Рішення

від 28.10.2020 по справі 562/1698/19

ЗДОЛБУНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 562/1698/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.10.2020 року Здолбунівський районий суд

Рівненськоі області

в складі: головуючого судді Шуляка А.С.

при секретарі Солдатовій О.Д.

за участю позивачів ОСОБА_1

ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Здолбунів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Півченська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності, -

встановив:

В поданій до суду заяві позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять суд ухвалити рішення, яким визнати за ними право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 по 1/3 частині за кожним.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина в тому числі і на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Вони є спадкоємцями за законом. Іншим спадкоємцем за законом є відповідачка ОСОБА_3 - дочка спадкодавця. Вони своєчасно звернулися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Проте, оформити спадщину в нотаріальній конторі не мають змоги, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, в зв`язку чим постановою державного нотаріуса їм було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 01.07.2019р.було відкрито провадження у справі.

11 вересня 2019 року відповідачем ОСОБА_3 було пред`явлено зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Півченська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за нею в розмірі 44/100, за ОСОБА_5 - 33/100, за ОСОБА_1 - 11/100, за ОСОБА_2 - 11/100.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 . Після смерті матері залишився житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Даний будинок вона будувала за свої кошти та довгий час проживала разом із матір`ю та своєю дочкою ОСОБА_5 , що стверджується особовим рахунками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_8 Півченської сільської ради. Оскільки це був колгоспний двір, то його головою була її мати ОСОБА_4 , а вона з дочкою були його членами. Згідно діючого на той час законодавства майно колгоспного двору належало його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена колгоспного двору встановлювався виходячи з рівності часток усіх членів колгоспного двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Враховуючи наведене спірний житловий будинок належав ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 1/3 частині кожному. За таких обставин спадкуванню між спадкоємцями в рівних долях після смерті ОСОБА_4 підлягає частка в житловому будинку, яка належала їй, а саме - 1/3.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11.09.2019р. було прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Півченська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно.

Відповідачами за зустрічним позовом було подано відзив на позов в якому вони зустрічний позов не визнали та просять відмовити в його задоволенні, оскільки ОСОБА_3 з 1986 року не проживала в спірному будинку, хоча для збереження права на частку в колгоспному дворі мала б проживати там до 15.04.1991р. Відомості про те, що ОСОБА_3 станом на 15.04.1991р. не втратила право на частку в майні колгоспного двору відсутні, жодними належними доказами не підтверджені. Також безпідставним є покликання позивачки на те, що в період з 1969 року по 1984 рік нею побудовано спірний будинок, не підтверджено жодним доказом. Так, рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28.04.2015р. у справі № 562/445/15 на яке посилається ОСОБА_3 скасовано рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30.07.2015р. Накладні, які містяться у матеріалах цивільної справи № 562/445/15 лише підтверджують факт придбання деревини. Проте, вказана накладна жодним чином не підтверджує факт використання деревини на будівництво спірного будинку.

В судовому засіданні позивачі за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 первісний позов підтримали повністю та просять задовільнити його, зустрічний позов ОСОБА_3 не визнали та просять відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 за первісним позовом адвокат Семенюк О.М. в судових засіданнях позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнав, зустрічний позов ОСОБА_3 підтримав повністю та просить його задовільнити.

Представник Півченської сільської ради в судове засідання не з`явився. В листі адресованому суду просить розглядати справу без участі Півнеснкьої сільської ради, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнає повністю.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази по справі суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Згідно погосподарської книги № 3 особовий рахунок № НОМЕР_2 будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_4 . Дана обставина стверджується довідкою Півченської сільської ради Здолбунівського району від 25.08.2015р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 08.05.2012р. Півенською сільською радою.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно.

08 квітня 2008 року ОСОБА_4 було складено заповіт, який був посвідчений секретарем виконкому Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Харковською Іриною Петрівною та зареєстрований в реєстрі за № 160 згідно якого вона заповідала належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями, які розташовані в с.Суйми і все майно, де б воно не було та в чому б воно не виражалося і що буде їй належати на день смерті заповідала в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а право на земельну частку (пай) ОСОБА_1 .

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19.10.2018р. вказаний заповіт було визнано недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1258, ч.1 ст.1261 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є дочкою спадкодавця ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 , виданим 11.04.1956р.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 є також дочкою спадкодавця ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про народження.

Відповідно до ст.1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Батько позивача ОСОБА_2 . ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 був сином спадкодавця ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5

Отже позивач ОСОБА_2 є онуком спадкодавця ОСОБА_4 і має право на спадкування відповідно до ст.1266 ЦК України.

Враховуючи наведене ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги і відповідно мають право на спадкування майна належного спадкодавцю ОСОБА_4 в рівних частках.

Обгрунтовуючи зустрічний позов ОСОБА_3 вказувала на те, що вказаний будинок належить до майна колгоспного двору, а відтак належить їй, її дочці ОСОБА_5 та спадкодавцю ОСОБА_4 по 1/3 частині кожному, в зв`язку з чим спадкування підлягає лише 1/3 частина домоволодіння, яка належить спадкодавцю.

Так, з введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України "Про власність" колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

За положеннями статті 120 ЦК Української РСР 1963 року колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

За змістом частини другої статті 123 ЦК Української РСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Згідно зі статтею 126 ЦК Української РСР 1963 року працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Як вбачається з погосподарської книги за 1986-1989 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та її дочка ОСОБА_5 вибули назовсім з членів сім`ї господарства в м.Київ відповідно 19.12.1986р. та 20.11.1986р., а відтак втратили право на частку в майні колгоспного двору.

Також слід зазначити, що відповідно до роз`яснень, які містяться в абз.2 підпункту г пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності.

Згідно положень частин 3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України зазначено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статті 71 ЦК УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

За правилами статті 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом ст.75 ЦК УРСР 1963 року позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Оскільки позивачу за зустрічним позовом було відомо, що колгоспні двори припинили своє існування 15 квітня 1991 року, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що внаслідок пропуску позивачами строку позовної давності без поважних причин, він не вправі претендувати на частку в спірному житловому будинку.

Крім того, слід зазначити, що стосується вимог зустрічного позову про визнання права власності на частку в майні колгоспного двору для дочки позивачки ОСОБА_5 , то остання з такими вимогами самостійно не зверталася до суду, а тому суд не вправі вирішувати дані позовні вимоги.

Отже за таких обставин ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мають право на спадкування по 1/3 частині за кожним майна, що залишилося після ОСОБА_4 , а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , частка якої становила 100 %.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27.04.2017 року, позивачам за первісним позовом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на житловий будинок .

У відповідності з п.п.4.15 глави 10 Видача свідоцтв про право на спадщину Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивачів за первісним позовом щодо визнання права власності на спадкове майно є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ) право власності на спадкове майно, що залишилося після ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 по 1/3 частині за кожним.

ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Півченська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскарженим в Рівненський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: