Постанова

від 09.11.2020 по справі 910/18731/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р. Справа№ 910/18731/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020

у справі № 910/18731/19 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані

до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Інком 2001

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України у зв`язку з введенням позивача в оману.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі № 910/18731/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, керуючись приписами ст. ст. 203, 215, 230, 512, 553, 556 ЦК України та з огляду на відсутність встановлення фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ Дрім-Компані звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі № 910/18731/19 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки аргументам позивача про те, що якби на момент укладення договору поруки ТОВ Дрім-Компані було обізнано щодо відсутності забезпечень за кредитними зобов`язаннями третьої особи, то позивач не укладав би оспорюваний договір поруки. Тобто повідомлення банку про забезпечення кредитних зобов`язань старих боржників ліквідними активами, за доводами апелянта, є умисним введенням його в оману, а тому оспорюваний правочин, на думку позивача, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України. Крім того, апелянт стверджує, що метою укладення оспорюваного договору поруки було отримання прибутку у вигляді набуття майна/забезпечувальних правочинів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2020 року, справу № 910/18731/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 поновлено ТОВ Дрім-Компані пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Дрім-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020, запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 справу прийнято до провадження визначеним складом суду та призначено до розгляду на 12.10.2020.

Від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідач зазначає, що позивачем належними засобами доказування не підтверджено наявності підстав, необхідних для визнання недійсним правочину на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України. Щодо посилань апелянта на те, що оспорюваний договір поруки укладено з метою отримання прибутку, відповідач зазначає, що вказаний вид правочину згідно норм чинного цивільного законодавства не передбачає можливості отримання прибутку.

Судове засідання, що призначене на 12.10.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючої судді Алданової С.О. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 розгляд справи призначено на 09.11.2020.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлялявся у встановленому чинним процесуальним законом порядку. Однак, рекомендована поштова кореспонденція, що надсилалась на адресу третьої особи за адресою місцезнаходження юридичної особи згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків вирішення спору судом, а також з врахуванням того, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони та третьої особи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи, повідомленого належним чином про здійснення перегляду справи в апеляційному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні 09.11.2020 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

20.10.2016 між ТОВ Дрім-Компані (поручитель за договором, позивач у справі) та АТ КБ Приватбанк (кредитор за договором, відповідач у справі) укладено договір поруки №4И13689И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Інком 2001 своїх зобов`язань за кредитним договором від 28.10.2013 №4И13689И, за кредитним договором від 31.102013 №4И13690И, за кредитним договором від 21.01.2014 №4И14023Д, за кредитним договором від 17.02.2014 №4И14167И та за кредитним договором від 21.10.2014 №4И14330И.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

За змістом п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Відповідно до п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

В п. 10 договору поруки сторонами узгоджено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ Дрім-Компані вказувало на те, що спірний договір поруки на підставі ст. ст. 203, 230, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним у зв`язку із введенням відповідачем його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

На обґрунтування наведених тверджень, позивач стверджував, що АТ КБ Приватбанк , володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ Дрім-Компані , усвідомлюючи його високі економічні показники діяльності, надав позивачу пропозицію щодо можливості його участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк . При цьому, за твердженнями позивача, АТ КБ Приватбанк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

Як наголошує позивач, саме на виконання плану трансформації між позивачем та відповідачем були укладені кредитний договір №4Д16092Г від 22.10.2016 та, зокрема, спірний договір поруки № 4И13689И/П від 20.10.2016. Дії ТОВ Дрім-Компані з отримання кредитних коштів були спрямовані на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, оскільки за інформацією, наданою банком, сукупна вартість таких активів, що передана третіми особами в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань, у декілька разів перевищувала заборгованість таких осіб перед банком.

Позивач зазначав, що ТОВ Дрім-Компані , як поручитель, виконав свої зобов`язання за вказаними договором поруки, сплативши банку кредитну заборгованість третьої особи за договорами від 28.10.2013 №4И13689И, від 31.102013 №4И13690И, від 21.01.2014 №4И14023Д, від 17.02.2014 №4И14167И та від 21.10.2014 №4И14330И, однак банк, ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав товариству передбачених п. 8, п. 10 договору поруки документів, які б дали змогу ТОВ Дрім-Компані звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед банком.

При цьому, позивач звертав увагу на те, що обов`язковою умовою, на якій наполягало товариство, було саме набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед банком.

З урахуванням вищенаведеного, позивач зазначає, що у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману.

Отже, причиною спору що є предметом розгляду стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору поруки № 4И13689И/П від 20.10.2016, вчиненого під впливом введення позивача в оману.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 553 ЦК України унормовано, що за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18; від 29.04.2020 у справі № 909/685/18.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Північним апеляційним господарським судом, за результатами перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено доведення позивачем наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Зокрема, позивачем в порядку ст. ст. 13, 74 ГПК України не доведено того, що представниками АТ КБ Приватбанк при укладенні спірного договору поруки повідомлялись позивачу відомості, що не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

Позивачем, як вірно зауважено судом першої інстанції, не доведено, що відповідач вчиняв винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання останнього запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки №4С13689И/П від 20.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Зі змісту умов договору поруки вбачається його укладення саме на виконання зобов`язань за кредитними договорами від 28.10.2013 №4И13689И, від 31.102013 №4И13690И, від 21.01.2014 №4И14023Д, від 17.02.2014 №4И14167И та від 21.10.2014 №4И14330И та не містить положень щодо його укладення задля отримання позивачем прибутку.

Щодо посилань апелянта на укладення ним кредитного договору №4Д16092Г від 22.10.2016 на погашення кредитної заборгованості третьої особи, судова колегія зазначає, що вказаний договір згідно його п. А.2 укладений для фінансування поточної діяльності позивача.

Крім того, згідно Протоколу загальних зборів учасників Товариства ТОВ Дрім-Компані від 13.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 3450000000,00 грн для фінансування поточної діяльності товариства (а.с. 111).

Доказів його укладення з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Умови кредитного договору також не містять умов щодо трансформації кредитного портфелю Банку шляхом укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

Таким чином, суд вважає, що позивач за відсутності належних і допустимих доказів безпідставно стверджує, що кредитний договір №4Д16092Г від 22.10.2016 укладений саме для забезпечення виконання договірних зобов`язань за спірним договором поруки, оскільки наявні у справі докази переконливо свідчать про отримання позивачем кредиту саме для фінансування його господарської діяльності, а укладення договору поруки відбулось внаслідок вільного волевиявлення учасників цивільно-правових відносин.

Доводи позивача про мету укладення сторонами кредитного договору №4Д16092Г від 22.10.2016 та договору поруки № 4И13689И/П від 20.10.2016, зокрема, отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

При цьому, судом першої інстанції було підставно зауважено, що укладення договору поруки з метою отримання прибутку суперечить суті забезпечувального заходу - поруці, що свідчить про недоведеність позивачем заявленого позову про введення його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що ненадання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов`язання боржника, за якого поручився позивач, не є тією обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні спірного договору поруки згідно ст. 230 ЦК України та, відповідно, підставою для визнання недійсним договору поруки.

Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним договору згідно ст. 230 ЦК України. А тому, Господарський суд міста Києва правомірно відмовив в задоволенні позову у даній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі № 910/18731/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга ТОВ Дрім-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/18731/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/18731/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Дрім-Компані .

4. Справу №910/18731/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець

Повний текст постанови складено 16.11.2020