Рішення

від 09.11.2020 по справі 490/7050/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/1198/2020 Справа № 490/7050/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О. А. при секретарі Дудник Г.С.,

за участі позивача ОСОБА_1 , представників відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та адвоката Масютіна С.О., представника відповідачки ОСОБА_4 -адвоката Кричука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП "Шафаят", ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, -

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, в якому просив усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення та зобов`язання звільнити ПП "Шафаят, власника ПП ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та інших невстановлених осіб, з приміщень адміністративно-побутового та торгівельного комплексу та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову посилається на те, що 22 вересня 2017 року він на підставі договору іпотеки набув у власність вказаний комплекс та земельну ділянку в рахунок забезпечення зобов`язання ОСОБА_2 за договром позики. Проте з 2015 року відповідачі звертаються до суду з численними позовами у загальній кількості 37 позовів, намагаючись затягнути час та позбавити його права власності на вказаний обєкт нерухомоого майна , не звільняючи майно всупереч законними вимогам ОСОБА_1 та його представників, чим створюють перешкоди законному власникові у користуванні майном.

Він неодноразово намагався вирішити спрі у позсудовому порядку, проте ОСОБА_8 вважає це майно своїм та відмовляється його звільняти. Відповідачі та інші невстановлені особи , якаі знаходяться на території та у приміщеннях адмінстартивно-побутового та торгівельного комплексу та земельної ділнки відмовляються добровільно звільнити майно , викоритовують йолго у власних інтересах та для здійснення підприємницької діяльності , при чому витрати з утримання майна та сплати податків несе він як власник майна.

При чому ПП "ШАФАЯТ" в особі власника ОСОБА_5 перестало бути власником вказаного майна ще з 2010 року, коли подарував вказаний комлекс ОСОБА_6 , який в свою чергу 09 липня 2014 року подарував спірне майно ОСОБА_2 , а останній за договором іпотеки від 06.08.2014 року передав це майно в рахунок забезпечення своїх зобов`язань за договором позики іпотекодержателю ОСОБА_1 .

Факт перешкоджання відповідачами у користуванні ОСОБА_1 , вказаним майном підтверджється доданими до позовної заяви доказами.

Посилаючись на положення ст.ст. 316,321,386, 391 ЦК України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зазначаючи , що виселення відповідачів та інших невстановлених осіб, яких він не уповноважував та не дозволяв перебувати на території належного йому майна, які на теперішній час незаконно та без жодних правових підстав користуються належним йому нерухомим майном, є єдиним можливим способом захисту його порушених прав власника - просив про задоволення позову.

Також просив суд врахувати судову практику та задовольнити його позовні вимоги і щодо виселення відповідачів, оскільки такий спосіб захисту його порушеного права є найбільш ефективним, оскільки дає можливість в подальшому звернутися до виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду , а не існує жодного нормативного акту, який би встановлював обмеження на виселення осіб , що незаконно користуються нежитловим приміщенням.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.08.2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПП "Шафаят", ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - повернуто позивачу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25.09.2019 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.08.2019 року скасовано, а справу направлено до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справу передано судді Черенковій Н.П. 15.10.2019 року.

Ухвалою судді Центрального районного суду м.Миколаєва Черенкової Н.П. від 17.10.2019 року відвести суддю Черенкову Н.П. від розгляду цивільної справи №490/7050/19 .

Ухвалою судді Центрального районного суду м.Миколаєва Гуденко О.А. від 08.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном. У зв`язку з великою навантаженістю, призначено підготовче судове засідання на 10.02.2020 року .

Ухвалою суду від 06.04.2020 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 11 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до набуття законної сили рішення по іншій цивільній справі № 490/10490/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про визнання незаконним, протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності та витребування майна на користь ОСОБА_2 - відмовлено.

Ухвалою суду від 28 квітня 2020 року заяву позивача про забезпечення позову шляхом вилучення та передачі на тимчасове зберігання адмінстартивно-побутового та торгівельного комплексу та земельної ділянки , за адресою АДРЕСА_1 до ухвалення рішення судуд по справі - фізичній оосбі ОСОБА_9 або ПП "ВікінгДено-Плюс" - залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 11 вересня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення документів відповідача ОСОБА_2 - відмовлено.

Ухвалою суду від 11 вересня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі - відмовлено. Попереджено відповідачів, що відповідно до ст. 143 Цивільного процесуального кодексу України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема, у випадках невиконання процесуальних обов`язків.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову шляхом заборони філії АТ Миколаївобленерго обмежувати або припиняти послуги з розподілу електроенергії на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено. Ухвалою суду від 02 листопада 2020 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом заборони філії АТ Миколаївобленерго обмежувати або припиняти послуги з розподілу електроенергії на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені в позовній заяві та просив суд задоволити позов в повному обсязі. Вказав, що він використав усі можливі способи досудового врегулювання спору. відповідачі категорично заперечують його право на корситування спірним майном, не визнають його власником майна, він вимушений був звертатися навіть до органів поліції, було порушено кримінальне провадження.

Відповідачі ОСОБА_8 , ОСОБА_6 надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність. Просили по відмову у задоволенні позову.Так, спірні об`єкти до теперішнього часу перебувають на балансі ПП"Шафаят", власником якого по теперішній час є ОСОБА_5 , а договори дарування від 25.09.2010 року були укладені на підставі взаємної домовленості між ОСОБА_6 та сторони усвідомлювали, що вони не мають наміри створювати жодних правових наслідків. По теперішній час там проживають Самедови з двома неповнолітніми дітьми, 2008 та 2010 року народження, ОСОБА_10 та спільний друг сім`ї ОСОБА_2 . Останньому вони також на підставі взаємних домовленостей та обіцянок подарували 09.07.2014 року спірний об`єкт на нетривалий час. На сьогодні ОСОБА_1 злочинним шляхом переоформив на себе даний об`єкт з власності ОСОБА_2 , тому вони не визнають ОСОБА_1 , власником вказаного об`єкта. Спір щодо визнання незаконної державної реєстрації права власності позивача перебуває на розгляді в Центральному районному суді м.Миколаєва, ухвалою судді Гуденко О.А, відкрито провадження по справі № 490/10490/19 від 13.02.2020 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Масютін С.О. в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та достеменними доказами, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні спірним майном.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, поданих до суду 08.09.2020 року. По-перше, посилався на укладення попередніх договорів дарування щодо відчуження спірного майна первісним власником ПП ОСОБА_11 без реальних намірів відчуження майна, про що існувала домовленість з набувачами . Укладення договору іпотеки ОСОБА_2 було здійснено без узгодження з реальним власником спірного майна ОСОБА_5 . Оскільки на думку позивача грошове зобов`язання у строк виконане не було, він незаконним шляхом перереєстрував право власності на іпотечне майно на себе, без належних правових підстав та в порушення норм закону. Так, державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем всупереч положенням ЗУ Про іпотеку та ЗУ Про державну рестрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Крім того, позивач зареєстрував право власності на спірний предмет іпотеки в той час, коли в Центральному районному суді м.Миколаєва перебувала на розгляді справа за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка була залишена без розгляду за заявою самого позивача від 11.09.2019 року. Тобто під час , коли позивач начеб-то скористався своїм правом на позасудовий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно, він одночас підтримував свої вимоги про зверненя стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду. Також, згідно Звіту з незалежної експертно-оціночної (ринкової) вартості адімінстративно-побутового та торгівельного комплексу від 28.01.2020 року його оціночна варітсть становить 1 564 670 грн, а згідно Звіту з незалежної експертно-оціночної (ринкової) вартості земельної ділянки від 27.01.2020 року її ринкова вартість становить 3 090 410 грн. Тобто загальна вартість двох об`єктів іпотеки - спірного майна становить 4 655 080 грн., при тому, що залишок суми боргу перед ОСОБА_1 становив 716 270 грн на час перереєстрації права власності. Тобто позивач злочинним шляхом, достовірно знаючи, що сума боргу майже в п`ять раз менше за вартість іпотечного майна, зареєстрував право власності за собою, тобто незаконно позбавиви права власності законного власника ОСОБА_2 . Більш того, позивач намагається будь-яким шляхом продати спірне майно та отримати прибуток з власних незаконних дій, отримавши з продажу майна суму, яка значно перевищує суму боргу. Таким чином, задоволення позову до вирішення судом питання про законність державної реєстрації права власності на спірне майно за позивачем -призведе до порушення прав всіх відповідачів.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Киричук В.В. в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у письмових поясненнях, та зазначив, що відповідачка проживає у спірному приміщенні разом з двома неповнолітніми дітьми, це є їх єдине постійне місце проживання, отже ніхто не може бути протиправно позбавлений житла, втручання у право на житло заборонено. Крім того, не можуть бути виселені діти без відповідного дозволу органу опіки та піклування. Таке виселення суперечитеме вимогам діючого законодавства України та усталеній практиці ЄСПЛ.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. ст. 12, 13,79,81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Тому власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений гл. 3 зокрема ст. 16 ЦК України, а інші способи визначаються спеціальними законами, які регулюють конкретні цивільні правовідносини.

Матеріалами цивільної справи встановлено, що 22 вересня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на ім`я позивача зареєстроване право власності на цілісний майновий комплекс , який складається з приміщень: адміністративно-виробничо-побутова будівля літ. Я'-1 , загальною площею 67,4 кв.м, сторожка літ. 1А-1 , загальною площею 12,5 кв.м., вбиральня літ Б-1 , адміністративна будівля літ Я-1 , загальною площею 49,2 кв.м., склад літ. З-1 ,загальною площею 70,3 кв.м., споруди 1,2, І, та та земельну ділянку, площею 0,2518 га, за адресою по АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності зазначено : вимога про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання від 03.12.2014 видавник Степанко Є.С., рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ,серія та номер : 7300325684428 від 03.12.2014 видавник Укрпошта, іпотечний договір номер 451, виданий 06.08.2014 , видавник приватний нотаріус Херсонського МНО Воєводіна Н.М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень , індексний номер 37548392 та ідексний номер 37547054 (відповідно) від 12.10.2017 року ОСОБА_12 , Департамент з надання адміністративних послуг ММР.

Тобто у результаті складного юридичного складу (звернення стягнення на предмет іпотеки, реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) ОСОБА_1 став власником вищевказаного нерухомого майна.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство "Шафаят" є юридичною особою, засноване на приватній власності ОСОБА_5 . Юридичною адресою підприємства з часу його державної реєстрації - 05 листопада 2003 року - є АДРЕСА_1 і було власником цілісного майновий комплекс по АДРЕСА_1 , в тому числі на самочинно переплановані і збудовані приміщення: адміністративно-виробничо-побутова будівля літ. "Я-1", зовнішніми розмірами 5,60х13,87кв.м., загальною площею 67,4 кв.м, основною площею 59,9 кв.м., сторожку літ. "1А-1" зовнішніми розмірами 3,60х4,14 кв.м., загальною площею 12,5 кв.м., основною площею 12,5 кв.м., вбиральню літ "1Б-1" зовнішніми розмірами 2,86х4,00 кв.м., реконструйовану в адміністративну будівлю з виробничо-побутової будівлі літ "Я-1", загальною площею 49,2 кв.м., основною площею 42,6 кв.м., переведений зі складу ГСМ в склад літ. "З-1" загальною площею 70,3 кв.м., основною площею 70,3 кв.м. На підставі Договору купівлі-продажу від 02.04.2008 року ПП "Шафаят" набуло в приватну власність земельну ділянку площею 2518 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 . 14.07.2008 року ПП "Шафаят" було отримано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 933388 для обслуговування адміністративно-побутового та торговельного комплексу за зазначеною адресою .

25.09.2010 року між ПП Шафаят в особі власника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено два договори дарування, за якими останньому були подаровані земельна ділянка площею 2518 кв.м., і цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_1 .

09.07.2014 року було укладено договір дарування спірної земельної ділянки та адміністративного комплексу по АДРЕСА_1 між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 . Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Марченко О.М. за реєстровими № 626, № 627

Одночасно з укладенням даних договорів цей же приватний нотаріус посвідчив заповіт за реєстровим № 628, складений ОСОБА_2 , який на випадок своєї смерті заповідав отримане в дар майно синові ОСОБА_5 ..

06 серпня 2014 року ОСОБА_2 уклав нотаріально посвідчений договір позики із ОСОБА_1 , за яким отримав в борг 822016 грн., що за курсом НБУ на день укладання договору становило 66560 доларів США в строк до 06 лютого 2016 року і за графіком, встановленим договором.

Відповідно до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н.М. ., зареєстрованого за № 452 від 22.10.2014 року, ОСОБА_2 передав в іпотеку ОСОБА_1 в забезпечення позикового зобов`язання на суму 822 016 грн. - адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс, розташований за адресою АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та про реєстрацію обтяжень 06.08.2014 року. Пунктом. 5.4.1 вказаного договру передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання шляхом передачі Іпотекодержателю права власності а предмет іпотеки .

В зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором позики ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2015 року було відкрито провадження за даним позовом.В подальшому позов був залишений без розгляду за заявою позивача.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 317, 319 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України).

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними. Як і віндикаційний, негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності приватної власності, який означає право особи на безперешкодне управління своїм майном та закріплює права власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд; укладати щодо свого майна будь-які правочини, відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria ), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі Олександр Волков проти України , заява № 21722/11.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням від 14 вересня 2017 року Апеляційного суду Миколаївської області у справі № 490/10200/16-ц відмовлено в задоволенні позову Приватного підприємства «Шафаят» до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводіної Наталі Миколаївни про визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним іпотечного договору, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання приватного нотаріуса скасувати заборону відчуження майна .

Як вбачається з вказаного рішення суду, ОСОБА_10 після нотаріального посвідчення спірних договорів дарування зареєстрував їх 01.10.2010 року у КП Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації , а згодом в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно - що свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. Крім того, 09 липня 2014 року ОСОБА_6 розпорядився отриманим ним у власність за спірними угодами майном, подарувавши їх ОСОБА_2 . За такого, колегія суддів дійшла висновку, що не можна вважати доведеним належними, достатніми та переконливими доказами відсутність у ПП Шафаят і ОСОБА_10 наміру створити юридичні наслідки укладених ними договорів дарування.

Факт знаходження спірного майна до теперішнього часу на балансі ПП Шафаят також не свідчать про фіктивність укладених цим підприємством договорів дарування із ОСОБА_10 , оскільки це не спростовує факту переходу права власності на це майно з ПП Шафаят до ОСОБА_10 , так як факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Також судом встановлено,що фактичне проживання ОСОБА_5 разом із сімєю на території спірного майна також не доводить фіктивності спірних правочинів, оскільки це нерухоме майно є нежитловим, ОСОБА_5 і його жінка ОСОБА_4 , кизи разом із дітьмами зареєстровані за іншою адресою ніж спірне майно. До того ж оспорювані угоди повязані з реалізацією майнових прав юридичної особи ПП Шафаят , а тому не стосуються житлових прав вищезазначених фізичних осіб.

Як встановлено в рішенні Центрального районного суду м.Миколаєва від 26.05.2016 року у справі № 490/1302/16-ц, залишеного без змін Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2016 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводіної Наталі МиколаївниПриватного підприємства «Шафаят» про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним іпотечного договору, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання приватного нотаріуса зняти заборону відчуження майна - на час укладення спірного договору іпотеки спірне мано взагалі не перебувало у власності чоловіка ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , було двічі подаровано іншим особам , навіть на час придбання цього майна - власник підприємства у зареєстрованому шлюбі не перебував. В першому договорі дарування від 25 вересня 2010 року, ОСОБА_5 , який діяв як представник дарувальника ПП "Шафаят" також підтвердив, що майно належить Підприємству на праві особистої приватної власності і ніхто з третіх осіб прав на це майно не має.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 23 листопада 2018 року у справі № 490/9998/17, залишеним без змін Постановою від 19 березня 2019 року Миколаївського апеляційного суду - відмовлено у задоволенні позову приватного підприємства Шафаят до ОСОБА_10 про визнання договорів дарування недійсними, треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Як встановлено у вказних судових рішеннях, суди дійшли висновку, що аналізуючи договори дарування цілісного майнового комплексу (адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс) по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, можна дійти висновку, що ПП Шафаят у 2010 році розпорядився своїми правами на спірні об`єкти на власний розсуд, добровільно, діяв цілеспрямовано та свідомо. Передбачуваним та бажаним для підприємства наслідком укладення правочинів було припинення права власності на ці об`єкти та передача цих прав іншій особі. Отже, з 2010 року ПП Шафаят з власної волі не є власником спірного майнового комплексу, а тому незалежно від дійсного статусу його окремих споруд (об`єкти нерухомості або самовільні споруди), його права на спірний об`єкт не можуть вважатись порушеними , а тому ПП Шафаят втратив право вимоги, а як наслідок, і право на судовий захист.

У вказаному комплексі перебувають на теперішній час відповідачі, про що не заперечувалося сторонами у справі та визаннао представниками відповідачів в судовому засіданнні. Доказів про проживання у вказаному адміністративно-побутовому комплексі неповнолітніх дітей судом в ході розгляді справи не здобуто, а також і не надано доказів проживання неповнолітніх дітей у вказаному нерухомому майні особисто відповідачами.

При цьому суд враховує, що спірне майно не є об`єктом житлової нерухомості, родина ОСОБА_14 зареєстрована за іншими адресами, більш того судовим рішеннями неодноразово встановлено, що спірне майно належало ПП "Шафаят" , власником якого є чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , який сам розпорядився вказаним майном ще в 2010 році - подарував його третій особі - ОСОБА_10 і реальність намірів відчуження цього майна підтверджена судовими рішеннями.

За такого суд не може прийняти до уваги заперечення представника відповідачки ОСОБА_4 - адвоката Киричука В.В. та представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 щодо постійного проживання родини ОСОБА_14 в адміністративній будівлі (яка не є об`єктом житлової нерухомості) за вказаною адресою.

Як вбачається з матеріалів справи, уповноважена ОСОБА_1 особа в січні 2018 року звернулася до відповідачів з вимогою звільнити спірне приміщення та земельну ділянку на вимогу власника, проте ні ОСОБА_1 , ні уповноважених ним осіб не було допущено на територію вказаного об`єкту.

Постановою від 14.08.2019 року слідчого СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області закрито кримінальне првадження за ознаками кроимінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. З вказаної Постанови вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не допускають власника майна по АДРЕСА_2 ж ОСОБА_15 ,с та уповноважену ним особу на територію, проте на теперішній час Центральним районним судом м.Миколаєва не вирішено цивільно-правовий спір між колишнім та дійсним власником вказаного майна.

Також допитаний в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_9 підтвердив, що він уклав 28.03.2020 року з ОСОБА_1 договір оренди амінстративно-побутового та торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 на 24 місяці . Проте він двічі в квітні 2020 ркоу намагався потрапити на об`єкт оренди, в тому числі і за допомогою працівників охоронної фірми "Вікінг-Дено-плюс", проте його не допустили ОСОБА_8 та його охоронці , мотивуючи це тим, що не визнають право власності ОСОБА_1 на це майно і ніколи не віддадуть цей об`єкт йому.

Отже, ще в січні 2018 року відповдіачам через уповноважену особу позивача було предявлено вимогу про звільнення адміністартивно-побутового комплексу та земельної ділянки. Вказану вимогу було отримано відповідачами у справі, про що вони не заперечили і в судовому засіданні, і таке підверджується матеріалами справи та матеріалами кримінального провадження. До теперішнього часу відповідачі не звільнили вказане майно та не заперечували відсутність наміру виконувати таку вимогу власника.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про доступ до судових рішень суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва по справі № 490/2988/15-ц від 02 березня 2020 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору , посвідченого 06.08.2014р. приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною за реєстровим № 451 - залишено без розгляду. Заходи забезпечення позову застосовані постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 07.03.2018р. щодо накладення арешту на адміністративно-побутовий та торгівельний комплекс та на земельну ділянку розташовані за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,2518га, кадастровий номер 4810137200:16:003:0016, та щодо заборони ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії щодозміни порядку користування та володіння зазначених адміністративно-побутового та торгівельного комплексу та земельної ділянки - скасовано.

У провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває справа № 490/10490/19 за позовом ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_1 , державного реєстратора Департаменту про визнання незаконним, протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності майна, а саме: адміністративно-побутового та торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,2518 га за цією адресою; та скасувати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших державних реєстрів записи про право власності ОСОБА_16 ,С на вказані об`єкти нерухомого майна . В обгрунтування вимог посилається на те, що 06.08.2014 р. між ОСОБА_1 та ним укладено договір позики грошових коштів в сумі 822 016,00 грн. 06.08.2014 р. між ним та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір відносно адміністративно-побутового та торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,2518 га за цією ж адресою. Рішенням державного реєстратора від 22.09.2017 р. право власності зареєстроване на ім`я ОСОБА_1 . Він вважає, що ОСОБА_1 не мав законних підстав з заявою про реєстрацію права власності, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом. Ухвалою суду від 13.02.2020 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання. На теперішній час рішення по справі судом не ухвалено

Так, предметом цього спору є захист прав нового власника спірного майна ОСОБА_1 , гарантованих йому ст.41 Конституції України та ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, шляхом виселення відповідачів з належного йому нерухомого майна. Сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи 490/10490/19 за позовом ОСОБА_2 , суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті даної справи . В той же час, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 910/2650/19, можливе подальше визнання недійсним правочину ( а отже і державної реєстрації права власності) може бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Додатково судом враховано, що фактично ОСОБА_17 ,С заявиви відповідачам про свій намір звернути стягнення на іпотечне майно ще щонайменеше в 2015 році, після чого відповідачі зверталися до суду з багаточисленними позовами щодо визнання правочинів недійсними, позовні вимоги відповідачів були направлені саме на визнання договору іпотеки недійсним, проте доказів вчинення дій щодо виконання основного зобов`язання, в забезпечення якого і було передано позивачу спірне майно - суду не надано .

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння користування і розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст.316 Цивільного кодексу України передбачено, що „Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб".

Відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України „Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд".

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р., відповідно до Закону України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності приватної власності, який означає право особи на безперешкодне керування своїм майном та закріплює права власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд; укладати щодо свого майна будь-які угоди. Віповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

У відповідності до рішення Конституційного Суду від 11.05.2005 р. власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Тобто всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За змістом статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-1V Про іпотеку , Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Між позивачем та відповідачами, будь-які договірні відносини, щодо порядку користування майном, відсутні, тому право користування вказаними об`єктами нежитлової нерухомості та земельною ділянкою на підставі договору у відповідачів не виникло.

Встановивши, що позивач є власником адмінстративно-побутового та торгівельного комплексу та земельної ділянки як об`єктів нерухомості, проте у нього дійсно існують перешкоди у користуванні та володінні цим майном, які йому чинять відповідачів , суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту прав власника можливості здійснення прав власності на зазначені об`єкти.

Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, враховуючи ту обставину, що жоден з відповідачів не має права власності на вищезгадане майно нежитлової нерухомості та земельну ділянку це порушує права позивача - власника цього майна на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, відтак відповідачів слід зобов`язати усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нерухомим майном , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - шляхом зобов`язання ПП "Шафаят", ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 звільнити приміщення адміністративно-побутового та торгівельного комплексу та земельної ділянки, площею 0,2518 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, суд вважає, що дані позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки не можуть бути задоволенні у спосіб обраний позивачем.

Що стосується вимог позову про покладення таких зобов`язань на інших невстановлених осіб, незаконно перебуваючих на території - то у їх задоволенні слід відмовити. . Така вимога є абстрактною, не стосується визначеного кола осіб, заявляється особою щодо прав інших осіб без належного обґрунтування, формулювання "які незаконно перебувають на території" вихїлодить за межі доказування по даній справі та задволення її судом не відповідатииме критерії обов`язкової виконуваності судового рішення - адже визначенн підстав законності чи незаконності перебування осіб на певній території виходить за межі компетенції державного чи приватного виконавця - а тому не підлягає задоволенню. Тим більше, задоволення вимоги про зобов`язання відповідачів звільнити спірне приміщення та земельну ділянку передбачає в силу закону і їх обов`язок звільнити спірне майно від присутності і інших уповноважених або найнятих ними осіб .

Що стосується вимог про виселення відповідачів. Так, положеннями ст.ст. 109-117 ЖК України передбачені різні випадки виселення громадян із житлових будинків. Однак, законом не передбачено можливість виселення особи із нежитлового приміщення. Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю ( нерухомим майном) шляхом виселення предметом доказування є наявність права на житло, проте судом встановлено, що доказів користування адімінстративно-побутовою будівлею як житлом - суду не надано.

Питання щодо судових витрат судом вирішується відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та підлягає стягненню з відповідачів в рівних частках на користь позивача в сумі 768,40 грн.

Крім того, позивачем заявлено про стягнення з відповідачів на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 565 грн.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду №301/1894/17 від 17.10.2018 вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Так, з розрахунку суми судових витрат, наданих позивачем, вбачається, що його представником адвокатом Старюком В.А, з розрахунку 960,50 грн за одну годину роботи адвоката , витрачено 1 час роботи за консультацію клієнта з правових питань, що стосуються обрання способу захисту порушеного права, 4 години - на аналіз судової практики з урахуванням винесеної ухвали про залишення позовної заяви без руху , 1 годину на складання заяви про усунення недоліків, 5 годин роботи - на підготовку та складання позовної заяви в новій редакції з додатками - а всього на загальну суму 10 565,50 грн. Сплата вказаних послуг підтверджується квитанцією від 19.08.2019 року та Договором про надання правової допомоги від 16.08.2019 року , укладеного між ОСОБА_1 , та адвокатом Старюком В.В.

На підставі наданих суду доказів суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів в рівних частках витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також щодо необхідного обсягу роботи, пов`язаного саме з розглядом спррави в суді - за 5 годин роботи на підготовку та складання позовної заяви в новій редакції з додатками, тобто тієї заяви, яка була прийнята до розгляду судом - в сумі 4802,50 грн.

При цьому суд звертає увагу на те, що у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (аналогічної позиції дотримується Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень у своєму Висновку № 11 [2008]).

Таким чином, суди не повинні ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі, але не зобов`язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

Керуючись ст.ст. 2,5,10,12,158,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ПП "Шафаят", ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у користуванні нерухомим майном , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - шляхом зобов`язання ПП "Шафаят", ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 звільнити приміщення адміністративно-побутового та торгівельного комплексу та земельної ділянки, площею 0,2518 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПП "Шафаят" ( код ЄДРПОУ 32719895), ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі по 153 грн 68 коп з кожного та витрати на правову допомогу у розмірі по 960 грн 50 коп. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду в 30-ти денний строк з дня отримання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 11 листопада 2020 року.

Суддя Гуденко О.А.