Постанова

від 25.03.2021 по справі 405/2285/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2021 року м. Кропивницький

справа № 405/2285/20

провадження № 22-ц/4809/397/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

суддів: Письменного О.А., Чельник О.І.

секретар Гончар В.В.

учасники справи:

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бойка Олега Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.11.2020, суддя Шевченко І.М., по справі за позовом представника позивача адвоката Бойка Олега Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Бойко Олег Вікторович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 звертався у суд з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу по розписці від 25.03.2008 року, згідно якої ОСОБА_1 взяла у ОСОБА_3 в борг гроші у сумі 50 000 грн. на невизначений строк. При цьому, посилаючись на вимоги ЦК України та розрахунки інфляційних втрат, ОСОБА_3 просив суд стягнути із ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 50 000 грн. сума боргу, 116 015 грн. інфляційні втрати, 3% річних у сумі 14 894,09 грн., а всього 180 909,09 грн., а також судові витрати у сумі 1 809,09 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 5 000 грн.

ОСОБА_1 не погоджувалась із позовом, заявила зустрічний позов про визнання частково недійсним договору позики, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що отримала позику лише у розмірі 10 000 грн.

Зазначила, що ОСОБА_3 погодився надати гроші у позику за умови, що ОСОБА_1 передасть йому у користування (оренду) належну її земельну ділянку (пай) площею 7,28га., кадастровий номер № 3523481300:02:000:0017, що знаходиться на території Інгуло - Кам`янської сільської ради, яка належить їй на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії РІ № 333012, який виданий 03.06.2002 року Новгородківською райдержадміністрацією Кіровоградської області.

На той час вказана земельна ділянка перебувала в оренді у СФГ Шевченко , але ОСОБА_3 погодився з даними обставинами оскільки мав на меті у подальшому все ж орендувати цю земельну ділянку.

ОСОБА_4 25.03.2008 року позику у сумі 10 000 грн., написала безстрокову розписку про отримання позики нібито у сумі 50 000 грн., зазначивши у ній, що в разі неповернення позики передає ОСОБА_3 належний їй пай НОМЕР_1 у користування.

При цьому ОСОБА_1 віддала ОСОБА_3 належний їй оригінал вказаного Державного акту про право приватної власності на землю, та в цей день 25.03.2008 року, надала відповідачу безстрокову довіреність на право володіння, користування та розпорядження вказаною їй земельною ділянкою. Довіреність була посвідчена в день написання розписки про позику, а саме 25.03.2008 року, приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г., зареєстрована у реєстрі за № 531, припинена 22.02.2017 року.

У подальшому вказана земельна ділянка так і залишилась в оренді у СФГ Шевченко і відповідач, по вказаній довіреності, отримував у СФГ Шевченко орендну плату замість неї з 2012 року по 2016 рік включно, та отримав кошти за вказані роки у загальній сумі 38 978,95 грн., що підтверджується довідкою № 54, яка видана 05.12.2017 року головою СФГ Шевченко ОСОБА_5 .

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 05.12.2018 року задоволено первісний позов ОСОБА_3 , стягнуто на його користь із ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 180 909,09 грн., які складаються із 50 000 грн. суми боргу, 116 015 грн. інфляційних витрат, 14 894,09 грн. 3% річних, а також стягнуто з неї на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 12 809,10 грн., які складаються із судового збору у сумі 1 809,10 грн., та витрат за надання правової допомоги у сумі 11 000 грн. В задоволенні зустрічного позову про визнання частково недійсним договору позики відмовлено.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 05.12.2018 року змінено. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 11 341,01 грн., з яких: 11 021,05 грн. сума боргу, 54,35 грн. 3% річних за прострочення сплати боргу та 265,61 грн. інфляційних витрат.

Позивач зазначив, що Кропивницьким апеляційним судом правильно встановлено, що ОСОБА_3 отримував із 2012 року по 2016 рік орендну плату за оренду земельної ділянки, яка належить їй, що розрахунок за договором позики відбувався ще до пред`явлення ОСОБА_3 вимоги про повернення боргу. Факт отримання коштів відповідачем за оренду земельної ділянки за вказаний період і у вищезазначеній сумі підтверджений довідкою голови СФГ Шевченко № 54 від 05.12.2017 року, і визнавався відповідачем.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився із постановою суду апеляційної інстанції, та своєю постановою від 12.02.2020 року частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_3 , постанову Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року змінив в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача боргу за договором позики від 25.03.2008 року, збільшивши розмір стягнутої суми боргу із 11 021,05 грн. до 50 000 грн., розмір інфляційних витрат із 265,61 грн. до 1 206,75 грн. та розмір 3% із 54,35 грн. до 234,25 грн.

Також постанова Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року змінена в частині розподілу судових витрат, зменшено розмір судових витрат, які підлягають стягненню із відповідача на її користь з 9 421,04 грн. до 6 256,46 грн.

В іншій частині постанова Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року залишена без змін.

Касаційний суд мотивував своє рішення тим, що апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, залишив поза увагою вимоги ст.601 ЦК України, щодо зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін, за відсутності її заяви та/або ОСОБА_3 про зарахування зустрічних вимог та не пред`явлення нею вимоги про повернення отриманих згідно довіреності від 25.03.2008 року ОСОБА_3 коштів (орендної плати), вказав, що висновок про зменшення розміру боргу за договором позики на суму отриману ОСОБА_3 орендної плати не можна визнати обґрунтованим.

Із постанови касаційного суду вбачається, що суд розділив вимоги ОСОБА_3 по договору позики у сумі 50 000грн., як правовідносини у зобов`язальному праві (ст.ст. 598-601, 604-609 ЦК України), та кошти у сумі 38 978,95грн., які ОСОБА_3 отримав в СФГ Шевченко , по довіреності замість ОСОБА_1 , як правовідносини представництва за довіреністю та дорученням (ст.ст. 244, 245, 247- 250, 1000-1010 ЦК України).

Зі змісту вказаної довіреності від 25.03.2008 року вбачається, що вона складається із двох видів повноважень, а саме представництва за довіреністю, де в силу статті 237 ЦК України ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 як представника, в межах наданих йому у довіреності повноважень, вчинити від імені і на користь неї дії, а саме: володіти, користуватися та розпоряджатися її земельною ділянкою, представляти її інтереси у відповідних органах з цих питань. Даний правочин, який створив цивільні права і обов`язки лише для представника - позивача у справі, є одностороннім. Дані правовідносини, які виникли між сторонами із представництва регулюються нормами цивільного законодавства - ст.ст. 238-250 ЦК України, що зазначено у самій довіреності.

Також, у довіреності містяться норми, які за своїм змістом стосуються договору доручення - ст.ст. 1000-1010 ЦК України, які зазначені у самій довіреності від 25.03.2008 року, відповідно до яких відповідач зобов`язався від її імені вчиняти певні юридичні дії, а саме: укладати та підписувати від її імені договори оренди, найму, емфітевзису, з правом визначення істотних умов, вносити зміни та доповнення до укладених договорів, розривати їх, визначати в усіх випадках суми, терміни та інші умови на свій власний розсуд, проводити розрахунки за укладеними договорами, одержувати належні їй гроші (у тому числі орендну плату у будь-якій формі та майно), сплачувати належні з неї податки, збори та інші витрати, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю. Тому, між нею та відповідачем також укладений двосторонній правочин, який за своїм змістом є договором доручення.

Вказана довіреність від 25.03.2008 року є довіреністю на представництво її прав та інтересів по вказаній земельній ділянці, та договором доручення на вчинення від її імені вказаних у ній повноважень.

Дія довіреності припинена 22.02.2017 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 33277588 від 22.02.2017 року ОСОБА_3 був повідомлений про припинення дії вказаної довіреності, але він не визнав такого припинення, не виконав вимоги п.3 ч.1 ст. 1006 ЦК України та не повернув їй отримані ним кошти у СФГ Шевченко за оренду належної її земельної ділянки, а надіслав вимогу від 29.11.2017 року про погашення боргу на суму 298 044,85 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути із ОСОБА_3 на її користь грошові кошти у сумі 38978,95 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.11.2020 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що порушення прав позивача розпочалось із 29.11.2017, тому строк позовної давності можливо рахувати саме із цього часу коли ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права. У ОСОБА_1 виникло право звернення до суду із даним позовом лише після ухвалення постанови Верховним Судом 12.02.2020 по справі № 393/104/18, до цього її права були поновлені постановою Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 і вона не могла раніше звертатися до суду з даним позовом.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11.01.2021 по справі відкрито апеляційне провадження.

До суду надано відзив на апеляційну скаргу від адвоката Заболотнього П.Л. в інтересах ОСОБА_3 , в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03.02.2021 справу призначено до розгляду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив,що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено довіреність від 25.03.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г., зареєстрована у реєстрі за № 531.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (ч.1 ст. 247 ЦК України).

Суд першої інстанції зазначив, що як вбачається із змісту довіреності від 25.03.2008 року, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси у будь-яких підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування з приводу вчинення від її імені будь-яких юридично значимих дій, в обсязі та з повноваженнями передбаченими чинним законодавством України для такого роду повноважень, які б належало виконувати їй, якби вона самостійно займалась зазначеними питаннями, а саме: володіти, користуватися та розпоряджатися її земельною ділянкою площею 7,28 га, кадастровий номер 323481300:02:000:0017, яка розташована на території Інгуло-Кам`янської сільської Ради, яка належить їй на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, тобто: укладати, вносити зміни, виконувати, а також розривати договори, а саме: оренди, найму, емфітевзису, з правом визначення істотних та інших умов за його розсудом, проводити розрахунки за укладеними договорами, одержувати належні їй гроші (у тому числі орендну плату у будь-якій формі та майно), сплачувати належні з неї податки, збори та інші витрати, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 припинена дія вказаної довіреності 22.02.2017 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 33277588 від 22.02.2017 року. Позивачка ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 про припинення дії вказаної довіреності.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року по справі 393/104/18, на яку посилається позивач, як на підставу своїх вимог, вирішувалось питання щодо визнання правочину недійсним, питання про повернення зазначених позивачем коштів не заявлялось ОСОБА_1 та не вирішувалось судом.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом 2018-2020 років слухалась цивільна справа № 393/104/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору позики.

Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 з 2012 по 2016 рік отримував орендну плату за оренду земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , але вимог про повернення коштів, отриманих ОСОБА_3 . ОСОБА_1 не заявлялось.

З даним позовом про повернення коштів до суду ОСОБА_1 звернулась лише 10.04.2020 року.

Представником відповідача подана заява про застосування строків позовної давності до даних правовідносин.

Посилаючись на норми матеріального права зокрема на статті 253, ч. 1 ст. 254 , 256, ч.1, ст..257, ст. 260, ч. 1, 5 статті 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України суд першої інстанції зазначив, що трирічний строк позовної давності у спорі , що виник між сторонами , враховуючи дату можливості отримання коштів у 2016 році сплив у 2019 році. Відповідно сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд на підтвердження своїх висновків послався на практику викладену в Постанові ВСУ від 22.02.2017 №6-17цс17.

Суд першої інстанції зазначив, що не приймає до уваги пояснення представника позивача про те, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналась лише після отримання постанови Верховного Суду в квітні 2020 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України .

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд з позовом ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 38978,95 грн..

На підтвердження позову послалась на довідку видану орендодавцю ОСОБА_1 , відповідно до якої, орендну плату за землю(пай) площею 7.28 га кадастровий номер 3523481300:02:000:0017, яка належить орендодавцю на підставі державного акту серія РІ №333012 від 03.06.2002 року було виплачено ОСОБА_3 на підставі довіреності від 25.03.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г. за 2012-2016 роки в розмірі 38978.95. грн..

На підтвердження позову послалась на довіреність видану ОСОБА_1 , ОСОБА_3 25.03.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г., зареєстрована у реєстрі за № 531.

Строк довіреності встановлюється у довіреності.

Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (ч.1 ст. 247 ЦК України).

Відповідно до змісту зазначеної довіреності від 25.03.2008 року, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси у будь-яких підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування з приводу вчинення від її імені будь-яких юридично значимих дій, в обсязі та з повноваженнями передбаченими чинним законодавством України для такого роду повноважень, які б належало виконувати їй, якби вона самостійно займалась зазначеними питаннями, а саме: володіти, користуватися та розпоряджатися її земельною ділянкою площею 7,28 га, кадастровий номер 323481300:02:000:0017, яка розташована на території Інгуло-Кам`янської сільської Ради, яка належить їй на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, тобто: укладати, вносити зміни, виконувати, а також розривати договори, а саме: оренди, найму, емфітевзису, з правом визначення істотних та інших умов за його розсудом, проводити розрахунки за укладеними договорами, одержувати належні їй гроші (у тому числі орендну плату у будь-якій формі та майно), сплачувати належні з неї податки, збори та інші витрати, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю.

Позивачем, дія вказаної довіреності припинена 22.02.2017 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 33277588 від 22.02.2017 року. ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 про припинення дії вказаної довіреності, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 33277588 від 22.02.2017 року.

ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 про припинення дії вказаної довіреності.

Встановлені обставини свідчать, що предметом спору є повернення позивачу 38978.95. грн.., що є орендною платою - за період з 2012 -2016. відповідно до договору оренди з СФГ Шевченко яка отримана відповідачем на підставі довіреності від 25.03.2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом який є предметом судового розгляду позивач звернулась 10.04..2020 року.

В матеріалах справи знаходиться заява про застосування строків позовної давності.( а.с. 40)

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Вказане повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинен враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Щодо застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України , то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Більше того, виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Крім того, за змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про порушення права та можливість пред`явлення позову.

В апеляційній скарзі зазначено, що порушення прав позивача розпочалось із 29.11.2017 року, тому строк позовної давності можливо рахувати саме з цього часу, коли ОСОБА_1 довідалась проте, що ОСОБА_3 прислав вимогу про повернення боргу по розписці.

Крім того в апеляційній скарзі також зазначено, що у ОСОБА_1 право звернення до суду із даним позовом виникло після ухвалення Постанови Верховним Судом 12.02.2020 р. по справі №393/104/18 до цього її права були поновлені Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2019 року по вказаній справі і вона не могла раніше звертатись до суду з даним позовом.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі в частині порушеного права позивача і звернення до суду з позовом, містять суттєві протиріччя між особою, які особою, яка подала апеляційну скаргу не усунуті.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вважає, що однією з підстав підставою для задоволення позову є обставини, які встановлені при розгляді справи №393/104/18.

З постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року по справі 393/104/18, на яку посилається позивач, як на підставу своїх вимог вбачається, що вирішувалось питання, щодо стягнення заборгованості за договором позики та визнання правочину недійсним, питання про повернення зазначених позивачем коштів не заявлялось ОСОБА_1 та не вирішувалось судом.

Таким чином посилання на матеріали цивільної справи №393/104/18 є необґрунтовані, оскільки предметом спору по зазначеній справі було повернення коштів взятих у борг, а предметом даного спору є повернення позивачу 38978.95. грн.., що є орендною платою - за період з 2012 -2016 відповідно до договору оренди з СФГ Шевченко , яка отримана відповідачем на підставі довіреності від 25.03.2008 року.

В частині доводів апеляційної скарги про застосування строків позовної давності вбачається, що в апеляційній скарзі зазначається, що довіреність видана ОСОБА_1 , ОСОБА_3 25.03.2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г., зареєстрована у реєстрі за № 531, припинена 22.02.2017 року.

Зазначено, що ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 про припинення вказаної довіреності та просила повернути їй Державний акт на право власності на землю та надати копію договору оренди землі,однак відповідач не визнав такого припинення, не виконав вимоги п.3. ч.1.ст. 1006 ЦК України та не повернув ОСОБА_1 отримані ним кошти у СФГ Шевченко за оренду належної їй землі, напроти прислав вимогу про повернення боргу.

Приймаючи до уваги встановлені обставини можливо дійти висновку, що позивач мав право звертатись у будь який час, визначений діючим законодавством для стягнення отриманих відповідачем коштів за оренду землі, зокрема після скасування довіреності, тобто з 22.02.2017 року.

З даним позовом про повернення коштів до суду ОСОБА_1 звернулась лише 10.04.2020 року.

Оскільки поважних причин, які б унеможливлювали на протязі трьох років звернутись до суду за захистом порушеного права, позивач не навів, підстави для поновлення позовної давності відсутні.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінігс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Такий висновок застосування норм права викладено в постанові Верховного суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справ № 397/1402/15-ц, провадження № 61-378 св 18. 10.10.2019 року .

Матеріали справи свідчать, що відповідно до діючого законодавства позивач мав право на задоволення позовних вимог, однак приймаючи до уваги, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки ОСОБА_1 пропустила трирічний строк позовної давності звернення позивача у суд з позовом, а відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, то зазначені обставини є підставою для відмови в задоволенні позову.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Бойка Олега Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 02.11.2020, залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02.04.2021.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: