Постанова

від 16.11.2020 по справі 501/1160/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1600/20

Номер справи місцевого суду: 501/1160/17

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Дячука Павла Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Державного реєстратора приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могили Марини Миколаївни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чорноморської міської ради Одеської області, Комунального підприємства БТІ Чорноморської міської ради Одеської області, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про припинення договорів оренди земельних ділянок, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації поділу нерухомого майна, визнання акту зносу будівлі таким, що складений з порушенням,-

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2017 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 , Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_3 про припинення договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування права власності на нерухоме майно (т. 1, а.с. 2-6), який представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , остаточно уточнив 22 грудня 2018 року, позов був пред`явлений до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Державного реєстратора приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могили М.М., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чорноморської міської ради Одеської області, Комунального підприємства БТІ Чорноморської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 78-88). Згідно із позовної заяви представник позивача просив суд:

- припинити договір оренди земельної ділянки площею 0,372 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110800000:02:032:004 від 24.06.2008р., укладеного між ОСОБА_2 та Іллічівською міською радою Одеської області;

- припинити договір оренди земельної ділянки площею 0,027 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110800000:02:032:003 від 24.06.2008р., укладеного між ОСОБА_2 та Іллічівською міською радою Одеської області;

- визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 25 грудня 2015 року №ОД 142153582365 будівництво нежитлової будівлі (склад) літ. И за адресою: АДРЕСА_1 , замовником за якою визначено ОСОБА_2 ;

- визнати протиправною та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могили Марини Михайлівни, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень серія та номер: 29457893 від 28 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14360367, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 913316251108, адреса об`єкта нерухомості: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.05.2016р., видавник: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Савран Олександра Іванівна серія та номер: 54;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 22.02.2018р., видавник: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Тисячна І.К. серія та номер: 142;

- скасувати реєстрацію поділу об`єкту нерухомого майна: будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, на підставі висновку КП БТІ Чорноморської міської ради Одеської області №508 від 17 травня 2017 року щодо технічної можливості поділу нерухомого майна, в результаті чого утворились чотири об`єкти: приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 162319915108, номер запису про право власності 27511511, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:29:01, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 27,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1623162851108, номер запису про право власності 27510871, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 13:42:31, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1623256151108, номер запису про право власності 27512525, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:03:28, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 162330135108, номер запису про право власності 27513333, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:18:09, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108;

- визнати Акт зносу будівлі складу літ. А, вбиральні літ. В, сараю літ. Ж, котельні літ. З, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 14 грудня 2016 року таким, що складений з порушеннями;

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_8 судові витрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_10 ..

12 грудня 2015 року Іллічівським міським судом Одеської області винесено рішення по справі №2-2182/2005, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності на нерухоме майно, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з: літ. А - склад, літ. Б - ангар, літ. В - вбиральня, літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е- щитова. Літ. Ж - сарай, літ. З - котельня, №1, 2, І - дворові споруди, загальною площею 740,2 кв.м..

24 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Чорноморською міською радою для експлуатації існуючих складських приміщень, було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,372 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0004. В п. 4 вказаного договору вказано, що на земельній ділянці знаходиться комплекс.

29 січня 2009 року у період шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу комплексу.

У п. 5.2 вищевказаного договору купівлі-продажу зазначається, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує проти вилучення із її землекористування та наступної передачі в землекористування ОСОБА_10 земельної ділянки.

28 грудня 2015 року ОСОБА_10 звернувся до відділу Держгеокадастру у м. Іллічівську Одеської області із заявою, в якій зазначив, що є новим власником Комплексу та у зв`язку із бажанням сплатити податок на землю просив надати грошову оцінку вартості квадратного метру та загалом земельної ділянки, на якій розташований комплекс.

04 січня 2016 року з відділу Держгеокадастру у м. Іллічівську Одеської області надійшла відповідь, в якій зазначалась вартість квадратного метру та загалом земельної ділянки, на якій розміщений комплекс. Однак, через похилий вік, тривале погане самопочуття та значні витрати на лікування ОСОБА_10 так і не зміг за життя сплатити податок за користування земельною ділянкою.

Про те, що договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та Чорноморською міською радою не розірвано ОСОБА_10 не знав, так само він не звертався із заявою до Чорноморської міської ради про укладення договору оренди, так як бажав сплачувати податок за користування землею.

19 квітня 2017 року ОСОБА_10 пішов із життя. З моменту придбання комплексу і до моменту смерті померлий в міру можливості за станом здоров`я постійно здійснював регулярні відвідування комплексу, інших осіб на території комплексу не було, будівництва ніхто не здійснював.

Після смерті ОСОБА_10 , син померлого, ОСОБА_1 приїхавши до комплексу встановив, що на його території здійснюються будівельні роботи, власником яких виявився ОСОБА_3 , який повідомив, що 26 травня 2016 року придбав у ОСОБА_2 нежитлову будівлю (склад) загальною площею 114,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу. Склад побудовано у безпосередній близькості до об`єктів комплексу, померлий не надавав дозволу на будівництво складу як власник сумісного майна. Після ознайомлення із документацією, що була надана ОСОБА_3 встановлено, наступне:

- 25 січня 2015 року ОСОБА_2 отримала дозвіл на виконання будівельних робіт щодо об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на підтвердження права власності чи користування земельною ділянкою ОСОБА_2 надала до ДАБК в м. Іллічівськ Одеської області договір від 24 червня 2008 року щодо оренди земельної ділянки площею 0,372 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0004;

- 25 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримала декларацію про готовність до експлуатації об`єкта;

- 28 квітня 2016 року на підставі вищевказаної декларації ОСОБА_2 зареєструвала право власності на склад;

- 26 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу складу.

Власником складу є ОСОБА_3 , який здійснює самовільні будівельні роботи на території комплексу без права оренди землі під складом. ОСОБА_2 була позбавлена можливості будівництва новоствореного об`єкту на земельній ділянці та ввела в оману ДАБК в м. Іллічівську Одеської області, отримавши дозвіл на будівництво та і декларацію про готовність об`єкта - Складу до експлуатації, на підставі договору оренди, який фактично втратив свою силу.

Уточнена позовна заява мотивованим тим, що 03 лютого 2015 року невідома особа, діючи від імені померлого на підставі довіреності уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу комплексу. В подальшому ОСОБА_6 звернувся до нотаріуса із заявою про розірвання договору купівлі-продажу.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2015 року вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним. Запис про право власності за ОСОБА_6 скасовано.

Представник позивача стверджує в уточненій позовній заяві, що в акті зносу будівлі складу літ. А, вбиральні літ. В, сараю літ. Ж, котельні літ. З, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 100), вказано, що ОСОБА_6 значиться як власник комплексу, незважаючи на те, що на цей момент він вже звертався із заявою про розірвання правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Державного реєстратора приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могили Марини Миколаївни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чорноморської міської ради Одеської області, Комунального підприємства БТІ Чорноморської міської ради Одеської області (треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) про припинення договорів оренди земельних ділянок, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації поділу нерухомого майна, визнання акту зносу будівлі таким, що складений з порушенням відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі адвокат Дячук Павло Миколайович в інтересах позивача ОСОБА_1 , просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Розгляд справи призначено на 28 жовтня 2020 року, однак відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Також слід зазначити, що згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

На час розгляду справи заяв про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Третім особам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судові повістки надсилались на усі відомі суду адреси, однак уся судова кореспонденція поверталась до суду із відміткою адресат відсутній .

Згідно із ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Від адвоката Дячука П.М., що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , адвоката Кузнєцової Л.О., що діє в інтересах третьої особи ОСОБА_7 та від відповідача КП Бюро технічної інвентаризації Чорноморської міської ради Одеської області надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 16 листопада 2020 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Дячука П.М. в інтересах позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16 , 386 , 391 ЦК України.

Згідно зі статтями 1216- 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. 1, а.с. 11).

24 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Чорноморською міською радою на підставі рішення Іллічівської міської ради №388/77-V від 29 лютого 2008 року Про внесення змін в рішення Іллічівської міської ради від 18 серпня 2006 року №71/33-V Про передачу в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,372 га, укладено договір оренди земельної ділянки АДРЕСА_6 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0004, що підтверджується копією договору (т. 1, а.с. 12-19, 79-86, 156-299).

Згідно із п. 4 договору, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомості, що належать Орендарю на праві приватної власності на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2015 року, зареєстрованого 30 січня 2016 року Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації Іллічівської міської ради у реєстровій книзі ЧН 6 за реєстровим №434 сторінка №102.

Земельна ділянка, загальною площею 0,02 га, також, належить на праві володіння та користування ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної ділянки від 24 червня 2008 року №3154, укладеного з Іллічівською міською радою на підставі рішення Іллічівської міської ради №388/77-V від 29 лютого 2008 року Про внесення змін в рішення Іллічівської міської ради від 18 серпня 2006 року №71/34-V Про передачу в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,027 га під існуючі об'єкти нерухомості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:032:0003 (т. 1, а.с. 79-86).

29 січня 2009 року під час шлюбу ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , за її згодою, між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу комплексу, що підтверджується копією договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №96, рішення про державну реєстрацію права власності 27 квітня 2011 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 3356837, номер запису: 434 в книзі: ЧН-6, стр. 102 (т. 1, а.с. 20-23).

У п. 5.2 договору купівлі-продажу зазначається, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує проти вилучення із її землекористування та наступної передачі в землекористування ОСОБА_10 земельної ділянки.

Загальна характеристика об`єкту нерухомого майна - комплексу, що відчужується: літ. А - склад, літ. Б - ангар, літ. В - вбиральня, літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е- щитова, літ. Ж - сарай, літ. З - котельня, №1, 2, І - дворові споруди, загальною площею 740,2 кв.м. (т. 1, а.с. 20).

27 квітня 2011 року право власності на об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_10 , що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію прав КП Бюро технічної інвентаризації (т. 1, а.с. 23).

Технічний паспорт на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 05 квітня 2011 року за замовленням ОСОБА_10 , (т. 1, а.с. 24-33); технічний паспорт на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 14 грудня 2016 року за замовленням ОСОБА_10 (т. 1, а.с. 91-99).

28 грудня 2015 року представник ОСОБА_10 звернувся до відділу Держгеокадастру у м. Іллічівську Одеської області із заявою, в якій зазначив, що ОСОБА_10 є новим власником Комплексу та у зв`язку із бажанням сплатити податок на землю, просив надати грошову оцінку вартості квадратного метру та загалом земельної ділянки, на якій розташований комплекс, що є у власності ОСОБА_8 , та підтверджується копією заяви (т. 1, а.с. 42).

04 січня 2016 року з відділу Держгеокадастру у м. Іллічівську Одеської області на адресу адвоката Дячука П.М. надійшла відповідь, у якій зазначалась вартість квадратного метру та загалом земельної ділянки, на якій розміщений комплекс за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 43).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 1, а.с. 44).

Спадкоємцем померлого ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його син ОСОБА_1 , що підтверджується копією листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Буракової О.І. від 15.08.2017р. №370/02-14 (т. 1, а.с. 115) та ОСОБА_11 , що підтверджується листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Буракової О.І. від 27.12.2018р. №516/02-16 (т. 2, а.с. 130).

25 грудня 2016 року ОСОБА_2 отримала декларацію про готовність до експлуатації об`єкта - нежитлової будівлі (склад) літ. И за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією декларації (т. 1, а.с. 34-37; т. 3, а.с. 92-94).

28 квітня 2016 року на підставі вказаної декларації ОСОБА_2 зареєструвала право власності на склад, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1, а.с. 38-41).

26 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості (складу), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1, а.с. 38-41).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.12.2016р., власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 225,4 кв.м., які складаються з приміщень: літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е - щитова, №1,2, І - дворові споруди є ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 89-90).

25 лютого 2015 року ОСОБА_6 звернувся із нотаріальною заявою до ОСОБА_10 про розірвання договору купівлі-продажу від 03 лютого 2015 року, реєстраційний номер 58 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 116).

13 грудня 2016 року ОСОБА_2 (орендатор земельної ділянки) та за дорученням від імені ОСОБА_6 (власника нерухомого майна) - ОСОБА_12 (довіреність від 15.12.2016р., №1109, посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - Пучковою Іриною Анатоліївною) (т. 1, а.с. 155), звернулися до КП БТІ ЧМР з метою укласти договір на виконання робіт з поточної інвентаризації об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 і складання Акту зносу на будівлі та споруди які були зруйновані, що підтверджується копією Договору на виконання робіт (т. 1, а.с. 150).

На підтвердження своїх прав ОСОБА_2 , надала копію договору оренди земельної ділянки, загальною площею 0,027 га від 24.06.2008р. №3154, зареєстрований в Одеській регіональній філії ДП ДЗК ДК України по земельних ресурсів 07 липня 2008 року, №040850800094 за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0003 (т. 1, а.с. 156-159);

ОСОБА_6 надав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав за №75920273 від 15.12.2016р., яка підтверджувала право власності останнього на будівлі та споруди за вказаною адресою (т. 1, а.с. 159).

14 грудня 2016 року виходом інженера з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна ОСОБА_13 на місце знаходження об`єктів нерухомості, в присутності власника і орендаря встановлено, що об`єкти нерухомості за літ. А, В, Ж, 3 було зруйновано, про що був складений акт зносу від 14.12.2016р. (т. 1, а.с. 100, 121).

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав від 09 серпня 2017 року, №94090962, реєстраційний номер об`єкту нерухомості 564961251109, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується, що право власності за ОСОБА_6 на цей об`єкт було скасовано 09 серпня 2017 року на підставі рішення Іллічівського міського суду від 13 березня 2015 року по справі 501/733/15-ц, відомості внесені приватним нотаріусом Калінюком Олегом Борисовичем (т. 1, а.с. 118).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2015 року по справі №501/733/15 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі продажу, позов задоволено. Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - комплексу, який складається з: літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е - щитова, 1,2, І - дворові споруди, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_10 , від імені якого діяв ОСОБА_14 , та ОСОБА_6 , від 03 лютого 2015 року (т. 1, а.с. 117).

Запис про право власності ОСОБА_6 на об`єкт нерухомого майна: будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 серпня 2017 року №94090962 (т. 1, а.с. 118, 159).

Відповідно до копії рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 08 вересня 2014 року, роздрукованого з єдиного державного реєстру судових рішень, у задоволенні позову ОСОБА_2 до акціонерного товариства закритого типу екологічно-комерційно-промислового підприємства Екопром про визнання угоди недійсною і визнання права власності на куплене нерухоме майно - відмовлено, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3, а.с. 4-6).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 березня 2019 року вбачається, що об`єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 564967251108) володіє ОСОБА_7 , право власності зареєстровано 14 лютого 2019 року на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 06 лютого 2019 року, видавник: Акціонерне товариство закритого типу Екологічно-комерційно-промислове підприємство Екопром .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення його прав внаслідок укладення договорів оренди земельної ділянки та відчуження нерухомого майна, після скасування рішення суду від 12 грудня 2005 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до АТЗТ ЕКПП Екопром про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нерухоме майно, договір купівлі-продажу, укладений 29 січня 2009 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 є недійсним в силу закону. Позивачем не надано доказів порушення його прав внаслідок знищення об`єкту нерухомого майна - комплексу, та поділу об`єкту нерухомого майна: будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті чого утворились чотири об`єкти, тощо.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне … суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі Богатова проти України (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі Серявін та інш. проти України (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів , обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача .

Проте, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачами не доведено належним чином заперечення щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Так, статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У пункті 1 частини 2 статті 11 ЦК України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимогами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 29 січня 2009 року ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу комплексу, який складається з: літ. А - склад, літ. Б - ангар, літ. В - вбиральня, літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е - щитова, літ. Ж - сарай, літ. З - котельня, №1, 2, І - дворові споруди, загальною площею 740,2 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №96, рішення про державну реєстрацію права власності 27 квітня 2011 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 3356837, номер запису: 434 в книзі: ЧН-6, стр. 102 (т. 1, а.с. 20-23).

Отже, ОСОБА_10 набув право власності на нерухоме майно - комплекс, у встановленому законом порядку: на підставі правочину, тобто правомірно.

Його право власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку не оспорено, тому висновок суду першої інстанції про те, що після скасування рішення суду від 12 грудня 2005 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до АТЗТ ЕКПП Екопром про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нерухоме майно, договір купівлі-продажу, укладений 29 січня 2009 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 є недійсним в силу закону, є помилковим й не приймається до уваги.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2015 року по справі №501/733/15 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі продажу, позов задоволено. Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - комплексу, який складається з літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е - щитова, 1.2, І - дворові споруди, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_10 , від імені якого діяв ОСОБА_14 та ОСОБА_6 , від 03 лютого 2015 року (т. 1, а.с. 117).

14 грудня 2016 року виходом інженера з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна ОСОБА_13 на місце знаходження об`єктів нерухомості, в присутності власника і орендаря встановлено, що об`єкти нерухомості за літ. А, В, Ж, 3 було зруйновано, про що був складений акт зносу від 14.12.2016р. (т. 1, а.с. 100, 121).

Отже, під час оформлення права власності за ОСОБА_6 03 лютого 2015 року незаконно, без згоди належного власника ОСОБА_10 належні йому на праві власності об`єкти нерухомості за літ. А, В, Ж, 3, було зруйновано.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки запис про право власності ОСОБА_6 на об`єкт нерухомого майна: будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано 09 серпня 2017 року, то останній мав право знищити об`єкти нерухомості належні на праві власності іншій особі, ОСОБА_10 , є помилковим й не може бути прийнятий до уваги.

Внаслідок вказаних незаконних дій спадкодавець ОСОБА_10 був позбавлений належного йому об`єкту нерухомого майна у незаконній спосіб.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем батька ОСОБА_10 .

Встановлено, що на момент смерті ОСОБА_10 на праві власності належав об`єкт нерухомого майна - комплексу, який складається з: літ. А - склад, літ. Б - ангар, літ. В - вбиральня, літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е - щитова, літ. Ж - сарай, літ. З - котельня, №1, 2, І - дворові споруди, загальною площею 740,2 кв.м., який є спадковим майном.

У встановленому законом порядку та строк позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Буракової О.І. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька та 07 серпня 2017 року було заведено спадкову справу №8/2017 до майна померлого ОСОБА_10 (т. 2. а.с. 130).

Таким чином, у позивача ОСОБА_1 виникло право на спадкове майно померлого батька ОСОБА_10 з часу відкриття спадщини незалежно від одержання свідоцтва на право спадщину й державної реєстрації спадкового майна.

Вирішуючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №523/3522/16 (провадження №61-21211св18) дійшов наступного правового висновку: відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно частини третьої статті 1296 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що законодавець розмежовує поняття виникнення права на спадщину та виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини , і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

При відмові у задоволенні позову суди не врахували, що відсутність реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 , а також відсутність у ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , не є перешкодою для реалізації ОСОБА_1 права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4. Оскільки виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права .

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено право на спірний об`єкт нерухомого майна, який належав спадкодавцю, оскільки не надав суду свідоцтва про право на спадщину.

У частинах 1 та 2 статті 120 ЗК України визначено, що, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 1 статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами норм матеріального права, а саме, статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі №6-2цс15 дійшов наступного правового висновку: при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17 (провадження №14-47цс20) виходила з того, що стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)) .

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №461/2328/16 (провадження №61-42538св18).

Дійсно, суд першої інстанції правильно встановив, що 24 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Чорноморською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,372, га, АДРЕСА_6 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0004 (т. 1, а.с. 12-19, 79-86, 156-299).

Згідно із п. 4 вказаного договору, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомості, що належать Орендарю на праві приватної власності, зареєстрованого 30 січня 2006 року Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації Іллічівської міської ради у реєстровій книзі ЧН 6 за реєстровим №434 сторінка №102.

24 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Чорноморською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,02 га, №3154, під існуючі об`єкти нерухомості, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:032:0003 (т.1, а.с. 79-86).

У п. 5.2 договору купівлі-продажу комплексу, який складається з: літ. А - склад, літ. Б - ангар, літ. В - вбиральня, літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е - щитова, літ. Ж - сарай, літ. З - котельня, №1, 2, І - дворові споруди, загальною площею 740,2 кв.м., від 29 січня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , зазначається, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує проти вилучення із її землекористування та наступної передачі у землекористування ОСОБА_10 земельної ділянки.

За таких обставин, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позивачем не доведено факт набуття права на земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, оскільки, враховуючи принцип слідкування земельної ділянки за будівлею спадкодавець ОСОБА_10 при набутті права на об`єкт нерухомого майна - комплексу, у встановленому законом порядку набув права володіння та користування земельними ділянками, площею 0,372 га, № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0004, та площею 0,02 га, № НОМЕР_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:032:0003, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначено у частині 2 статті 1225 ЦК України, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Отже, право користування земельними ділянками, площею 0,372, га, № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0004, та площею 0,02 га, № НОМЕР_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:032:0003, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , входить до спадщини померлого ОСОБА_10 й на законних підставах успадковується позивачем ОСОБА_1 .

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини ).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24- 25, п. 57) .

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі Бочаров проти України від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм поза розумним сумнівом (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого королівства ). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі Салман проти Туреччини )

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правової висновок Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, та керуючись критерієм поза розумним сумнівом , колегія суддів приймає ці докази до уваги, та вважає, що позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право на спадщину після смерті батька ОСОБА_10 у вигляді об`єкту нерухомого майна - комплексу, який складається з: літ. А - склад, літ. Б - ангар, літ. В - вбиральня, літ. Г - адміністративна будівля, літ. Д - пункт охорони, літ. Е - щитова, літ. Ж - сарай, літ. З - котельня, №1, 2, І - дворові споруди, загальною площею 740,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві власності спадкодавцю, та на земельні ділянки площею 0,372, га, № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5110800000:02:032:0004, та площею 0,02 га, № НОМЕР_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:032:0003, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яким користувався спадкодавець на законних підставах. Отже, за таких підстав, позивач ОСОБА_1 має права на захист порушеного права на спадщину.

За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншого особою (відповідачем).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення відповідного права.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку позивачем ОСОБА_1 у судовому засіданні із достовірністю та об`єктивністю доведено те, що відповідачі Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Державний реєстратор, приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могила Марина Миколаївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чорноморська міська рада Одеської області, Комунальне підприємство БТІ Чорноморської міської ради Одеської області порушили права позивача на спірний об`єкт нерухомого майна та земельні ділянки, на яких це майно розташовано, тому у відповідності до положень статей 15, 16 ЦК України право позивача підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, позбавлення позивача спадщини можливе за умов, що таке втручання у право особи на мірне володіння майном, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у статті Першого протоколу до Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на спадщину припинене, особа вправі сподіватися, що позбавлення права на спадщину буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Системний аналіз наведених норм права, правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції є несправедливим й не відповідає засаді верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності. Внаслідок вирішення спору судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 , не отримав ефективний засіб юридичного захисту свого права на мірне володіння майном, що передбачено статтею 13 та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Уданому випадку держава в особі державного органу не пропорційне втручається у моє право на мірне володіння майном, а також це рішення не відповідає критерію правомірного втручання в моє право на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку порушено право позивача ОСОБА_1 підлягає захисту судом та відновленню шляхом:

- припинення договору оренди земельної ділянки площею 0,372 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110800000:02:032:004 від 24 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Іллічівською міською радою Одеської області;

- припинення договору оренди земельної ділянки, площею 0,027 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110800000:02:032:003 від 24 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Іллічівською міською радою Одеської області;

- визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 25 грудня 2015 року №ОД 142153582365 будівництво нежитлової будівлі (склад) літ. И за адресою: АДРЕСА_1 , замовником за якою визначено ОСОБА_2 ;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могила Марини Михайлівни, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень серія та номер: 29457893 від 28 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14360367, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 913316251108, адреса об`єкта нерухомості: АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.05.2016р., видавник: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Савран Олександра Іванівна серія та номер: 54;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 22.02.2018р., видавник: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Тисячна І.К. серія та номер: 142;

- скасування реєстрацію поділу об`єкту нерухомого майна: будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, на підставі висновку КП БТІ Чорноморської міської ради Одеської області №508 від 17 травня 2017 року щодо технічної можливості поділу нерухомого майна, в результаті чого утворились чотири об`єкти: приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 162319915108, номер запису про право власності 27511511, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:29:01, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 27,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1623162851108, номер запису про право власності 27510871, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 13:42:31, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1623256151108, номер запису про право власності 27512525, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:03:28, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 162330135108, номер запису про право власності 27513333, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:18:09, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108;

- визнання Акту зносу будівлі складу літ. А, вбиральні літ. В, сараю літ. Ж, котельні літ. З, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 14 грудня 2016 року таким, що складений з порушеннями.

Отже, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню в повному обсязі.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, а також норм матеріального права, а саме, статті 328, 1216, 1217, 1218, 1268, 1296, 1225 ЦК України, у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач ОСОБА_1 поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 640 грн. (а.с. 1 т. 1), уточненої позовної заяви у розмірі 3 200 грн. (а.с. 130а, т. 1), при подачі заяви про зміну предмету позову у розмірі - 1 410 гривень (а.с. 77 т. 2) та при подачі апеляційної скарги в сумі 3 840 грн. (а.с. 232 т. 4, а.с. 10 т. 5).

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню з відповідачів ОСОБА_2 та Чорноморської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 в сумі 9 090 грн. в рівних частках.

Керуючись ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, у складі судової колегії, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 листопада 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Державного реєстратора приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могили Марини Миколаївни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чорноморської міської ради Одеської області, Комунального підприємства БТІ Чорноморської міської ради Одеської області (треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) про припинення договорів оренди земельних ділянок, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації поділу нерухомого майна, визнання акту зносу будівлі таким, що складений з порушенням, задовольнити.

Припинити договір оренди земельної ділянки площею 0,372 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110800000:02:032:004 від 24 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Іллічівською міською радою Одеської області.

Припинити договір оренди земельної ділянки площею 0,027 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110800000:02:032:003 від 24 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Іллічівською міською радою Одеської області.

Визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 25 грудня 2015 року №ОД 142153582365 будівництво нежитлової будівлі (склад) літ. И за адресою: АДРЕСА_1 , замовником за якою визначено ОСОБА_2 .

Визнати протиправною та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Могила Марини Михайлівни, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень серія та номер: 29457893 від 28 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14360367, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 913316251108, адреса об`єкта нерухомості: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.05.2016р., видавник: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Савран Олександра Іванівна серія та номер: 54.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 22.02.2018р., видавник: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Тисячна І.К. серія та номер: 142.

Скасувати реєстрацію поділу об`єкту нерухомого майна: будівлі, нежитлова (склад) об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 114,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 913316251108, на підставі висновку КП БТІ Чорноморської міської ради Одеської області №508 від 17 травня 2017 року щодо технічної можливості поділу нерухомого майна, в результаті чого утворились чотири об`єкти: приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 162319915108, номер запису про право власності 27511511, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:29:01, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 27,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1623162851108, номер запису про право власності 27510871, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 13:42:31, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1623256151108, номер запису про право власності 27512525, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:03:28, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108; приміщення складу, об`єкт житлової нерухомості: Ні, загальною площею 28,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 162330135108, номер запису про право власності 27513333, дата та час державної реєстрації 10 серпня 2018 року 14:18:09, розмір частки 1/1, власник ОСОБА_4 , додаткові відомості: об`єкт утворився в результаті поділу об`єкта з реєстраційним номером 913316251108.

Визнати Акт зносу будівлі складу літ. А, вбиральні літ. В, сараю літ. Ж, котельні літ. З, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 14 грудня 2016 року таким, що складений з порушеннями.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) та Чорноморської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 9 090 гривень в рівних частках.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 16 листопада 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік