Постанова

від 17.11.2020 по справі 818/1623/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 818/1623/16

адміністративне провадження № К/9901/35745/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 року (суддя Павлічек В.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року (головуючий суддя П`янова Я.В., судді: Чалий І.С., Зеленський В.В.) у справі №818/1623/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фудз-сейл до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фудз-сейл (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2016 року №0001821402.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство має всі необхідні документи, які підтверджують реальність проведених операцій. Неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, в тому числі не відображення в них повної інформації не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. У своїй сукупності всі документи дозволяють ідентифікувати проведені господарські операції.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 09.11.2016 року №0001821402.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у своїй сукупності наявні первинні документи дозволяють ідентифікувати проведені господарські операції підприємства з його контрагентами та підтверджують реальність таких операцій.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у наявності недоліків у первинних документах, зокрема, у актах приймання-передачі виконаних послуг з перевезення вантажу та товарно-транспортних накладних не міститься повна інформація про надання транспортно-експедиційних послуг. Зазначає, що первинними документами не підтверджуються взаємовідносини позивача з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12.12.2013 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 18.07.2016 року №131/1402/39019967/41 від 18.07.2016 року (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.08.2016 року №00001091402, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 368 911 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 347 266 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 21 645 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, підприємство подало скаргу до Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду якої рішенням про результати розгляду скарги від 17.10.2016 року №22419/6/99-99-11-01-01-25 скаргу частково задоволено та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 09.11.2016 року №0001821402, яким збільшено розмір грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 327 151 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 305 506 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 21 645 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між товариством (Замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) укладений договір перевезення вантажів від 01.02.2014 року №07-т, за умовами якого Перевізник зобов`язується доставити ввірений вантаж (згідно із товарно-транспортною накладною) до пункту призначення і видати уповноваженій на одержання вантажу особі Вантажоодержувача, а Замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Виконання умов договору підтверджується актами приймання-передачі виконаних послуг з перевезення вантажу, товарно-транспортними накладними, товарними чеками, копіями договорів оренди приміщення, копіями відповідних наказів про затвердження штатного розкладу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов`язань з оплати вартості послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Суди дійшли висновку, що факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та в статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально - виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що валові витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, і стали підставою для формування податкового обліку платника податку.

При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , Верховний Суд погоджується з висновками судів про правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів.

Стосовно посилань скаржника на недоліки складання актів приймання-передачі виконаних послуг з перевезення вантажу та товарно-транспортних накладних, зокрема, що вони не містять повної та достовірної інформації щодо надання транспортно-експедиційних послуг, а товарно-транспортні накладні заповнені з порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (надалі - Правила), Верховний Суд зазначає наступне.

Частиною другою пункту 11.1 Правил встановлено, що товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/ напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Пунктом 11.7 Правил передбачено, що в тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов`язковим зазначенням відомостей про вантаж.

З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що висновок податкового органу щодо складання товарно-транспортних накладних з порушенням Правил через відсутність вказівки на відстань, кілометраж, записів про те, в якому стані надавався вантаж для перевезення, записів про час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження молочної продукції, відсутності відомостей про вантаж, є необґрунтованими.

Судами встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що у зв`язку з великим обсягом інформації щодо переліку товарів, що надавалися для перевезення, в товарно-транспортній накладній міститься посилання на накладну, в якій вже зазначений весь перелік товару з найменуванням, ціною, кількістю, вагою тощо.

Стосовно посилань скаржника на недоліки у податковій звітності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , з яким товариство мало взаємовідносини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що товариство не може нести відповідальність за можливе порушення податкового та валютного законодавства його контрагентами та постачальниками.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.05.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року у справі №818/1623/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник