Ухвала

від 18.11.2020 по справі 916/3600/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 916/3600/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Стратієнко Л.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Бєляновський В.В., судді - Богатир К.В., Філінюк І.Г.)

від 15.10.2020,

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_5

про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційного запису

ВСТАНОВИВ:

13.11.2020 ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №916/3600/19 до суду касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що скаргу подано без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладених у пункті 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав), з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, перед-бачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладе-ного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Cкаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Дослідивши касаційну скаргу, Верховний Суд встановив, що у касаційній скарзі в частині обґрунтування підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку викладені лише фактичні обставини справи, які встановлені судами попередніх інстанцій та обставини, які були відхилені ними, із зазначенням, що судами були порушені норми матеріального і процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення.

У касаційній скарзі не зазначено конкретної підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №916/3600/19 з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав), а саме: не вказано чітко пункт частини другої статті 287 ГПК України та не зазначено саму статтю.

При цьому, скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, проте чітко не визначає, який саме висновок та щодо застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду, не враховано судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного рішення та не зазначає норму права, єдину практику застосування якої необхідно врахувати/сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та не обґрунтовує, в чому полягає непогодження із ним, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень та виконанням вимог процесуального закону.

Також, скаржник зазначає про необхідність відступлення від правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №752/11896/17, від 12.02.2019 у справі №906/142/18 та постанові Верховного суду від 27.02.2020 у справі №814/1469/17, проте не вказує норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, не наводить сам висновок та змістовно не обґрунтовує необхідність відступлення від нього.

Крім того, скаржник зазначає, що висновок Верховного суду про необхідність нотаріального посвідчення підпису на заяві фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників) та державної реєстрації такого виходу зі складу засновників (учасників) для встановлення факту припинення корпоративних відносин між засновником (учасником) та товариством - юридичної особою за умови заперечення припинення таких відносин фізичною особою відсутній. Вказує, що також відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості інвесторів вважатись членами товариства і мати відповідні корпоративні права без їх затвердження в такому статусі загальними зборами товариства та висновок про необхідність підтвердження належними доказами правомочності органу управління, а саме протоколом загальних зборів про його обрання і запису про такий орган в державному реєстрі юридичних осіб.

Проте, суд зауважує, що скаржнику необхідно надати письмові пояснення в яких конкретизувати визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, а саме зазначити норму права (пункт, абзац, частина тощо) щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення цієї справи.

Враховуючи викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог, встановлених пунктом 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №916/3600/19 залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Л. Стратієнко