Рішення

від 22.10.2020 по справі 640/6721/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 року м. Київ № 640/6721/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби в м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, представники сторін: позивача - Павличенко С.С.;

відповідача - Пущук М.В.,

(в судовому засіданні 22.10.2020, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві (далі - відповідач або ГУ ДПС у м. Києві), в якому позивачка просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 13.03.2020 № 0021854202 та № 0021864202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 20.05.2020, витребувано в ГУ ДПС у м. Києві розрахунки податкових зобов`язань та/або штрафних санкцій до оскаржуваних рішень.

20.05.2020 судове засідання було відкладено на 23.07.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.09.2020.

03.09.2020 у справі оголошено перерву до 22.10.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2020 повторно витребувано в ГУ ДПС у м. Києві розрахунки податкових зобов`язань та/або штрафних санкцій до оскаржуваних рішень та зобов`язано відповідача надати такі докази у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду.

В обґрунтування позову позивачка зазначає, що в результаті продажу інвестиційних активів, а саме належних їй часток у статутних капіталах ТОВ ЕГРЕГОРУМ , ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД , ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕСТ УКРАЇНА , у 2016 році нею не було отримано інвестиційного прибутку, оскільки відповідні інвестиційні активи продані за ціною їх придбання, що підтверджується відповідними документами, які надавалися контролюючому органу під час проведення перевірки, однак безпідставно, на думку позивача, не були прийняті ним до уваги.

При цьому, позивачка вважає, що контролюючим органом здійснено розширене тлумачення пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, неправильно застосовано цю норму та безпідставно прийнято оспорювані нею податкові повідомлення-рішення.

Крім того, позивачка примічає, що відповідачем безпідставно застосовано до неї Закон України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, та в обґрунтування своєї правової позиції посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2018 у справі № 804/13463/14.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позову, наполягає на правомірності прийняття ним оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень та зазначає, що позивачка завищила інвестиційні витрати за 2016 рік на загальну суму 21 989 195,00 грн. та, відповідно, занизила на цю ж суму інвестиційний прибуток за вказаний період, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 3 958 055,10 грн. і військового збору в розмірі 329 837,93 грн.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач стверджує, що інвестиційні витрати позивача на придбання корпоративних прав у ТОВ ЕГРЕГОРУМ , ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД мають бути підтверджені договорами купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, за якими позивачка придбала таке майно, а інвестиційні витрати позивача на придбання корпоративних прав у ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕСТ УКРАЇНА , на переконання податкового органу, повинні бути підтверджені розрахунковими документами, відповідно до норм Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

При цьому, відповідач вважає, що протоколи установчих зборів ТОВ ЕГРЕГОРУМ , ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД , в яких визначено вартість належного позивачу нерухомого майна, в обмін на яке вона набула відповідні корпоративні права, а також надані нею до перевірки експертні висновки про вартість об`єкта незалежної оцінки щодо такого нерухомого майна, не підтверджують інвестиційні витрати позивача.

Разом з тим, відповідач наполягає на тому, що у даному випадку інвестиційними витратами позивача є виключно суми сплачених нею коштів за придбання об`єктів нерухомого майна, в обмін на які вона набула корпоративні права в ТОВ ЕГРЕГОРУМ , ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД .

Позивачкою подано відповідь на відзив відповідача, в якій вона наполягає на своїй правовій позиції з підстав, аналогічних тим, що викладені в її позовній заяві, та стверджує про необґрунтованість і безпідставність доводів контролюючого органу.

01.09.2020 від позивачки надійшли додаткові письмові пояснення, в яких вона наголошує на тому, що нормами податкового законодавства не передбачено, що витратами на придбання інвестиційного активу в обмін на об`єкт нерухомого майна є витрати на придбання такого майна, як на тому наполягає відповідач, та зазначає, що навпаки - у розумінні пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України, придбанням інвестиційних активів є операція з внесення майна до статутного капіталу товариства, при вчиненні якої й реалізується відповідне майно за погодженою оціночною вартістю в обмін на відповідні корпоративні права.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 набула корпоративні права в ТОВ ЕГРЕГОРУМ (ЄДРПОУ 40767655) (частка позивача склала 44,06 %) шляхом внесення до статутного капіталу вказаного товариства нерухомого майна, а саме нежилих приміщень №№ 1-9 площею 111,4 кв.м. (магазин непродовольчих товарів) за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини зафіксовані в протоколі установчих зборів ТОВ ЕГРЕГОРУМ від 22.08.2016 № 1 та в акті прийому-передачі негрошового внеску до статутного капіталу даного товариства.

У вказаному протоколі установчих зборів учасниками також погоджено вартість нерухомого майна, що передається позивачем, у розмірі 6 300 000,00 грн.

До Державного реєстру речових прав внесено запис про право власності ТОВ ЕГРЕГОРУМ на таке нерухоме майно.

В наступному, позивачем було реалізовано частину наявних у неї корпоративних прав (43,85 % від частки статутного капіталу товариства) та отримано дохід від їх реалізації у розмірі 6 270 000,00 грн.

2. У вересні 2016 року ОСОБА_1 набула корпоративні права в ТОВ КИЙ-ІНВЕЄТ-ЛТД (ЄДРПОУ 40426901) шляхом внесення до статутного капіталу вказаного товариства нерухомого майна, а саме нежилих приміщень № 40 (в літ. А) площею 208,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені обставини зафіксовані в протоколі установчих зборів ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД від 30.09.2016 № 21/3 та в актах прийому-передачі негрошового внеску до статутного капіталу даного товариства від 03.10.2016.

У вказаному протоколі установчих зборів учасниками також погоджено вартість нерухомого майна, що передається позивачем, у розмірі 50 000 000,00 грн.

Після здійснення вказаного внеску до статутного капіталу цього товариства частка позивача після склала 57,14334 % в еквіваленті 50 000 990,00 грн.

До Державного реєстру речових прав внесено запис про право власності ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД на таке нерухоме майно.

В наступному, позивачкою було реалізовано частину наявних у неї корпоративних прав та отримано дохід від їх реалізації у розмірі 50 000 000,00 грн.

3. 17.07.2013 на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав, укладеному між позивачем і ОСОБА_2 , ОСОБА_1 набула 100% частки статутного капіталу ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕСТ УКРАЇНА (ЄДРПОУ 38389342) у розмірі 2000,00 грн. за 2000,00 грн.

У 2016 році позивачкою було продано її корпоративні права у вказаному товаристві за ціною 2000,00 грн., тобто ціною, яка дорівнює вартості їх придбання.

27.04.2017 позивачкою подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві звітну податкову декларацію № 1700069903 про майновий стан і доходи за 2016 рік з додатком Ф1, в якому задекларовано інвестиційний дохід від продажу часток устатутному капіталі ТОВ ВАЛЯР ЄДРПОУ 1628745), ТОВ ЕГРЕГОРУМ (ЄДРПОУ 40767655), ТОВ КИЙ-ІНВЕЄТ-ЛТД (ЄДРПОУ 40426901), ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕЄТУКРАЇНА (ЄДРПОУ 38389342) на загальну суму 65 218 990,00 грн., інвестиційні витрата на таку ж суму - 65 218 990,00 грн. та фінансовий результат від операцій з інвестиційними активами з нульовим значенням.

У січні 2020 року ГУ ДПС у м. Києві на підставі наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 27.01.2020 № 832 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з доходу, отриманого платником податків фізичної особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 у вигляді інвестиційного прибутку від продажу корпоративного права ТОВ ВАЛЯР (ЄДРПОУ 1628745), ТОВ ЕГРЕГОРУМ (ЄДРПОУ 40767655), ТОВ КИЙ-ІНВЕЄТ-ЛТД (ЄДРПОУ 40426901), ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕЄТУКРАЇНА (ЄДРПОУ 38389342).

За результатами зазначеної перевірки складено контролюючим органом складено акт від 19.02.2020 № 426/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 , в якому встановлено порушення позивачем:

1) пп. 168.2.1 п. 168.2, пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, з урахуванням вимог пп. 164.2.9 164.2 ст.164, пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України, що призвело до заниження інвестиційного прибутку за 2016 рік на суму 21 989 195,00 грн. та не сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 3 958 055,10 грн. з отриманого доходу;

2) п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, що призвело до не зарахування, не утримання та не перерахування до бюджету військового збору в сумі 329 837,93 грн.

Зазначені висновки податкового органу шодо заниження позивачкою суми податку на доходи фізичних осіб внаслідок не включення позитивного значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами в розмірі 21 989 195,00 грн. обґрунтовані наступним:

1) недоведеністю позивачкою понесених витрат у розмірі 6 270 000,00 грн. на придбання інвестиційного активу - частки у статутному капіталі ТОВ ЕГРЕГОРУМ у зв`язку з внесенням до статутного капіталу нерухомого майна;

2) недоведеністю понесених позивачкою витрат у розмірі 15 717 195,00 грн. на придбання інвестиційного активу - частки у статутному капіталі ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД у зв`язку з внесенням до статутного капіталу цього товариства нерухомого майна;

3) недоведеністю позивачем понесених витрат у розмірі 2000,00 грн. на придбання інвестиційного активу - частки у статутному капіталі ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕСТ УКРАЇНА у зв`язку з ненаданням розрахункових документів.

28.02.2020 ОСОБА_1 подані заперечення на даний акт перевірки.

04.03.2020 представником Счастної Р.Д. отримано відповідь на зазначені заперечення №12478/ФОП/26-15-42-02-27 від 10.03.2020, згідно з якою висновки акта перевірки залишені без змін, а її заперечення - без задоволенім.

13.03.2020 ГУ ДПС у м. Києві прийняло податкові повідомлення-рішення:

1) № 0021854202, яким позивачці нараховано зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) в розмірі 3 958 055,10 грн. - за основним платежем і 989 513,78 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) № 0021864202, яким позивачці нараховано зобов`язання зі сплати військового збору в розмірі 329 837,93 грн. - за основним платежем і 82 459,48 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Незгода із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями суб`єкта владних повноважень обумовила звернення позивачки до суду з відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пп. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Підпунктами 170.2.1, 170.2.2, 170.2.6, 170.2.7 пункту 170.2 статті 170 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік, за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Для цілей цього пункту термін інвестиційний актив означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

У підпункті 14.1.81-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що інвестиційний прибуток для цілей розділу IV цього Кодексу - дохід у вигляді позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від проведення операцій з цінними паперами з урахуванням курсової різниці, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, та витратами на придбання таких інвестиційних активів.

У пп. 168.2.1 п. 168.2, пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 ПК України визначено, що платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов`язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Відповідно до п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Разом з тим, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що інвестиційним прибутком, який підлягає оподаткуванню ПДФО і на який нараховується військовий збір, є позитивна різниця між витратами особи на придбання інвестиційного активу і доходом, отриманим від його реалізації (тобто позитивний фінансовий результат).

Разом з тим, законодавством передбачено можливість придбання особою інвестиційного активу шляхом внесення до статутного капіталу юридичної особи відповідної суми коштів (вартості корпоративних прав, визначених товариством) або передання нерухомого майна.

Щодо оподаткування інвестиційного доходу від продажу інвестиційних активів у ТОВ ЕГРЕГОРУМ і в ТОВ КИЙ-ІНВЕЄТ-ЛТД .

Перевіряючи доводи сторін, суд звертає увагу на те, що корпоративні права в ТОВ ЕГРЕГОРУМ і в ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД позивачка набула (придбала) в обмін на належне їй на праві власності нерухоме майно за ціною (вартістю цього майна), установленою відповідними експертними висновками про його оцінку станом на 19.08.2019 та на 09.09.2016, за якою ОСОБА_1 і вказані товариства дійшли згоди щодо його реалізації, що підтверджується протоколами установчих зборів ТОВ ЕГРЕГОРУМ від 22.08.2016 № 1 і ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД від 30.09.2016 № 21/3, а також складеними до них актами приймання-передачі негрошового внеску.

Отже, позивачкою фактично понесено витрати на придбання вказаних інвестиційних активів у розмірі їх вартості, зазначеної у вказаних протоколах установчих зборів (6 300 000,00 грн. та 50 000 000,00 грн.), яка відповідає реальній ринковій вартості об`єктів нерухомого майна, в обмін на які позивач їх придбала.

При цьому, суд зазначає, що пунктом 170.2 статті 170 ПК України чітко визначено, що вартість інвестиційного активу визначається із документально підтверджених витрат на його придбання, а не з ціни купівлі-продажу колись придбаного особою майна (у даному випадку об`єктів нерухомості) станом на час його придбання, яке внесено нею до статутного капіталу товариства в обмін на корпоративні права, як на тому наполягає відповідач.

Разом з тим, саме за вищевказаною вартістю придбання інвестиційних активів (корпоративних прав) у ТОВ ЕГРЕГОРУМ і в ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД позивачем в наступному було здійснено їх продаж в еквіваленті до відсотка реалізованої частки у статутному капіталі. Таким чином, її інвестиційні витрати дорівнюють отриманому інвестиційному доходу, що згідно з приписами пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України, зумовлює відсутність у неї відповідного інвестиційного прибутку.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що інвестиційні витрати позивачки на придбання корпоративних прав у ТОВ ЕГРЕГОРУМ , ТОВ КИЙ-ІНВЕЄТ-ЛТД мають бути підтверджені договорами купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, за якими позивачка придбала таке майно.

Водночас, у контексті аналізу наведених доводів відповідача суд зазначає, що жодною нормою чинного законодавства, зокрема ПК України, не передбачено, необхідності підтвердження інвестиційних витрат особи на придбання корпоративних прав шляхом внесення належного їй нерухомого майна договорами купівлі-продажу, на підставі яких особа придбала таке майно, а також взагалі не визначено відповідного виключного переліку документів, якими такі витрати повинні підтверджуватися.

При цьому, суд приймає до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі Вєренцов проти України , про те, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (рішення у справах Копецький проти Словаччини (Kopeckэ v. Slovakia), Anheuser-Busch Inc. проти Португалії ).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95).

Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Окрім викладеного, суд також зазначає, що твердження відповідача з приводу необхідності підтвердження вартості інвестиційних витрат позивача виключно відповідними договорами, за якими вона придбала інвестоване нерухоме майно, не лише не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а навпаки - суперечить вищенаведеним приписам статті 170 ПК України та загальним засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 Цивільного кодексу України, конституційним основам правопорядку у сфері господарювання та загальним принципам, визначеним ст.ст. 5, 6 Господарського кодексу України, які застосовуються інвестором при прийнятті рішення щодо придбання певного інвестиційного активу та відповідним суб`єктом господарювання (у даному випадку товариствами), який визначає вартість його реалізації у співвідношенні з еквівалентом частки, яка передається особі в обмін на таке майно.

Тож, доводи податкового органу про те, що протоколи установчих зборів ТОВ ЕГРЕГОРУМ , ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД , в яких визначено вартість належного позивачці нерухомого майна, в обмін на яке вона набула відповідні корпоративні права, а також надані нею до перевірки експертні висновки про вартість об`єкта незалежної оцінки щодо такого нерухомого майна, не підтверджують інвестиційні витрати позивача, суд відхиляє з огляду на вищевикладене.

При цьому, суд звертає увагу на суперечливість висновків, викладених в акті перевірки від 19.02.2020 № 426/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 (на підставі якого відповідачем прийняті оспорювані в цій справі податкові повідомлення-рішення), в якому контролюючий орган, перевіряючи інвестиційні витрати позивачки на придбання корпоративних прав у ТОВ КИЙ-ІНВЕСТ-ЛТД , приймає до уваги та враховує як доказ інвестиційних витрат позивачки один висновок експертної оцінки інвестованого нею майна, складений щодо його вартості станом на 17.03.2016, та відхиляє інший, щодо вартості такого майна безпосередньо станом на час його інвестування - 09.09.2016.

Наведені висновки акта перевірки контролюючого органу, крім іншого, суперечать безпосередньо його власній правовій позиції щодо кола документів у підтвердження інвестиційних витрат, про що зазначено вище, та в сукупності з викладеним переконують суд у помилковості та необґрунтованості позиції відповідача.

Щодо оподаткування інвестиційного доходу від продажу інвестиційних активів у ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕСТ УКРАЇНА .

Перевіряючи доводи сторін, суд звертає увагу на те, що корпоративні права у вказаному товаристві позивачка набула на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2013 шляхом сплати 2000,00 грн., а в наступному, у 2016 році, продала їх за такою ж ціною.

Таким чином, її інвестиційні витрати дорівнюють отриманому інвестиційному доходу, що згідно з приписами пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України, зумовлює відсутність у неї відповідного інвестиційного прибутку.

Доводи відповідача про те, що інвестиційні витрати позивачки на придбання корпоративних прав у ТОВ НІКА КАПІТАЛ ІНВЕСТ УКРАЇНА повинні бути підтверджені розрахунковими документами, відповідно до норм Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні і Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Закон, на який посилається податковий орган, визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами та не регулює договірні відносини, зокрема, фізичної особи (яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності) з інвестування коштів.

Крім того, дія ані такого Закону, ані наведеного відповідачем Положення не поширюється на позивачку як фізичну особу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 804/13463/14.

Жодних інших доводів відповідачем в обґрунтування його правової позиції не наведено і доказів, які б підтверджували правомірність прийняття ним оспорюваних позивачкою податкових повідомлень-рішень від 13.03.2020 № 0021854202 та № 0021864202 суду не надано.

Водночас за ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.

Отже, відповідачем не доведено отримання позивачкою у 2016 році інвестиційного прибутку та, відповідно виникнення в неї обов`язку щодо оподаткування його ПДФО і сплати з нього військового збору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає податкові повідомлення-рішення від 13.03.2020 № 0021854202 та № 0021864202 протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень.

При цьому, слід зазначити, що частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в м. Києві від 13.03.2020 № 0021854202 та № 0021864202.

3. Cтягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в м. Києві (адреса місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код - 43141267) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 510,00 грн. (десять тисяч п`ятсот десять гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 09.11.2020.

Суддя К.С. Пащенко