Ухвала

від 31.03.2021 по справі 910/18731/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18731/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

у касаційному провадженні за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 листопада 2020 року (головуючий - Алданова С.О., судді: Мартюк А.І., Зубець Л.П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 18 червня 2020 року (суддя Чинчин О.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані"

до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком 2001",

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. 22.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" (ТОВ "Дрім - Компані", Позичальник, Товариство) та Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк", Банк) укладено Кредитний договір № 4Д16092Г (далі також Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 3450000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

1.1. Відповідно до п. А.2.1 та п. А.3 Кредитного договору термін повернення кредиту - 15.11.2023.

1.2. Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

1.3. Згідно з п. 6.1 Кредитного договору цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання Позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

1.4. Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору цей договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 05.01.2016, укладеної сторонами.

1.5. Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного Кредитного договору.

2. Також, 20.10.2016 між ТОВ "Дрім - Компані" (Поручитель) та АТ КБ "Приватбанк" (Кредитор) укладено договір поруки № 4И13689И/П (далі також Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інком 2001" (далі також ТОВ "Інком 2001", Третя особа) своїх зобов`язань за кредитним договором від 28.10.2013 № 4И13689и, за кредитним договором від 31.102013 № 4И13690И, за кредитним договором від 21.01.2014 № 4И14023Д, за кредитним договором від 17.02.2014 № 4И14167И та за кредитним договором від 21.10.2014 № 4И14330И.

2.1. Відповідно до п. 2 Договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

2.2. Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

2.3. Згідно з п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

2.4. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

2.5. Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення Поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, Кредитор та Поручитель прийшли до згоди, що Кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать Поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

2.6. Згідно з п. 8 Договору поруки до Поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права Кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед Кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

2.7. Відповідно до п. 10 Договору поруки Кредитор зобов`язаний у випадку виконання Поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати Поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

2.8. Згідно з п. 17 Договору поруки цей договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 05.01.2016, укладеної сторонами.

2.9. Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного Договору поруки.

3. В подальшому, ТОВ "Дрім - Компані" (далі також "Позивач") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ КБ "Приватбанк" (далі також "Відповідач") про визнання недійсним, укладеного між сторонами Договору поруки.

4. Позивач стверджував, що вказаний Договір поруки укладено з порушенням чинного законодавства, а саме під впливом введення Поручителя в оману.

4.1. Вказане ТОВ "Дрім - Компані" обґрунтовувало тим, що укладенню Кредитного договору та Договору поруки передували обставини реструктуризації, "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", які були ініційовані Національним Банком України. Згадані заходи передбачали, зокрема, переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів (такою компанією себе вважає Товариство). За твердженням Позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" Банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк".

4.2. ТОВ "Дрім - Компані" зазначало, що укладення Кредитного договору фактично було обумовлено тим, що Позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним Кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників) Банку, в тому числі ТОВ "Інком 2001" за кредитними договорами від 28.10.2013 № 4И13689и, від 31.102013 № 4И13690И, від 21.01.2014 № 4И14023Д, від 17.02.2014 № 4И14167И та від 21.10.2014 № 4И14330И (на підставі Договору поруки), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів Третьої особи або набуття права власності на них (переданих позичальником в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами).

4.3. Але, після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед Банком, зобов`язання останнього щодо передання Позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників Банком не виконані, документи Товариству не передані. Позивач намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Банку, однак, як встановлено у рішеннях судів, АТ КБ "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи ТОВ "Дрім - Компані".

4.4. У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов пунктів 8, 10 Договору поруки, Позивач вважає, що Банк не мав на меті передати йому документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників (зокрема ТОВ "Інком 2001"), а лише використовував інформацію про активи боржників для спонукання ТОВ "Дрім - Компані" укласти Кредитний договір та Договір поруки з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів Ттовариство в оману щодо істотних умов Договору поруки.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

5.1. Мотивуючі прийняте рішення, господарський суд першої інстанції (з висновками якого погодився й апеляційний суд) дійшов висновку про не доведеність Позивачем обставин, які б свідчили про введення його в оману, не доведеність самого факту обману і наявності умислу в діях Відповідача. Суд вказав, що Позивачем не доведено, що представниками Банку повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставини, що мали істотне значення для укладення оспорюваного правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитними договорами). Крім того місцевий суд зауважив, що Позивачем не доведено і того, що Відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання запевнити Позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

5.2. Так, досліджуючи матеріали справи господарський суд першої інстанції встановив, що з Протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Дрім - Компані" від 13.10.2016 вбачається, що цього дня на порядку денному загальних зборів учасників Товариства стояло питання укладення з Банком кредитного договору на суму 3450000000,00 грн для фінансування поточної діяльності Товариства. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення Кредитного договору/договорів поруки (Договору поруки) з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

5.3. Крім цього, відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016, метою кредитування ТОВ "Дрім - Компані" є фінансування поточної діяльності. Згідно із заявкою на отримання кредиту від 17.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення - за рахунок основної діяльності. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять вони посилань на договори поруки, які Позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним Договором поруки). Більше того, жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, які Позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

5.4. Апеляційний господарський суд у цій частині уточнив, що Позивач помилково стверджує про мету укладення ним Кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення Договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту Позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення Договору поруки відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.

5.5. Поряд з цим, місцевий суд, з огляду на наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у справі № 910/19387/17 (спір про розірвання Договору поруки) та у справі № 910/14307/17 (спір про зобов`язання Банку передати документи, що підтверджують обов`язок боржника) визнав недоведеними та необґрунтованими твердження Позивача про відсутність у Банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Інком 2001" за кредитними договорами.

6. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

7. Підставами касаційного оскарження судових рішень ТОВ "Дрім - Компані" зазначило пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме вказало про:

- неправильне застосування судами попередніх інстанцій та відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування приписів частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (а саме стосовно визнання недійсним договору поруки, укладеного під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку із ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку від виконання своїх обов`язків за таким правочином);

- безпідставну відмову господарським судом першої інстанції ТОВ "Дрім - Компані" у задоволенні його клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення цієї справи (1. План реструктуризації (трансформації) корпоративного портфеля, наданого Банком для Національного банку України на виконання рішення Правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ; 2. "Старі кредитні договори", які були вказані у Договорі поруки).

8. В свою чергу у відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти викладених у ній доводів і вважає їх безпідставними. У зв`язку з цим просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

9. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Самойленко А.В.) та Відповідача (Тищенко А.В.), перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (пункти 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дрім - Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у даній справі з огляду на таке.

10. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

10.1. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

11. Так, під час здійснення касаційного провадження у даній справі, колегією суддів Касаційного господарського суду з`ясовано, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі № 910/17876/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - ТОВ "Бізнеспром Інвест") до АК КБ "ПриватБанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П.

11.1. Звертаючись із позовом у справі № 910/17876/19 про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П, ТОВ "Бізнеспром Інвест" стверджувало, що банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, увів в оману позивача щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. Тож, оспорюваний договір укладений під впливом обману та має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

11.2. У ході розгляду справи № 910/17876/19 судами встановлено, що надані позивачем докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку; укладення договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно із статтею 627 ЦК України; дії позивача, який уклав договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

11.3. Ураховуючи недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його відповідачем в оману, суди у справі № 910/17876/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 27.01.2021.

11.4. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у цій справі № 910/18149/19 та у справі № 910/17876/19 є подібними.

12. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/17876/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд зазначив, що за змістом положень частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

12.1. Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

12.2. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

12.3. Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

12.4. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

12.5. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

12.6. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

12.7. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.

12.8. Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

12.9. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації та можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

12.10. Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, так стаття 3.8. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.

12.11. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

13. Крім зазначеного, колегією суддів Касаційного господарського суду, яка у касаційному порядку переглядає судові рішення у справі № 910/18149/19 з`ясовано також, що Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карт сервіс плюс", про визнання договору поруки від 08.11.2016 № 4К12048И/П недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.

13.1. Суд касаційної інстанції у справі № 910/18185/19 вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

13.2. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

13.3. При цьому, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом від 07.11.2016 № 7/11/2016, вирішено укласти з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000,00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфеля банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 08.11.2016 № 4К12048И/П, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

14. Нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, судові рішення в якій переглядаються, та у справі № 910/18185/19 є подібними.

15. Отже, Верховним Судом у справах № 910/17876/19 та № 910/18185/19 було викладено правові висновки щодо застосування статті 230 ЦК у подібних правовідносинах. Зокрема, на думку суду касаційної інстанції, встановлені судами фактичні обставини у тих справах (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України.

16. Наведене дає підстави стверджувати, що наразі існують висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини 1 статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій застосування цієї норми права у даній справі відповідає таким висновкам.

17. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

17.1. З огляду на те, що наразі існують висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає таким висновкам, суд касаційної інстанції доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

18. Вище вже зазначалося, що ще однією підставою для касаційного оскарження судових рішень у даній справі скаржник вважає наявність випадку передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме вказує про те, що господарським судом першої інстанції йому було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

18.1. Втім, колегія суддів Касаційного господарського суду вказані доводи не розглядає, позаяк після відкриття касаційного провадження у даній справі з`ясувала, що Позивачем до місцевого господарського суду жодних клопотань про витребування доказів взагалі не подавалось. Верховний Суд у цій частині вважає необхідним звернути увагу скаржника на приписи статті 43 ГПК України, якими чітко визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

19. Так, оскільки доводи скаржника в частині підстави касаційного оскарження, яка визначена у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердились, а в частині підстави, що визначена у частині 4 частини другої цієї ж статті, касаційним судом не розглядаються, то раціональним є закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дрім - Компані" в цілому. Судові витрати покладаються на скаржника.

За таких обставин, керуючись статтями 234, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 листопада 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 18 червня 2020 року у справі № 910/18731/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Случ О.В.