Постанова

від 04.11.2020 по справі 902/627/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 902/627/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Релігійної організації Релігійна громада

Свято-Покровської парафії

Української Православної церкви

(Православної Церкви України) - Чубенко С.В.,

Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

ОСОБА_2 - не з`явився,

ОСОБА_3 - не з`явився,

ОСОБА_4 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 (у складі колегії суддів: Грязнов В.В. (головуючий), Розізнана І.В., Мельник О.В.)

та рішення Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019 (суддя Міліціанов Р.В.)

у справі № 902/627/19

за позовом Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України)

до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

про усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання передати ключі та правовстановлюючі документи ,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) звернулася до суду з позовом до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви про усунення перешкод у користуванні комплексом будівель та споруд Свято-Покровського храму загальною площею 437, 65 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель та споруд і зобов`язання відповідача передати позивачу ключі та правовстановлюючі документи на зазначене майно, а саме свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.02.2012 № 08.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням Тульчинською Єпархією Української Православної Церкви права позивача на користування та розпорядження комплексом будівель і споруд Свято-Покровського храму , що належать позивачу на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.09.2019 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.12.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2020 року Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) подала касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просила скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 902/627/19 за касаційною скаргою Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

05.10.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК подані позивачем додаткові докази судом касаційної інстанції до розгляду не приймаються.

Тульчинська Єпархія Української Православної Церкви, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до указу керуючого Тульчинсько-Брацлавською єпархією УПЦ від 19.06.1996 № 139 священика Монастирського П.М. призначено настоятелем Свято-Покровського храму с. Новоживотів Оратівського р-ну Тульчинської єпархії.

Відповідно до рішення установчих зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, оформленого протоколом від 10.03.2007 № 1, прийнято статут релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви.

У подальшому в с. Новоживотів Оратівського р-ну Вінницької обл. було зареєстровано юридичну особу - релігійну громаду Свято-Покровської парафії с. Новоживотів Оратівського району Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 42787914) і станом на 01.02.2019 керівником цієї юридичної особи був ОСОБА_1 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 1.1 статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви ця релігійна організація є первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Тульчинської єпархії.

На підставі рішення виконавчого комітету Новоживотівської сільської ради Оратівського р-ну Вінницької обл. від 28.02.2012 № 08 релігійній громаді Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви 19.06.2012 видано свідоцтво серії САС № 832476 про право власності на нерухоме майно комплексу будівель та споруд Свято-Покровського храму , загальною площею 437,65 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

18.02.2019 за релігійною громадою Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 42787914) зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 0523183000:01:005:0129 площею 0,377 га для обслуговування комплексу будівель і споруд Свято-Покровського храму.

Згідно з рішенням загальних зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви с. Новоживотів Оратівського р-ну Вінницької обл., оформленим протоколом від 02.03.2019 № 1, зокрема, оновлено список членів керівного органу релігійної громади - Парафіяльних зборів релігійної громади; змінено підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та вирішено перейти під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, змінивши назву на Релігійну організацію Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) ; обрано, зокрема керівний орган у складі: ОСОБА_5 - голова Парафіяльної ради, ОСОБА_6 - заступник голови Парафіяльної ради, ОСОБА_7 - скарбник; прийнято статут релігійної громади у новій редакції та змінено назву на Релігійну організацію Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) .

На підставі зазначеного рішення статут Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) у новій редакції затверджено Керуючим Вінницько-Тульчинською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та зареєстровано в Управлінні у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації 02.04.2019 за № 39.

За змістом пункту 1 цього статуту статут Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) є правонаступницею релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви та первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (Православної Церкви України), який безпосередньо входить до складу Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованим 29.05.2019 за № 168406526, за Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) 27.05.2019 зареєстровано право власності на комплекс будівель і споруд Свято-Покровського храму , загальною площею 437,65 кв. м, до якого входять: будівля літ. А загальною площею 376,60 кв. м, будівля дзвіниці літ. Б загальною площею 10,20 кв. м, житловий будинок літ. В , в , в1 загальною площею 50,85 кв. м, житловою площею 29,25 кв. м, ворота з хвірткою 1 ; огорожа 2 , убиральня 3 , за адресою: Вінницька обл., Оратівський р-н, с. Новоживотів, вул. Набережна, 48-Б. Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.02.2012 № 08

Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) , звертаючись до суду з позовом до Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви про усунення перешкод у користуванні зазначеним комплексом будівель і споруд Свято-Покровського храму шляхом заборони чинити перешкоди у користуванні комплексом будівель та споруд і зобов`язання відповідача передати позивачу ключі та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.02.2012 № 08, послалася на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні належним позивачу майном, зокрема, ОСОБА_1 , втративши повноваження голови Парафіяльної ради та настоятеля храму, відмовляється надати оригінали документів на комплекс будівель храму та земельну ділянку, ключі від будівлі; представники духовенства відповідача перешкоджають позивачу у проведенні релігійних обрядів, чим у сукупності неправомірних дій порушують право власності позивача на користування та розпорядження належним йому майном.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено факту обмеження права власності або вчинення перешкод у його здійсненні зі сторони юридичної особи - Тульчинської Єпархії Української Православної Церкви, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

У поданій касаційній скарзі (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) послалася на те, що, зокрема судом апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано положення частин 3, 6 статті 41 Конституції України, пункту 2 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин 1, 2 статті 321 ЦК, щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, оскільки стосується питання користування культовою спорудою, яка на праві власності належить релігійній громаді, що входить до складу Православної Церкви України. Судом не надано належної оцінки доказам наявним у матеріалах справи, а отже не з`ясовано всіх необхідних для правильного вирішення справи обставин. Разом із тим суд апеляційної інстанції в порушення статей 13, 16, 42 ГПК, статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянув справу за відсутності представника позивача, який не з`явився до суду з поважних причин у зв`язку із карантинними обмеженнями, запровадженими на території України, чим позбавив позивача можливості скористатися своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 42 ГПК.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин 1-3 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини спірні правовідносини сторін виникли з приводу користування об`єктами нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як усунення перешкод у користуванні комплексом будівель і споруд Свято-Покровського храму шляхом заборони відповідачу чинити перешкоди у користуванні цим майном і зобов`язання відповідача передати позивачу ключі та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.02.2012 № 08.

Відповідно до частини 1 статті 317, частин 1, 2 статті 319 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями частини 2 статті 328 ЦК встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Згідно зі статтею 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так, негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Усунення перешкод власнику у користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що Релігійна організація Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) як власник будівель і споруд загальною площею 437,65 кв. м за адресою: Вінницька обл., Оратівський р-н, с. Новоживотів, вул. Набережна, 48-Б, правомірно звернулася до суду за захистом свого права із негаторним позовом до відповідача.

Проте, з огляду на наведені приписи чинного законодавства, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею, встановивши наявність як свідоцтва про право власності на спірне майно від 19.06.2012, видане релігійній громаді Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви на підставі рішення виконавчого комітету Новоживотівської сільської ради Оратівського р-ну Вінницької обл. від 28.02.2012 № 08, так і наявність реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на це майно за Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) на підставі того ж саме свідоцтва про право власності, суд апеляційної інстанції зазначеним обставинам і наданим на їх підтвердження доказам оцінки не надав, достеменно не встановив, яка саме особа є власником майна, щодо усунення перешкод в користуванні яким заявлено позов у справі, яка розглядається.

Водночас судом не надано оцінки положенням як статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, так і статуту Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) у новій редакції у частині, що стосується майнових прав на об`єкти нерухомого майна релігійної організації.

При цьому суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на наявність спору у справі № 120/1309/19-а, яка перебувала на розгляді Верховного Суду, щодо оспорення наказу від 02.04.2019 Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції) , не встановив та в постанові не зазначив про прийняте рішення судом касаційної інстанції за результатами розгляду справи № 120/1309/19-а, що має значення для вирішення справи 902/627/19, оскільки стосується правомірності реєстрації нової редакції статуту з огляду на спір між засновниками, членами Свято-Покровської парафії Української православної церкви та релігійною громадою, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін.

Крім того, слід зауважити, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у відкритому доступі, на вирішенні Господарського суду Вінницької області знаходиться справа № 902/677/20 за позовом Тульчинської єпархії Української Православної Церкви до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про визнання недійсним рішення про реєстрацію статуту, скасування запису про реєстрацію змін до установчих документів релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви.

Отже, належним чином не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку щодо відсутності спору між Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) та Тульчинською єпархію Української Православної Церкви стосовно користування майном релігійної організації.

Щодо доводів, наведених Релігійною організацією Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) у касаційній скарзі, про розгляд справи в суді апеляційної інстанції за відсутності представника позивача необхідно зазначити таке.

У частині 1 статті 270 ГПК зазначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1, 2 статті 269 ГПК).

З огляду на матеріали справи ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 розгляд справи за апеляційною скаргою позивача було призначено на 24.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ від 16.03.2020 № 215) відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, на усій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин та введено обмежувальні заходи, зокрема щодо пересування громадян, режиму роботи транспорту тощо.

За змістом статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 2 статті 202 ГПК визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частиною 11 статті 270 ГПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Суд апеляційної інстанції, незважаючи на клопотання учасників справи про відкладення розгляду справи з огляду на карантинні обмежувальні заходи, та розглянувши справу по суті без участі їх представників, не врахував зазначені обмеження, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, положення процесуального законодавства, а також принципи рівності учасників судового процесу, змагальності сторін, та дійшов передчасного висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 24.03.2020 за відсутності представників учасників справи, на підставі наявних матеріалів і доказів, чим фактично позбавив, зокрема позивача можливості ефективно скористатися своїми процесуальними правами, у тому числі подавати докази, брати участь у судовому засіданні та у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Наведене свідчать про порушення судом апеляційної інстанції принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як основних засад судочинства, встановлених пунктами 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 у справі № 902/627/19 та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної організації Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної церкви (Православної Церкви України) задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 у справі № 902/627/19 скасувати.

3. Справу № 902/627/19 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий