Постанова

від 12.11.2020 по справі 916/984/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/984/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Л.О. Будішевська, С.В. Таран,

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова"

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2020 (суддя Рога Н.В., м. Одеса, повний текст складено 13.07.2020)

у справі № 916/984/20

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Петродолинське"

до відповідача: Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова"

про стягнення 201184,76 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Петродолинське" (далі також - ТОВ "Агрофірма Петродолинське", Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" (далі також - ДП "ДГ "Таїровське", Підприємство) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 175000 грн 00 коп., 3% річних у розмірі 8497 грн 86 коп., інфляційних втрат у розмірі 17686 грн 90 коп.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 17.04.2018 щодо своєчасного та повного повернення наданої позивачем фінансової допомоги.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.07.2020 позов задоволено у зв`язку з обґрунтованістю та підтвердженістю матеріалами справи позовних вимог.

Не погодившись із рішенням суду, ДП "ДГ "Таїровське" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просило вказане судове рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8497 грн 86 коп. та інфляційних втрат у розмірі 17 686 грн 90 коп. Так, скаржник зауважив, що за своїм характером фінансова допомога не передбачає жодної винагороди, тобто не спричиняє нарахування відсотків або надання будь-яких інших видів компенсацій у формі плати за користування такими коштами. Апелянт наполягає, що у вказаному договорі сторони домовились про те, що плата за користування грошовими коштами, переданими за договором, не здійснюється, тобто сторони при укладенні даного договору узгодили неможливість будь-якої сплати процентів та інших видів компенсації поверх суми фінансової допомоги. Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, на думку відповідача, не підлягали задоволенню. Також апелянт зазначив, що суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про перенесення розгляду справи без наведення аргументів такої відмови та здійснив розгляд справи за відсутності відповідача без врахування його правової позиції, у зв`язку з чим Підприємство було позбавлено можливості реалізувати свої права як сторони провадження.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2020 у справі № 916/984/20; розгляд апеляційної скарги ухвалено почати через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частинами 1, 3 статті 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами ч. 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ДП "ДГ "Таїровське" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2020 у справі № 916/984/20 здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 17.04.2018 між СТОВ "Агрофірма Петродолинське" (Позикодавець) та ДП "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" (Підприємство) був укладений Договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі також - Договір), за умовами якого Позикодавець надає Підприємству поворотну фінансову допомогу в сумі 300 000 грн.

Відповідно до п.1.2 Договору поворотна фінансова допомога (надалі допомога) - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного Договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається строком до 30 липня 2018р .

Згідно з п. 2.1. Договору поворотна фінансова допомога надається Підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Нарахування процентів за користування грошовими коштами цим договором не передбачено.

Відповідно до п. 2.2. Договору поворотна фінансова допомога надається на протязі одного робочого дня з моменту підписання даного Договору шляхом перерахування вказаної вище суми на розрахунковий рахунок Підприємства.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню протягом трьох робочих днів з моменту закінчення строку дії даного договору; повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позикодавця в установі банку.

У пункті 4.1. Договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за даним договором відповідно до чинного законодавства.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30 липня 2018 року (п.8.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач перерахував на рахунок відповідача 200 000 грн. за платіжним дорученням №470 від 17.04.2018 та 50000 грн. за платіжним дорученням №477 від 19.04.2018.

Проте Підприємство повернуло Товариству отриману фінансову допомогу лише частково, сплативши 75 000 грн. за платіжними дорученнями від 13.07.2018 №1029 (50000 грн) та від 25.07.2018 №1047 (25000 грн).

27.11.2019 позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення залишку коштів у сумі 175 000 гри.

У свою чергу, відповідач своїм листом №168 від 06.12.2019 повідомив позивача, що вказана у претензії сума буде повернута протягом грудня 2019 року - лютого 2020 року.

Не виконання ДП "ДГ "Таїровське" своїх зобов`язань щодо повернення коштів, отриманих за вказаним вище Договором в повному обсязі зумовило звернення ТОВ "Агрофірма Петродолинське" із даним позовом до господарського суду.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із абз.1 ч. 1, ч.3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу . Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 1 ст.1050 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги від 17.04.2018 Товариство надало Підприємству поворотну фінансову допомогу у сумі 250000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №470 від 17.04.2018 та №477 від 19.04.2018. Однак, відповідач повернув позивачу лише 75000 грн. за платіжними дорученнями №1029 від 13.07.2018 та №1047 від 25.07.2018, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 175000 грн. Іншого відповідачем не доведено.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про обґрунтованість та підтвердженість матеріалами справи позовної вимоги ТОВ "Агрофірма Петродолинське" про стягнення з ДП "ДГ "Таїровське" заборгованості у сумі 175000 грн. та підставно задовольнив цю вимогу.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8497,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 17 686,90 грн. слід вказати наступне.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, місцевий господарський суд вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8497,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 17686,90 грн., оскільки вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства.

Стосовно посилань Підприємства на те, що у вказаному договорі сторони домовились про те, що плата за користування грошовими коштами, переданими за договором, не здійснюється, тобто сторони при укладенні даного договору узгодили неможливість будь-якої сплати процентів та інших видів компенсації поверх суми фінансової допомоги, а отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, колегія суддів зазначає наступне.

Як вище згадувалось, у пункті 2.1. Договору сторони узгодили, що поворотна фінансова допомога надається Підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Нарахування процентів за користування грошовими коштами цим договором не передбачено.

Судова колегія зауважує, що скаржник невірно розуміє правову природу 3% річних та інфляційних втрат.

Так, за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання , оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Вимоги частини другої статті 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних.

Як вище згадувалось, частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача саме за прострочення ним виконання зобов`язання за Договором, а не за користування поворотною фінансовою допомогою, як помилково зазначає скаржник.

Твердження апелянта про те, що суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про перенесення розгляду справи без наведення аргументів такої відмови та здійснив розгляд справи за відсутності відповідача без врахування його правової позиції, у зв`язку з чим Підприємство було позбавлено можливості реалізувати свої права як сторони провадження, є безпідставними, тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2020 до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання Підприємства про перенесення засідання у даній справі, при цьому в якості приводу для такого перенесення відповідач зазначив намір врегулювати питання шляхом укладення мирової угоди між учасниками справи.

Ухвалою місцевого господарського суду від 21.05.2020 відкладено розгляд справи на 16.06.2020.

У подальшому ухвалою названого суду від 16.06.2020 знову відкладено розгляд справи на 07.07.2020 у зв`язку з неявкою представника відповідача у судове засідання.

Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Судова колегія зазначає, що Підприємство відзив на позовну заяву до суду не надало, представник відповідача жодного разу не прийняв участь у засіданнях суду першої інстанції, хоча суд двічі відкладав розгляд справи.

Наведене свідчить про відсутність процесуальних порушень з боку суду при розгляді даної справи, а ДП "ДГ "Таїровське" мало можливість реалізувати свої права на захист у судовому порядку, проте відповідач своїми процесуальними правами не скористався, хоча це залежало виключно від волевиявлення Підприємства.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Таїровське" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2020 у справі № 916/984/20 залишити без змін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк, встановлений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран