Постанова

від 05.11.2020 по справі 644/6755/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 644/6755/17

провадження № 61-8757св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка ,

третя особа - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки Захист справедливості працівників Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у складі судді

Клименка А. М. від 22 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Піддубного Р. М., від 12 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. В. Лисенка (далі - ХНАТОБ) про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що протягом 20 років він працював у відповідача за безстроковими та строковими трудовими договорами. Наказом відповідача від 16 вересня 2016 року його було звільнено з роботи з 19 вересня 2016 року на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України та

20 вересня 2016 року шляхом шантажу зі сторони керівництва укладено з ним строковий трудовий контракт до 20 вересня 2017 року. Щоб не залишити себе та свою сім`ю без засобів до існування позивач був змушений підписати контракт, який дуже погіршує умови праці позивача, як найманого працівника, з умовами якого він не згоден, оскільки вважає, що контракт є незаконним, суперечить нормам чинного законодавства та порушує права позивача на працю. Наказом відповідача від 07 вересня 2017 року його було звільнено з роботи з 20 вересня 2017 року у зв`язку із закінченням терміну контракту на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Вказував, що його звільнення з посади було втручанням в його приватне життя та не узгоджується із положеннями трудового законодавства.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо його звільнення; скасувати накази відповідача

від 16 вересня 2016 року та від 07 вересня 2017 року про звільнення позивача та визнати контракт від 20 вересня 2016 року недійсним - нікчемним; поновити його на роботі на попередній посаді артиста допоміжного складу

з 21 вересня 2017 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за вимушений прогул за період з 21 вересня 2017 року по час ухвалення рішення у справі; стягнути з відповідача різницю між заробітком між посадою машиніста сцени 3 розряду та окладом артиста допоміжного складу згідно зі штатним розписом у додатках.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при звільненні позивача відповідач діяв у повній відповідності до вимог законодавства про працю і в межах своєї компетенції, а тому відсутні підстави для визнання дій відповідача щодо звільнення позивача протиправними, і як наслідок для задоволення позову в частині поновлення позивача на роботі на посаді артиста допоміжного складу, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та стягнення різниці між заробітком між посадою машиніста сцени 3 розряду та окладом артиста допоміжного складу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що правовою підставою прийняття оспорюваного наказу про його звільнення є Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури від 28 січня

2016 року №955-VІІІ (далі - Закон №955-VІІІ). На думку позивача, вказаний нормативно-правовий акт не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, в силу статті 58 Конституції, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Впровадження контрактної форми трудових відносин між роботодавцем і працівником, який вже перебуває в трудових відносинах, на час набуття чинності Законом

№ 955- VІІІ не передбачена. Дана норма не розповсюджується на правовідносини між ним та відповідачем, оскільки такі правовідносини виникли до прийняття Закону №955-VІІІ. Вказує, що Зміст Закону № 955-VІІІ, яким внесено зміни до Законів України, що регулюють суспільні відносини в галузі театральної справи, не відповідає пункту 2 його Прикінцевих положень, в яких зазначено, що набрання чинності цим законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Проте Закон № 955-VІІІ не містить в собі окремих підстав для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками, які перебувають у трудових відносинах, і не є самостійною підставою для такого припинення. Відповідачем не дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України, згідно з якою про наступне вивільнення працівник персонально попереджається не пізніше як за два місяці. Суди попередніх інстанцій в достатній мірі не перевірили обставини правомірності його звільнення, в тому числі звільнення його без надання згоди профспілкової організації та не врахували, що на час звільнення він був членом виборного органу профспілки. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не врахували, що звільнення його з роботи є втручанням в приватне життя.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

17 вересня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач працював в ХНАТОБ за безстроковими та строковими трудовими договорами з вересня 1993 року на посаді артиста мімансу, а з 2003 року на посаді артиста допоміжного складу (а. с. 8, 9).

У зв`язку з прийняттям Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VІІІ, наказом відповідача від 01 липня 2016 року № 78/к Про запровадження контактної форми роботи з художнім та артистичним персоналом (Цех артистів допоміжного складу) було визначено припинити після 05 вересня 2016 року на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України безстрокові трудові договори з наступним укладанням контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) згідно списку, в якому, серед інших осіб, вказаний і позивач ОСОБА_1 . З зазначеним наказом позивач був ознайомлений під особистий підпис, про що свідчить надана відповідачем копія наказу (а. с. 35), наказ у встановленому законом порядку не оскаржував.

На підставі наказу від 16 вересня 2016 року № 108к безстроковий трудовий договір з працівниками, в тому числі і з позивачем ОСОБА_1 , був припинений, і ОСОБА_1 був звільнений з роботи 19 вересня 2016 року з підстав, передбачених іншими законами, за пунктом 9 частини першої

статті 36 КЗпП України (а. с. 37).

20 вересня 2016 року без проведення конкурсу з відповідачем був укладений з позивачем ОСОБА_1 трудовий контракт на строк з 21 вересня 2016 року до 20 вересня 2017 року. Ця обставина підтверджена копією вказаного контракту, який містить особистий підпис позивача у підтвердження його укладання (а. с. 38 - 41).

На підставі вказаного контракту наказом відповідача від 20 вересня 2016 року № 112к позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на умовах контракту на період з 21 вересня 2016 року по 20 вересня 2017 року на посаду артиста допоміжного складу (а. с. 42).

20 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 під особистий підпис отримав повідомлення відповідача про його звільнення з займаної посади з 20 вересня 2017 року у зв`язку з закінченням терміну укладеного з ним контракту

від 20 вересня 2016 року (а. с. 43).

Наказом від 07 вересня 2017 року № 119/к відповідач звільнив позивача ОСОБА_1 з 20 вересня 2017 року з роботи у зв`язку з закінченням терміну контракту на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить копія витягу з наказу (а. с. 45).

Наказом від 04 жовтня 2017 року№ 138к, на підставі особистої заяви позивача ОСОБА_1 , він прийнятий на посаду машиніста сцени 3 розряду на строк з 05 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року (а. с. 48, 49).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватися лише законом.

Установлено, що посада, яку обіймав позивач (артист допоміжного складу), належить до посад професійних творчих працівників.

Суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв`язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок, визначає правовий статус театрів, форми їх державної підтримки, порядок їх створення і діяльності та спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їх естетичне виховання, збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу регулюються Законом України Про театри і театральну справу .

Законом № 955-VIII статтю 20 Закону України Про театри і театральну справу викладено у новій редакції.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України Про театри та театральну справу до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Згідно з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з

пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Таким чином, контрактна форма роботи творчих працівників запроваджена спеціальним Законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Норма Закону № 955-VІІІ, якою запроваджено обов`язкове укладення строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалась неконституційною.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17 (провадження № 61-6242св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 398/3701/16-ц (провадження

№ 61-16254св18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/10405/17 (провадження № 61-49096св18).

Встановивши, що посада, яку обіймав позивач (артист допоміжного складу), належить до посад професійних творчих працівників, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ХНАТОБ діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки у діях відповідача не встановлено порушення нормативно-регламентованої процедури прийняття наказу про припинення безстрокового трудового договору з позивачем згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

Установлено, що на виконання вказаного Закону 20 вересня 2016 року з позивачем укладено контракт з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури без проведення конкурсу за формою контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом).

Укладений 20 вересня 2016 року відповідачем з позивачем контракт на зайняття посади артиста допоміжного складу на строк з 21 вересня 2016 року до 20 вересня 2017 року на момент його укладання відповідав вимогам діючого законодавства, зокрема Закону № № 955-VІІІ, на час звернення позивача до суду з позовом прийняті сторонами за цим контрактом на себе зобов`язання вже припинили свою дію у зв`язку з їх повним виконанням, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання контракту недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що звільнення позивача було проведено без порушення припису статті 252 КЗпП України, оскільки контрактна форма роботи для працівників культури, зокрема, позивача, була передбачена Законом, а не рішенням роботодавця, тому, така зміна не потребувала попереднього узгодження з профспілковим органом.

Спір вирішено з правильним застосуванням положень статей 21, 23, 36, 252, КЗпП України та статті 20 Закону України Про театри і театральну справу .

Посилання в касаційній скарзі на недотримання відповідачем норми положень статті 49-2 КЗпП України щодо попереджається про подальше звільнення не пізніше як за два місяці, не заслуговує на увагу, оскільки з установлених обставин справи вбачається, що 20 липня 2017 року позивач під особистий підпис отримав повідомлення відповідача про його звільнення з займаної посади 20 вересня 2017 року у зв`язку з закінченням терміну укладеного з ним контракту від 20 вересня 2016 року (а. с. 43).

Аргументи заявника про те, що Закон № 955-VIII не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки за правилами статті 58 Конституції України він не має зворотної дії в часі, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закон № 955-VIII не поширює свою дію на минулий час. Його дія почалася з моменту набрання ним чинності і він застосовується до подій та фактів, які мали місце або настали під час його чинності. Звільнення з роботи позивача відбулося під час дії Закону № 955- VIII.

Введення державою контрактної форми трудового договору з працівником, який до цього працював на умовах безстрокового трудового договору, не може бути розцінено, як погіршення правового становища працівника.

Державна політика в галузі театру і театральної справи базується на принципах гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей, свободи творчості та загальнодоступності театрального мистецтва (частина друга статті 3 Закону України Про театри і театральну справу ).

Частиною першою статті 3 Закону України Про театри і театральну справу до обов`язків держави віднесено регулювання відносини в галузі театру і театральної справи шляхом формування державної політики у цій сфері, створення, зокрема кадрового та нормативно-правового забезпечення умов діяльності та розвитку театрів.

З огляду на роль театрального мистецтва в житті суспільства держава заінтересована в тому, щоб посади художнього та артистичного персоналу театру займали висококваліфіковані та найбільш підготовлені для такої роботи творчі працівники. Тому в межах свободи дій держави визначати умови зайняття вказаних посад. Введення на законодавчому рівні контрактної форми трудового договору з такими працівниками та конкурсний відбір для зайняття вказаних посад сприяє виконанню державою покладених на неї обов`язків. При цьому правове становище творчих працівників, які відповідають встановленим вимогам, не погіршується, а запроваджені законом нововведення стимулюють їх до розвитку своїх професійних якостей та самовдосконалення, що відповідає як інтересам кожного творчого працівника, так і потребам суспільства.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня

2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара