Постанова

від 09.11.2020 по справі 903/638/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Справа № 903/638/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Демидюк О.О.

без участі представників сторін

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпінського Віталія Олександровича на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 09.06.2020 року суддею Кравчук А.М. у м. Луцьк (повний текст рішення складено 17.06.2020 року) у справі № 903/638/19

за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Фізичної особи-підприємця Карпінського Віталія Олександровича

про стягнення 15 249 грн. 04 коп.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до ФОП Карпінського В.О. про стягнення 15249, 04 грн., обґрунтовуючи його порушенням відповідачем вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутністю та не оформленням дозволу на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових параметрів, про що Управлінням Укртрансбезпеки України у Волинській області складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.03.2017 року, несплатою відповідачем 15249, 04 грн. за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, та як наслідок, завдання економічних збитків державі та ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018-2022 роки.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.06.2020 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України 15249, 04 грн. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні та 1921 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов подано особою, яка має процесуальну дієздатність. Також вказав про те, що судом першої інстанції не враховано, що автомобіль, на якому здійснювалося перевезення вантажу, знаходився в користуванні іншої особи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 року постановлено прийняти апеляційну скаргу до розгляду в новому складі суду та відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Карпінського В.О. на рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2020 року у справі № 903/638/19; здійснити розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Від Луцької місцевої прокуратури на адресу суду надійшов письмовий відзив, відповідно до якого прокурор просить залишити рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2020 року у справі № 903/638/19 без змін, а апеляційну скаргу ФОП Карпінського В.О. без задоволення.

Згідно ч. 10 ст. 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В силу ч. 13 ст. 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Повноваження з представництва прокуратурою в суді інтересів держави визначені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України.

В силу ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 року зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ПІК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися

незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 року у справі № 906/240/18.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив

позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 року у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 року у справі № 910/2989/18.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у

постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).

Так, відповідно до абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

За приписами п. п. 2, 15, 27 п. 5 Положення № 103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Згідно абз. 1 п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, Уктрансбезпека як урядовий орган державного управління по контролю на автомобільному транспорті, реалізуючи повноваження щодо габаритно-вагового контролю та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 року "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті", також утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема, Управління Укртрансбезпеки у Волинській області.

Разом з тим, управління Укртрансбезпеки у Волинській області не є самостійною юридичною особою, а є самостійним структурним підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Зважаючи на викладене, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Із листа Управління Укртрансбезпеки у Волинській області від 19.07.2019 року № 31201/21/24-19 вбачається, що Укртрансбезпека не зверталася з позовом до ФОП Карпінського В.О. про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у сумі 15249, 04 грн., у зв`язку з відсутністю законодавчо визначених повноважень на звернення до суду, відтак просила органи прокуратури подати позов про стягнення вказаної суми коштів.

Поряд з цим, беручи до уваги норми Закону України "Про автомобільний транспорт" та інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Укртрансбезпека та її територіальні органи мають підстави на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.

При цьому, положення наведених вище нормативно-правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначено було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави (аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17).

Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважений орган надані йому повноваження не використовує, мотивуючи це їх відсутністю.

Вказані обставини свідчать про здійснення Укртрансбезпекою захисту інтересів держави неналежним чином, що проявляється в активній поведінці (сукупності дій), спрямованій на захист інтересів держави (звернення до органів прокуратури), але яка є неналежною, що підтверджує наявність "виключного випадку" для звернення прокурора зданим позовом до суду.

Прокурор не виступає у якості альтернативного суб`єкта звернення до суду, оскільки суб`єкт владних повноважень Укртрансбезпека хоча і може захистити інтереси держави, але з позовною заявою про стягнення з ФОП Карпінського В.О. плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 15249, 04 грн. не звертається, мотивуючи це відсутністю законодавчо визначених повноважень.

Відтак, участь прокурора у даній справі, з урахуванням вищезазначеної практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великого числа громадян.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх підстав для представництва інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з ФОП Карпінського В.О. плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 15249, 04 грн., у зв`язку з неналежним здійсненням вказаним уповноваженим органом захисту інтересів держави.

Поряд з цим, про правомірність звернення прокурора в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення плати за перевищення вагових параметрів з аналогічних підстав і обґрунтування дійшла висновку Велика Палата Верховного Суду у постановах № 926/16/19, № 917/210/19.

Щодо суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що на підставі затвердженого графіка проведення перевірок від 17.03.2017 року та направлення на перевірку від 20.03.2017 рок № 024272, а також щотижневого графіка проведення рейдових перевірок у період з 20.03.2017 року по 26.03.2017 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Волинській області 23.03.2017 року на автодорозі 89км. а/d Н-17 проведено перевірку автомобіля марки DAF 95xF430 , номерний знак НОМЕР_1 .

23.03.2017 року Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, яким встановлено, що при проведенні перевірки транспортного засобу DAF 95XF430, номерний знак: НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , виявлено порушення надання послуг з перевезення вантажу з перевищенням допустимих осьових навантажень без дозволу, який дає право на рух автодорогами України з перевищенням вагових параметрів навантаження на здвоєну вісь 20,4т.

Як вбачається з товарно-транспортної накладної від 23.03.2017 року, автомобіль прямував з пункту навантаження м. Луцьк до пункту розвантаження с. Київець Львівської області.

За результатами контролю Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 23.03.2017 року та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0003590 від 23.03.2017 року.

На підставі акту № 0003590 від 23.03.2017 року, Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області проведено розрахунок № 1 від 23.03.2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано 524, 16 євро плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування.

З матеріалів справи вбачається, що не погодившись з розрахунком № 1 від 23.03.2017 року, ФОП Карпінський В.О. звернувся з адміністративним позовом до Управління Укртрансбезпеки у Волинській області про його скасування в частині плати в сумі 485, 28 євро.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 року у справі № 803/508/17 в задоволенні адміністративного позову ФОП Карпінського В.О. до Управління Укртрансбезпеки у Волинській області про скасування розрахунку № 1 від 23.03.2017 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 року апеляційну скаргу ФОП Карпінського В.О. залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 року - без змін.

Поряд з цим, посилання відповідача на укладення договору найму (оренди) транспортних засобів від 01.03.2017 року з ТзОВ "Авіла", згідно якого автомобіль DAF AC7048BM передано у тимчасове платне користування товариству, а відтак ОСОБА_1 в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", спростовуються постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 року, в якій зазначено про те, що у позовній заяві та у судових засіданнях Карпінський В.О. не вказував про те, що транспортний засіб марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 та причіп марки Kramer, номерний знак НОМЕР_2 переданий в користування ТзОВ "Авіла" згідно договору оренди транспортних засобів від 01.03.2017 року, а відтак такі посилання судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються. Також судом зазначено, що водій ОСОБА_2 всупереч наявності своїх підписів, не вносив заперечення до акту проведення перевірки серії АПД № 005164 від 23.03.2017 року, акту про перевищення транспортним засобом вагових параметрів № 0003590 від 23.03.2017 року, розрахунку плати за проїзд № 1 від 23.03.2017 року щодо обставин, за якими перевізником є ТзОВ "Авіла", а не ОСОБА_1 .

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, правильність та об`єктивність визначення управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області розміру плати за проїзд для ФОП Карпінського В.О. в сумі 524, 16 євро є фактом, що встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили, а відтак, не потребує доказування при розгляді даної справи на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував перебування автомобіля, на якому здійснювалось перевезення вантажу, в користуванні іншої особи.

Встановлені факти в адміністративній справі скаржником не спростовані.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, ОСОБА_1 був обізнаний з нарахованим йому штрафом, сплатив адміністративно-господарський штраф в сумі 1700 грн. згідно постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу АС №0040468. Зазначений факт підтверджується постановою Луцького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області від 22.11.2017 року.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на 23.03.2017 року сума 524,16 євро за офіційним курсом гривні, встановленим Національним Банком України, складає 15249, 04 грн. (згідно витягу щодо офіційного курсу гривні щодо іноземних валют з офіційного сайту НБУ станом на 23.03.2017 курс за 100 євро складав 2909, 234 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

В силу ст. 33 цього Закону, рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Згідно п. 19 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 року № 198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначаються окремими актами законодавства.

Відповідно до п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами визначено, що рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документу про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року за № 879 "Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування" (далі Порядок № 879).

Згідно п. 32 Порядку № 879, перевізник, який має намір використовувати великоваговий та/або великогабаритний транспортний засіб, зобов`язаний не пізніше ніж за три доби звернутися до уповноважених Укравтодором підприємств із заявою про видачу погодження маршруту. Дозвіл на рух великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу видається відповідним підрозділом МВС, що забезпечує безпеку дорожнього руху, після надання погодження маршруту. Погодження маршруту видається після внесення в установленому розмірі плати за проїзд. У разі прийняття рішення про відмову перевізника від проїзду за погодженим маршрутом внесена плата за проїзд не повертається.

Згідно абз. 1 та 3 п. 28 Порядку № 879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Згідно ч. 3 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

В силу п. 23 Порядку № 879, власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Законодавством передбачені вимоги щодо здійснення перевезень вантажу великоваговими та великогабаритними транспортними засобами на автомобільних дорогах загального користування, а плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу є обов`язковим платежем, який дає право на рух великовагового транспортного засобу.

Поряд з цим, відповідачем не надано до суду першої інстанції жодного доказу того факту чи водієм здійснювалися заходи з приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами, а відтак останнім не доведено факту приведення у відповідність вагових параметрів.

Враховуючи той факт, що відповідачем здійснено перевезення вантажу з перевищенням вагових параметрів, встановлених п. 22.5 Правил дорожнього руху, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ФОП Карпінського В.О. про стягнення 15249, 04 грн. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2020 року у справі № 903/638/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Поряд з цим, від Луцької місцевої прокуратури на адресу суду надійшло клопотання, відповідно до якої орган прокуратури просить за результатами розгляду справи № 903/638/19 судовий збір стягнути (повернути) з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури, у зв`язку із тим, що наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 року № 410 "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" юридичну особу "Прокуратура Волинської області" перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у "Волинську обласну прокуратуру".

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає необхідним змінити найменування "Прокуратура Волинської області" на "Волинська обласна прокуратура" (код ЄДРПОУ 02909915) та відповідно вказаний факт врахувати Господарському суду Волинської області при видачі наказу на виконання рішення від 09.06.2020 року у даній справі.

Згідно ст. 129 ГПК України, понесені апелянтом судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на останнього.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпінського Віталія Олександровича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2020 року у справі № 903/638/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Справу № 903/638/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складено 13.11.2020

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Демидюк О.О.