ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/2272/21 Справа № 201/6164/17 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.,
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,
за участю секретаря Заворотного К.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог, які уточнювались в ході розгляду справи, ОСОБА_5 посилався на те, що 05 грудня 2015 року він, керуючи транспортним засобом марки Toyota Prado, який належав його знайомому, на перехресті вул. Армійської та вул. Сегедської, що у Приморському районі м. Одеси, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений сигнал світлофору та допустив зіткнення із автомобілем марки Land Rover Range Rover, 2012 року випуску, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження. Розуміючи розмір завданої матеріальної шкоди та ризик пред`явлення вимог про відшкодування майнової шкоди від власників пошкоджених транспортних засобів або страхових компаній, з метою уникнення фінансових збитків, 07 грудня 2015 року він уклав з батьком ОСОБА_6 договір дарування, за умовами якого він подарував ОСОБА_6 належну йому на праві власності 53/100 частини нежитлового приміщення, офісу АДРЕСА_1 . Вважає, що вказаний договір є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, укладений з метою уникнення фінансової відповідальності. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько - ОСОБА_6 помер, та подароване ним майно увійшло до складу спадщини. Однак, не всі спадкоємці визнають його право на вказане нежитлове приміщення, а тому просив суд визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення - частини офісу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 07 грудня 2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Лозенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2804, просив скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на спірне нежитлове приміщення.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду від 04 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2015 року між позивачем ОСОБА_5 та його батьком - ОСОБА_6 був укладений договір дарування частки нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. за реєстровим № 2804. (т. 1 а.с. 75).
Згідно з пунктом 1 вказаного договору дарувальник ОСОБА_5 передає безоплатно у власність, а обдаровуваний ОСОБА_6 приймає у дар безоплатно 53/100 частки нежитлового приміщення, офісу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Опис об`єкту нерухомого майна: в житловому будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № 39 - офіс загальною площею 79,9 кв.м.
Пунктому 8 Договору сторони погодили, що під передачею нерухомого майна, що є предметом відчуження за цим договором, слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника документів на вказане нерухоме майно свідчить про те, що передача речі відбулась.
Відповідно до пункту 10 Договору вимоги щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається, роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру удаваного правочину.
Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-якого насильства, як фізичного, так і морального (пункт 11 Договору).
Державна реєстрація права власності ОСОБА_6 на вищевказану частку нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена 07 грудня 2015 року за реєстраційним номером 12390169. (т. 2 а.с. 145).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (т. 1, а.с. 31).
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, увійшли спірні 53/100 частини нежитлового приміщення-офісу АДРЕСА_3 .
Згідно копії спадкової справи №4/2016, заведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С.Г. та зареєстрованої 12 лютого 2016 року у Спадковому реєстрі за номером 58569568, спадкоємцями ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є: донька померлого - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син померлого - позивач ОСОБА_5 , дружина померлого - ОСОБА_4 , батько померлого - ОСОБА_2 , мати померлого - ОСОБА_3 (т. 3 а.с. 113-155).
З 2010 року і до моменту укладення оспорюваного договору дарування нежитлове приміщення - офіс № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належало позивачу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2010 року у справі №2-11160/2010р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 15 жовтня 2010 року), яким було визнано за ОСОБА_6 право власності на 47/100 спірного нежитлового приміщення, та за позивачем у справі ОСОБА_5 право власності на 53/100 частини нежитлового приміщення (т. 1 а.с. 117-118, 203).
Вказаним нерухомим майном - офісом № 39 по АДРЕСА_1 в цілому з 2006 року за життя користувався ОСОБА_6 , що підтверджується:
- інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України на адвоката Лучка С. В., який здійснює діяльність з 18 квітня 2002 року за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 173);
- інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про ТОВ Юридична компанія ЮРАЙПЛ , код ЄДРПОУ 34514057, дата запису - 31 липня 2006 року, місцезнаходження: АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 174, 175);
- інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про ТОВ Асоціацію Альянс правників України , код ЄДРПОУ 34885034, дата запису - 25 січня 2007 року, місцезнаходження: АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 176)
- інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про Адвокатське об`єднання Альянс правників України , код ЄДРПОУ 37538788, дата запису - 04 лютого 2014 року, місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2 , в переліку засновників значиться ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 177, 178);
- договором оренди нежитлового приміщення від 09 січня 2009 року, за умовами якого ФОП ОСОБА_6 передав в оренду ТОВ Колекторське агенство Універсальний поштовий сервіс кімнату АДРЕСА_4 (т.1 а.с.129);
- рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2010 року у справі №2-11160/2010, яким встановлено, що ОСОБА_6 в період з жовтня 2009 року по березень 2010 року самовільно за свій рахунок об`єднав квартиру АДРЕСА_5 в єдине офісне приміщення (т.1 а.с.117-118);
- заявою від ОСОБА_7 (мати позивача) від 11 квітня 2007 року про надання згоди на продаж нежилого приміщення АДРЕСА_1 (т.1 а.с.127);
- довіреністю від 18 квітня 2014 року, якою позивач ОСОБА_5 надав ОСОБА_6 повноваження щодо повного розпорядження нежитловим приміщенням АДРЕСА_3 , на свій розсуд (т.1 а.с.126).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції вказані обставини підтвердили сторони у справі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта стаття 263 ЦПК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 306/2952/14-ц.
Звернувшсиь до суду із вказаними позовними вимогами, позивач ОСОБА_5 зазначав, що 05 грудня 2015 року він, керуючи транспортним засобом марки Toyota Prado, на перехресті вул. Армійської та вул. Сегедської, що у Приморському районі м. Одеса, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений сигнал світлофору та допустив зіткнення із автомобілем марки Land Rover Range Rover, 2012 року випуску, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження, тому договір дарування частини нерухомого майна від 07 грудня 2015 року був укладений між ним та ОСОБА_6 з метою приховання цього майна від звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргу перед третіми особами.
З матеріалів справи вбачається, постановою Приморського районного суду м.Одеси від 03 січня 2017 року ОСОБА_5 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу (т.3 а.с. 159).
05 грудня 2018 року, ПрАТ Страхова компанія АХА Стархування звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди.
За наслідками розгляду вказаної позовної заяви, заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2019 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ Страхова компанія АХА Стархування суму страхового відшкодування у розмірі 611630 грн. 14 коп., а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 9174 грн. 45 коп., а всього 620804 грн. 59 коп.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року вищевказане заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 травня 2019 року скасовано, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» суму страхового відшкодування у розмірі 611 630 грн. 14 коп. та судовий збір у розмірі 9 174 грн. 45 коп. (т.3 а.с. 157-164).
Встановлено, виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПрАТ Страхова компанія АХА Стархування грошових коштів було відкрито 05 грудня 2019 року, тобто через 4 роки після укладення оспорюваного договору дарування.
Отже, на день укладення оскаржуваного договору дарування від 07 грудня 2015 року будь-які грошові зобов`язання перед третіми особами у позивача ОСОБА_5 були відсутні, а тому посилання позивача на те, що було можливе звернення стягнення на спірну частину нерухомого майна на час укладання оспорюваного правочину ґрунтуються на припущеннях.
Встановлено, позивач та ОСОБА_6 на момент укладення договору дарування особисто з`явилися до нотаріальної контори. На момент укладення договору дарування частини нежитлового приміщення позивач розумів свої дії та керував ними, фактично не помилявся, що укладає договір дарування, за яким право власності на спірне нерухоме майно передає своєму батькові - ОСОБА_6 .
В ході розгляду справи позивач не заперечував, що розумів зміст договору, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі, було досягнуто згоди про всі істотні умови договору, підпис у договорі належить йому.
ОСОБА_6 , в свою чергу, приїхав для укладення договору дарування з міста Києва, де він постійно мешкав, надав приватному нотаріусу для вчинення нотаріальної дії всі оригінали правовстановлюючих документів, що знаходилися у нього, на нерухоме майно, яке передавалось йому в дар, та підписав договір дарування, що підтвердила у судовому засіданні приватний нотаріус ДМНО Лозенко В.В.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 .
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваний договір дарування не було виконано та договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказми.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що договір дарування є фіктивним та був укладений з метою уникнення відповідальності позивача, приховання майна від звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргу перед третіми особами є необгрунтованими, оскільки на момент укладення договору дарування від 07 грудня 2015 року будь-які грошові зобов`язання перед третіми особами у позивача ОСОБА_5 були відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.06.2021 |
Оприлюднено | 09.06.2021 |
Номер документу | 97513327 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Єлізаренко І. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні