Постанова

від 18.11.2020 по справі 910/16806/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2020 р. Справа№ 910/16806/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги приватного підприємства Вінтерм

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020, повний текст якого складений 25.02.2020

у справі №910/16806/19 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Птахівник

до приватного підприємства Вінтерм

про стягнення 130594,42 грн.

В С Т А Н О В И В:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Птахівник (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до приватного підприємства Вінтерм (далі-відповідач) про стягнення 130 594,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань із поставки товару, та утворенням внаслідок такого невиконання суми основного боргу в розмірі 116 400 грн. Окрім того, з огляду на прострочення виконання зобов`язання позивач просив стягнути 3% річних у сумі 3 951,22 грн та інфляційних втрат у сумі 10 243,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/16806/19 позовні вимоги задоволено частково та присуджено до стягнення з приватного підприємства "Вінтерм на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Птахівник" 116 400,00 грн основної заборгованості, 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 746,00 грн судового збору. У задоволенні стягнення 3% річних у сумі 3 951,22 грн та інфляційних втрат у сумі 10 243,20 грн відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що обов`язок з повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не є грошовим зобов`язанням в розумінні статті 625 ЦК України , а отже, на заборгованість з попередньої оплати не нараховуються 3% річних та інфляційні втрати.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/16806/19 у частині задоволення позовних вимог та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також скаржник просить відмовити повністю у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та здійснити перерозподіл судових витрат із сплати судового збору, а також стягнути витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник покликається на те, що рішення суду є незаконним, безпідставним, необґрунтованим, без з`ясування у повному обсязі обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема вказує, що суд першої інстанції не врахував відсутності між сторонами письмового договору, відсутності у рахунку-фактурі строків поставки товару, та, як наслідок, невиникнення з боку відповідача зобов`язання із сплати товару у заявлений позивачем строк.

Крім цього, відповідач заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що копію рішення отримав 03.03.2020.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 22.04.2020 справу № 910/16806/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєва М.Л. - головуючого судді, суддів Шаптали В.В., Куксова В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 поновлено приватному підприємству Вінтерм пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/16806/19; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/16806/19 до перегляду його в апеляційному порядку; розгляд апеляційної скарги приватного підприємства Вінтерм на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/16806/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

25.05.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що прийнято відповідно до вимог законодавства України.

25.05.2020 позивач через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подав клопотання про залучення до матеріалів справи розрахунку витрат на правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції ухвалою від 22.06.2020 у зв`язку з пов`язаністю предмету спору в цій справі з предметом спору у справі №918/631/19 (правомірність стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму попередньої оплати) зупинив апеляційне провадження у справі № 910/16806/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №918/631/19.

Через відділ документального забезпечення суду до Північного апеляційного господарського суду від СТОВ Птахівник (позивач) надійшло клопотання, в якому повідомляє, що 22.09.2020 Великою Палатою Верхового Суду розглянуто справу №918/631/19.

У зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції ухвалою від 16.11.2020 поновив апеляційне провадження у цій справі.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню, з наступних підстав.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу одні

Пунктом першим ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зазначене вище кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України .

Відповідно до частини першої ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно із ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини другої ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, були узгоджені умови поставки, за якими покупець оплачує та приймає товар - котел KOSTRZEWA TWIN BIO Luxury (24кВт) ЕЕІ (далі - Товар) на умовах здійснення попередньої оплати Товару, у розмірі 100% від вартості Товару. Водночас постачальник передає Товар з моменту отримання коштів від покупця. Характеристика товару міститься на сайті відповідача, витяг з якого доданий до матеріалів справи.

05.10.2018 на електронну пошту позивача від представника відповідача надійшов рахунок-фактура № Вт-0000964 від 05.10.2018 на оплату Товару, загальна вартість якого становить 116 400,00 грн.

Позивач оплатив Товар 08.10.2018, що підтверджується платіжним дорученням №1966 від 08.10.18 та випискою банку за 08.10.2018, згідно з якою кошти на рахунок відповідача надійшли 08.10.2018.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України , глави 54 Цивільного кодексу України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до частин першої та другої ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України , за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України , продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу .

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 922/2131/19, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 30.07.2019 у справі № 904/4899/18.

Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справа № 918/631/19).

11.10.2019 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 309 про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар у семиденний термін з моменту отримання листа.

Відповідач в апеляційній скарзі заперечує проти отримання вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ПТАХІВНИК від 11.10.2019 про повернення суми попередньої оплати. Натомість направлення вимоги підтверджується належними доказами, що містяться в матеріалах справи (фіскальний чек від 11.10.2019), що спростовує заявлені доводи відповідача в апеляційній скарзі. Згідно з матеріалами справи, відповідач отримав вимогу 16.10.2019.

Суд першої інстанції встановив, що станом на день подання позову зобов`язання з повернення попередньої оплати у сумі 116 400,00 грн відповідач не виконав, доказів повного поставки товару або повернення частини попередньої оплати не надав.

Водночас сума заборгованості з попередньої оплати підтверджується також підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків від 28.08.2019 та, відповідно, є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу (згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 116 400,00 грн на користь позивача.

Що стосується висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком, з огляду на таке.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 509 , 524 , 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України , є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу .

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/631/19.

Згідно з даними банківської виписки відповідач отримав кошти за Товар 08.10.2018.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3 951,22 грн та інфляційних втрат у сумі 10 243,20 грн за період з 09.10.2018 (виникнення прострочення) по 25.11.2019.

Перевіривши розрахунок позивача доданого до позову, суд апеляційної інстанції вважає його правомірним, арифметично правильним в частині нарахування 3 % річних, натомість згідно з проведеним судом розрахунком сума інфляційних втрат становить 9 753,56 грн.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

У відповідності до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, а також неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог (інфляційних втрат та 3% річних) з прийняттям в цій частині нового судового рішення, яким позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 3 951,22 грн та інфляційні втрати у розмірі 9 753, 56 грн.

Щодо правомірності присудження до стягнення адвокатських витрат у розмірі 8 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №925/1090/18.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження надання адвокатських послуг представником позивача надано: Договір про надання юридичних послуг від 13.11.2019, розрахунок вартості послуг та роботи адвоката від 25.01.2020, ордер КС № 511940 про надання правової допомоги від 27.11.2019, копію платіжного доручення № 918 від 26.11.2019 на суму 12 000,00 грн та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Кочмарьової Т.С.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Аналогічної правової позиції дотримується об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши зазначені вище докази виконаних робіт, колегією суддів встановлено, що в останніх міститься детальний опис виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), а також те, що розмір витрат на оплату цих робіт є співмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Тобто, матеріали справи містять всі необхідні докази в розумінні п.1 ч.2 ст.126 та ст.129 ГПК України, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, що мають бути сплачені.

Враховуючи наведене, колегією суддів дійшла висновку про доведеність обставин надання адвокатом позивача послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 8 000 грн.

З огляду на що, судом першої інстанції правомірно та з дотриманням норм ст.ст.123, 126, 129 ГПК України дійшов до висновку про присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Порушень судом першої інстанції норм процесуального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з прийняттям в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, у неправильним застосуванням норм матеріального права. В решті оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 277,281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Вінтерм" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16806/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 .0 2.2020 у справі №910/16806/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, та прийняти в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 25 .0 2.2020 у справі №910/16806/19 щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в наступній редакції:

Стягнути з приватного підприємства "Вінтерм" (вул. Академіка Кримського, буд. 4-А, м. Київ, 03142, ідентифікаційний код - 34645747) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Птахівник" (вул. Колгоспна, буд. 12, с. Токарів, Новоград-Волинський район, Житомирська область, 11754, ідентифікаційний код - 05521152) 3% річних в сумі 3 951,22 грн (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят одну гривню двадцять дві копійки), інфляційні втрати в сумі 9 753,56 грн (девять тисяч сімсот п`ятдесят три гривні п`ятдесят шість копійок). В решті позовних вимог в цій частині відмовити .

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 25 .0 2.2020 у справі №910/16806/19 залишити без змін.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

7. Матеріали справи №910/16806/19 повернути до Господарського суду міста Києва .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 18.11.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов