Постанова

від 11.11.2020 по справі 640/11540/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11540/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Бужак Н.П., Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС про визнання дій протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 17.05.2019 р. № Ф-219794-17.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, починаючи з 01.01.2017 року, фізична особа-підприємець зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання прибутку у розмірі, не менше мінімального. Відтак, оскільки у період з січня 2017 року по І квартал 2019 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та нарахована їй ГУ ДФС у м. Києві сума єдиного внеску не була сплачена, то остання є недоїмкою, а відтак оскаржувана вимога прийнята у відповідності до положень чинного законодавства.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано правових позицій Верховного Суду, в яких підкреслено, що лише за умови, що фізична особа-підприємець не є найманим працівником, в останньої виникає обов`язок з нарахування та сплати єдиного внеску не нижче мінімального розміру. При цьому наголошує, що позивач з 2008 року не отримує дохіл від діяльності СПД.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа - підприємець з 18.08.2005 р. та здійснює діяльність на загальній системі оподаткування.

В ITC Податковий блок в ІКП платника ОСОБА_1 по платежу Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (код; бюджетної класифікації 71040000) проведено нарахування єдиного внеску за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн.

Також у 2018 році відбулись нарахування єдиного внеску за 1-4 квартали 2018 року на загальну суму 9 828,72 грн., та за 1 квартал 2019 року нараховано 2 754,18 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 по єдиному внеску складає 21030,90 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 р. № Ф-219794-17, відповідно до якої позивачу визначено до сплати недоїмку, штраф та пеню в розмірі 21030,90 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на наявність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску незалежно від отримання ним як фізичною особою-підприємцем доходу.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон).

До вказаного Закону з 01.01.2017 року Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, у редакції статті 9 Закону, яка діє з 01.01.2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Разом з тим, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо обґрунтованості прийняття спірної вимоги у межах спірних правовідносин, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зв`язку з викладеним суд касаційної інстанції у вже згаданій постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

В апеляційній скарзі позивачем наголошено, що в період, за який нарахована заборгованість по єдиному соціальному внеску, а саме 2017, 2018 та 2019 роки, єдиний соцальний внесок за позивача сплачувався її роботодавцем.

Згідно доданих до апеляційної скарги індивідуальних відомостей про застраховану особу:

за 2017 рік - єдиний соціальний внесок за позивача сплачувало ТОВ Агенство нерухомості Профі (ЄДРПОУ 35806461), ТОВ Євротрейд Бізнесгруп (ЄДРПОУ 39764200) та ТОВ Кольорова країна (ЄДРПОУ 39997879) у розмірі, не менше мінімального.

за 2018 рік - єдиний соціальний внесок за позивача сплачувало підприємство Дойче Аргартехнік (ЄДРПОУ 25284010), ТОВ Агенство нерухомості Профі (ЄДРПОУ 35806461) та ТОВ Кольорова країна (ЄДРПОУ 39997879) у розмірі, не менше мінімального.

за 2019 рік - єдиний соціальний внесок за позивача сплачувало підприємство Дойче Аргартехнік (ЄДРПОУ 25284010) та ТОВ Кольорова країна (ЄДРПОУ 39997879) у розмірі, не менше мінімального.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана вимога від 17.05.2019 №Ф-219-794-17 прийнята ГУ ДФС у м. Києві всупереч положень чинного законодавства, оскільки нею зумовлено виникнення обов`язку у ОСОБА_1 з подвійної сплати єдиного внеску, що помилково не було враховано судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 у справі №620/2449/19, від 07.05.2020 у справі №140/1428/19.

В силу положень ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Згідно ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, підкреслив на необхідності перевірки судами обставин нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Визначаючи основні завдання адміністративного судочинства, законодавець у ч. 1 ст. 2 КАС України вказав, що його метою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Перевірка оскаржуваного індивідуального акту суб`єкта владних повноважень повинна здійснюватися також з урахуванням основних засад (принципів) адміністративного судочинства, до яких у ч. 3 ст. 2 КАС України віднесено, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Викладене у свою чергу свідчить, що суд, вирішуючи спір, повинен передусім встановити всі фактичні обставини справи та, у випадку необхідності, реалізувати передбачені ч. 3 ст. 77 КАС України повноваження щодо збирання доказів з власної ініціативи.

У контексті наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, встановивши, що висновок суду першої інстанції про беззаперечний обов`язок фізичних осіб-підприємців сплачувати єдиний внесок не менше мінімального розміру незалежно від отримання доходу не у повній мірі відповідає нормам матеріального права, позаяк необхідним для визначення такого обов`язку є встановлення обставин перебування особи у трудових відносинах і сплати за неї роботодавцем єдиного внеску у розмірі, не менше мінімального, суд апеляційної інстанції набув повноважень не обмежуватися доводами апеляційної скарги, а відтак і правом досліджувати докази, що не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини неврахування можливості сплати за фізичну особу-підприємця єдиного внеску роботодавцем, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до неправильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Крім іншого, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, у загальній сумі 1921,00 грн., сплаченої за подання позову у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції від 24.06.2019 року №21055 та за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн. згідно квитанції від 27.08.2020 року №0.0.1816724868.1.

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати прийняту Головним управлінням ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,33/19, код ЄДРПОУ 39439980) вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 травня 2019 року №Ф-219794-17.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,33/19, код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: