Рішення

від 02.11.2020 по справі 405/2285/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 405/2285/20

2/405/327/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2020 Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі

головуючої судді: Шевченко І.М.

з участю секретаря : Фришко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом представника позивача адвоката Бойко Олега Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в інтересах якої діє її представник - адвокат Бойко О.В., звернулась в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 38 978,95 грн. та судові витрати по справі.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем подавався цивільний позов до неї про стягнення боргу по розписці від 25.03.2008 року, згідно якої вона взяла в нього в борг гроші у сумі 50 000 грн. на невизначений строк. При цьому, посилаючись на вимоги ЦК України та розрахунки інфляційних втрат, відповідач просив суд стягнути із неї грошові кошти у сумі 50 000 грн., 116 015 грн. інфляційні втрати, 3% річних у сумі 14 894,09 грн., а всього 180 909,09 грн., а також судові витрати у сумі 1 809,09 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 5 000 грн.

Вона, не погоджувалась із позовом, заявила зустрічний позов про визнання частково недійсним договору позики, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що отримала позику лише 10 000 грн. При цьому, на придбання житла, будинку АДРЕСА_1 , де вони проживали та проживають, що була тоді під впливом тяжкої обставини, так як власниця вказаного будинку ОСОБА_3 , яка надала їм раніше вказаний будинок у проживання з виплатою, вимагала сплатити повністю кошти за вказаний будинок в сумі 12 500 грн., або виселятись.

В той час такі кошти в смт. Новгородка ніхто не позичав, тому вона звернулась до відповідача, який займався та займається обробітком землі із проханням надати позику у сумі 10 000грн. Відповідач погодився, та як гарантію вимагав щоб вона передала йому у користування (оренду) належну її земельну ділянку (пай) площею 7,28га., кадастровий номер № 3523481300:02:000:0017, що знаходиться на території Інгуло-Кам`янської сільської Ради, яка належить їй на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії РІ № 333012, який виданий 03.06.2002 року Новгородківською райдержадміністрацією Кіровоградської області.

На той час вказана земельна ділянка була в оренді у СФГ Шевченко , але відповідач погодився із цим та мав на меті у подальшому все ж орендувати цю земельну ділянку. На його умовах вона, отримавши 25.03.2008 року позику у відповідача у сумі 10 000 грн., написала безстрокову розписку про отримання позики нібито у сумі 50 000 грн., зазначивши у ній, що в разі неповернення позики передає йому належний їй пай РІ № 333012 у користування.

При цьому вона віддала відповідачу належний їй оригінал вказаного Державного акту про право приватної власності на землю, та в цей день 25.03.2008 року, вона надала відповідачу безстрокову довіреність на право володіння, користування та розпорядження вказаною їй земельною ділянкою. Довіреність була посвідчена в день написання розписки про позику, а саме 25.03.2008 року, приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г., зареєстрована у реєстрі за № 531, припинена 22.02.2017 року.

У подальшому, вказана земельна ділянка так і залишилась в оренді у СФГ Шевченко і відповідач, по вказаній довіреності, отримував у СФГ Шевченко орендну плату замість неї з 2012 року по 2016 рік включно, та отримав кошти за вказані роки у загальній сумі 38 978,95 грн., що підтверджується довідкою № 54, яка видана 05.12.2017 року головою СФГ Шевченко ОСОБА_4 .

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 05.12.2018 року задоволено первісний позов ОСОБА_2 , стягнуто на його користь із неї грошові кошти у сумі 180 909,09 грн., які складаються із 50 000 грн. суми боргу, 116 015 грн. інфляційних витрат, 14 894,09 грн. 3% річних, а також стягнуто також з неї на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 12 809,10 грн., які складаються із судового збору у сумі 1 809,10 грн., та витрат за надання правової допомоги у сумі 11 000грн. В задоволення зустрічного позову про визнання частково недійсним договору позики відмовлено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року, по даній справі, рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 05.12.2018 року змінено. Позов ОСОБА_2 до неї про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто із неї на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 11 341,01 грн., з яких: 11 021,05 грн. сума боргу, 54,35 грн. 3% річних за прострочення сплати боргу та 265,61 грн. інфляційних витрат. Кропивницьким апеляційним судом правильно встановлено, що ОСОБА_2 отримував із 2012 року по 2016 рік орендну плату за оренду земельної ділянки яка належить їй, що розрахунок за договором позики відбувався ще до пред`явлення ОСОБА_2 вимоги про повернення боргу. Факт отримання коштів відповідачем за оренду земельної ділянки за вказаний період і у вищезазначеній сумі підтверджений довідкою голови СФГ Шевченко № 54 від 05.12.2017 року, і визнавався відповідачем.

Але, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився із постановою суду апеляційної інстанції, та своєю постановою від 12.02.2020 року частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_2 , постанову Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року змінив в частині вирішення позовних вимог про стягнення з неї на користь відповідача боргу за договором позики від 25.03.2008 року, збільшивши розмір стягнутої суми боргу із 11 021,05 грн. до 50 000 грн., розмір інфляційних витрат із 265,61 грн. до 1 206,75 грн. та розмір 3% із 54,35 грн. до 234,25 грн. Також постанова Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року змінена в частині розподілу судових витрат, зменшено розмір судових витрат, які підлягають стягненню із відповідача на її користь з 9 421,04 грн. до 6 256,46 грн. В іншій частині постанова Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року залишена без змін. Касаційний суд мотивував своє рішення тим, що апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, залишив поза увагою вимоги ст.601 ЦК України, щодо зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін, за відсутності її заяви та/або ОСОБА_2 про зарахування зустрічних вимог та не пред`явлення нею вимоги про повернення отриманих згідно довіреності від 25.03.2008 року ОСОБА_2 коштів (орендної плати), вказав, що висновок про зменшення розміру боргу за договором позики на суму отриману ОСОБА_2 орендної плати не можна визнати обґрунтованим.

Із постанови касаційного суду вбачається, що суд розділив вимоги ОСОБА_2 по договору позики у сумі 50 000грн., як правовідносини у зобов`язальному праві (ст.ст. 598-601, 604-609 ЦК України), та кошти у сумі 38 978,95грн., які ОСОБА_2 отримав в СФГ Шевченко , по довіреності замість неї, як правовідносини представництва за довіреністю та дорученням (ст.ст. 244, 245, 247- 250, 1000-1010 ЦК України).

Зі змісту вказаної довіреності від 25.03.2008 року вбачається, що вона складається із двох видів повноважень, а саме представництва за довіреністю, де в силу статті 237 ЦК України вона уповноважила ОСОБА_2 як представника, в межах наданих йому у довіреності повноважень, вчинити від імені і на користь неї дії, а саме: володіти, користуватися та розпоряджатися її земельною ділянкою, представляти її інтереси у відповідних органах з цих питань. Даний правочин, який створив цивільні права і обов`язки лише для представника - позивача у справі, є одностороннім. Дані правовідносини, які виникли між сторонами із представництва регулюються нормами цивільного законодавства - ст.ст. 238-250 ЦК України, що зазначено у самій довіреності.

Також, у довіреності містяться норми, які за своїм змістом стосуються договору доручення - ст.ст. 1000-1010 ЦК України, які зазначені у самій довіреності від 25.03.2008 року, відповідно до яких відповідач зобов`язався від її імені вчиняти певні юридичні дії, а саме: укладати та підписувати від її імені договори оренди, найму, емфітевзису, з правом визначення істотних умов, вносити зміни та доповнення до укладених договорів, розривати їх, визначати в усіх випадках суми, терміни та інші умови на свій власний розсуд, проводити розрахунки за укладеними договорами, одержувати належні їй гроші (у тому числі орендну плату у будь-якій формі та майно), сплачувати належні з неї податки, збори та інші витрати, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю. Тому, між нею та відповідачем також укладений двосторонній правочин, який за своїм змістом є договором доручення.

Вказана довіреність від 25.03.2008 року є довіреністю на представництво її прав та інтересів по вказаній земельній ділянці, та договором доручення на вчинення від її імені вказаних у ній повноважень. Дія довіреності нею припинена 22.02.2017 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 33277588 від 22.02.2017 року і вона повідомила ОСОБА_2 про припинення дії вказаної довіреності, але він не визнав такого припинення, не виконав вимоги п.3 ч.1 ст. 1006 ЦК України та не повернув їй отримані ним кошти у СФГ Шевченко за оренду належної її земельної ділянки і прислав її вимогу від 29.11.2017 року про погашення боргу на суму 298 044,85 грн., а тому враховуючи вищевикладене вона звернулась в суд з даним позовом та просить його задовольнити.

Ухвалою суду від 30.04.2020 року у справі відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

30.06.2020 року представником відповідача подана заява про застосування строків позовної давності.

08.07.2020 року представником позивача подано відповідь на заяву про застосування строків позовної давності, зазначивши, що порушення прав позивача розпочало із 29.11.2017 року, а тому просив відхилити заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні, призначеному на 22.09.2020 року представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини, що в ньому зазначені, просив позов задовольнити, представник відповідача просив застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судове засідання, призначене судом 02.11.2020 року сторони та їх представники не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, суд вважає за можливе закінчувати розгляд справи у їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено довіреність від 25.03.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г., зареєстрована у реєстрі за № 531.

Відповідно до норм статті 237, ч. 1 статті 238 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Частина третя статті 244 ЦК України визначає, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (ч.1 ст. 247 ЦК України).

Як вбачається із змісту вказаної довіреності від 25.03.2008 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти свої інтереси у будь-яких підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування з приводу вчинення від її імені будь-яких юридично значимих дій, в обсязі та з повноваженнями передбаченими чинним законодавством України для такого роду повноважень, які б належало виконувати їй, якби вона самостійно займалась зазначеними питаннями, а саме: володіти, користуватися та розпоряджатися її земельною ділянкою площею 7,28 га, кадастровий номер 323481300:02:000:0017, яка розташована на території Інгуло-Кам`янської сільської Ради, яка належить їй на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, тобто: укладати, вносити зміни, виконувати, а також розривати договори, а саме: оренди, найму, емфітевзису, з правом визначення істотних та інших умов за його розсудом, проводити розрахунки за укладеними договорами, одержувати належні їй гроші (у тому числі орендну плату у будь-якій формі та майно), сплачувати належні з неї податки, збори та інші витрати, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю.

Частиною 1 ст. 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими. Частина 1 ст. 1004 ЦК України передбачає, що повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Відповідно до вимог статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 припинена дія вказаної довіреності 22.02.2017 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 33277588 від 22.02.2017 року. Позивачка ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 про припинення дії вказаної довіреності.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року по справі 393/104/18, на яку посилається позивач, як на підставу своїх вимог, вирішувалось питання щодо визнання правочину недійсним, питання про повернення зазначених позивачем коштів не заявлялось ОСОБА_1 та не вирішувалось судом.

Судом також встановлено, що протягом 2018-2020 років слухалась цивільна справа № 393/104/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору позики. Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 2012 по 2016 рік отримував орендну плату за оренду земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , але вимог про повернення коштів, отриманих ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не заявлялось.

З даним позовом про повернення коштів до суду ОСОБА_1 звернулась лише 10.04.2020 року.

Представником відповідача подана заява про застосування строків позовної давності до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.

Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку.

Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, враховуючи дату можливого отримання коштів за 2016 рік сплив у 2019 році.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після скоєння правопорушення. застосування строків позовної давності має кілка важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи щодо події, що мала місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже можливо втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 у справі Стаббінгс та інші проти Сполучного Королівства ; п. 570 рішення від 20.09.2011 у справі Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Порівняльний метод довідалась та могла довідатись , зазначений в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся про його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові ВСУ від 22.02.2017 № 6-17цс17.

Суд не приймає до уваги пояснення представника позивача про те, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналась лише після отримання постанови Верховного Суду в квітні 2020 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по даній справі за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову представника позивача адвоката Бойко Олега Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Судові витрати по справі вважати фактично понесеними.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення в повному обсязі виготовлене 10.11.2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_2 .

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Ірина Миколаївна Шевченко