Рішення

від 04.11.2020 по справі 201/6164/17

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/6164/17

Провадження № 2/201/1141/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Іванової О.М.,

третьої особи приватного нотаріуса ДМНО Лозенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 07 грудня 2015 року позивач підписав договір дарування нежилого приміщення АДРЕСА_1 , згідно з яким подарував своєму батькові - ОСОБА_5 вказане нежитлове приміщення. Вважає, що договір дарування має бути визнаний недійсним, оскільки батько позивача ОСОБА_5 в день посвідчення договору дарування 07.12.2015 року знаходився у місті Києві, договір не підписував, позивач внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 05.12.2015 року був вимушений укласти цей договір під впливом тяжкої для нього обставини та у незадовільному психічному стані на вкрай невигідних умовах, тому його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Також правочин від 07.12.2015 року вчинявся виключно для усунення можливих негативних наслідків для позивача, які могли настати в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.12.2015 року, тобто без наміру створення правових наслідків, що обумовлені цим правочином.

Справа перебувала в провадженні судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ходаківського М.П., та у зв`язку із закінченням повноважень якого справа за указаним позовом згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 липня 2018 року передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою від 28 липня 2018 року вказана справа була прийнята в провадження судді Федоріщева С.С.

26 листопада 2019 року ОСОБА_1 було подано уточнену позовну заяву, в якій позивач свої позовні вимоги обґрунтовав тим, що 05.12.2015 року він, керуючи транспортним засобом марки Toyota Prado, що належав його знайомому, на перехресті вул. Армійської та вул. Сегедської, що у Приморському районі м. Одеса, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений сигнал світлофору та допустив зіткнення із автомобілем марки Land Rover Range Rover, 2012 року випуску, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження. Розуміючи розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачем двом транспортним засобам, та ризик пред`явлення вимог про відшкодування майнової шкоди від власників пошкоджених транспортних засобів або страхових компаній, позивач ОСОБА_1 07.12.2015 року уклав з батьком ОСОБА_5 договір дарування єдиного нерухомого майна, яким володів позивач, з метою уникнення фінансових збитків та звернення стягнення на це майно, задля введення в оману потерпілого у ДТП. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Якби батько був живий позивач не оскаржував би спірний договір дарування, оскільки для нього з батьком цей договір не створював юридичних наслідків. Але після смерті батька відкрилася спадщина, в яку увійшло і нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . Оскільки не всі спадкоємці визнають право позивача на нерухоме майно, яке позивач подарував своєму батькові, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_5 .

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшла заява (відзив на позов), у якій останній визнав позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним та просив позов задовольнити, справу розглянути в його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 до судовому засіданні визнала позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 , яка дії в своїх інтересах та в інтересах Відповідача-4 малолітньої ОСОБА_1 надала суду відзив на уточнений позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, а також зазначила, що позивач ОСОБА_1 в позові і уточнених позовних заявах викладає різні обставини укладення правочину та різні підстави для визнання його недійсним, в дійсності її померлий чоловік ОСОБА_5 07.12.2015 року був присутнім в м. Дніпрі при підписанні договору дарування, особисто надав приватному нотаріусу для укладення договору оригінали всіх правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно, які завжди знаходились у нього, особисто підписав договір дарування. ОСОБА_5 завжди вважав 53/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2 своєю особистою власністю, користувався ним для здійснення юридичної діяльності, здавав в оренду, за власний рахунок здійснював переобладнання, мав право повного розпорядження, для чого отримав від колишньої дружини ОСОБА_6 письмову згоду на продаж від 11.04.2007 року та рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради від 20.04.2007 року про дозвіл на продаж, і одразу після набуття ОСОБА_1 повноліття отримав від позивача довіреність на повне володіння та розпорядження цим нерухомим майном. Тож, укладаючи з позивачем договір дарування ОСОБА_5 мав реальний намір документально закріпити та зареєструвати за собою право власності на нерухоме майно, що і було ним зроблено. Станом на день укладення договору дарування жодного судового спору про стягнення коштів або виконавчого провадження відносно боржника ОСОБА_7 не існувало. Просила суд відмовити в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Іванова О.М. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівни у судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечувала, просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки договір дарування, його складення, посвідчення та реєстрація повністю відповідають вимогам діючого законодавства щодо порядку посвідчення даного виду договорів. Оригінали документів для укладення договору дарування їй надав ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_1 з`явився в нотаріальну контору та підписав договір самостійно, текст договору ним був прочитаний і зрозумілий, права роз`яснені. Обдарований ОСОБА_5 під час підписання ОСОБА_1 договору дарування знаходився в нотаріальній конторі в суміжному приміщенні, оскільки не бажав зустрічатися з сином через те, що був злий на нього за скоєну з його вини дорожньо-транспортну пригоду та боявся зірватися в агресію. Обдарований особисто підписав договір дарування після того, як ОСОБА_1 пішов.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації надала суду лист, в якому вказує на неприпустимість зменшення або обмеження прав та інтересів дітей, просить суд винести рішення на підставі зібраних доказів з урахуванням прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_1 у відсутність їх представника.

Ухвалою Жовтневого районного суду від 13 лютого 2019 року у вказаній справі призначалась посмертна судова почеркознавча експертиза, провадження у справі зупинялось на час проведення експертизи.

28 травня 2019 року провадження по справі поновлено в зв`язку з надходженням до суду цивільної справи з повідомленням Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про неможливість проведення експертизи.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 07 грудня 2015 року між ОСОБА_1 , як Дарувальником, та ОСОБА_5 , як Обдарованим, був укладений договір дарування частки нежитлового приміщення. Вказаний договір посвідчено 07.12.2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., зареєстровано в реєстрі за №2804. (т. 1, а.с. 75)

Згідно з пунктом 1 Договору дарувальник (позивач) передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає у дар безоплатно 53/100 (п`ятдесят три сотих) частки нежитлового приміщення, офісу АДРЕСА_1. Опис об`єкту нерухомого майна: в житловому будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № 39 - офіс загальною площею 79,9 кв.м.

Відповідно до пункту 8 Договору передбачено, що сторони домовились, що під передачею нерухомого майна, що є предметом відчуження за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника документів на вказане нерухоме майно свідчить про те, що передача речі відбулась.

Відповідно до пункту 10 Договору вимоги щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру удаваного правочину.

В пункті 11 Договору вказано, що дарувальник (Позивач) стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-якого насильства, як фізичного так і морального.

Державна реєстрація права власності ОСОБА_5 на вищевказану частку нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена 07.12.2015 року за реєстраційним номером 12390169. (т. 2, а.с. 145)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 січня 2016 року, виданим Відділом реєстрації смерті у м.Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві серії НОМЕР_1 , актовий запис № 738 (т. 1, а.с. 31)

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої увійшло 53/100 частини нежитлового приміщення-офіс АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пасічник С.Г. від 16.03.2017 року № 21/02-14/4/2016 спадкоємцями ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , які згідно закону вважаються такими, що прийняти спадщину є: донька померлого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син померлого ОСОБА_1 , дружина померлого ОСОБА_3 , батько померлого ОСОБА_4 , мати померлого ОСОБА_2 . (т. 1, а.с.124)

Cудом встановлено, що з 2010 року і до моменту укладення договору дарування нежитлове приміщення, офісу АДРЕСА_1 належало Дарувальнику ОСОБА_1 та Обдаровуваному ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2010 року у справі №2-11160/2010р. та ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 жовтня 2010 року у справі №2-11160/2010р., яким визнано за ОСОБА_5 право власності на 47/100 частин приміщення, за ОСОБА_1 право власності на 53/100 частини приміщення. (т. 1, а.с. 117-118, 203)

Матеріалами справи підтверджено, що вказаним нерухомим майном - офісом № 39 в цілому з 2006 року користувався ОСОБА_5 , а саме:

- інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України на адвоката Лучко Сергія Володимировича, здійснює діяльність з 18.04.2002 року, адреса: АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 173);

- інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про ТОВ Юридична компанія ЮРАЙПЛ , код ЄДРПОУ 34514057, дата запису 31.07.2006 року, місцезнаходження: АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 174-175);

- інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про ТОВ Асоціацію Альянс правників України , код ЄДРПОУ 34885034, дата запису 25.01.2007 року, місцезнаходження: АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 176)

- інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про Адвокатське об`єднання Альянс правників України , код ЄДРПОУ 37538788, дата запису 04.02.2014 року, місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2 , в переліку засновників ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 177-178);

- договором оренди нежитлового приміщення від 09 січня 2009 року, згідно якого приміщення АДРЕСА_2 фізична особа-підприємець ОСОБА_5 здав в оренду вказане нерухоме майно (т.1 а.с.129);

- рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2010 р. у справі №2-11160/2010, яким встановлено, що ОСОБА_5 в період з жовтня 2009 року по березень 2010 року самовільно за свій рахунок об`єднав квартиру в„–40 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 в єдине офісне приміщення (т.1 а.с.117-118);

- заявою від ОСОБА_6 (мати позивача) від 11.04.2007 року, про надання згоди на продаж нежилого приміщення АДРЕСА_2 (т.1 а.с.127);

- рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Дніпропетровську Ради від 20.04.2007 року за № 245 Про дозвіл на продаж (обмін) житла, яке на праві власності належить неповнолітнім (малолітнім), та придбання (дарування) житла на ім`я неповнолітніх (малолітніх) дітей , яким ОСОБА_5 дозволено продати нежиле приміщення, офіс АДРЕСА_2 , яке належить малолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; (т.1 а.с.125)

- довіреністю від 18 квітня 2014 року, якою позивач ОСОБА_1 надав ОСОБА_5 повноваження щодо повного розпорядження нежитловим приміщенням АДРЕСА_2 , на свій розсуд (т.1 а.с.126)

Данні обставини в судовому засіданні також підтвердили сам позивач, всі відповідачі та свідки.

Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що працював разом з ОСОБА_5 . Приблизно у 2004 році ОСОБА_5 вирішив придбати нерухоме майно по АДРЕСА_1 та радився з ним на кого оформити право власності на це майно. Оскільки в бізнесі були складні часи свідок порадив ОСОБА_5 придбати майно на ім`я неповнолітнього сина ОСОБА_1 . Приблизно в 2009 році ОСОБА_5 мав намір продати офіс по АДРЕСА_1 , оскільки він був для роботи замалий, та купити нерухомість більшої площі, але в подальшому купив суміжну квартиру за цією ж адресою та об`єднав дві квартири в одне офісне приміщення. Після скоєння сином дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 повідомив, що проблеми можуть розповсюджуватись на нерухомість і для того, щоб забезпечити її безпеку він вирішив переоформити майно на себе. У вказаному приміщенні ОСОБА_5 працював, а також здавав в оренду, гроші витрачав на утримання сина, тому укладення договору дарування було формальним і не мало для сторін ніякого значення.

Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що квартира АДРЕСА_2 була придбана в 2004 році з колишнім чоловіком ОСОБА_5 спеціально для сина ОСОБА_1 , задля забезпечення його майбутнього ОСОБА_5 здавав це приміщення в оренду, а гроші витрачав на сина. Всі питання використання цього приміщення він узгоджував з нею, як другим опікуном неповнолітнього. Надавала згоду на продаж цього майна тільки на умови придбання майна більшої площі на ім`я сина. Укладення договору дарування було фіктивним, оскільки ОСОБА_5 завжди визнавав право власності на це приміщення за сином ОСОБА_1 і цей договір не створював для батька та сина жодних правових наслідків.

Суд ставиться критично до пояснень свідка ОСОБА_8 щодо формального укладення договору дарування, що не мало для сторін ніякого значення, а лише задля безпеки нерухомості, оскільки свідок не був безпосередньо присутнім при укладенні договору і не може знати дійсні наміри обох сторін, обставини укладення спірного договору знає зі слів позивача, з боку якого він був запрошений для надання пояснень.

Суд до пояснень свідка ОСОБА_6 ставиться також критично, оскільки вона є матір`ю позивача ОСОБА_1 , тобто особою, зацікавленою у винесенні судового рішення про визнання договору дарування недійсним і повернення у власність її сина спірного об`єкта нерухомості.

Щодо визнання позовних вимог ОСОБА_1 відповідачами ОСОБА_4 ОСОБА_2 , то згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Суд не приймає заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_11 про визнання позову як достовірний доказ дійсних намірів обох сторін на укладення договору дарування як фіктивного правочину, оскільки обставини укладення договору дарування та підстави його недійсності змінювались позивачем декілька раз, і кожного разу визнавались Відповідачами-1,2, що надає суду підставі для обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності.

Щодо заявлених позовних вимог, то суд виходив з такого.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 10, 11 та 13 ст. 44 ЗУ Про нотаріат під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Саме такі правові висновки зроблені у Постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі 369/11268/16-ц, де викладено розширене тлумачення статті 234 Цивільного кодексу України і кваліфікації договору, укладеного з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, як фіктивного.

Судом встановлено, що позивач з`явився до нотаріальної контори самостійно, на момент укладення договору дарування 53/100 часток нежитлового приміщення керував своїми діями, фактично не помилявся, що укладає договір дарування, за яким право власності передає своєму батькові ОСОБА_5 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що він розумів зміст договору, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, було досягнуто згоди про всі істотні умови договору, підпис на договорі належить йому, а також те, що якби його батько ОСОБА_5 був живий, він би не оскаржував спірний договір дарування.

ОСОБА_5 , в свою чергу, приїхав для укладення договору дарування з міста Київ, де він постійно мешкав, надав приватному нотаріусу для вчинення нотаріальної дії всі оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке передавалось йому в дар, та підписав договір дарування, що підтвердили в судовому засіданні позивач та приватний нотаріус ДМНО Лозенко В.В.

Тож, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 , який був співвласником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , отримав в дар від ОСОБА_1 53/100 часток нежитлового приміщення АДРЕСА_2 і внутрішня воля Обдаровуваного при укладенні договору дарування була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Що стосується доводів позивача, що 05.12.2015 року він, керуючи транспортним засобом марки Toyota Prado, на перехресті вул. Армійської та вул. Сегедської, що у Приморському районі м. Одеса, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений сигнал світлофору та допустив зіткнення із автомобілем марки Land Rover Range Rover, 2012 року випуску, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження, тому договір дарування був укладений 07.12.2015 року з метою приховання цього майна від звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргу, перед третіми особами, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки в матеріалами справи доведено, що позов ПАТ СК АХАС про стягнення коштів з ОСОБА_1 було подано в Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська 05.12.2018 року через 3 роки після укладення договору дарування, виконавче провадження про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ПАТ Страхової компанії АХАС було відкрито 05.12.2019 року через 4 роки після укладення оспорюваного договору. Крім того, позовів до суду про захист своїх прав, які могли би бути порушені укладеним договором дарування, третіми особами не пред`являлось.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

За таких обставин, щодо інших доводів учасників справи, що не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин, судом оцінки не надано.

Враховуючи вищенаведене, слід дійти до висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та про можливість відмови у їх задоволенні.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України, а саме у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати з відповідачів не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 11-13, 77-82,, 174, 209, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев