Постанова

від 10.11.2020 по справі 127/23420/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/23420/18

Провадження № 22-ц/801/1850/2020

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич Артем Олексійович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Романюк Л. Ф. в м. Вінниця, зі складенням повного тексту судового рішення 30 червня 2020 року,

у цивільній справі № 127/23420/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та компенсацію вартості частки спільного майна та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою власністю,

встановив:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та компенсацію вартості частки спільного майна.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона перебувала з 03.09.2011 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , проте шлюбні відносини припинено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.07.2018 року.

Під час шлюбу було придбано нерухоме майно, яке зареєстровано за ОСОБА_2 у м. Вінниці, а саме: квартира по АДРЕСА_1 , приблизна ціна якої становить 700 000,00 грн.; комора по АДРЕСА_2 , приблизна ціна якої становить 50 000,00 грн.

Нерухоме майно незавершеного будівництва, а саме: комора по АДРЕСА_3 , яка знаходиться між 5 і 6 поверхами, приблизна ціна якої становить 50 000,00 грн.; комерція по АДРЕСА_4 , приблизна ціна якої згідно договору № 4.08.003 про сплату внесків у ЖБК Новобудова 8 складає 362 35,00 грн. (підтвердженням сплати внесків є договір № 4.08.4.003 про сплату внесків у ЖБК Новобудова - 8 ); квартира по АДРЕСА_5 , секція 11 приблизна ціна якої становить 500 000,00 грн.

Оскільки, всім вищевказаним майном, крім комерції, користується ОСОБА_2 , а поділ його призведе до втрати його цільового призначення, доцільним буде стягнути з ОСОБА_2 1/2 вартості майна на праві спільної сумісної власності за виключенням комерції у АДРЕСА_6 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 з переходом права особистої власності до ОСОБА_2 на інше майно.

У зв`язку з чим просила суд, визнати квартиру АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , комору незавершеного будівництва по АДРЕСА_3 , яка знаходиться між 5 і 6 поверхами м. Вінниця, комерцію незавершеного будівництва по АДРЕСА_6 , та квартиру незавершеного будівництва по АДРЕСА_9 спільною сумісною власністю подружжя; визнати особистою власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , комору незавершеного будівництва по АДРЕСА_3 , яка знаходиться між 5 і 6 поверхами у м. Вінниці та квартиру незавершеного будівництва по АДРЕСА_9 ; визнати особистою власністю ОСОБА_1 комерцію незавершеного будівництва по АДРЕСА_6 ; стягнути з ОСОБА_2 половину вартості квартири АДРЕСА_10 у розмірі 350 000, 00 грн.; половину вартості комори по АДРЕСА_2 , у розмірі 25 000,00 грн.; половину вартості комори незавершеного будівництва по АДРЕСА_11 , у сумі 25 000, 00 грн.; половину вартості квартири незавершеного будівництва по АДРЕСА_9 у розмірі 250 000, 00 грн. з урахування боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у сумі 181 177,50 грн., врахувати в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на загальну суму 468 822, 50 грн., а також витрати на правову допомогу та судовий збір.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, яку мотивував тим, що в період з 03.09.2011 по 16.07.2018 сторони перебували у шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2018 року було розірвано. Під час шлюбу придбано наступне майно:

нежитлове приміщення (комерція) № 112, загальною площею 34,5 кв.м. на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 , що підтверджується договором № 4.08.4.003 про сплату внесків у ЖБК Новобудова-8 від 07.04.2016, додатковою угодою від 20.03.2018, актом прийому - передачі, довідкою;

нежитлове приміщення (кладову) № XL VIII загальною площею 6,1 кв.м. між 2 та 3 поверхами 89 - ти квартирного житлового будинку з вбудовано - прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_3 , що підтверджується договором № 4.03.2.009 про сплату внесків у ЖБК Новобудова - 3 від 06.08.2015, додатковою угодою від 14.04.2016, актом прийому - передачі, довідкою, квитанціями та витягом з ДРРП;

нежитлове приміщення (комору) № LIX загальною площею 6,0 кв.м. між 5 та 6 поверхами 89-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , що підтверджується договором № 4.03.2.032-1 про сплату внесків у ЖБК Новобудова - 3 від 13.07.2016, додатковою угодою від 19.10.2016, атом прийому - передачі, довідкою.

Квартира в АДРЕСА_9 не входить до обсягу спільного сумісного майна, оскільки належить ОСОБА_3 , батьку позивача, що підтверджується договором № 4.11.1.065 про сплату внесків у ОК ЖБК Атлант 9 від 12.01.2018.

Відповідно до договору № 16/3 про сплату пайових внесків у ЖБК Новобудова -3 від 05.12.2014 ОСОБА_2 було сплачено пайовий внесок у розмірі 294 128,00 грн. на будівництво квартири АДРЕСА_13 . Зазначені кошти ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 , які той йому заборгував.

10.12.2010 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 27 000, 00 доларів США. Кошти ОСОБА_4 позичив для ведення бізнесу, що підтверджується договором позики від 10.12.2010 та розпискою.

03.12.2014 ОСОБА_4 виконав свої боргові зобов`язання перед ОСОБА_2 визначені договором позики, тобто повністю повернув свій борг, даний факт підтверджується розписками. Тому вважає, що квартира АДРЕСА_14 є його особистою приватною власністю.

За наведених обставин просив суд, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення (комерція) № 112, загальною площею 34,5 кв. м на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 ; визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на нежитлове приміщення (комору) № LIX загальною площею 6,0 кв. м. між 5 та 6 поверхами 89 - ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на нежитлове приміщення (кладову) № XL VIII загальною площею 6,1 кв. м між 2 та 3 поверхами 89-квартирного житлового будинку з вбудовано прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_3 ; визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_15 , стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя: квартиру АДРЕСА_10 ; комору, площею 6,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_2 ; незавершену будівництвом комору, площею 6,0 кв.м. LIX між 5 та 6 поверхом 89 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 ; незавершене будівництвом нежитлове приміщення (комерцію) №112, загальною площею 34,5 кв. м. на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 , збудоване під час шлюбу, але не прийняте в експлуатацію.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_10 ; 1/2 ідеальну частку комори, площею 6,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_2 ; 1/2 ідеальну частку збудовану за час шлюбу, але не прийняту в експлуатацію незавершену будівництвом комору, площею 6,0 кв. м. LIX між 5 та 6 поверхом 89 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 ; 1/2 ідеальну частку незавершеного будівництвом нежитлове приміщення ( комерцію ) №112, загальною площею 34,5 кв. м. на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 , збудоване під час шлюбу, але не прийняте в експлуатацію.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_10 ; 1/2 ідеальну частку комори, площею 6,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_2 ; 1/2 ідеальну частку збудовану за час шлюбу, але не прийняту в експлуатацію незавершену будівництвом комору, площею 6,0 кв. м. LIX між 5 та 6 поверхом 89 - квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 ; 1/2 ідеальну частку незавершеного будівництвом нежитлове приміщення (комерцію) №112, загальною площею 34,5 кв. м. на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 , збудоване під час шлюбу, але не прийняте в експлуатацію.

Судові витрати віднесено за рахунок сторін.

В решті позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Одночасно суд вважає, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до ч. 2 та 3 ст. 70 СК України відсутні. Враховуючи те, що майно придбано сторонами під час шлюбу за спільні кошти та є їх спільною сумісною власністю, суд дійшов висновку, що їх частки майна є рівними, так як доказів того, що інший їх розмір визначений домовленістю між сторонами або шлюбним договором, не надано. Оскільки в матеріалах справи відсутня вартість спірного майна, тому вимога, щодо компенсації вартості частки задоволенню не підлягає.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Покоєвич А. О., подала апеляційного суду, оскільки вважає оскаржуване рішення необ`єктивним, необґрунтованим та винесеним із грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та компенсацію вартості частки спільного майна та здійснити розподіл судових витрат, а саме судового збору у розмірі 8 810 грн., витрати на проведення оціночно-будівельної експертизи у розмірі 5 577 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що квартирою АДРЕСА_10 наразі користується лише відповідач ОСОБА_2 , а вона жодного відношення до зазначеної квартири не має та позбавлена права користування цією квартирою. Площа вказаної квартири складає 42,6 кв.м та вона не може бути поділена в натурі. Відповідно вона у своїй позовній заяві зазначила про неможливість користування зазначеним спільним майном і просила суд стягнути з ОСОБА_2 половину вартості цієї квартири відповідно до ст. 69 - 71 СК України. Однак судом при ухваленні рішення не було взято до уваги її твердження та було необґрунтовано відмовлено у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 половини вартості квартири та було визнано квартиру АДРЕСА_10 спільним майном подружжя.

Питання щодо поділу нежитлового приміщення (комерція) № 112, загальною площею 34,5 кв. м на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 - стоматологічного кабінету, в судовому засіданні не вирішувалось та не заперечувалось користування ним ОСОБА_1 , а навпаки, ОСОБА_2 підтвердив факт здійснення професійної діяльності ОСОБА_1 у вказаному нежитловому приміщенні. Оскільки спірне майно подружжя належить до речей для професійних занять сторони у справі, а реальний його поділ позбавить її можливості продовжувати свою професійну діяльність, виходячи із загального принципу цивільного судочинства, справедливості, добросовісності та розумності - в порядку поділу цього майна його варто залишити у особистій приватній власності сторони у справі, а інша сторона натомість має право отримати грошову компенсацію половини його вартості. За час судового провадження у цій справі, ОСОБА_1 робився ремонт у вищевказаному нежитловому приміщенні, а саме оснащення для стоматологічного кабінету, в зв`язку з чим дане приміщення в рази збільшилось в ціні. Тому не було можливості надати суду докази про ремонтні роботи та внесені покращення. Наразі надає суду висновок експертизи, відповідно до якої вартість нежитлового приміщення (комерція) № 112, загальною площею 49,3 кв. м на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 , станом на 04.09.2020 складає 983 181,00 грн., що втричі більше за вартість до проведення ремонту. Вважає, що висновок в рішенні суду про визнання вищевказаного нежитлового приміщення спільною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частки цього приміщення, необ`єктивним та необґрунтованим.

Також вважає, що судом не було належно досліджено питання розподілу судових витрат, а саме понесених нею витрат на проведення оціночно-будівельної експертизи та сплату судового збору.

Впродовж встановленого судом строку ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає доводи апеляційної скарги надуманими та необґрунтованими, оскільки в скарзі не наводиться приклад жодної матеріальної чи процесуальної норми, яка була б порушена при ухваленні судом рішення. Присудження грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності допускається лише за наявності згоди цієї особи за умови попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Спірне нерухоме майно не є річчю для професійних занять, а являється самостійним об`єктом нерухомого майна, а тому при його поділі підлягають застосування правила ст. 70 СК України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Мороз І. В. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_1 та її представник - адвокат Покоєвич А. О. в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заява представника ОСОБА_6 про перенесення розгляду справи не підлягає до задоволення, оскільки викладені в ній обставини не підтверджені відповідними доказами.

Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

По справі встановлено, що під час шлюбу сторонами придбано наступне майно:

нежитлове приміщення (комерція) № 112, загальною площею 34,5 кв.м. на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 , що підтверджується договором № 4.08.4.003 про сплату внесків у ЖБК Новобудова-8 від 07.04.2016, додатковою угодою від 20.03.2018, актом прийому - передачі, довідкою (т.1, а.с.83-93);

нежитлове приміщення (кладову) № XL VIII загальною площею 6,1 кв.м. між 2 та 3 поверхами 89 - ти квартирного житлового будинку з вбудовано - прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_3 , що підтверджується договором № 4.03.2.009 про сплату внесків у ЖБК Новобудова - 3 від 06.08.2015, додатковою угодою від 14.04.2016, актом прийому - передачі, довідкою, квитанціями та витягом з ДРРП (т.1, а.с.94-109);

нежитлове приміщення (комору) № LIX загальною площею 6,0 кв.м. між 5 та 6 поверхами 89 - ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , що підтверджується договором № 4.03.2.032-1 про сплату внесків у ЖБК Новобудова - 3 від 13.07.2016, додатковою угодою від 19.10.2016, атом прийому - передачі, довідкою (т.1, а.с.110-120).

Відповідно до договору № 16/3 про сплату пайових внесків у ЖБК Новобудова - 3 від 05.12.2014 ОСОБА_2 було сплачено пайовий внесок у розмірі 294 128,00 грн. на будівництво квартири АДРЕСА_13 (т.1, а.с.121-128).

В свою чергу відповідно до додаткової угоди до договору про сплату пайових внесків у ЖБК Новобудова-3 від №16/3 від 05.12.2014, сторони домовились, що об`єкт нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, розташований за адресою: АДРЕСА_3 та передається з наступними характеристиками: поверх 2, загальна площа 42,6 кв. м., № квартири 9 (т.1, а.с.129).

Відповідно до довідки № 62 від 14.04.2016, ОСОБА_2 сплатив пайовий внесок у сумі 264 120,00 грн. на будівництво квартири АДРЕСА_16 (т.1, а.с.130).

Відповідно до технічного паспорту № 118855 та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 61829099, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_10 (т.1, а.с.132-135).

Відповідно до договору № 4.11.1.065 про сплату внесків у ОК ЖБК Атлант 9 від 12.01.2018 ОСОБА_3 було сплачено 405 207,00 грн. на будівництво квартири в АДРЕСА_9 (т. 1, а.с.136-143).

Згідно з договором позики від 10.12.2010 ОСОБА_2 позичив ОСОБА_4 27 000 доларів США, що станом на 10.12.2010 становило 214 650,00 грн. (т.1, а.с.208).

Відповідно до розписки від 10.12.2010 ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_2 27 000 доларів США для організації бізнесу (т.1, а.с.206).

Згідно з розпискою від 20.08.2011 ОСОБА_4 повернув в рахунок боргу ОСОБА_2 7 000 доларів США (т.1, а.с.207).

Відповідно до розписки від 06.12.2014 ОСОБА_4 повернув в рахунок боргу ОСОБА_2 20 000 доларів США (т.1, а.с.205).

З довідки № 59091-23.1 від 11.07.2018 ПАТ Альфа Банк , вбачається, що позичальник ОСОБА_1 , дійсно уклала з ПАТ Альфа Банк кредитні договори № 482391663 від 14.08.2017 на суму 15 500,77 грн. та № 592188284 від 13.01.2018 на суму 25 083,21 грн. (т.2, а.с.4).

Відповідно до договору від 09.02.2011 ОСОБА_7 зобов`язався повернути ОСОБА_1 кошти, які остання витратила на будівництво будинку, із зазначенням дат повернення (т.2, а.с.16).

З довідки про склад сім`ї № 15-11/19 від 15.11.2019. вбачається, що ОСОБА_1 проживає разом з неповнолітніми дочками ОСОБА_8 , 2007 року народження, та ОСОБА_9 , 2013 року народження, за адресою: АДРЕСА_17 (т.2, а.с.17).

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19) та постанові Верховного Суду від 12.10.2020 у справі № 345/5108/18 (провадження № 61-21235св19).

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги щодо компенсації вартості квартири АДРЕСА_10 підлягають відхиленню, оскільки відповідно до частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Отже присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України.

Положеннями цієї статті визначено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно із частиною п`ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі, коли жоден з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, суд повинен розділити в натурі спірний об`єкт, а у разі спору щодо неподільної речі - визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Твердження скаржника про те, що питання щодо поділу нежитлового приміщення (комерція) № 112, загальною площею 34,5 кв. м на першому поверсі 108 - ми квартирного житлового будинку по АДРЕСА_12 - стоматологічного кабінету, в судовому засіданні не вирішувалось, спростовується матеріалами справи, оскільки відповідач - позивач ОСОБА_5 ставив питання про поділ вищевказаного нежитлового приміщення у своїй зустрічній позовній заяві про поділ спільного майна подружжя, вказане питання досліджувалась судом під час розгляду справи і відображено у рішенні суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що вказане вище спірне майно подружжя належить до речей для професійних занять, а реальний його поділ позбавить її можливості продовжувати свою професійну діяльність і його варто залишити у її особистій приватній власності, а інша сторона натомість має право отримати грошову компенсацію половини його вартості, є безпідставними.

Так, відповідно до частини четвертої статті 61 СК України, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки спірне нежитлове приміщення знаходиться в багатоквартирному будинку, а тому підпадає під визначення передбачене ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , а саме житлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Спірне нерухоме майно не є річчю для професійних занять, а являється самостійним об`єктом нерухомого майна, а тому при його поділі підлягають застосуванню правила статті 70 СК України.

До апеляційної скарги ОСОБА_1 додала висновок про вартість вищевказаного об`єкта нерухомого майна, станом на 04.09.2020, тобто вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, будь-які докази, яким суд першої інстанції не надав оцінку через їх відсутність, у зв`язку з тим, що вони збирались скаржником після ухвалення судом першої інстанції рішення, не можуть бути предметом розгляду апеляційної скарги, оскільки виходять за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Із зазначених підстав не підлягають розгляду та дослідженню додані до апеляційної скарги документи як підтвердження доводів скаржника, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції, правильно застосував норми статей 368 , 372 ЦК України , 60, 63, 69, 70, 71 СК України в цій частині спірних правовідносин.

Безпідставними є посилання апеляційної скарги на висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного суду від 15.04.2020 у справі № 638/9020/14, оскільки обставини справи, що розглядаються, суттєво відрізняються від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Так, у справі № 638/9020/14 під час ухвалення рішення 28.03.2017 судом було встановлено, що під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя 06 серпня 2007 року за договором купівлі-продажу придбало квартиру. У 2007 році відповідач здійснив реконструкцію спірної квартири та облаштував у ній стоматологічний кабінет з окремим виходом. Також під час шлюбу відповідачем було придбано необхідне стоматологічне обладнання, при цьому він діяв в якості ФОП. Суд прийшов до висновку, що спірне майно, у тому числі переобладнаний з жилого приміщення у нежитлове приміщення - стоматологічний кабінет з усім його наповненням (меблі, медичне устаткування, інструменти та матеріали), крім майна, яке увійшло до складу спільного майна подружжя, - використовував для здійснення професійної діяльності, стоматологічної практики, в якості ФОП лише відповідач.

В справі що розглядається встановлено, що на час припинення спільного ведення господарства сторонами спірне приміщення було без внутрішніх опоряджувальних робіт та інженерних мереж (комунікацій), що підтверджується висновком експерта № 077/18 від 12.04.2019 (а. с. 170 - 185). Доказів того, що ОСОБА_1 використовувала спірне майно для здійснення професійної діяльності остання суду не надала.

З цих самих підстав доводи апеляційної скарги про те, що на даний час ОСОБА_1 у спірному приміщенні встановлено стоматологічне обладнання, а ремонтні роботи проводились нею вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , в результаті чого вартість нежитлового приміщення достатньо сильно зросла в ціні в порівняно з вартістю, встановленою експертизою під час судового провадження в суді першої інстанції, не спростовують вірні висновки суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що при винесенні рішення повинно бути враховано судові витрати ОСОБА_1 та здійснено їх поділ відповідно до вимог чинного законодавства, що здійснено не було, апелянт не вказав які саме вимоги законодавства порушив суд першої інстанції.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції розподілив між сторонами судові витрати вказавши, шо судові витрати слід віднести за рахунок сторін, що, на думку апеляційного суду, відповідає положенням ст. 141 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Покоєвич Артем Олексійович, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник