Постанова

від 01.03.2021 по справі 380/2288/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2288/20 пров. № А/857/729/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, ухвалене суддею Сподарик Н.І. у м. Львові о 15:36, повний текст якого складений 16 листопада 2020 року, у справі №380/2288/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі цивільного захисту та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області Кагітіна Юрія Івановича №156 о/с від 30.05.2019 (по особовому складу) в частині звільнення із служби у запас Збройних Сил України ОСОБА_1 , рядового служби цивільного захисту пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області; поновити на службі цивільного захисту на посаді рядового служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській з 31.05.2019 року; стягнути солідарно з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області та 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській заробітну плату за період з 31.05.2019 по 27.01.2020 (включно) у розмірі 75 655,80 грн.

В обгрунтування позовних вимог вказує на протиправність звільнення його з посади у зв`язку з призовом на військову службу, оскільки звільнення відбулося під час дії особливого періоду, а тому відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) місце служби та інші гарантії позивача підлягали збереженню.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 серпня 2020 року у справі 813/402/17, дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади, зазначивши, що оскільки звільнення відбулось під час дії визначеного статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (далі - Закон № 3543-XII) особливого періоду, відповідач допустив порушення частини третьої статті 119 КЗпП України, а тому позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з виплатою середньомісячного заробітку за період з дати звільнення по день, що передує даті укладення контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби в Державній прикордонній службі України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що на позивача не поширюється дія частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки положення Кодексу цивільного захисту України та Положення № 593, які є спеціальними нормами, що регулюють спірні правовідносини, передбачають розірвання контракту в разі призову на строкову військову службу.

В судове засідання сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Правовий порядок в Україні за визначенням ст. 19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України свого конституційного права на працю визначає Кодекс законів про працю України .

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 19.07.2018 ОСОБА_1 був прийнятий на службу цивільного захисту в Державну службу України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на посаду пожежного-рятувальника 2 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .

Під час проходження служби цивільного захисту в Державній прикордонній службі України ОСОБА_1 29.05.2019 було призвано на військову строкову службу Мостиським РВК та відправлено на Львівський обласний збірний пункт. Вказане підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 28.05.2019 та довідкою № 229 від 24.02.2020, виданою Мостиським РВК.

В подальшому позивач проходив військову строкову службу у Державній прикордонній службі України.

З 28.01.2020 ОСОБА_1 перебуває на контрактній службі у Державній прикордонній службі України, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України від 28.01.2020 (а.с. 42-43).

Наказом №156 о/с від 30.05.2019 (по особовому складу) позивач звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.173, п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 № 593 (у зв`язку з призовом на строкову військову службу) (а.с.16).

21.02.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою за вх. № У-1 від 21.02.2020 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області з проханням надати копію наказу про його звільнення, видати трудову книжку та провести розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України (а.с.15).

За результатом розгляду вищевказаної заяви 21.02.2020 позивачу було видано витяг із Наказу №156 о/с від 30.05.2019 (по особовому складу), з якого вбачається, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.173, п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 (у зв`язку з призовом на строкову військову службу).

Позивач, вважаючи наказ начальника Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області ОСОБА_2 №156 о/с від 30.05.2019 (по особовому складу) у відповідній частині протиправним, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Пункт 9 частини першої статті 106 Кодексу цивільного захисту України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, серед підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту виокремлює призов на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії.

Відповідно до підпункту 9 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 № 593 (далі - Положення № 593) контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту у зв`язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії.

Пункт 179 Положення № 593 визначає, що у випадках, передбачених підпунктом 9 пункту 176 цього Положення, особи рядового і начальницького складу, які відповідно до Закону № 2232-XII підлягають призову на строкову військову службу, звільняються зі служби цивільного захисту у триденний строк з дня надходження до відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту рішення районної (міської) призовної комісії про призов цієї особи на строкову військову службу.

Водночас порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Так, саме Закон України Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Призов громадян України на строкову військову службу регламентовано статтею 15 Закону, яка, зокрема, передбачає таке:

-на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (частина перша);

-строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу (частина шоста).

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1169-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації , пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності .

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 6 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 Про часткову мобілізацію (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність , а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання .

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а йприйнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 № 433-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду , метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України Про освіту .

01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП України викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час призову та звільнення зі служби ОСОБА_1 , дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Також в розумінні цієї статті особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ Про оборону України особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України Про демобілізацію після стабілізації обстановки на Сході України.

ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, відтак за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону № 2232-XII та статті 119 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17, а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Наведені обставини враховані судом першої інстанції при перевірці відповідності оскаржуваного наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області Кігітіна Юрія Івановича від 30.05.2019 №156 о/с (по особовому складу) Про звільнення та призначення осіб начальницького складу в частині звільнення зі служби у Запас Збройних Сил України ОСОБА_1 критеріям правомірності, визначених ч.2 ст. 2 КАС України.

З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області Кігітіна Юрія Івановича від 30.05.2019 №156 о/с (по особовому складу) Про звільнення та призначення осіб начальницького складу в частині звільнення зі служби у Запас Збройних Сил України ОСОБА_1 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, їх не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Із урахуванням положень наведеної норми КЗпП України суди першої інстанції інстанції, визнавши протиправним та скасувавши оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача зі служби, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 а службі цивільного захисту та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.05.2019 (з дня, наступного після винесення наказу про звільнення) по 27.01.2020 (по день, що передує укладенню контракту про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України).

Суд першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку позивача правомірно керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та на підставі наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача від 02.03.2020 обґрунтовано вказав на необхідність стягнення на користь останнього з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 72459,06 грн (214 днів * середньоденна заробітна плата (9170,40 грн + 9170,40 / 61)) без урахування сум обов`язкових до сплати податків та внесків.

Також рішенням суду першої інстанції здійснено розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, та стягнуто зі суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, на користь позивача 1000 грн понесених судових витрат із заявлених позивачем до стягнення 8000,00 грн.

Оскільки позивачем рішення суду в цій частині не оскаржено, тому відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України апеляційному перегляду в цій частині не підлягає.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №380/2288/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 11.03.2021.