Рішення

від 10.11.2020 по справі 380/2288/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2288/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника відповідача Григоренко Н.Б.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі цивільного захисту, стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (79008, м. Львів, вул. Підвальна,6; код ЄДРПОУ 38627339) з вимогами:

стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 30.05.2019 до 27.01.2020 у розмірі 76 114 грн. 32 коп;

звернути до негайного виконання стягнення з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за один місяць у розмірі 9 170 грн. 32 коп.

Ухвалою суду від 20.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено засідання.

13.04.2020 року № 19541 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заробітної плати.

28.04.2020 за вх. № 21752 позивачем подано відповідь на відзив.

20.05.2020 за вх. № 25256 ел. від позивач надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме просить суд :

визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області Кагітітна Юрія Івановича №156 о/с від 30.05.2019 року (по особовому складу) про звільнення із служби у запас Збройних Сил України ОСОБА_1 , рядового служби цивільного захисту пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області;

поновити ОСОБА_1 , на службі цивільного захисту на посаді рядового служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській з 31.05.2019 року;

стягнути солідарно з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (код в ЄДРПОУ: 38627339; адреса: м. Львів, вул. Підвальна, 6) та 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській (код в ЄДРПОУ: 38326429; 79008, м. Львів, вул. Підвальна, 6) на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заробітну плату за період з 31.05.2019 року до 27.01.2020 року (включно) у розмірі 75 655 грн 80 коп. (сімдесят п`ять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять грн. вісімдесят коп..), судові витрати, пов`язані із розглядом справи.

20.05.2020 за вх. № 25258 подано заяву про поновлення процесуального строку.

26.05.2020 суд ухвалою прийняв до провадження заяву про збільшення позовних вимог від 20.05.2020 за вх. № 25256 ел.

11.06.2020 за вх. № 29153 позивачем подано клопотання про приєднання до справи доказів, що підтверджують розмір витрат на правничу допомогу.

16.06.2020 за вх. № 29826 представником позивача подано додаткові пояснення.

14.07.2020 за вх. № 34743 позивачем подано клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням суду касаційної інстанції по справі № 380/402/17.

14.07.2020 суд ухвалою зупинив провадження у адміністративній справі №380/2280/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про стягнення заробітної плати, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, до набрання законної сили рішенням суду касаційної інстанції по справі № 813/402/17 (Велика Палата Верховного Суду ).

06.10.2020 від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки 26.08.2020 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 813/402/17, згідно з якою касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22.06.2017 без змін.

Суд встановив, що 26.08.2020 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено рішення в адміністративній справі № 813/402/17, відповідно до якого касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22.06.2017 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

15.09.2020 зареєстрована та оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень дана постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 813/402/17.

09.10.2020 суд ухвалою поновив провадження у справі №380/288/20.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що на наказом № 156 о/с від 30.05.2019 року позивача було протиправно звільнено зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.173, п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 року №593 (у зв`язку з призовом на строкову військову службу). Згідно ст.119 ч.3 Кодексу Законів про працю України (надалі по тексту - КЗпП України) за працівниками призваними на строкову військову службу до дня фактичної демобілізації зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток. Таким чином, звільнення вважає таким, що не відповідає вимогам закону і порушує трудові права позивача, наказ про його звільнення зі служби є незаконним і був виданий передчасно, тому підлягає скасуванню як протиправний.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмовому відзиві від 13.04.2020 року за №19541 на позовну заяву про стягнення заробітної плати та усних запереченнях в судовому засіданні 05.11.2020. Зазначав, що дія КЗпП України не поширюється на позивача, оскільки він проходив службу на контрактних умовах і його правовий та соціальний статуси регулювались відповідними законами та підзаконними актами, зокрема Кодексом цивільного захисту, положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, Законом України Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту . Вказує, що КЗпП України регулюються лише трудові відносини працівників органів і підрозділів цивільного захисту, яким не присвоєні спеціальні знання. Окрім цього, зазначає, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами настання в Україні особливого періоду саме в період виникнення спірних правовідносин. Відтак, відповідач вважає звільнення позивача законним, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

19.07.2018 ОСОБА_1 був прийнятий на службу цивільного захисту в Державну службу України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на посаду пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 .

Під час проходження служби цивільного захисту в Державній прикордонній службі України ОСОБА_1 29.05.2019 було призвано на військову строкову службу Мостиським РВК та відправлено на Львівський обласний збірний пункт. Вказане підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 28.05.2019 та довідкою № 229 від 24.02.2020, виданою Мостиським РВК.

В подальшому позивач проходив військову строкову службу у Державній прикордонній службі України.

З 28.01.2020 ОСОБА_1 перебуває на контрактній службі у Державній прикордонній службі України, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України від 28.01.2020 (а.с. 42-43).

Наказом №156 о/с від 30.05.2019 року (по особовому складу) позивач звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.173, п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року № 593 (у зв`язку з призовом на строкову військову службу)

21.02.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою за вх. № У-1 від 21.02.2020 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області з проханням надати копію наказу про його звільнення, видати трудову книжку та провести розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України (а.с.15).

За результатом розгляду вищевказаної заяви 21.02.2020 позивачу було видано витяг із Наказу №156 о/с від 30.05.2019 (по особовому складу), з якого вбачається, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.173, п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 (у зв`язку з призовом на строкову військову службу) (а.с.16).

Позивач, не погодившись із наказом про звільнення оскаржив його до суду.

При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 року № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно з частиною другою статті 1 вказаного Закону, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною 1 статті 8 цього ж Закону визначено, що державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Пункт 9 частини першої статті 106 Кодексу цивільного захисту України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, серед підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту виокремлює призов на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії.

Відповідно до підпункту 9 пункту 176 Положення № 593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту у зв`язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії.

Пункт 179 Положення № 593 визначає, що у випадках, передбачених підпунктом 9 пункту 176 цього Положення, особи рядового і начальницького складу, які відповідно до Закону № 2232-XII підлягають призову на строкову військову службу, звільняються зі служби цивільного захисту у триденний строк з дня надходження до відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту рішення районної (міської) призовної комісії про призов цієї особи на строкову військову службу.

Водночас порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі-Закон України № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII є:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Призов громадян України на строкову військову службу регламентовано статтею 15 Закону, яка, зокрема, передбачає таке:

- на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (частина перша);

- строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу (частина шоста).

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від 1 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

1 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від27 березня 2014 року № 1169-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації , пунктом 6 частини другої якого статтю 39Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності .

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 6 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 Про часткову мобілізацію (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність , а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

8 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання .

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 № 433-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду , метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України Про освіту .

1 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час призову та звільнення зі служби ОСОБА_1 , дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Визначення особливого періоду наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, відповідно до статті 1 якого:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ Про оборону України особливий період -період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, суд зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалося Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка, передаючи справу, дійшла висновку про непоширення встановлених частиною другої статті 39 Закону № 2232-XII та частиною третьої, четвертої статті 119 КЗпП гарантій на перелічених у них військовослужбовців після завершення строку проведення мобілізації, визначеного відповідним Указом Президента України.

Суд, дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади, зазначивши, що оскільки звільнення відбулось під час дії визначеного статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (далі - Закон № 3543-XII) особливого періоду, відповідач допустив порушення частини третьої статті 119 КЗпП, а тому позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з виплатою середньомісячного заробітку.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону № 2232-XII та статті 119 КЗпП.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати (далі- Порядок). Вказаною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п.8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює іншу систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

30.05.2019 позивача наказом № 156 о/с (по особовому складу). Звільнено зі служби в запас Збройних Сих України.

Відповідно до відомостей довідки про доходи позивача від 02.03.2020, заробітна плата за березень становить - 9 170,40 грн, квітень- 9170,40 грн.

Отже, середньомісячна заробітна плата становить 18340,80 грн., середньоденна 300,66 грн. 18340,80 грн./ 61 календарні дні ).

Період вимушеного прогулу позивача обраховується в календарних днях, починаючи з першого дня після звільнення 31.05.2019 та по 27.01.2020 (день перед укладенням контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби в Державній прикордонній службі України) Календарні дні вимушеного прогулу = 241.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 72 459,06 грн. (214 днів*300.66 грн./день).

Відповідно до ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Крім того, 11.06.2020 позивач подав до суду клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на отримання правничої допомоги у розмірі 8000 грн.

10.11.2020 представником відповідача подано заяву про зменшення розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу, оскільки справа є нескладною, явки в засідання не забезпечив позивач представника для дачі пояснень після зупинення провадження у справі.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 3 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.(ч.9 ст.139 КАС України).

За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що між адвокатським обєднанням Паславський, Каралюс і Партнери в особі керуючого партнера -адвоката Каралюса Любомира Мирославовича, який діє на підставі статуту та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги від 05.03.2020 та додаток до договору від 05.03.2020 .

Згідно акта завдання-приймання виконаної роботи від 11.05.2020 підготовка, складання та оформлення позовної заяви -3000 грн., ознайомлення з матеріалами справи , після відкриття провадження у справі, складання та оформлення відповіді на відзив -2000 грн., участь адвоката у судовому засіданні - 3000 грн. До матеріалів справи позивачем долучено докази оплати адвокатських послуг.

Щодо зазначеної представником позивача загальної суми у розмірі 8000 грн. за надані послуги адвоката, то суд зазначає, що дана категорія справ не є складною для написання позовної заяви, пошуку практики та опрацювання нормативно-правових актів. Отже, ця послуга та її розмір не співмірні із категорією даної справи, суду не зрозуміла заявлена сума гонорару.

Крім того, суд звертає увагу, що позовна заява та відповідь на відзив підписані позивачем, а не його представником.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Проте, суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 № справи 813/402/17.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, враховуючи, що справа незначної складності, розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний до предмету спору так як і час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, суд прийшов до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 1000 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, письмові доводи сторін, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ в силу, а відтак згідно зі ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі цивільного захисту, стягнення заробітної плати, - задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області Кігітіна Юрія Івановича № 156 о/с від 30.05.2019 (по особовому складу) Про звільнення та призначення осіб начальницького складу в частині звільнення зі служби у Запас Збройних Сил України ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на службі цивільного захисту пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (79008, м. Львів, вул. Підвальна,6; код ЄДРПОУ 38627339) з 31.05.2019.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (79008, м. Львів, вул. Підвальна,6; код ЄДРПОУ 38627339) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.05.2019 по 27.01.2020 у розмірі 72 459,06 грн. без урахування податків та зборів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі цивільного захисту пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (79008, м. Львів, вул. Підвальна,6; код ЄДРПОУ 38627339) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в сумі 1000 ( тисяча ) грн. правничої допомоги.

Судовий збір розподілу не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 16 листопада 2020 року.