Постанова

від 11.11.2020 по справі 520/2388/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 р.Справа № 520/2388/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.09.20 року по справі № 520/2388/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гофропак ЛТД"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гофропак ЛТД" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000010507 від 10.01.2020 з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 1155100 (один мільйон сто п`ятдесят п`ять тисяч сто) грн 00 коп.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000020507 від 10.01.2020 з податку на додану вартість в загальному розмірі 1108640 (один мільйон сто вісім тисяч шістсот сорок) грн 00 коп.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000030507 від 10.01.2020 про накладення штрафу з податку на додану вартість в загальному розмірі 443456 (чотириста сорок три тисячі чотириста п`ятдесят шість) грн 00 коп.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гофропак ЛТД" (ідентифікаційний код - 39233042) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43143704) судовий збір у розмірі 21020 (двадцять одна тисяча двадцять) грн 00 коп.

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на прибуток та податку на додану вартість. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства. Крім того, вказує, що при перевірці враховано податкову інформацію про результати опрацювання зібраної податкової інформації що контрагентів підприємства позивача.

Представник позивача в письмовому відзиві заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 29.10.2019 по 09.12.2019 фахівцями Головного управління ДПС у Харківській області проведено документальну планову перевірку ТОВ "Гофропак ЛІД" за період з 01.07.2016 по 30.06.2019.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 1220/20-40-05-07-07/39233042 від 16.12.2019, в якому зафіксовані наступні порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства:

1) з податку на прибуток:

- п.44.1 ст.44, п.п.14.1.36, п.п.14.1.54, п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.І34, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), з урахуванням П(С)БО 9 "Запаси", затвердженого наказом Мінфіну України від 20 жовтня 1999 № 246 та зареєстрованого в Мінфіні України 02 листопада 1999 року за № 751/4044, з урахуванням Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153, п.4 П(С)БО 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 751/4044, П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, положень ст.1. ст.2, ст. 3 ст.9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", занижено фінансовий результат до оподаткування за загальну суму 5133775,13 грн, в тому числі за 2016 рік - на 718636,08 грн (з них за 3-й кв. 2016 - на 324767,97 грн, за 4-й кв. 2016 - 393868,11 грн), за 2017 рік - на 1542599,68 грн (з них за 1-й кв. 2017 - на 310923,63 грн за 2-й квартал 2017 - 372899,84 грн за 3-й кв-л 2017 - 376986,60 грн, за 4- й кв. 2017 року - 481789,61 грн), за 2018 рік - на 1953707,58 грн (з них за 1-й кв. 2018 - на 464817,97 грн, за 2-й квартал 2018 - 420382,10 грн, за 3- й кв-л 2018 - 485183,02 грн, за 4- й кв. 2018 року - 583324,49 грн) за півріччя 2019 рік - на 918831,79 грн (з них за 1-й кв. 2019 - на 470406,2 грн за 2-й квартал 2019 - 448425,59 грн, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 924079,52 грн, в тому числі, за 2016 рік - на 129354,4 грн (з них за 3-й кв. 2016 - на 58458,29 грн, за 4-й кв. 2016 - 70896,26 грн), за 2017 рік - на 277667,9 грн (з них за 1-й кв. 2017 - на 55966,25 грн, за 2-й квартал 2017 - 67121,97 грн, за 3-й кв-л 2017 - 67857,59 грн, за 4-й кв. 2017 року - 67857,59 грн), за 2018 рік - на 351667,36 грн (з них за 1-й кв. 2018 - на 83667,23 грн, за 2-й квартал 2018 - 75668,78 грн, за 3-й кв-л 2018 - 87332,94 грн, за 4-й кв. 2018 року - 104998,41 грн) за півріччя 2019 рік - на 165389,73 грн (з них за 1-й кв. 2019 - на 84673,12 грн за 2-й квартал 2019 - 80716,61 грн;

- по податку на додану вартість:

- п.п. "а" п. 185.1 ст. 185. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) (з урахуванням вимог п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI із змінами і доповненнями (в редакцї, чинній в періоді встановлення порушення) в частині нескладання, відсутності реєстрації в ЄРПН та не включення до складу податкових зобов`язань податкових накладних на суму ПДВ у розмірі 994776,30 грн, в тому числі: липень 2016 на суму 21843,05 грн, серпень 2016 на суму 23585,50 грн, вересень 2016 на суму 19525,05 грн, жовтень 2016 на суму 23378,91 грн, листопад 2016 на суму 19532,73 грн, грудень 2016 на суму 21953.69 грн, січень 2017 на суму 14854,54 грн, лютий 2017 на суму 18667,95 грн, березень 2017 на суму 24541,62 грн, квітень 2017 на суму 24701,18 грн, травень 2017 на суму 22406,32 грн, червень 2017 року на суму 26564,60 грн, липень 2017 року на суму 21354,02 грн, серпень 2017 року на суму 9228,88 грн, вересень 2017 року на суму 19228,88 грн, вересень 2017 року на суму 32960,82 грн, жовтень 2017 року на суму 34047,40 грн, листопад 2017 року на суму 36751,02 грн, грудень 2017 року на суму 29641,24 грн, січень 2018 року на суму 22954,34 грн, лютий 2018 року на суму - 34834,84 грн, березень 2018 року на суму 31215,25 грн, квітень 2018 року на суму 28811,41 грн, травень 2018 року на суму 30051,84 грн, червень2018 року на суму 24859,69 грн, липень 2018 року на суму 24739,98 грн, серпень 2018 року на суму 30156,34 грн, вересень 2018 року на суму 31354,68 грн, жовтень 2018 року на суму 38234,56 грн, листопад 2018 року на суму 40529, 62 грн, грудень 2018 року на суму 37646,03 грн, січень 2019 року на суму 31317,79 грн, лютий 2019 року на суму 29916,02 грн, березень 2019 року на суму 32783,13 грн, квітень 2019 року на суму 33574,6 грн, травень 2019 року на суму 32848,47 грн, червень 2019 року на суму 23409,19 грн.

На підставі даного акту перевірки податковим органом винесені наступні податкові повідомлення рішення: № 00000010507 від 10.01.2020 з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 1155100,00 грн; № 00000020507 від 10.01.2020 з податку на додану вартість в загальному розмірі 1108640,00 грн; № 00000030507 від 10.01.2020 про накладення штрафу з податку на додану вартість в загальному розмірі 443456,00 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями - рішеннями від 10.01.2020 № 00000010507, № 00000020507, № 00000030507, підприємство звернулось до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов`язання, слугували висновки податкового органу про те, що:

- підприємством в період з 01.07.2016 по 30.06.2019 не включено до складу доходів відшкодування вартості сировини, а саме, технологічних відходів (відходів паперу та картону), отриманих в процесі виробництва гофрокартону та гофротари, в результаті чого підприємством підприємством занижено доходи за перевіряємий період на загальну суму 4 973 881,54 грн.;

- занижено суму доходу від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку на суму 50 020,00 грн, в тому числі за 2016 рік на суму 50020,00 грн (4 квартал 2016 року), внаслідок взаємовідносин з покупцем ТОВ "Хіт Лайн" без підтвердження реальності факту постачання товарів,

- занижено доход на суму 8402,94 грн через порушення в частині невідповідності даних бухгалтерського обліку, даним, відображеним у податковій декларації з податку на прибуток та даних рядків 2000 та рядків 2120 Звіту про фінансові результати за 2017 рік,

- завищено суми витрат, а саме показника "собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)", що відображається по рядку 2050 звіту про фінансові результати за період 01.07.2016 по 30.06.2019 на суму 1 152 912,54 грн та заниження суми витрат, а саме, показника "інші операційні витрати", що відображається по рядку 2180 про фінансові результати за період з 01.07.2016 по 30.06.2019 на суму 1 056 441,80 грн.

Щодо висновків податкового органу про те, що підприємством в період з 01.07.2016 по 30.06.2019 не включено до складу доходів відшкодування вартості сировини, а саме, технологічних відходів (відходів паперу та картону), отриманих в процесі виробництва гофрокартону та гофротари, в результаті чого підприємством підприємством занижено доходи за перевіряємий період на загальну суму 4 973 881,54 грн., судова колегія зазначає наступне.

Так, в акті перевірки № 1220/20-40-05-07-07/39233042 від 16.12.2019 зазначено, що на порушення п.п.134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), п. 5, п. 7, п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153, з урахуванням п. 4 П(С)БО 9 "Запаси", затвердженого наказом Мінфіну України від 20 жовтня 1999 № 246 та зареєстрованого в Мінфіні України 02 листопада 1999 року за № 751/4044, підприємством в період з 01.07.2016 по 30.06.2019 не включено до складу доходів відшкодування вартості сировини, а саме, технологічних відходів (відходів паперу та картону), отриманих в процесі виробництва гофрокартону та гофротари, в результаті чого підприємством підприємством занижено доходи за перевіряємий період на загальну суму 4973881,54 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Гофропак ЛТД" згідно виробничого циклу в результаті виробництва гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари окрім готової продукції, також наявні технологічні відходи. Згідно наданих до перевірки первинних документів, даних бухгалтерського обліку встановлено, що підприємством оприбуткована лише готова продукція, до якої входить і прокладка обрізна) на рахунок бухгалтерського обліку "26" - "Готова продукція".

ТОВ "Гофропак ЛТД" зареєстровано та здійснюються наступні види діяльності: виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари (основний); виробництво паперових виробів господарсько-побутового та санітарно - гігієнічного призначення, виробництво паперових канцелярських виробів; виробництво інших виробів з паперу та картону; виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Матеріалами справи встановлено, що позивач виробляє широкий асортимент виробів з гофрованого паперу та картону: ящики картонні, гофролотки, гофролисти, гофрозаготовки, картонні вкладиші, прокладки, двуслойний картон; основним джерелом сировини для виробництва виробів з паперу та картону є папір та картон. У виробництві використовується потужна гофролінія для гофрування паперу та картону, картонно-різальний верстат КРЗ. пакувальна машина та інше обладнання. В результаті виробництва гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари, окрім готової продукції, також виробляється прокладка обрізна.

Закон України "Про відходи" визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Відходи як вторинна сировина - відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Враховуючи викладене визначення поняття "відходи", прокладка обрізна не є відходами, а є супутньою продукцією, оскільки вона повністю або частково не втратила свої споживчі властивості.

Залежно від напряму подальшого використання супутня продукція оцінюється за одним із варіантів зазначеним пунктом 431 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених Мінпромполітики України від 09 липня 2007 року № 373 (далі - Методрекомендації № 373), пунктом 11 П(С)БО 16) "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248), а саме:

1) за відпускними цінами (справедливою вартістю). Цей метод застосовуєте коли супутню продукцію планується реалізувати;

2) за плановою собівартістю аналогічного продукту (пункт 503 Методрекомендацій № 373) на основі виробничої собівартості відповідної продукції на відокремленому виробництві, за її виробничою собівартістю, що враховується при розрахунку ціни підприємства (за відсутності відокремленого виробництва). Цей метод застосовується незалежно від напряму використання супутньої продукції;

3) за ціною можливого використання (тільки для внутрішнього використання). У цьому випадку супутня продукція обліковується як напівфабрикати власного виробництва, які оцінюються виходячи з виробничої собівартості, уключеної до ціни на сировину, яку вони замінюють (з урахуванням умісту в ньому корисної речовини);

4) за нормативною собівартістю, яка для супутньої продукції та сама, що й для основної.

Аналіз методів оцінки зумовлює висновок про те, що вартість супутньої продукції, оцінена за одним із зазначених вище варіантів, віднімається від підсумкової собівартості основної продукції (пункти 428, 429 Методрекомендацій № 373).

Згідно з пункту 11 П(С)БО 16 виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, і вартість супутньої продукції, що використовується на самому підприємстві, в оцінці її можливого використання.

У бухгалтерському обліку супутня продукція визнається активами та обліковується у складі запасів підприємства, оскільки від її використання очікується отримання в майбутньому економічних вигоди.

Відтак, для цілей оподаткування, вартість супутньої продукції визнається за оцінкою, проведеною на підставі даних бухгалтерського обліку, за наявності підтверджуючих первинних документів.

Крім того, в листі Державної податкової служби викладеній № 6438/6/15-1215 від 11 квітня 2012 року "Щодо оподаткування по прибуток супутньої продукції", зазначено, що відповідно до підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу - це витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Склад собівартості виготовлених та реалізованих товарів (продукції власного виробництва) встановлено пунктом 138.8 статті 138 Кодексу. При цьому положеннями Кодексу не визначено термін "супутня продукція" та не встановлено порядок визначення її собівартості. Згідно з підпунктом 14.1.84 пункту 14.1 статті 14 Кодексу інші терміни для цілей розділу III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу використовуються у значеннях, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Порядок визначення справедливої вартості активів наведено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 19 «Об`єднання підприємств» . Так, згідно з пунктом 4 цього Положення справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або сплату зобов`язання у результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Згідно з додатком до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 справедливою вартістю готової продукції є ціна реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку) виходячи з надбавки (прибутку) для аналогічної готової продукції та товарів. Пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" готова продукція - це продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу та відповідає технічним та якісним характеристикам, визначеним договором або іншим нормативно-правовим актом. Тобто, супутня продукція належить до готової продукції, виготовленої підприємством, та її собівартість може бути визначена згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 19.

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ "Гофропак ЛТД" укладено наступні договори з реалізації прокладки обрізної: договір поставки № 19/П від 09.02.2015 з ТОВ "Житомирський картонний комбінат"; договір поставки № 24/П від 24.07.2018 з ТОВ "Поліграфпак НТ".

За період з 01.07.2018 по 30.06.2019 на адресу вказаних контрагентів поставлено прокладку обрізну, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, довіреностями, рахунками на оплату, угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог, платіжними дорученнями, актами звірки, оборотно - сальдовими відомостями по рахункам 201, 231, 361.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає помилковим висновок органу про заниження підприємством доходу від реалізації на суму 4973881,50 грн та заниження податку на додану вартість в розмірі 886912,00 грн, а тому податкове повідомлення - рішення № 00000030507 від 10.01.2020 про накладення штрафу з податку на додану вартість в загальному розмірі 443456,00 грн є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про те, що підприємством занижено суму доходу від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку на суму 50 020,00 грн, в тому числі за 2016 рік на суму 50020,00 грн (4 квартал 2016 року), внаслідок взаємовідносин з покупцем ТОВ "Хіт Лайн" без підтвердження реальності факту постачання товарів, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Хіт Лайн".

Так, 10 жовтня 2016 року між ТОВ "Гофропак ЛТД" (постачальник) та ТОВ "Хіт Лайн" (покупець) укладено договір поставки № 115 відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виготовляти та передавати у власність покупцю гофротару, а покупець - приймати і своєчасно здійснювати оплату товару на умовах цього договору.

Виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними документами: рахунком на оплату № 2871 від 06.10.2016; видатковими накладними № 3160 від 26.10.2016, № 3171 від 27.10.2016; товарно-транспортними накладними № Вн-3160 від 26.10.2016, № Вн-3171 від 27.10.2016; платіжним дорученням № 630 від 07.10.2016; випискою з банку; актом звіряння взаємних розрахунків до договору поставки, картками рахунку 361, 6811.

Транспортування товару здійснювалось за рахунок ТОВ "Гофропак ЛТД" із залученням автомобільного перевізника ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом ґрунтуються на податковій інформації від Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області № 869/07/10-06-12-01-17 від 16.02.2017, відносно контрагента позивача, якою встановлено факт відсутності платника податків за місцем реєстрації.

Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на вказану інформацію, оскільки позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Крім того, судова колегія зауважує, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 04.06.2020 по справі № 340/422/19.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв`язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, узагальнена податкова інформація не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Разом з тим, матеріали справи не містять аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

Щодо посилання відповідача на наявність в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження №43216110000000062 від 22.12.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, а також № 32016100110000177 від 10.08.2016, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, учасником яких є ТОВ «Хіт Лайн» , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України тільки вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний правопорушення, які набрали законної сили, звільняють сторону від процесу доказування фактів вчинення діяння та особи, яка його вчинила.

Тобто, матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях не мають преюдиційного значення та правової сили та підлягають доказуванню на рівні з іншими обставинами справи та не можуть розглядатись як обов`язкові відповідно до частини 6 статті 78 КАС України.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним або наявності обвинувального вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов`язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб`єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Посилання в акті перевірки на порушення в частині невідповідності даних бухгалтерського обліку, даним, відображеним у податковій декларації з податку на прибуток та даних рядків 2000 та рядків 2120 Звіту про фінансові результати за 2017 рік, що призвело до заниження доходу на суму 8402,94 грн, судова колегія до уваги не бере та вказує наступне.

Відповідно до пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об`єкта оподаткування, платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування

Згідно із пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до наданих підприємством до перевірки даних бухгалтерського обліку (Дт 70 "Доходи від реалізації", Дт 71 "Інші доходи", Кт 79 "Фінансовий результат") та даних сум задекларованих доходів за період встановлено відповідність їх декларації з податку на прибуток за 2017 рік та фінансовому звіту за 2017 рік, а саме: рядок 01 декларації по податку на прибуток "Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерсьвого обліку" - 110493689,00 грн; рядок 2280 фінансового звіту суб`єкта малого підприємства "Разом доходи" (2000+2120+2240) - 110493,7 тис. грн; аналіз рахунку 791 - 110493689,00 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що відсутні розбіжності між бухгалтерським обліком (аналіз рахунку 791) та фінансовою звітністю та податковою декларацією з податку на прибуток за 2017 рік.

Твердження про завищення суми витрат, а саме показника "собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)", що відображається по рядку 2050 звіту про фінансові результати за період 01.07.2016 по 30.06.2019 на суму 1152912,54 грн та заниження суми витрат, а саме, показника "інші операційні витрати", що відображається по рядку 2180 про фінансові результати за період з 01.07.2016 по 30.06.2019 на суму 1056441,80 грн, судова колегія оцінює критично, оскільки згідно наданих підприємством до перевірки даних бухгалтерського обліку (Дт 79 "Фінансовий результат" Кт 90 "Собівартість реалізації", Кт 92 "Адміністративні витрати" Кт 93 "Витрати на збут", Кт 94 "Інші витрати операційної діяльності" та даних сум задекларованих доходів та витрат за період встановлено відповідність їх деклараціям з податку на прибуток за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та фінансовому звіту 2016, 2017, 2018, 2019 роки, а саме: рядку 2050 та 2180.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту завищення суми витрат та заниження суми витрат ні під час розгляду судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду відповідачем суду надано не було.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000020507 від 10.01.2020 з податку на додану вартість та № 00000010507 від 10.01.2020 з податку на прибуток приватних підприємств є протиправними, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому вони є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права .

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року по справі № 520/2388/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено 16.11.2020 року