Постанова

від 11.11.2020 по справі 489/888/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.11.20

22-ц/812/1686/20

Справа №489/888/20

Провадження № 22-ц/812/1686/20

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 листопада 2020 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1

представника відповідач ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката

Порошиної Наталії Гафурівни

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2020 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Румянцевою Н.О., за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянова Олена Валеріївна, про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянова О.В., про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації права власності.

Позов обґрунтований тим, що 10 грудня 2013 року, він надав ОСОБА_4 позику у розмірі 23 000 доларів США на чотири місяці з процентами у розмірі 20 річних, а 20 квітня 2016 року позику у розмірі 28 000 доларів США на строк до 15 травня 2016 року.

Відповідачем письмово підтверджено попередні боргові зобов`язання та гарантував повернення боргу на загальну суму 51000 доларів США, у випадку відсутності коштів, належним йому на праві власності будинком та земельною ділянкою.

Приблизно у червні 2018 року він дізнався, що ОСОБА_4 ще у 2016 році подарував свій будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою кадастровий номер 4810136900:04:073:0020 своїй дружині ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що укладений між відповідача 09 червня 2016 року договір дарування житлового будинку та земельної ділянки є фіктивним, позивач просив визнати договір дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним,скасувати державну реєстрацію права власності.

30 липня 2020 року заявник звернувся до суду з заявою про забезпечення позову посилається на те, що ОСОБА_2 вже тривалий час намагається відчужити спірне майно, а тому, вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду, а, виходячи з предмету позову, відповідним заходом забезпечення позову є накладення арешту на нерухоме майно до прийняття судом рішення по справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 4810136900:04:073:0020 за цією ж адресою, що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 09 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 389.

Ухвала суду обґрунтована тим, що в своїй позовній заяві позивач просить визнати недійсним укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер: 4810136900:04:073:0020 за цією адресою та застосувати наслідки недійсності правочину; скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вищевказане майно.

А оскільки ОСОБА_2 вже тривалий час намагається відчужити спірне майно, а тому, заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду.

З врахуванням наведених обставин та норм процесуального законодавства, роз`яснень Верховного Суду України та виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Не погодившись з судовим рішенням представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Порошина Н.Г. подала апеляційну скаргу в обґрунтування якої посилалася на прийняття судом оскаржуваної ухвали з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, а тому ухвала підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову у задоволені заяви.

Зокрема зазначала, заявлений позов не є позовом матеріального характеру, а тому такий спосіб забезпечення позову як накладеного арешту на майно не може бути застосований, а позивачем не обґрунтовано необхідність такого виду забезпечення.

Більш того, за матеріалами справи відповідачі не є боржниками позивача, доказів того, що позивач є кредитором відповідачів відсутні. Відсутні і судові рішення про стягнення нібито боргу з відповідачів на користь позивача, відкриття виконавчого провадження тощо. Також відсутні докази наявності у ОСОБА_2 перед позивачем будь-якого боргу, як то, що вона позичала у позивача та зобов`язувалася повернути 51 000 доларів США.

Надані позивачем розписки, претензії та відповіді не є належними, достовірними доказами щодо наявності заборгованості у сум 51000 доларів США.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на те, що судом першої інстанції було у повному обсязі досліджено обставини справи і докази, що їх підтверджують та винесено законне, об`єктивне і неупереджене рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Порошина Н.Г. апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.

Позивач апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, залишивши без змін ухвалу суду першої інстанції.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа у судовому засідання не з`явилася, просила розглядати справи без її участі та прийняти рішення відповідно до вимог діючого процесуального законодавства.

Зважаючи на наведене, таке в силі ч.2 ст.372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду вказаним положенням закону відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що звертаючись до суду з позовом до відповідачів, позивач ОСОБА_1 просив визнати укладений 09 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 4810136900:04:073:0020, за цією ж адресою, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 389 недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

Свій позов обґрунтовуй тим, що 10 грудня 2013 року він надав ОСОБА_4 позику у розмірі 23 000 доларів США на чотири місяці з процентами у розмірі 20 річних, а 20 квітня 2016 року - позику у розмірі 28 000 доларів США на строк до 2019 року, що підтверджується письмовими розписками. Відповідачем ОСОБА_4 письмово підтверджено боргові зобов`язання, але не виконанні.

Зважаючи на таке, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір дарування, на думку позивача, є фіктивним, вчинений для виду та направлений на уникнення виконання ОСОБА_4 боргових зобов`язань при примусовому стягненні боргу та зверненні стягнення на майно. Крім того, вчиненням цього правочину було порушено його майнові інтереси як кредитора, вчинено недобросовісні дії та зловживання своїми відповідачем правами на шкоду його інтересів, адже після відчуження цього майна у відповідача буде відсутнє майно, за рахунок якого він може та міг би відповідати за своїми зобов`язаннями.

З врахуванням наведеного з приводу дійсності вказаного договору дарування між сторонами виник спір, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернувся до суду.

Також позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом арешту спірного будинку та земельної ділянки, посилаючись на те, що відповідач може провести відчуження цього нерухомого майна.

Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали колегія суддів враховує таке.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

З огляду на викладене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.149ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з п. 1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, колегія суддів констатує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими заявник пов`язує застосування певного виду забезпечення позову.

Із матеріалів справи вбачається, що в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянова О.В., про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації права власності.

Тобто, позивач звернувся до суду з позовом за захистом порушених, на його думку прав, предметом якого є визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, яке на його думку, незаконно вибуло із володіння ОСОБА_4 .

З наведеного вбачається, що предметом позову є немайнова вимога, яка фактично зводиться до оспорення набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, яке раніше належало відповідачу ОСОБА_4 , та який у період існування боргових зобов`язань перед ним (позивачем) розпорядився на користь ОСОБА_2 .

Зважаючи на вищенаведене, застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту на спірне нерухоме майно, безпосередньо пов`язано з предметом позову і такі заходи є обґрунтованими та адекватними.

В той же час, оскільки у цій справі предметом позову є вимоги, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову має досліджуватися наявність такої підстави для вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 має намір продати спірне майно, оскільки на теперішній час проживає у м. Одесі, де працевлаштувалася, а для проживання винаймає житло.

За такого, суд вірно вважав, що у разі незастосування заходів забезпечення позову, відповідач може провести відчуження спірної квартири, що утруднить виконання рішення.

Також, колегія суддів враховує те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а відповідні особи за обставин накладення арешту на їх майно не позбавляються права користування таким, тому вказаний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав, оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні, а обмежується лише можливість його відчужити. За такого, аргументи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів отримання відповідачами від позивача коштів в борг, підставність заявленого позивачем позову про визнання договору дарування недійсним, порушення прав позивача, який не стороною оспорюваного договору, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки при розгляді питань про забезпечення позову суд не перевіряє обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову.

Колегія суддів не приймає аргументи апеляційної скарги щодо відсутності доказів, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у разі невжиття заходів забезпечення позову, оскільки підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, колегія суддів приходить переконання, що висновок суду про наявність підстав для задоволення заяви є обґрунтованим, оскільки обраний спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на відповідне майно є підставним та співмірним із заявленими позовними вимогами та може забезпечити ефективний захист прав та законних інтересів позивача, з врахуванням відносин, які склалися між сторонами.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вразі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питанням скасування заходів забезпечення позову.

Зважаючи на наведене, відсутні підстави для скасування ухвали суду, яка постановлена з дотриманням вимог матеріального та процесуального законодавств, а тому в силу положень ст. 375 ЦПК України її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Порошиної Наталії Гафурівни - залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 11 листопада 2020 року.