і підлягає стягненню на користь банку.

Приймаючи до уваги, вищевикладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального права з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ Приватбанк заборгованості за кредитним договором в сумі 11674,62 доларів США.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 уклала додатковий договір про надання правової допомоги під час розгляду справи в апеляційному суді з адвокатом Латюком П.Я.

ОСОБА_1 було сплачено адвокату Латюку П.Я. за надану правову допомогу в судовому засіданні апеляційного суду 10000 грн.,що підтверджується відповідним платіжним документом.

Представник позивача клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в зв`язку з їх не співмірністю суду не заявила.

За таких обставин, колегія суддів, вважає за можливе стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу під час розгляду справи в апеляційному суді в даній цивільній справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

Так як банк просив суд стягнути на його користь 23123,28 доларів США, позов підлягає задоволенню в розмірі 11674,62 доларів США, тобто на 50,49%, то з позивача на користь ОСОБА_1 слід стягнути 4951 грн., що складає 49,51% від витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 10000 грн.

Також відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України на користь банку підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору, понесені в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 3094,67 грн.: (11674,62х100: 23123,28=50,49%х6129,27:100=3094,67).

Однак, оскільки відповідач ОСОБА_1 на момент подачі позову мала статус особи з інвалідністю другої групи, то судовий збір підлягає стягненню лише з відповідача ОСОБА_2 в сумі 1547,34 грн. (3094,67/2), а в іншій частині в розмірі 1547,34 грн. судовий збір на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір та ч. 6 ст. 141 ЦПК України слід компенсувати позивачу за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її адвокатом Латюком Петром Яковичем, задовольнити частково.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 05 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення:

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором в сумі 11674,62 доларів США.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ КБ Приватбанк про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , код ЄДРПОУ 14360570, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1547,34 грн.

Судові витрати, понесені позивачем Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги, в сумі 1547,34 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 4951 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 листопада 2020 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова