Постанова

від 11.11.2020 по справі 320/3201/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3201/19 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Оксененка О.М., Шурка О.І., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області № Ф-454110-54 від 06.12.2018 р.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірною вимогою йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 15 819,54 грн., всупереч тому, що заборгованість зі сплати ЄСВ у позивача відсутня, а відповідної перевірки вказаного питання проведено не було, що свідчить про відсутність підстав для прийняття такої вимоги.

Крім того, вказано, що у період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2018 року ЄСВ за позивача було сплачено його роботодавцем - ТОВ ПІРАМІДА-Д .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити постанову про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, скаржник наполягає на тому, що ним встановлено факт несплати позивачем, як фізичною особа-підприємцем, внесків на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з І кварталу 2017 р. по ІІІ квартал 2018 р., що свідчить про порушення позивачем Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закону № 2464).

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області до суду апеляційної інстанції не подавалось, що не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 27.03.2012 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, та 28.03.2012 взятий на облік як платник єдиного внеску.

Згідно відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 30.09.2019 до Реєстру було внесено запис № 23390060002012132 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2018 № Ф-454110-54, відповідно до якої станом на 31.10.2018 у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819,54 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Предметом спору в цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як ФОП обов`язку сплачувати ЄСВ в мінімальному розмірі, який протягом 2017 - 2018 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ в сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Верховний Суд неодноразово вирішував зазначене питання.

Зокрема, у постановах від 27.11.2019 р. (справа №160/3114/19), від 4.12.2019 р. (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 р. (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, ФОП. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою госпдіяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення в передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соцстрахування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою й зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), вона є застрахованою та платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апелянтом в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми визначених доходів, позивачу у період з І кварталу 2017 року по 3 квартал 2018 року включно ТОВ "ПІРАМІДА-Д", як роботодавцем, був нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах: за І квартал 2017 року - 9600,00 грн.; за ІІ квартал 2017 року - 9600,00 грн.; за ІІІ квартал 2017 року - 9600,00 грн.; за IV квартал 2017 року - 9600,00 грн.; за І квартал 2018 року - 11169,00 грн.; за ІІ квартал 2018 року - 11169,00 грн.; за ІІІ квартал 2018 року - 11169,00 грн.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими: за І квартал 2017 року - 2112,00 грн. (9600,00 грн. х 22%); за ІІ квартал 2017 року - 2112,00 грн. (9600,00 грн. х 22%); за ІІІ квартал 2017 року - 2112,00 грн. (9600,00 грн. х 22%); за IV квартал 2017 року - 2112,00 грн. (9600,00 грн. х 22%); за І квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%); за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%); за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн. (11169,00 грн. х 22%).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2018 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, складає 15 819,54 грн., тобто дорівнює сумі мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя О.М.Оксененко

Суддя О.І.Шурко